ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" квітня 2023 р. Справа№ 910/8421/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Андрієнка В.В.

секретар судового засідання Місюк О.П.

за участю представників:

позивача - Микитенко О.В.;

відповідача 1 - не з`явилися;

відповідача 2 - не з`явилися.

розглянувши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2023

у справі №910/8421/22 (суддя - Баранов Д.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Геліос"

до: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Концерн Комплекс"

2. ОСОБА_1

про стягнення заборгованості.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Геліос" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Концерн Комплекс" та ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості у загальному розмірі 2231029,80 грн, з яких: 1914550,00 грн - заборгованість за кредитом, 27985,96 грн - заборгованість за відсотками за період з 19.06.2021 по 18.07.2022, 288493,84 грн - заборгованість за відсотками у зв`язку з неправомірним користуванням кредитними коштами, що нараховані за період з 19.07.2021 по 24.02.2022.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 18.06.2021 між позивачем та відповідачем-1 був укладений договір фінансового кредиту №18/06/21, а 29.06.2021 з відповідачем-2 був укладений договір поруки №29/06/21-П. Позивач, на виконання умов кредитного договору, надав відповідачу-1 кредит в розмірі 1914550,00 грн, який не був повернутий у встановлений строк в повному обсязі, тому з відповідачів підлягає солідарному стягненню заборгованість за кредитом та відсотками.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.09.2022 відкрито провадження справі №910/8421/22, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.01.2023 (повне рішення складено 02.02.2023) у справі №910/8421/22 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Геліос" задоволено повністю.

Не погоджуючись із вказаними рішеннями, ОСОБА_1 звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно якої просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

На переконання скаржника, договір поруки №29/06/21-П від 29.06.2021 не є укладеним, оскільки не містить всіх істотних умов, як-то, не зазначені реквізити кредитного договору повністю, договір поруки не містить змісту основного зобов`язання за кредитним договором, відсутні строки виконання зобов`язання.

Також відповідачка-2 зауважує, що позивачем не направлено їй вимогу про невиконання боржником основного зобов`язання, а отже обов`язки, передбачені договором поруки для ОСОБА_1 не виникли.

Насамкінець скаржник відмічає, що позивачем заявляються до стягнення грошові суми, нараховані з порушенням закону, оскільки визначені в договорі «проценти за неправомірне користування кредитом» за своєю правовою природою є пенею, тоді як в період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, позичальник звільняється від обов`язків сплати неустойки в силу п. 8 Розділу ІХ Прикінцевих положень Господарського кодексу України. А відтак, позивач не мав права нараховувати до стягнення проценти за неправомірне користування кредитом за період з 19.07.2021 по 24.02.2022 в розмірі 288493,84 грн.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.02.2023 апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі №910/8421/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.02.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2023 у справі №910/8421/22, справу призначено до розгляду на 21.03.2023, надано іншим учасникам справи строк на подання відзиву на апеляційну скаргу.

16.03.2023 через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, згідно якого останній просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення залишити без змін.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що договір поруки є укладеним, його істотні умови сторонами належним чином погоджені та поручитель (відповідач-2) належним чином ознайомлений з умовами кредитного договору, які особисто відповідач-2 погоджувала, як засновник відповідача-1 і підписувала, як директор позичальника. Обізнаність відповідача-2 про умови кредитного договору підтверджується також особисто поручителем в п. п. 1.3, 5.15 договору поруки.

Також позивач вказує на безпідставне посилання скаржника на п. 8 розділу ІХ Прикінцевих положень Господарського кодексу України, як на підставу неправомірності нарахування позивачем відсотків за неправомірне користування кредитними коштами, оскільки таке нарахування здійснено товариством у відповідності до норм чинного законодавства, в тому числі норм ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

В межах встановлених судом процесуальних строків відповідачем-1 не було надано відзив на апеляційну скаргу, що в свою чергу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України.

20.03.2023 на електронну адресу суду від представника ОСОБА_1 адвоката Новака А.І. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивоване неможливістю прибуття представника відповідача-2 в судове засідання 21.03.2023, у зв`язку з його хворобою на коронавірусну інфекцію COVID-19 та перебуванням на стаціонарному лікуванні в Олександрівській клінічній лікарні м. Києва, докази чого долучені до клопотання.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2023 задоволено клопотання ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи, розгляд справи №910/8421/22 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2023 відкладено до 11.04.2023.

