ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
05.03.07 р. Справа № 15/368пд
Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Богатиря К.В.
при секретарі судового засідання Щитовій Л.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом відкритого акціонерного товариства „Ізоляція”
до відповідача - 1 ліквідатора ВАТ „Пролетарська залізниця” Шолохової Ірини Борисівни
до відповідача – 2 відкритого акціонерного товариства „Центральна збагачувальна фабрика Калінінська”
до відповідача – 3 відкритого акціонерного товариства „Пролетарська залізниця”
про визнання недійсним біржового контракту № 303 (договору купівлі-продажу) від 26.09.2006 р.
за участю представників сторін:
від позивача: Горбачов К.В. за довіреністю б/н від 01.01.2007 р.
від відповідача - 1: Мамчур В.В. за довіреністю № 7 від 25.04.2006 р.
від відповідача - 2: Кінц В.А. за довіреністю № 05 від 04.01.2007 р.
від відповідача – 3: Мамчур В.В. за довіреністю №492 від 08.09.2006 р.
В судовому засіданні оголошувалася перерва з 25.01.07 р. до 27.02.07 р.; з 27.02.07 р. до 05.03.07 р.
До господарського суду Донецької області надійшла позовна заява відкритого акціонерного товариства „Ізоляція” до ліквідатора ВАТ „Пролетарська залізниця” Шолохової Ірини Борисівни та відкритого акціонерного товариства „Центральна збагачувальна фабрика Калінінська” про визнання недійсним біржового контракту № 303 (договору купівлі-продажу) від 26.09.2006 р.
Ухвалою суду від 03.11.2006 р. позовна заява була прийнята до розгляду та порушено провадження у справі №15/368пд.
Ухвалою від 12.12.2006 р. до участі у справі залучено відповідача-3 – ВАТ „Пролетарська залізниця”.
Розпорядженням заступника голови суду від 03.01.2007 р. дана справа передана для розгляду судді Богатирю К.В.
У судовому засіданні представниками сторін було заявлено письмове клопотання про ведення судового засідання без здійснення технічної фіксації, у зв’язку з чим відповідно до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України судом не здійснювалася фіксація судового процесу.
Судом, відповідно до вимог статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол, який долучено до матеріалів справи.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що договором купівлі-продажу не було чітко персоніфіковано майно, яке було предметом купівлі-продажу, вказана у біржовому контракті ділянка не є частиною головного шляху на шахту № 17, у зв’язку з тим позивач вважає незаконним демонтаж залізнично-дорожньої ділянки шляхів. Продавець майна в особі відповідача-3 не мав права продавати вказане майно, тому як право власності у нього на майно було відсутнє.
Відповідачі надали відзиви на позовну заяву, в яких заперечують проти її задоволення та вважають її безпідставною та недоведеною.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази та заслухавши у судовому засіданні пояснення представників сторін, господарський суд, -
ВСТАНОВИВ:
Між підприємством-банкрутом ВАТ „Пролетарська залізниця” в особі ліквідатора арбітражного керуючого Шолохової І.Б., яка діяла на підставі ст. 25 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, ухвал господарського суду Донецької області у справі про банкрутство від 22.02.2006 р., 17.08.2006 р. та рішення комітету кредиторів згідно протоколу від 17.05.2006 р. № 42, з одного боку та ВАТ „ЦЗФ Калінінська” в особі представника за довіреністю № 498 від 25.04.2006 р. Кінца В.А. з іншого боку, відповідно до Правил біржової торгівлі на Міжрегіональній Українській Біржі був укладений біржовий контракт № 303 (договір купівлі-продажу) від 26.09.2006 р. стосовно дільниці залізничного шляху, яка вказана у додатку № 1 до біржового контракту.
Додатковою угодою від 23.10.2006 р. до цього контракту між тими ж сторонами був змінений підпункт 1.1 пункту 1 контракту щодо предмету продажу, а саме до слів „ділянка залізнично-дорожнього шляху-частина головного шляху на шахту № 17” були доповнені слова „від воріт ВАТ „Ізоляція” у напрямку станції Мушкетове загальною довжиною 0,237 км (інв. №№ 17650, 14047) згідно звіту про оцінку аналогічної ділянки залізничного шляху станом на 15.10.2006 р.”.
Позивач вважає, що сторонами при підписанні біржового контракту не було чітко визначено (персоніфіковано) майно, яке було предметом купівлі-продажу; вказане у договорі майно не є частиною головного залізничного шляху на шахту № 17; продавець майна не мав права власності на вказане майно; покупець після отримання майна без законних на то прав почав демонтувати залізничний шлях, чим поставив під загрозу як інтереси позивача, так і інтереси держави взагалі, інтереси суспільства.
У письмових поясненнях від 05.01.07 р. (лист № 75/01-17) позивач просить суд визнати недійсним біржовий контракт (договір-купівлі-продажу) № 303 від 26.09.2006 р. із змінами, внесеними додатковою угодою від 23.10.2006 р.
На думку суду вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав:
Судом були вжиті усі належні заходи щодо встановлення обставин, за яких продавець сам у свій час отримав спірне майно у власність або користування. На вимогу суду відповідач-3 надав копії наступних документів: Перелік № 156 від 12.10.99 р. нерухомого майна, яке передається Фондом державного майна України у власність відкритому акціонерному товариству „Пролетарське вантажно-транспортне управління”, в якому зазначені під інв. № 14047 земляне залізничне полотно на головному шляху до шахти № 17 та під інв. № 17650 поверхова забудова залізничного шляху на головному шляху до шахти № 17 у зв’язку із створенням ВАТ „Пролетарське вантажно-транспортне управління” з державного підприємства; наказ № 7764 від 28.12.95 р. ФДМУ; інвентарні картки №№ 17650 та 14047 обліку основних засобів відповідача-3; википіровки та схеми залізничних шляхів, що належали продавцю на період укладення договору купівлі-продажу.
Згідно Статуту ВАТ „Пролетарська залізниця” п. 1.8 вказане підприємство є правонаступником прав та обов’язків ВАТ „Пролетарське вантажно-транспортне управління”.
За результатами огляду судом в судових засіданнях представлених відповідачем-3 та доданих до справи схем та інших документів, що підтверджують встановлення та розміщення залізничних шляхів, які знаходилися у власності продавця на період укладення спірного договору, суд дійшов висновку, що дійсно майно, яке було предметом купівлі продажу як згідно біржового контракту, так і згідно додаткової угоди до нього, є частиною головного шляху на шахту № 17, тому як саме під таким найменуванням вказане майно було передано у власність від ФДМУ до відповідача-3.
Також, суд дійшов висновку про те, що продавець правомірно володів, розпоряджався спірним майном на день укладення договору купівлі-продажу.
Ствердження позивача про те, що покупець майна після його отримання у власність згідно договору купівлі-продажу почав незаконно його демонтувати, на думку суду аж ніяк не впливає на законність чи незаконність цього договору, тому як вказані дії покупця договором не передбачалися, проводилися покупцем без участі іншої сторони за спірним договором після підписання договору та фактичного отримання майна у власність.
Вказані дії належить кваліфікувати як реалізацію покупцем майна свого права власності та права розпорядження цим майном на власний розсуд, що може при наявності заперечень інших осіб бути предметом іншого позову, який буде розглядатися судом окремо від даного позову. А в даному позовному проваджені такі доводи позивача як докази порушень вимог закону при укладенні спірного договору не приймаються судом до уваги .
Відповідач-1 невірно та безпідставно зазначений позивачем як відповідач за позовом, тому як арбітражний керуючий Шолохова І.Б., будучи фізичною особою-підприємцем, як ліквідатор підприємства-банкрута згідно вимог закону та ухвали господарського суду лише виконувала обов’язки органів управління банкрута та від імені підприємства підписувала договір, стороною у якому була юридична особа ВАТ „Пролетарська залізниця”.
Крім того, позивачем у позовній заяві не зазначено, які саме порушення вимог цивільного та іншого законодавства України припущені сторонами при укладенні договору купівлі-продажу, що не відповідає вимогам ст. ст. 203; 215 ЦК України, якими регулюються норми закону щодо визнання правочину недійсним.
Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. На думку суду позивач не довів обґрунтованість позову належними доказами.
Таким чином, суд вважає позовні вимоги недоведеними та відмовляє у їх задоволенні.
Згідно ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача у зв’язку з відмовою у задоволенні позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1; 4-5; 12; 34; 43; 49; 82–85 ГПК України, господарський суд, -
ВИРІШИВ:
Відмовити у задоволенні позовних вимог.
В судовому засіданні 05.03.2007 р. оголошено текст рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття судом.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.
Суддя Богатир К.В.