Справа № 296/8319/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2023 року                         м. Житомир

Житомирський районний суд Житомирської області у складі головуючого судді Дубовік О.М., за участю секретаря судового засідання Бабич О. А., розглянувши за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Житомирської районної ради Житомирської області, Житомирської районної державної адміністрації, Житомирської обласної державної адміністрації та ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Обслуговуючий кооператив "Садівницьке товариство "Зарево" про визнання незаконним і скасування рішення та розпорядження, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, усунення перешкод у користуванні майном, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з вище вказаною позовною заявою (т. 1, а.с. 1-21), яку декілька разів уточнювала, та у останній редакції якої (т. 19, а.с. 68-116) просить суд:

- усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_1 права користування та розпорядження її власністю, а саме - земельною ділянкою шляхом зобов`язання ОСОБА_2 провести демонтаж паркана із сітки рабиця, прибирання каміння та засипання штучної водойми (копанки) на дорозі (проїзді) до її земельної ділянки № НОМЕР_1 біля належної їй на праві власності земельної ділянки № НОМЕР_2 в Обслуговуючому кооперативі «СТ «Зарево», що знаходиться в с. Василівка Житомирського району Житомирської області;

- визнати незаконним та скасувати рішення № 83 п`ятої сесії сьомого скликання Житомирської районної ради від 29.04.2016 року «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка передається в оренду гр. ОСОБА_2 , загальною площею 0,1800 га», яким затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що передається в оренду гр. ОСОБА_2 , загальною площею 0,1800 га для сінокосіння (10.06) на території Василівської сільської ради Житомирського району Житомирської області (поза межами населеного пункту);

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 0,1800 га в межах Василівської сільської ради Житомирського району строком на 49 років для сінокосіння (категорія земель: землі водного фонду), кадастровий номер: 1822080900:05:000:1310, який укладено 11.05.2016 року в АДРЕСА_1 , між Житомирською районною державною адміністрацією Житомирської області та ОСОБА_2 , з моменту його укладання.

Свої вимоги мотивує тим, що висновком відділу регіонального розвитку, містобудування та архітектури Житомирської районної державної адміністрації від 08.10.2015 року погоджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 в оренду земельної ділянки площею лише 0,1722 га, а не 0,1800 га для сінокосіння і випасання худоби на території Василівської сільської ради.

Також Головним управлінням Держгеокадастру в Житомирській області при перевірці було виявлено, що до площі земельної ділянки, яка передана в оренду ОСОБА_2 , було включено проїзд (дорогу), що відноситься до земель загального користування, що призвело до порушення прав третіх осіб відповідно до статті 35 ЗК України та статей 10 та 24 Закону України «Про оренду землі».

Державною інспекцією сільського господарства в Житомирській області проведено обстеження земельної ділянки, що відповідно до схеми земель Обслуговуючого кооперативу «Садівницьке товариство «Зарево» (далі - ОК СТ «Зарево») визначається як проїжджа частина (дорога) уздовж земельної ділянки № НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_2 , та частково за межами земель садового товариства між річкою Віва виявлено зняття та перенесення поверхневого родючого шару ґрунту, внаслідок чого утворилася штучна водойма площею 0,024 га. Аналогічне порушення виявлено й Державною екологічною інспекцією в Житомирській області, а саме - біля земельної ділянки ОСОБА_2 знаходиться поглиблення в рельєфі земної поверхні, тобто штучно створений водний об`єкт площею 0,025 га та глибиною понад 1,2 м. По зовнішньому периметру земельної ділянки № 99 розміщено насипи каменю великої фракції. Земельна ділянка, на якій влаштовано штучну водойму та розміщені насипи каменю, відноситься до земель загального користування та належить до категорії житлової та громадської забудови.

Під час перевірки органами прокуратури встановлено, що до площі земельної ділянки, яка передана ОСОБА_2 , включено проїзд, що відноситься до земель загального користування. Проводиться досудове розслідування за фактом незаконного заволодіння поверхневим шаром земель водного фонду в особливо великих розмірах, внаслідок чого утворено штучну водойму в ОК «СТ «Зарево» Василівської сільської ради Житомирського району та підроблення документів  ОК СТ «Зарево» шляхом шахрайства. Родина ОСОБА_3 має у володінні 0,48 га поряд із річкою у природоохоронній зоні, на території якої вони зробили копанку. На ім`я ОСОБА_2 було виготовлено проект землеустрою на ділянку 0,18 га, до якої входить дорога, якою користуються жителі, а документація на цю земельну ділянку не відповідає картографічним даним.