11.04.2023 до суду апеляційної інстанції від представника ОСОБА_1 адвоката Новака А.І. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке обґрунтоване неможливістю прибуття представника відповідача-2 в судове засіданні 11.04.2023, у зв`язку з представництвом (захистом) в цей час іншого клієнта під час проведення стосовно нього невідкладних слідчих дій у кримінальному провадженні.

В судовому засіданні 11.04.2023 головуючий суддя поставив на обговорення клопотання відповідача-2 про відкладення розгляду справи.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Геліос" заперечував проти задоволення клопотання про відкладення розгляду справи зазначивши при цьому, що подане клопотання є необґрунтованим, тоді як повторне заявлення відповідачем-2 клопотання про відкладення розгляду справи є затягуванням розгляду справи.

Заслухавши думку представника позивача, дослідивши клопотання відповідача-2 про відкладення розгляду справи, суд встановив наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених ч. 2 ст. 202 цього Кодексу.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 202 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду його позову, не є підставою для відкладення розгляду справи.

З клопотання ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи слідує, що підставою для відкладення розгляду справи є неможливість прибуття в судове засідання 11.04.2023 представника відповідача-2 - адвоката Новака А.І. Стосовно наведеної аргументації заявника слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ГПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Крім того, за змістом ч. 3 ст. 56 ГПК України, юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

При цьому заявником не доведено неможливості здійснення такої заміни представника або здійснення самопредставництва особи, яку він представляє, а також факту неможливості розгляду справи без участі ОСОБА_1 , а тому клопотання заявника про відкладення розгляду справи визнається судом необґрунтованим.

З огляду на вищевикладене та те, що відповідач-2 був завчасно повідомлений про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання представника відповідача-2 про відкладення розгляду справи. Водночас, явку представників сторін не було визнано обов`язковою, про що свідчить ухвала Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2023, а наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду апеляційної скарги відповідача-2 та ухвалення законного і обґрунтованого рішення відповідно до вимог ст. 236 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Як вірно зазначено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 18.06.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Геліос" (кредитодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Концерн Комплекс" (позичальник) був укладений договір фінансового кредиту №18/06/21 за умовами п. 1.1 якого (в редакції додаткової угоди №1 від 29.06.2021) кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у сумі 1914550,00 грн, що надаються/надсилаються кредитором наступним чином:

18.06.2021 кредитор перерахував на рахунок позичальника до кінця банківського дня 407550,00 грн.

29.06.2021 кредитор зобов`язується перерахувати до кінця банківського дня на рахунок позичальника 1507000,00 грн, на умовах зворотності, строковості, цільового характеру використання, платності та забезпеченості, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 25% (двадцять п`ять) річних. Тип процентної ставки - фіксована.

Кредитодавець надає позичальнику кредит з цільовим призначенням: поповнення оборотних коштів (п. 1.2 договору).

Пунктом 1.3 договору унормовано, що строк дії договору з 18 червня 2021 року до 18 липня 2021 року, а в частині зобов`язань, що лишилися невиконаними - до їх повного виконання.

Відповідно до п. 3.2 договору обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за цим договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з наступного дня після дня надання кредиту позичальнику (списання відповідної суми з поточного рахунку кредитодавця) до дня повного повернення заборгованості за кредитом (зарахування на рахунок кредитодавця) включно. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за кредитом

Згідно п. 3.3. договору нарахування та сплата процентів за користування здійснюється у кінцевий термін повернення кредиту, зазначений в п. 3.1. цього договору, з урахуванням положень п. 3.2. договору.

Після закінчення строку кредитування кредитодавець має право нараховувати відсотки у розмірі 25% (двадцять п`ять) річних за неправомірне користування кредитними коштами до дня повного повернення заборгованості за кредитом.

Пунктом 6.1. договору передбачено, що сторони несуть відповідальність за порушення умов цього договору згідно чинного законодавства України.

Порушенням умов цього договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору (п. 6.2. договору).

В п. 6.3. договору сторони дійшли згоди, що закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

Також 29.06.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Геліос" (кредитор) та ОСОБА_1 (поручитель) був укладений договір поруки №29/06/21-П за умовами п. 1.1 якого поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником зобов`язання з повернення кредиту та сплату відсотків за користування кредитом згідно кредитного договору у повному обсязі, внаслідок чого поручитель і боржник несуть перед кредитором відповідальність, як солідарні боржники.

