ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/7787/22Головуючий у 1-й інстанції Позняк В.М.

Провадження № 22-ц/817/273/23 Доповідач - Бершадська Г.В.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 квітня 2023 року        м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючої- Бершадська Г.В.

суддів -  Гірський Б. О., Хома М. В.,

з участю секретаря - Іванюта О.М.

                                       представника апелянта

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Тернополі апеляційну скаргу Акціонерного товариства “СЕНС БАНК” на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 грудня 2022 року (ухвалене суддею Позняком В.М., дата складення повного тексту 23 грудня 2022 року) у справі №607/7787/22 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства “СЕНС БАНК” про визнання припиненим договору кредиту та договору іпотеки,-

ВСТАНОВИВ:

В червні 2022 року ОСОБА_1 звернулась в суд із позовом до Акціонерного товариства “СЕНС БАНК” про визнання припиненим договору кредиту та договору іпотеки.

Позовні вимоги мотивувала тим, що 21 жовтня 2011 року між нею та ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк» укладено договір кредиту за №770/42-15-11 на придбання житла, яким їй було надано у тимчасове користування грошові кошти у розмірі 150 000 грн з кінцевим терміном їх повернення до 10 жовтня 2031 року та в якості забезпечення виконання зобов`язань по поверненню вказаного кредиту укладено іпотечний договір №5532, яким вона передала в іпотеку належне їй нерухоме майно: земельну ділянку площею 0,06 га, для індивідуального садівництва та садовий будинок з надвірними спорудами, загальною площею 140,1 кв.м., в смт. Великі Бірки. Оскільки вона сплачувала кредит частково, в 2014 році АТ «Укрсоцбанк» звернувся до Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків із позовом про дострокове стягнення заборгованості за вищезгаданим договором кредиту, в якому просив стягнути з неї достроково заборгованість за договором кредиту станом на 05 березня 2014 року в загальному розмірі 151357,97 грн, в тому числі: 141309,80 грн заборгованості по тілу кредиту, 8476,08 грн заборгованості по нарахованих процентах, 1357,50 грн нарахованої пені за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків за користування кредитом, 214,59 грн інфляційних нарахувань за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом та нарахованих процентах. 15 травня 2014 року третейським судом у справі №730/14 винесено рішення, яким позов банку задоволено та стягнуто вищевказані суми в повному обсязі. На підставі вказаного рішення суду за заявою банку Дніпровським районним судом міста Києва 20 жовтня 2014 року видано виконавчий лист №755/25465/14-ц, який був пред`явлений банком до виконання у Перший відділ Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби ГТУЮ в Тернопільській області, та 09 лютого 2015 року відкрито виконавче провадження ВП №46396052. Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 05 квітня 2017 року розстрочено виконання рішення третейського суду від 15 травня 2014 року шляхом щомісячної сплати решту суми боргу в розмірі 1999,49 грн протягом 48 місяців. Протягом 2017-2021 років заборгованість нею була погашена в повному обсязі. Постановою державного виконавця від 06 вересня 2021 року було закінчено виконавче провадження ВП №46396052 у зв`язку з повним погашенням нею заборгованості за виконавчим листом №755/25465/14-ц. Таким чином, нею було погашено всю суму основного боргу, нараховані проценти та пеню. 09 вересня 2021 року вона звернулася до відповідача із заявою про визнання припиненими кредитного договору та договору іпотеки у зв`язку з повним погашенням заборгованості, однак не одержала від відповідача жодної відповіді, що свідчило про не бажання відповідача у добровільному порядку визнати припиненими зобов`язання за договором кредиту та іпотечним договором.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 20 грудня 2022 року позов задоволено. Визнано припиненими зобов`язання ОСОБА_1 як позичальника за договором кредиту №770/42-15-11 від 14 жовтня 2011 року та її зобов`язання як іпотекодавця за іпотечним договором від 21 жовтня 2011 року.

В апеляційній скарзі АТ “СЕНС БАНК” просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити.

Звертає увагу, що судом першої інстанції не було враховано періоду протягом дії договору за який було нараховано заборгованість, яка не була сплачена, а саме з дати нарахування заборгованості і до дати звернення з позовом до суду, а тому вважає, що не було підстав визнавати договір кредиту припиненим.

Вказує на те, що на погашення кредиту в період з 2017 по 2021 роки в загальному надійшло 80 050,65 грн., проте за рішенням суду було стягнуто заборгованість в сумі 151,357,97 грн.

Вважає, що наданий відповідачем розрахунок заборгованості є чітким, зрозумілим, однак судом не було взято до уваги те, що суми, які поступили на погашення заборгованості за рішенням третейського суду сплачено не в повному обсязі і жодного розрахунку погашення заборгованості позивачка не надала.