Оскільки ОСОБА_2 зайняла частину земель загального користування - дорогу, то наразі відсутній прохід та під`їзд до земельної ділянки позивача № НОМЕР_1 , яка належить їй на праві власності, чим порушуються її права та законні інтереси яка власника.

Також вказала, що ОСОБА_2 уклала 11.05.2016 року договір оренди земельної ділянки площею 0,18 га строком на 49 років для сінокосіння (категорія земель - землі водного фонду), кадастровий номер 1822080900:05:000:1310. Дорога включена до земельної ділянки з кадастровим номером 1822080900:05:000:1310, але згоди на вилучення земель правління або загальні збори членів ОК СТ «Зарево» не надавали. При розробленні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 1822080900:05:000:1310 під сінокосіння ОСОБА_2 надала ксерокопію фрагменту викопіювання з проекту генерального плану забудови ОК «СТ «Зарево», на якому не позначено дорогу, що пролягає між земельною ділянкою № НОМЕР_2 та річкою Віва. Зазначена копія не відповідає дійсності, оскільки на проекті генерального плану ОК «СТ «Зарево», на плані інвентаризації земель садівничого товариства, на викопіюванні з місцевості, що міститься на робочому проекті лінії електропередач, така дорога наявна.

Вказала, що фрагмент викопіювання з проекту генерального плану забудови ОК "СТ «Зарево», який використала ОСОБА_2 , підписаний колишнім головою правління кооперативу  ОСОБА_4 .  У свою чергу останній пояснив, що коли він був головою правління кооперативу, до нього звернувся чоловік ОСОБА_2 з проханням посвідчити викопіювання з генерального плану забудови ОК СТ «Зарево», який останній приніс із собою у готовому вигляді. ОСОБА_4 посвідчив копію своїм підписом та печаткою, але при цьому не пересвідчився у його достовірності та не звернув увагу на те, що на викопіюванні не позначена дорога, що пролягає між земельною ділянкою № НОМЕР_2 , хоча у всіх офіційних документах, зокрема, на генеральному плані забудови ОК СТ «Зарево», на плані інвентаризації земель товариства передбачено дорогу, що пролягає між ділянкою № НОМЕР_2 та річкою Віва. Земельна ділянка площею 0,18 га розташована у 25-метровій зоні уздовж урізу води річки Віва та є прибережною захисною смугою. Незважаючи на те, що у цій зоні забороняється розорювання земель та будівництво будь-яких споруд, ОСОБА_2 без дозволу уповноважених органів самовільно здійснила за допомогою техніки зняття родючого шару ґрунту в прибережній смузі річки Віва, у тому числі на тій ділянці, де пролягає дорога, і вивезла його на належну їй земельну ділянку АДРЕСА_2 .

Оскільки судами різних інстанцій розглядалась справа №296/5781/18, яка нерозривно пов`язана з цивільними правовідносинами, які склались в результаті спору щодо надання у користування земельної ділянки відповідача ОСОБА_2 та земель загального користування - дорогою, просить взяти до уваги висновки та рішення судів як першої інстації, так і апеляційної та касаційної інстанцій.

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки вважає, що позивач не навів жодних доказів, на підставі яких можна зробити висновок про наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача і перешкодами, що виникли у позивача, а тому очевидним є висновок про необґрунтованість позовних вимог (т. 19, а.с. 169-181).

Представником Житомирської обласної державної адміністрації подано відзив на позовну заяву (т. 19, а.с. 201-212), у якому зазначає, що конкретних позовних вимог до Житомирської ОДА не пред`явлено, і, як наслідок, у даній справі Житомирська ОДА є неналежним відповідачем, відтак просить встановити належність відповідача Житомирську ОДА та відмовити у задоволенні позову про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження власністю – земельною ділянкою № НОМЕР_1 в ОК «СТ «Зарево», визнання незаконним та скасування рішення п`ятої сесії сьомого скликання Житомирської РДА № 83 від 29.04.2016 року та визнання договору оренди земельної ділянки від 11.05.2016 року в повному обсязі.