Згідно п. 1.3. договору поруки поручитель повідомлений та ознайомився з кредитним договором та всіма змінами і доповненнями внесеними до нього та заперечень щодо їх змісту не має. Порукою за цим договором будуть забезпечуватися зобов`язання боржника з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом, з урахуванням усіх існуючих змін і доповнень до кредитного договору.

Відповідно до п. 2.1. договору поруки в разі неповернення боржником кредиту, у строк - до 18.07.2021, основної суми кредиту у розмірі 1914550,00 грн, поручитель зобов`язується погасити перед кредитором заборгованість боржника з основною сумою кредиту у вищезазначеному розмірі протягом 10 банківських днів, з моменту отримання повідомлення кредитора про невиконання боржником своїх зобов`язань за кредитним договором.

В п. 2.3. договору поруки сторони дійшли згоди, що поручитель зобов`язується відповідати перед кредитором своїми грошовими коштами та усім своїм майном у тому числі майном, право власності на яке поручитель має, але таке право ним не оформлено у встановленому законом порядку.

Кредитор зобов`язується письмово повідомити поручителя про невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором у порядку, встановленому цим договором (п. 2.4. договору).

Згідно п. 3.1 договору всі повідомлення, запити, вимоги або будь-яка інша кореспонденція за цим договором виконується в письмовій формі українською мовою та доставляється нарочно, кур`єром або передплаченим рекомендованим поштовим відправленням відповідній стороні за адресами сторін, зазначеними в розділі 6 цього договору.

В розділі 6 договору зазначена наступна адреса ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 .

Свої зобов`язання за договором фінансового кредиту позивач виконав належним чином, надавши відповідачу-1 кредитні кошти у розмірі 1914550,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями №1886 від 18.06.2021 на суму 407550,00 грн та №1899 від 29.06.2021 на суму 1507000,00 грн.

Факт отримання та розмір наданих позивачем кредитних коштів не заперечується відповідачами.

Разом з тим, за твердженнями позивача, відповідач-1 не виконав взяті на себе зобов`язання за договором фінансового кредиту, у зв`язку з чим станом на 11.02.2022 в Товариства з обмеженою відповідальністю "Концерн Комплекс" утворилася заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Геліос" розмір якої становить 2215293,77 грн, з яких 1914550,00 грн заборгованості за тілом кредиту, 27985,96 грн заборгованості за відсотками/поточні відсотки та 272757,81 грн заборгованість за відсотками у зв`язку з неправомірним користуванням кредитними коштами.

16.02.2022 позивачем було надіслало на адресу боржника та поручителя вимогу №140222/6 від 14.02.2022, згідно якої кредитор вимагав протягом 10 банківських днів, з моменту отримання цієї претензії/повідомлення кредитора (відповідно до п. 2.1 договору поруки), погасити в повному обсязі заборгованість за договором фінансового кредиту №18/06/21 від 18.06.2021, яка станом на 11.02.2022 становила 2215293,77 грн.

Також, кредитор повідомив боржника та поручителя про те, що вказана сума заборгованості не є остаточною, з огляду на п. 3.2. та 3.3. договору фінансового кредиту.

Водночас, вказана вимога позивача залишена позичальником та поручителем без виконання. Докази повернення кредиту та сплати процентів відповідачами у вищезазначених розмірах, в матеріалах справи відсутні.

У зв`язку із несплатою вказаної заборгованості позивач звернувся до суду із даним позовом та просив стягнути заборгованість за кредитним договором у розмірі 2215293,77 грн у солідарному порядку з обох відповідачів (боржника та поручителя).

За наслідками розгляду даного спору суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги є доведеними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Північний апеляційний господарський суд погоджується із цим висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Приписами ст. ст. 626 та 627 ЦК України унормовано, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).

Як встановлено судами, на виконання умов договору фінансового кредиту позивач надав відповідачу-1 кредитні кошти в розмірі 1914550,00 грн, однак у встановлений строк (до 18 липня 2021 року) кошти не були повернуті кредитодавцеві, у зв`язку із чим станом на день подання позову утворилась заборгованість за тілом кредиту у розмірі 1914550,00 грн.

Матеріали справи не містять доказів оплати відповідачем-1 вказаної суми заборгованості за тілом кредиту, а тому позовні вимоги в цій частині є доведеними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно положень ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

В силу вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Системний аналіз ч. 2 ст. 536, ч. 2 ст. 625 та ст. 627 ЦК України дає змогу дійти висновку, що законодавцем не обмежено право сторін визначити у договорі розмір процентів за неправомірне користування чужими коштами. При цьому, положення договору щодо нарахування процентів у збільшеному розмірі на суму простроченого тіла кредиту після закінчення строку кредитування повністю узгоджуються з цим положенням, тобто, сплата позичальником процентів на суму простроченого тіла кредиту є іншим розміром 3% річних, які кредитор має право нараховувати до моменту повного погашення заборгованості.