Зазначає, що позивачем не надано жодного доказу який би доводив, що оплата здійснювалась на погашення заборгованості за винесеним рішенням суду. Посилання на постанову про закінчення виконавчого провадження вважає необґрунтованим, оскільки вона стосується правовідносин, які виникли між виконавчою службою та боржником, а доказами виконання рішення суду, на його думку, є саме первинні бухгалтерські документи (квитанції, меморіальні ордери), які ОСОБА_1 не долучала.

Вважає, що згідно ч.2 ст. 1050 ЦК України звернення до третейського суду не припиняє кредитних правовідносин, оскільки не є вимогою в розумінні закону, тому посилається на неправильність висновку суду щодо цього.

Вважає, що під час розгляду справи третейським судом умови кредитного договору щодо нарахування заборгованості діяли і фактично правомірно мали б бути стягнуті станом на дату реєстрації справи судом, а не станом на дату розрахунку, оскільки період нарахування заборгованості та прийняття позовної заяви судом в погашення не враховано та боржником суму заборгованості, яка за цей період нарахована не сплачено, тому підстав для припинення кредитного договору немає.

Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Вважає, що нею було повністю погашено всю суму заборгованості, яка була визначена рішенням Третейського суду від 15.05.2014 року, що підтверджується постановою виконавця про закінчення виконавчого провадження, тому стверджує про припинення зобов`язань за кредитним договором і відповідно про припинення іпотеки. Посилається на те, що право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України, відтак вважає безпідставним посилання апелянта з приводу правомірності нарахування ним заборгованості за період з дня подачі позову і до дати ухвалення рішення суду. Вважає, що згідно п.4.4 Договору з 24 липня 2012 року у Банку припинилось право нараховувати проценти, оскільки 23 квітня 2012 року нею було здійснено останній платіж, однак позов було подано 05.03.2014 року. Факт припинення договору кредиту підтверджується і рішенням Гусятинського районного суду Тернопільської області від 19.03.2019 року та постановою Тернопільського апеляційного суду від 20.09.2019 року. Факт погашення заборгованості за кредитним договором підтверджується ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва (про погашення частини заборгованості в сумі 55 076,08 грн.), а також постановою про закінчення виконавчого провадження. Вказує на безпідставність зарахування банком коштів на погашення нарахованих процентів після закінчення строку кредитування, а не як було визначено рішенням третейського суду на погашення тіла кредиту, пені та інфляційних витрат.

В судовому засіданні представник апелянта апеляційну скаргу підтримав та зіслався на обставини викладені в ній. Додатково пояснив, що товариство постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором від 14 жовтня 2011 року з ОСОБА_1 не оскаржувало.

Від ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи без її участі, що не перешкоджає розгляду справи відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши представника апелянта, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.

За ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним нормам процесуального права.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив із того, що оскільки позивачка повністю виконала судове рішення про дострокове стягнення з неї всієї суми заборгованості за кредитним договором, тому основне зобов`язання припинилось на підставі статті 599 ЦК України, внаслідок чого припинилось і зобов`язання за похідним договором іпотеки, який забезпечував виконання умов кредитного договору.

З таким висновком погоджується і колегія суддів апеляційного суду.

Судом першої інстанції встановлено наступні обставини справи.

14 жовтня 2011 року між ПАТ «Укрсоцбанк» (Кредитор) та ОСОБА_1 (Позичальник) укладено договір кредиту за №770/42-15-11 на придбання житла на вторинному ринку.

Відповідно до умов п. п. 1.1., 1.3. вказаного кредитного договору, Кредитор надає Позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в сумі 150000 грн зі сплатою за користування кредитом протягом перших трьох років від дати укладення цього договору фіксованої процентної ставки за кредитом в розмірі 15 відсотків річних, а починаючи з четвертого року від дати укладення цього договору плаваючої процентної ставки за кредитом, загальний розмір якої на кожний річний період встановлюватиметься в порядку, визначеному п. 2.8 цього договору.

В забезпечення виконання умов вказаного кредитного договору 21 жовтня 2011 року між ПАТ «Укрсоцбанк» (Іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (Іпотекодавець) укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Мастенко Н.П., зареєстрований в реєстрі за №5534.

Відповідно до умов п. п. 1.1., 1.3., 6.3. іпотечного договору, Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю у якості забезпечення виконання Іпотекодавцем зобов`язань за договором кредиту за №770/42-15-11 від 21 жовтня 2011 року, укладеним між Іпотекодержателем та Іпотекодавцем, наступне нерухоме майно: земельну ділянку площею 0,0660 га для індивідуального садівництва, кадастровий номер 6125255400010012144, яка знаходиться на території Великобірківської селищної ради Тернопільського району Тернопільської області (за межами населеного пункту); садовий будинок з надвірними спорудами загальною площею 140,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Заставна вартість предмета іпотеки за згодою сторін становить 251410 грн. Цей договір набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення і діє до припинення договору кредиту. Дія цього договору також припиняється з інших підстав, передбачених чинним законодавством України, зокрема Законом України «Про іпотеку».

Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 15 травня 2014 року задоволено позов Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Стягнуто з неї на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» заборгованість по договору кредиту в сумі 151357,97 грн та стягнуто 1913,58 грн третейського збору.

Зі змісту вказаного рішення вбачається, що неналежне виконання взятих на себе зобов`язань відповідачем за договором кредиту призвело до виникнення заборгованості, яка станом на 05 березня 2014 року склала 151357,97 грн, в тому числі: заборгованість за кредитом в розмірі 141 30,9,80 грн; заборгованість за відсотками у сумі 8476,08 грн; пеня в сумі 1357,50 грн; інфляційні втрати у сумі 214,59 грн.

На підставі вказаного рішення 20 жовтня 2014 року Дніпровським районним судом міста Києва видано виконавчий лист №755/25465/14-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості по договору кредиту у сумі 151357,97 грн.

09 лютого 2015 року державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №46396052 з примусового виконання вказаного виконавчого листа.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 05 квітня 2017 року розстрочено виконання рішення Третейського суду від 15 травня 2014 року (виконавчий лист №755/25465/14-ц Дніпровського районного суду міста Києва від 20 жовтня 2014 року) у справі за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, шляхом щомісячної сплати, з моменту набрання ухвали суду щодо розстрочки виконання рішення законної сили, (сума боргу 95975,47 грн) коштів в розмірі 1999,49 грн протягом 48 місяців. Зі змісту вказаного рішення суду було встановлено, що рішення суду на час розгляду заяви в повному обсязі не виконано, сума боргу становила 97975,47 грн.

Рішенням Гусятинського районного суду Тернопільської області від 19 березня 2019 року, яке залишено без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 20 червня 2019 року, відмовлено у задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, яку товариство нараховувало після зміни строку виконання основного зобов`язання.

У вказаному рішенні суду встановлено, що суд дійшов висновку про те, що звернувшись до Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, який задоволено у повному обсязі та стягнуто на користь банку заборгованість у сумі 151 357,97 грн, позивач реалізував своє право на пред`явлення вимоги в порядку частини другої статті 1050 ЦК України, чим змінив строк виконання в повному обсязі кредитного зобов`язання відповідача. З огляду на те, що ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до суду із позовною заявою про стягнення кредитної заборгованості, тобто пред`явив до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, у позивача припинилося право нараховувати проценти за кредитом, після чого позивач не вправі здійснювати нарахування таких процентів, пені і штрафів.

06 вересня 2021 року головним державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби у місті Тернополі Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №46396052 з примусового виконання виконавчого листа №755/25465/14-ц, виданого 20 жовтня 2014 року Дніпровським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості по договору кредиту у сумі 151357,97 грн, третейського збору у сумі 1913,58 грн. судового збору у розмірі 243,60 грн. Вказане виконавче провадження закінчене у зв`язку з тим, що борг, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження сплачено в повному обсязі.

10 вересня 2021 року позивач звернулася до відповідача із заявою, в якій просила: визнати припиненими договір кредиту за №770/42-15-11 від 21 жовтня 2011 року та право іпотеки за договором іпотеки від 21 жовтня 2011 року. Крім цього, просила виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис про обтяження (заборону) на нерухоме майно, а саме на земельну ділянку площею 0,06 га для індивідуального садівництва, кадастровий номер 6125255400010012144 та садовий будинок за надвірними спорудами загальною площею 140,1 кв.м., які знаходяться за адресою: смт Великі Бірки Тернопільського району. Вказана заява була надіслана позивачкою на адресу відповідача та вручена останньому 14 вересня 2021 року.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплатити проценти належні йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Як було встановлено рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 15 травня 2014 року задоволено позов Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є відповідач) до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» заборгованість по договору кредиту в сумі 151357,97 грн. (заборгованість за кредитом в розмірі 141 30,9,80 грн; заборгованість за відсотками у сумі 8476,08 грн; пеня в сумі 1357,50 грн; інфляційні втрати у сумі 214,59 грн.) та стягнуто 1913,58 грн третейського збору.

Отже, звернувшись в третейський суд із вимогою до ОСОБА_1 про дострокове повернення кредиту, кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.

Дане рішення суду набрало законної сили та виконане боржником.

Це підтверджується постановою головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у місті Тернополі Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) від 06 вересня 2021 року про закінчення виконавчого провадження ВП №46396052 у зв`язку з тим, що борг, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження сплачено в повному обсязі.