Представником третьої особи подано письмові пояснення (т. 19, а.с. 149-162), у яких виклав свої міркування та доводи щодо позовних вимог ОСОБА_1 . Зазначив, що СТ «Зарево», а ні усної, а ні письмової згоди на вилучення дороги із земель загального користування товариства, ні правління, ні загальні збори не надавали.

Позивачем подано відповідь на відзив (т. 20, а.с. 1-17).

Представником Житомирської районної державної адміністрації Житомирської області подано письмові пояснення (т. 20, а.с. 50-57).

       Ухвалою суду від 23.12.2022 року (т. 25, а.с. 15) у задоволенні заяви представника Житомирської обласної державної адміністрації про заміну сторони її правонаступником у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Житомирської районної ради Житомирської області, Житомирської районної державної адміністрації, Житомирської обласної державної адміністрації та ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Обслуговуючий кооператив "Садівницьке товариство "Зарево" про визнання незаконним і скасування рішення та розпорядження, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, усунення перешкод у користуванні майном – відмовлено.

       У поясненнях (т. 25, а.с. 39-42) представник Житомирської районної адміністрації просить відмовити у задоволенні позовних вимог щодо визнання незаконним та скасування рішення Житомирської районної ради від 29.04.2016 року № 83 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка передається в оренду ОСОБА_2 загальною площею 0,1800 га».

       У судове засідання позивач та її представник не з`явились; подано заяву про розгляд справи за відсутності позивача. У попередніх судових засіданнях позовні вимоги підтримували у повному обсязі та просили задовольнити з мотивів, викладених у позовній заяві.

Представники відповідача ОСОБА_2 заперечували щодо задоволення заявлених вимог, вважали їх необґрунтованими та безпідставними, адже відсутня встановлена законодавством документація про те, що у згадуваному місці проходить дорога. Крім цього, ділянка позивача має під`їзд через іншу дорогу, якою позивач може безперешкодно дістатися до своєї ділянки. Просили суд не брати до уваги докази, надані позивачем, оскільки останні є неналежними та недопустимими, відтак просили суд відмовити у повному обсязі у задоволенні позовних вимог.

Зазначили, що на теперішній час не існує перешкод у вигляді встановленого паркану із сітки рабиця, насипаного каміння та штучно виготовленої водойми (копанки). Відтак в даній частині позовних вимог просили суд відмовити.

Щодо вимоги про скасування рішення № 83 п`ятої сесії сьомого скликання Житомирської районної ради від 29.04.2016 року «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка передається в оренду гр. ОСОБА_2 , загальною площею 0,1800 га», яким затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що передається в оренду гр. ОСОБА_2 , просили суд також відмовити, оскільки позивачем не доведено чим саме порушуються її права таким рішенням органу місцевої влади.

Крім того, строна відповідача ОСОБА_2 просила застосувати строки позовної давності до вимоги щодо визнання незаконним та скасування рішення №83 від 29.04.2016 року Житомирської районної ради.

Представник Житомирської обласної державної адміністрації вимоги не визнала та просила відмовити у їх задоволенні, оскільки не є належним відповідачем.

Представник Житомирської районної державної адміністрації Житомирської області просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник ОК "СТ "Зарево" вимоги повністю підтримав та просив суд їх також задовольнити з міркувань та мотивів, викладених у письмових поясненнях та промові у судових дебатах, які долучені до матеріалів справи.

Інші учасники судового процесу в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_5 (колишній голова Василівської сільської ради) показав, що до нього зверталися спочатку розробник документації, а потім і ОСОБА_2 з проханням погодити межі земельної ділянки з кадастровим номером 1822080900:05:000:1310 у проектній документації, але він відмовився підписати протокол погодження меж, бо до площі зазначеної земельної ділянки незаконно включено і дорогу, яка є землями загального користування СТ «Зарево». Про цю обставину повідомляв і постійній комісії Житомирської районної ради при вирішенні питання про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки зазначеної земельної ділянки.