Умовами договору фінансового кредиту встановлено, що проценти за користування кредитом складають 25% річних, що нараховуються за фактичну кількість календарних днів користування кредитом (п. 1.1, 3.2 договору ).

Крім того сторонами погоджено, що після закінчення строку кредитування кредитодавець має право нараховувати відсотки у розмірі 25% річних за неправомірне користування кредитними коштами до дня повного повернення заборгованості за кредитом (п. 3.3 договору).

У відповідності до умов договору фінансового кредиту позивачем нараховані і заявлені до стягнення 27985,96 грн заборгованості за відсотками/поточними відсотками, що нараховані за період з 19.06.2021 по 18.07.2021, а також 288493,84 грн заборгованості за відсотками у зв`язку з неправомірним користуванням грошовими коштами, що нараховані за період з 19.07.2021 по 24.02.2022.

В апеляційній скарзі відповідачка-2 заперечує щодо нарахованих позивачем процентів за неправомірне користування кредитом за період з 19.07.2021 по 24.02.2022 в розмірі 288493,84 грн, вказуючи на те, що проценти за неправомірне користування кредитом за своєю правовою природою є пенею, тоді як в період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби COVID-19, позичальник звільняється від обов`язків сплати неустойки.

Суд апеляційної інстанції вважає помилковими наведені доводи скаржника, позаяк законодавцем наведено чітке визначення цих понять та розмежовано порядок їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин.

Так, за наведеним у ст. ст. 625, 1050 ЦК України регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені ст. 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.

Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за ч. 2 ст. 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за кредитним договором, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання (такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц).

А отже, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання (в даному випадку сторонами погоджено нарахування відсотків у розмір 25%) не є неустойкою в розумінні положень ст. 549 ЦК України, як помилково вважає скаржник.

Відповідно до п. 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з п. 6.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/1238/17 плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У п. 6.20. цієї постанови також зазначається, що термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Таким чином, правова позиція Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. І такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України».

Оскільки умовами договору фінансового кредиту сторонами унормовано нарахування відсотків за неправомірне користування кредитними коштами до дня повного повернення заборгованості за кредитом (п. 3.3), у спірних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Зважаючи на викладене, з урахуванням відзиву позивача на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає безпідставними посилання скаржника на п. 8 Розділу ІХ Прикінцевих положень Господарського кодексу України, як на підставу неправомірності нарахування позивачем відсотків за неправомірне користування грошовими коштами, оскільки вказана норма стосується саме неустойки, штрафів та пені за порушення позичальниками грошових зобов`язань за кредитними договорами в період існування карантину, тоді як в даному випадку позивачем нараховано проценти у відповідності до положень ст. 625 ЦК України та умов договору фінансового кредиту.

Перевіривши правильність наданих позивачем розрахунків відсотків за кредитним договором, з урахуванням заявленого періоду, суд апеляційної інстанції встановив, що вони є арифметично та методологічно вірним, а тому позовні вимоги в цій частині також є доведеними, обґрунтованими та правомірно задоволені місцевим господарським судом. З огляду на це спростовуються доводи апеляційної скарги про відсутність правових підстав для нарахування позивачем відсотків за період з 19.07.2021 по 24.02.2022 в розмірі 288493,84 грн.

Частиною 1 статті 546 ЦК України визначено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Обсяг відповідальності поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (ч. 1 ст. 553 ЦК України).

Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання. Підставою поруки є договір, що встановлює зобов`язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов`язання боржника, та кредитором боржника.

Матеріалами справи підтверджується, що з метою забезпечення зобов`язань позичальника за кредитним договором між позивачем та відповідачем-2 було укладено договір поруки №29/06/21-П від 29.06.2021, за яким поручитель зобов`язався відповідати перед кредитором за виконання боржником зобов`язань з повернення кредиту та сплату відсотків за користування кредитом у повному обсязі. При цьому поручитель відповідає перед кредитором своїми грошовими коштами та усім своїм майном, і у випадку невиконання боржником зобов`язань боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Відповідачка-2 стверджує, що договір поруки не є укладеним, оскільки не містить всіх істотних умов, як-то, не зазначені реквізити кредитного договору повністю, договір поруки не містить змісту основного зобов`язання за кредитним договором, відсутні строки виконання зобов`язання.

Частиною 1 статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Цивільний кодекс не визначає перелік істотних умов, які повинен містити договір поруки.

Враховуючи характер поруки (похідний, залежний від основного зобов`язання), до істотних умов договору поруки слід віднести: визначення зобов`язання, яке забезпечується порукою, його зміст та розмір, зокрема, реквізити основного договору, його предмет, строк виконання тощо; обсяг відповідальності поручителя.

Північний апеляційний господарський суд на підставі оцінки наявних в матеріалах справи доказів встановив, що в договорі поруки визначено: - кредитний договір за яким у забезпечення зобов`язання позичальника укладено договір поруки (розділ «Визначення термінів» договору поруки); - розмір зобов`язань за кредитним договором та відповідно, зобов`язань поручителя (п. 1.2); - строк виконання зобов`язання за договором кредиту (п. 2.1).

При цьому п. п. 1.3, 5.15 договору поруки підтверджується обізнаність відповідача-2 про умови кредитного договору.

Разом з тим суд звертає увагу, що поручитель - ОСОБА_1 була обізнана з умовами кредитного договору, оскільки станом на час укладення договору була засновником та директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Концерн Комплекс». Договір фінансового кредиту та додаткова угода №1 до нього підписані від імені позичальника ОСОБА_1 .

Відтак, наведеним спростовуються твердження скаржника про недосягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору поруки, позаяк договір поруки є укладеним, його істотні умови погоджені сторонами, а поручитель належним чином ознайомлений з умовами кредитного договору, які особисто відповідачка-2 погоджувала і підписувала, як директор позичальника (відповідача-2).

Також не знайшли свого підтвердження доводи відповідачки-2 щодо ненаправлення їй позивачем вимоги про невиконання боржником основного зобов`язання, оскільки з матеріалів справи слідує, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Геліос» надсилало на адресу поручителя (вказану в розділі 6 договору поруки) вимогу від 14.02.2022 №140222/6, що вбачається з долученого до позовної заяви опису вкладення від 16.02.2022, списку згрупованих відправлень від 16.02.2022 та фіскального чеку від 16.02.2022 (а.с. 23 на лицьовій стороні та зворотній, т. 1).

Таким чином твердження скаржниці про відсутність у неї зобов`язання щодо погашення боргу відхиляється колегією суддів.

За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно ч. 1 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Відтак, з огляду на солідарний обов`язок боржника за основним зобов`язанням і поручителя, кредитор має право вибору звернення з вимогою до них спільно чи до будь-якого з них окремо.

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов`язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов`язання не пред`явить позову до поручителя. Якщо строк (термін) виконання основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня укладення договору поруки не пред`явить позову до поручителя. Для зобов`язань, виконання яких здійснюється частинами, строк поруки обчислюється окремо за кожною частиною зобов`язання, починаючи з дня закінчення строку або настання терміну виконання відповідної частини такого зобов`язання.

Матеріалами справи підтверджується, що забезпечене порукою зобов`язання не припинялось, а ОСОБА_1 , будучи як поручителем, так і засновником та керівником Товариства з обмеженою відповідальністю «Концерн Комплекс», мала усвідомлювати свої дії при підписанні як кредитного договору від імені юридичної особи, так і договору поруки від власного імені.

Також у матеріалах справи відсутні докази відмови позивача від прийняття належного виконання зобов`язання від боржника чи поручителя, як і відсутні докази переведення боргу на іншу особу.

Таким чином, враховуючи факт порушення умов укладеного кредитного договору з боку позичальника, правильним є висновок місцевого господарського суду про те, що ОСОБА_1 , відповідно до умов договору поруки та чинного законодавства України, разом з Товариством з обмеженою відповідальністю «Концерн Комплекс» несе солідарну відповідальність перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Геліос».

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи встановлені фактичні обставини справи, наведені норми чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов юридично вірного висновку про те, що позовні вимоги позивача про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором є обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному обсязі.

Доводи апелянта по суті її скарги в межах заявлених вимог свого підтвердження не знайшли, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного рішення.

Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2023 у справі №910/8421/22 прийнято з повним та усебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2023 у справі №910/8421/22 залишити без змін.

3. Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції покласти на ОСОБА_1 .

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк двадцять днів з дня складення її повного тексту.

Повний текст постанови складено 12.04.2023.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді С.І. Буравльов

В.В. Андрієнко