Твердження апелянта про те, що постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження не є доказом виконання рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором з тих підстав, що відображає відносини між виконавчою службою та боржником не заслуговують уваги суду з наступних мотивів. Відповідно до Закону “Про виконавче провадження” сторонами виконавчого провадження є стягувач та боржник та на виконавчу службу покладається обов`язок з примусового виконання виконавчих документів, а тому постанова державної виконавчої служби про закінчення виконавчого провадження №46396052 підтверджує виконання боржником судового рішення на користь стягувача в повному обсязі.

Вказана постанова державного виконавця отримана стягувачем і ним не оскаржувалась.

Доводи апелянта про те, що зобов`язання позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором від 14.10.2011 року не припинені у зв`язку з правом товариства на отримання процентів за період з 5 березня до 15 травня 2014 року (дати ухвалення рішення у справі рішення третейським судом) і надалі до повного виконання зобов`язань не заслуговують уваги суду, оскільки пред`явлення позову до третейського суду свідчить про зміну строку кредитування.

Крім цього, згідно пункту 4.4 кредитного договору №770/42-15-11 у разі невиконання (неналежного виконання ) позичальником обов`язків, визначених п.п. 3.3.7, 3.3.8 кредитного договору протягом більше ніж 90 календарних днів строк кредитування вважається таким що сплив та відповідно позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти та нараховані штрафні санкції. Пунктами 3.3.7 та 3.3.8 умов кредитного договору передбачено обов`язок позичальника забезпечувати своєчасне (щомісячно згідно з графіком) погашення кредиту в повному обсязі та сплату процентів за користування кредитом. З наданого товариством розрахунку заборгованості за кредитним договором видно, що позичальник з травня 2012 року не сплачувала заборгованість за кредитом та з січня 2014 року припинила сплачувати проценти за користування кредитними коштами, що свідчить про зміну строку виконання зобов`язань задовго до 5 березня 2014 року.

Також рішенням Гусятинського районного суду Тернопільської області від 19 березня 2019 року, яке залишено без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 20 червня 2019 року було відмовлено у задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з тих підстав, що звернувшись до Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, який задоволено у повному обсязі та стягнуто на користь банку заборгованість у сумі 151 357,97 грн, позивач реалізував своє право на пред`явлення вимоги в порядку частини другої статті 1050 ЦК України, чим змінив строк виконання в повному обсязі кредитного зобов`язання відповідача і тому не вправі здійснювати нарахування таких процентів, пені і штрафів.

У своїй постанові від 04 липня 2018 року (справа 310/11534/13-ц) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.

Заперечуючи позовні вимоги відповідач посилався на те, що згідно наданого ним розрахунку заборгованості за спірним кредитним договором заборгованість позивачки становить: за кредитом — 21101,85 грн., за відсотками — 105613,71 грн., що свідчить про те, що відповідач у справі продовжував нараховувати проценти за користування кредитними коштами після дострокового стягнення заборгованості за кредитним договором в повному обсязі, а тому вказаний розрахунок заборгованості колегія суддів не приймає до уваги.

В апеляційній скарзі, апелянт фактично посилається на те, що його охоронювані права та інтереси у правовідносинах між ним, як кредитором, та ОСОБА_1 , як боржником, забезпечені ч.2 ст. 625 ЦК України, однак будь-яких відомостей про те, що банк звертався до ОСОБА_1 про стягнення коштів на підставі ст.625 ЦК України відповідачем не надано.

На вищезазначену обставину також звертав увагу у своєму рішенні від 19 березня 2019 року Гусятинський районний суду Тернопільської області.

Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що відповідачем не надано жодної квитанції на підтвердження здійснення оплати на виконання судового рішення, оскільки воно не спростовує факту виконання даного рішення суду, який підтверджується постановою державного виконавця про закінчення виконавчого провадження ВП №46396052 у зв`язку з тим, що борг, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження сплачено в повному обсязі.

Пунктом 7.6 договору кредиту передбачено, що цей договір набирає чинності з дати його укладення та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань.

У зв`язку із наведеним колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 повністю виконала судове рішення про дострокове стягнення з неї всієї суми заборгованості за кредитним договором, яка була визначена у розмірі 151 357, 97 грн., у зв`язку із чим основне зобов`язання припинилось на підставі 599 ЦПК України і як наслідок згідно ч.1 ст. 17 ЗУ “Про іпотеку” припинилось і похідне зобов`язання за договором іпотеки.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду є законним, а тому колегія суддів не вбачає підстав для його скасування з мотивів наведених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 389, 390, 141 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства “СЕНС БАНК” – залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 грудня 2022 року — залишити без змін.

Судові витрати покласти на сторони в межах ними понесених.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає як постановлена у малозначній справі.

Повний текст постанови складено 10 квітня 2023 року.

Головуюча:

Судді: