Народицький районний суд Житомирської області

Справа № 284/1106/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2023 року                                                                                         смт. Народичі

Народицький районний суд Житомирської області в складі:

головуючого – судді         Дубовика П.В.,

з секретарем                 Галенчик О.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти у розмірі 1000 доларів США, що еквівалентно 36600,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 09.06.2022 між ним та відповідачем укладено попередній договір про укладення в майбутньому договору купівлі - продажу, предметом якого є зобов`язання сторін щодо укладення в майбутньому договору купівлі-продажу об`єкту нерухомого майна, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Пунктом 1.1. вказаного договору сторони домовились та зобов`язались: «продавець» – продати, а «покупець» - придбати 1-кімнатну квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в термін до 01.09.2022 року (пунктом 2.1. Договору). В пункті 1.3 сторони узгодили вартість купівлі-продажу майна в майбутньому - 11000,00 доларів США. Відповідно до п.п.1.4,1.5 Договору на підтвердження вищевказаних зобов`язань позивач передав, а відповідач прийняв в рахунок забезпечення виконання обов`язків по придбанню нерухомості аванс у розмірі 500 доларів США. Згідно п.1.2 договору, вищевказане нерухоме майно належить «продавцю» на праві приватної власності згідно свідоцтва про право на спадщину №78 від 2302.2022 року. У відповідності до п.3.1 Договору у випадаку відмови «продавця» від продажу вказаного в п.1.1 об`єкта нерухомості та на умовах, приведених в даному Договорі у відповідності зі ст.ст.570.571 ЦК України «продавець» повертає «покупцеві» подвійну суму даного авансу п.1.4 Договору. Проте, як зазначив позивач, відповідач до виконання договору не приступив та договір купівлі-продажу об`єкту з позивачем не уклав, ухиляється від здійснення зобов`язання та не повертає отриманий ним аванс.

Ухвалою суду від 15 лютого 2023 року відкрите спрощене провадження у даній справі, і в цей день ухвала про відкриття провадження у справі була направлена учасникам справи. Крім того, відповідачу була направлена копія позовної заяви разом з доданими до неї документами. Також відповідачу був визначений п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позов.

Ухвала суду позивачу вручена 22.02.2023 року (а.с.40-41).

Ухвала суду та копія позовної заяви з додатками відповідачу вручені 28.02.2023 року (а.с.42).

Відповідач у встановлений судом строк відзив на позовну заяву та клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не подав, а тому відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути дану справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно ч.2 ст.43 ЦПК України відповідач зобов`язаний добросовісно здійснювати процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки, що відповідно до принципу юридичної визначеності, як складової частини конституційного принципу верховенства права, зобов`язує відповідача самостійно цікавитися перебігом розгляду судом пред`явленого до нього позову. Тривала відсутність такого інтересу з боку відповідача свідчить про його небажання захищати свої процесуальні права.

Враховуючи те, що при відкритті провадження судом було ухвалено проводити судовий розгляд цієї справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, а сторони в установленому законом порядку не подали клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, тому в силу положень ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Суд, розглянувши цивільну справу в межах заявлених позовних вимог, встановив наступні обставини та визначив відповідно до них правовідносини.

09.06.2022 між позивачем та відповідачем у простій письмовій формі було укладено попередній договір про укладення в майбутньому договору купівлі – продажу (далі-Договір), предметом якого є зобов`язання сторін щодо укладення в майбутньому договору купівлі-продажу об`єкту нерухомого майна, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

За змістом пункту 1.1. вказаного договору сторони домовились та зобов`язались: «продавець» – продати, а «покупець» - придбати 1-кімнатну квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в термін до 01.09.2022 року (пунктом 2.1. Договору) за 11000,00 доларів США.(п. 1.3 Договору), а на підтвердження вищевказаних зобов`язань позивач передав, а відповідач прийняв в рахунок забезпечення виконання обов`язків по придбанню нерухомості аванс у розмірі 500 доларів США ( п.1.4 Договору).

В обумовлений попереднім договором строк договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , укладений не був, 08.02.2023 позивач направив відповідачу вимогу про повернення йому коштів (а.с.34-35).

Таким чином судом встановлено, що між сторонами існує спір з приводу поверненя грошових коштів, сплачених позивачем відповідачу за попереднім договором про укладення в майбутньому договору купівлі – продажу договором про наміри щодо купівлі-продажу нерухомого майна від 09.06.2022 року.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Частиною 1 ст. 570 ЦК України встановлено, що завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Відповідно до статті 635 ЦК України попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати іншій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного-законодавства.

Частина 2 ст. 570 ЦК України встановлює презумпцію авансу, так як на відміну від завдатку аванс це лише спосіб платежу, він не виконує забезпечувальної функції за правилами ч. 1 ст. 546 ЦК України, а виконує функцію попередньої оплати.

З цього випливає, що коли сторони хочуть визначити, що сплачена сума є завдатком, вони мають здійснити наступне.

По-перше, між сторонами має бути укладений договір, яким передбачаються зобов`язання сторін (сплата коштів боржником, та передання майна, надання послуг, тощо кредитором). Тобто це не може бути попередній договір, про укладення у майбутньому основного договору. Це має бути саме основний договір. В інакшому випадку сплачена сума коштів вважатиметься авансом.

По-друге, форма домовленості про сплату завдатку має бути письмова. Сторони можуть укласти окремо договір завдатку або передбачити його умови в основному договорі.

По-третє, сторони мають прямо зазначити, що сума грошей, що сплачується боржником у рахунок майбутніх платежів є завдатком.

Таким чином, за умови відсутності хоча б одного з трьох вищенаведених критеріїв відмінності передані однією стороною другій стороні грошові суми у рахунок належних за договором платежів є не завдатком, а є авансом.