Свідок ОСОБА_6 (була секретарем Василівської сільської ради) показала, що сторони сварились з приводу земельної ділянки. Зазначила, що вона підписувала/погоджувала технічну документацію, яка передавалась в оренду ОСОБА_2 . Вказала, що біля земельної ділянки ОСОБА_2 , яка була частково заболочена, проходила з обох боків дорога. Розробник технічної документації вніс до неї неправдиву інформацію, а саме: в документах зазначено про відсутність дороги, хоча по факту там проходить дорога. Зазначила, що «Зарево і «Заграва» - це одне й те саме ж товариство.

У судовому засіданні у режимі відеоконференції 31.08.2022 року експерт ОСОБА_7 пояснила, що при проведенні експертизи керувалась окремими матеріалами, які вказані на перших сторінках її висновку. Під час дослідження було встановлено, що на ділянці відповідача відсутні проїзди, об`їзди, дороги; ділянка загороджена та маються багаторічні насадження. На час оформлення позивачем документації із землеустрою дороги також не було. Під час проведення експертизи їй не надавались матеріали інвентаризації земель, відтак останні нею досліджені не були. Вказала, що всі проїздні частини (дороги) вказуються в Генеральному плані певної території, однак такого документа їй на дослідження також надано не було. Зазначила, що на момент формування спірної земельної ділянки для передачі ОСОБА_2 це були землі запасу сільської ради, відтак доріг там було.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються про розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Суд, заслухавши учасників судового процесу, допитавши свідків, експерта, дослідивши матеріали справи, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до витягу зі статуту (т. 12, а.с. 131) колишня назва Обслуговуючого кооперативу «Садівницьке товариство «Зарево» зазначена як «Заграва». Товариство створене працівниками та службовцями Будівельно-монтажного тресту "Житомирпромбуд" на земельній ділянці, відведеній у безстрокове користування для організації колективного садівництва рішенням виконкому Житомирської ради народних депутатів №117 від 19.04.89 року (п.1.1. статуту).

19.04.1989 року рішенням виконавчого комітету Житомирської районної ради народних депутатів № 117, зокрема, але не виключно, вилучено земельну ділянку загальною площею 55,7 га та надано підприємствам, організаціям та установам у безстрокове користування для створення колективних садів. Кількість ділянок вирішено розподілити після розробки генерального плану розбивки колективного саду; дозволено замовникам виготовлення проектів організації колективних садів (т. 6, а.с. 76-77).

Відповідно до Проекту планування і забудови території колективних садів робітників і службовців підприємств, організацій і установ м. Житомира, розташованих в межах земель колгоспу ім. К. Маркса села Василівка Житомирського району Житомирської області у повній його редакції, між земельною ділянкою № 99 та річкою Вива запроектовано дорогу, яка з трьох боків огинає чотиристоронню ділянку № НОМЕР_2 (т. 11, а.с. 167). Вказаний Проект планування і забудови території колективних садів робітників і службовців підприємств, організацій і установ м. Житомира, розташованих в межах земель колгоспу ім. К. Маркса села Василівка Житомирського району Житомирської області, у повній його редакції, що складається з першої (пояснювальна записка) та другої частини (креслення), який надано Міськрайонним управлінням у Житомирському районі та м. Житомирі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області листом від 11.03.2020 року №9-6-0.15-267/123-20, було досліджено під час стадії дослідження доказів у судовому засіданні (лист міститься у т. 16, а.с. 180).

26 вересня 2012 року рішенням Василівської сільської ради Житомирського району Житомирської області (т. 10, а.с. 100) затверджена схема інвентаризації земель за межами населених пунктів Василівської сільської ради Житомирського району Житомирської області (т. 12, а.с. 138-147, 182).

З робочого проекту трьохфазного відгалудження та капітального ремонта повітряної лінії 04 кВ у Садово-огородньому товаристві «Заграва» (колишня назва СТ «Зарево»), в якому міститься викопіювання з графічного матеріалу, вбачається, що повз земельну ділянку № 99 з трьох боків пролягає дорога (т. 6, а.с. 186-197, т.7 а.с 112-123).