Як встановлено судом, попередній договір щодо купівлі-продажу нерухомого майна від 09.06.2022 року між сторонами нотаріально посвідчений не був, фактично укладений в простій письмовій формі, що свідчить про його нікчемність, а відтак жодних правових наслідків він не породжує, у зв`язку з чим внесені позивачем кошти не можуть розглядатись як спосіб виконання зобов`язань, тобто як завдаток. Оскільки недійсний правочин відповідно до ч.1 ст. 216 ЦК України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Крім того, суд відмічає, що договір купівлі-продажу житлового будинку між сторонами укладено не було, а тому передані грошові кошти не можуть вважатись завдатком, вони є авансом, який підлягає поверненню у зв`язку із не укладенням договору купівлі-продажу незалежно від того, з чиєї вини він не був укладений.

Згідно правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/1084/18, який є обов`язковим на підставі положень ч.4 ст.263 ЦПК України, аванс є звичайною сумою попередньої оплати за договором, яка не виконує забезпечувальної функції, властивої завдатку. У разі невиконання зобов`язання, по якому передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила.

Крім того, слід зазначити, що аналогічний правовий висновок викладено і у постанові Верховного Суду України від 13.02.2013 року в справі №6-176цс12. Зокрема, Судова палата в цивільних справах Верховного Суду України зазначає, що згідно із ч. 2ст. 570 ЦК України, якщо не буде встановлено, що сума сплачена в рахунок належних з боржника за попереднім договором платежів, є завдатком, вона вважається авансом. Законом не передбачено, що якщо аванс згідно з умовами попереднього договору був переданий, а зобов`язання не виконано, тобто основний договір у визначений попереднім договором строк не укладений, то аванс залишається у сторони, яка його отримала. Така умова попереднього договору суперечить вимогам чинного законодавства.

В ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 березня 2012 року, від 14 березня 2012 року, від 27 липня 2011 року у справах про стягнення авансових платежів, сплачених за попередніми договорами і розірвання таких договорів суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що в разі не укладення сторонами основних договорів у строк, визначений попередніми договорами, передані позивачами в рахунок оплати за основними договорами грошові кошти є відповідно дост. 570 ЦК України не завдатком, а авансом і підлягають поверненню особам, які їх сплатили.

Проаналізувавши зазначені обставини, суд дійшов висновку, що сторони домовилися уклас-ти договір купівлі-продажу квартири, у зв`язку з цим позивач передав відповідачу кошти в загальному розмірі 500,00 доларів США. Однак сторони не уклали та не оформили договір купівлі - продажу квартири за формою, передбаченою ст. 657 ЦК України. Доказів, що відповідач відмовився від укладення договору суду надано не було. Відомостей щодо отримання відповідачем вимоги про повернення коштів (а.с.34-35), направленої йому на поштову адресу позивачем, у суду не має, інших доказів відмови відповідача та його ухилення від здійснення зобов`язання не має, тому не підлягають до задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача подвійної суми авансу, що було передбачено п.3.1 Договору.

Суд вважає, що оскільки відповідачем не повернуто отримані кошти, які вважаються аван-сом, тому вони підлягають поверненню в тому ж розмірі, в якому вони надавались.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Устатті 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено в договорі, чинне законодавство не містить.

Відповідно до попереднього договору від 09.06.2022 року грошове зобов`язання визначено в грошовому еквіваленті в іноземній валюті - 500 доларів США.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17 з аналізу наведених правових норм зроблено висновок, що гривня як національна валюта - єдиний законний платіжний засіб на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти, - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта,крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці на тимчасово окупованій території України.

Оскільки у справі, що розглядає суд, іноземна валюта використовувалася сторонами на території України саме як засіб платежу ( в даному конкретному випадку авансу), суд приходить до висновку про стягнення авансу у національній валюті - гривні за офіційним курсом НБУ станом на 06.12.2022 року - день звернення з позовом до суду.

Національна валюта за курсом НБУ, станом на 06.12.2022 року, становить: USD долар США - 36,5686 грн. за один долар.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позивачем було передано відповідачу грошові кошти у сумі 500 доларів США, що за перерахунком у грошовій одиниці України за офіційним курсом НБУ встановленим на 06.12.2023 року становить 18284 грн.30коп. (36,5686 грн.за 1 долар США), саме в якості авансу за продаж квартири.

На підставі вищевикладеного, а також виходячи з того, що договір купівлі-продажу квартири за формою, передбаченою ст. 657 ЦК України між сторонами укладено не було, тому передані позивачем грошові кошти є авансом, який підлягає поверненню, у зв`язку із чим позов підлягає частковому задоволенню, а саме з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 18284,30 грн., що еквівалентно 500 доларів США

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з наступного.

За ч.1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем сплачено судовий збір в сумі 992,40 грн., а тому, в порядку статті 141 ЦПК України, вказані судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, на суму 495 грн. 80 коп. (992.40 грн. (сплачений судовий збір)х49,96 % (розмір задоволених вимог – 18284,30х100:36600):100).

Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 81, 82, 141, 259, 263, 265, 279 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів задовольнити частково.

Стягнути з  ОСОБА_2 (РНОКПП № НОМЕР_1 , адреса реєстрації:  АДРЕСА_2 ) на користь  ОСОБА_1 ( РНОКПП № НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ), грошові кошти у сумі 18284 (вісімнадцять тисяч двісті вісімдесят чотири) гривні 30 (тридцять) копійок, еквівалентній 500 доларів США станом на 06.12.2022 року.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП № НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( РНОКПП № НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ), судовий збір в сумі 495 грн. 80 коп.

Рішення суду може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду складено 10 квітня 2023 року.

Суддя: П. В. Дубовик