09.11.2007 року ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯГ № 795056 на право власності на земельну ділянку площею 0,1200 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , цільове призначення (використання) земельної ділянки: для ведення садівництва, кадастровий номер: 1822080900:05:000:0837 (т. 1, а.с. 30).

Право власності на зазначену вище земельну ділянку позивача також підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 18.11.2014 року (т. 1, а.с.27-29).

        31.10.2012 року видано державний акт серії ЯМ № 043770 на ім`я ОСОБА_2 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1822080900:05:000:1215, що має цільове призначення для ведення садівництва і розташована в Садовому товаристві "Зарево" Житомирського району Житомирської області та має № 99 (т. 1, а.с. 190-191, т. 10, а.с. 123).

Протоколом правління СТ «Зарево» № 1 від 09.08.2014 року та протоколом загальних зборів членів СТ «Зарево» № 2 від 20.09.2014 року встановлено, що родиною ОСОБА_3 самовільно захоплено частину дороги на території СТ «Зарево», на ній самовільно викопано котлован, встановлено паркан і таким чином перекрито доступ до сусідніх земельних ділянок. Відтак, родину ОСОБА_3 зобов`язано засипати котлован і привести дорогу у належний стан (т.11, а.с. 171-177).         З викопіювання зі схеми інвентаризації земель СТ «Зарево», доданого до заяви-звернення ОСОБА_2 до правління СТ «Зарево» від 27.11.2014 року (т. 12, а.с. 173) про надання дозволу на прокладання повітряно-кабельної лінії 10 кВ вбачається, що чотиристороння земельна ділянка № НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_2 , з трьох сторін межує із землями загального користування (дорогою) СТ «Зарево» (т.12, а.с. 174-176).

16.12.2014 року комісією в складі голови садового товариства "Зарево", членами правління товариства, Василівського сільського голови та землевпорядника обстежено частину місцевості, яка межує із ділянкою № 99 згадуваного садового товариства, де проходить дорога, про що складно відповідний акт (т. 1, а.с. 33).

08.09.2015 року Житомирською обласною державною адміністрацією прийнято розпорядження № 292, яким, серед іншого, надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою, в тому числі, ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,18 га для передачі в оренду за рахунок земель водного фонду в межах Василівської сільської ради Житомирського району Житомирської області (т. 1, а.с. 38-40).

У 2016 році виготовлялась технічна документація із нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка передається в оренду ОСОБА_2 площею 0,18 га для сінокосіння на території Василівської сільської ради Житомирського району (т. 8 а.с. 56-67).

Висновком відділу регіонального розвитку, містобудування та архітектури Житомирської  РДА від 08.10.2015 №01-17/1284 погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_2 площею 0,1722 га для сінокосіння і випасання худоби на території Василівської сільської ради Житомирського району (т. 3, а.с. 72).

03.11.2015 року на дану земельну ділянку видано довідку, про те, що вона належить до земель водного фонду (т. 5, а.с. 137).

18.11.2015 року виконуючий обов`язки начальника головного управління держгеокадастру України в Житомирській області дав висновок, яким погодив проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки в оренду. Згадувань про обмеження у використанні він не містить (т. 5, а.с. 143).

28 грудня 2015 року завідувач сектору у Житомирській області державного агентства водних ресурсів України дав висновок про те, що спірна земельна ділянка має обмеження у її використанні, адже проходить по прибережній захисній смузі, однак проект було погоджено (т. 5, а.с. 141-142).

16.02.2016 року Житомирською обласною державною адміністрацією прийнято розпорядження № 35, яким, серед іншого, вирішено затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, в тому числі ОСОБА_2 площею 0,18 га, землі водного фонду в межах Василівської сільської ради Житомирського району Житомирської області в оренду терміном на 49 років з кадастровим номером 1822089000:05:000:1310 (т. 1, а.с. 41-45).

11.05.2016 року між Житомирською обласною державною адміністрацією та ОСОБА_2 укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки (т. 1, а.с. 23-25). У п.15 договору оренди зазначено, що передача земельної ділянки в оренду здійснюється на підставі розпорядження голови Житомирської ОДА №35 від 16.02.2016 року.

Однак вказане розпорядження рішенням суду від 25.03.2019 року визнано недійсним і скасовано. Ураховуючи таке рішення суду, голова Житомирської ОДА своїм розпорядженням № 234 від 31.03.2020  також скасував розпорядження № 35 від 16.02.2016 р. у частині, що стосується затвердження технічної документації і надання в оренду земельної ділянки ОСОБА_2 (т.18 а.с. 157).

Земельно-кадастрова інформація містить, інформацію про те, що орендована ОСОБА_2 земельна ділянка площею 0,18 га містить обмеженняобтяження, адже проходить в прибережній захисній смузі річки (т. 5, а.с. 147).

Відповідно до листа Державної екологічної інспекції у Житомирській області від 19.08.2016 року №2284/1/03-16 (т. 1, а.с. 32), в межах СТ «Зарево» на території Василівської сільської ради, поряд із земельною ділянкою № 99, знаходиться поглиблення (виїмка) в рельєфі земної поверхні, тобто штучно створений водний об`єкт, площею 0,025 га та глибиною понад 1,2 м. Також, по зовнішньому периметру земельної ділянки № 99 (з двох її перпендикулярних сторін) розміщено насипи каменю великої фракції (бутове каміння).

Клопотанням ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 07.06.2017 № 77-ОК/0016/КВ/06/01/-1 до Житомирської ОДА запропоновано привести розпорядження голови ОДА від 16.02.2016 р. №35 у відповідність до вимог законодавства, розірвати з ОСОБА_2 договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 1822080900:05:000:1310 з наступним припиненням державної реєстрації речового права (оренди) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та забезпечити повернення орендарем земельної ділянки в першочерговому стані (т. 2, а.с. 26-28).

Відповідно до висновку земельно-технічної експертизи від 27.04.2018 р. № 423/18-25 землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж річок, належать до земель водного фонду. Ширина  прибережної захисної смуги річки Вива, яка протікає територією Василівської сільської ради, становить 25 метрів  від урізу води цієї річки (стор. 18 висновку). Земельна ділянка кадастровий номер 1822080900:05:000:1310, у т.ч. і та її частина, на якій  мається штучна водойма (копанка), частково розміщена в межах прибережної захисної смуги, інша її частина – поза межами прибережної захисної смуги (стор. 19, 20 висновку) (т.6 а.с. 202-221).

З висновку експерта земельно-технічної експертизи № 413/18 від 10.12.2018 року, який було складено в межах цивільної справи № 296/5781/18 вбачається, що запроектований між земельною ділянкою № НОМЕР_2 кадастровий номер 1822080900:05:000:1215 і орендованою ОСОБА_2 земельної ділянкою кадастровий номер 1822080900:05:000:1310 проїзд, в тому числі і до земельної ділянки № НОМЕР_1 , що належить позивачу у даній справі - ОСОБА_1 , перекритий парканом з сітки рабиці та висипане каміння (стор. 13, 14 висновку) (т. 11 а.с. 81-99), що перешкоджає проїзду до вказаної ділянки. Крім того, даний факт знайшов своє відображення у рішеннях як Житомирського районного суду Житомирської області від 25.03.2019 року, так і постановах Житомирського апеляційного суду від 04.03.2020 року та Верховного Суду від 03.06.2021 року у межах справи № 296/5781/18.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом (ч. 2 ст. 95 ЗК України).

Землекористувачі зобов`язані, серед іншого, не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів (п. г ч. 1 ст. 96 ЗК України).

Відповідно до частини п`ятої  статті 122 ЗК України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки) (частина друга статті 123 ЗК України).

Умови і строки розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт відповідно до типового договору.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 ЗК України.

Стаття 186-1 ЗК України передбачає, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої в межах прибережної захисної смуги, підлягає також погодженню з структурним підрозділом з обласної,  Київської  чи Севастопольської  міської  державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки водного фонду підлягає також погодженню з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства.

Підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Стаття 135 ЗК Української РСР 1970 року, що діяв до прийняття ЗК УРСР 1990 року, норма якого була чинною у такій редакції на час прийняття рішення від 19 квітня 1989 року № 117, передбачала, що земельні ділянки під колективні сади надаються підприємствам, організаціям і установам із земель державного запасу і тих, що не підлягають залісенню, земель державного лісового фонду за межами зеленої зони міст або за межами інших населених пунктів та земель державного лісового фонду, не вкритих лісом або зайнятих малоцінними лісовими насадженнями, в земельних і приміських зонах міст та інших населених пунктів з урахуванням перспективного розширення території населених пунктів.

ОК СТ «Зарево» набуло право користування земельною ділянкою на підставі рішення, прийнятого у 1989 році, яке не скасоване та земельна ділянка в установленому законом порядку з користування ОК СТ «Зарево» не вилучалася, права користування нею в установленому законом порядку ОК СТ «Зарево» не позбавлено. За таких обставин, право користування земельною ділянкою набуте ОК СТ «Зарево» відповідно до законодавства, чинного на час виникнення права постійного користування, належить ОК СТ «Зарево». В подальшому земельне законодавство не передбачало серед підстав припинення прав користування земельною ділянкою непереоформлення раніше наданих прав.

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникають після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Отже, право користування земельною ділянкою зберігається за ОК «СТ «Зарево»  до його належного оформлення.

На підставі договору дарування земельної ділянки від 29.07.2010 року ОСОБА_2 набула у власність земельну ділянку площею 0,12 га, яка розташована: АДРЕСА_2 , із кадастровим номером 1822080900:05:000:1215 та цільовим призначенням - для ведення садівництва, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 043770. Відповідно до плану меж даної земельної ділянки: від точки Б до точки В - знаходяться землі загального користування (проїзд), від точки Г до точки А - також знаходяться землі загального користування (проїзд), а від точки А до точки Б - землі запасу сільської ради. Те ж саме вбачається із кадастрового плану цієї земельної ділянки (т. 1, а.с. 190-191).

До земель загального користування садівницького товариства належать земельні ділянки, зайняті захисними смугами, дорогами, проїздами, будівлями і спорудами загального користування.

Із «Проекту планування і забудови колективного саду», схеми інвентаризації земель за межами населених пунктів Василівської сільської ради, схеми інвентаризації земель ОК СТ «Зарево» та робочого проекту трифазного відгалудження та капітального ремонту повітряної лінії 04 кВ в ОК «СТ «Зарево», розроблених до 2003 року, відомо про наявність дороги навколо трьох боків чотиристоронньої земельної ділянки № НОМЕР_2 в ОК СТ «Зарево».

Фактичне користування під`їздом (проїздом) в напрямку до земельної ділянки №   НОМЕР_1 площею 0,1200 га, яка належить позивачу, не відповідає користуванню, визначеному в плані викопіювання земельних ділянок зі схеми земель ОК СТ «Зарево» та викопіювання зі схеми інвентаризації земель ОК СТ «Зарево».

Відповідно до ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, крім інших, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Відповідно до ст. 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

На підставі ст. ст. 103, 152 ЗК України порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов`язання відповідача ОСОБА_2 звільнити земельну ділянку загального користування шляхом проведення демонтажу паркана з сітки рабиця, прибрання каміння та засипання штучної водойми (копанки) на дорозі (проїзді) до земельної ділянки № НОМЕР_1 біля належної їй на праві власності земельної ділянки № НОМЕР_2 в Обслуговуючому кооперативі "Садівницьке товариство "Зарево" с.Василівка Житомирського району, оскільки ОСОБА_1 позбавлена можливості користуватися дорогою, яка забезпечувала їй можливість під`їзду або проходу до земельної ділянки, яка належить їй на праві власності. Альтернативного доступу ОСОБА_1 до її земельної ділянки відповідачем ОСОБА_2 не забезпечено. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Відтак суд приходить до висновку про задоволення позовної вимоги в цій частині.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі рекреаційного призначення, землі водного фонду (стаття 19 ЗК України).

Землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок і навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами, належать до земель водного фонду (пункт «б» частини першої статті 58 ЗК України та абзац 3 частини першої статті 4 ВК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 60 ЗК України, вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм, з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. Аналогічні норми закріплені в частинах першій-третій статті 88 ВК України.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню й належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (частина перша статті 61 ЗК України, частина перша статті 89 ВК України).

Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених ЗК України та ВК України.

Згідно з пунктом «ґ» частини третьої статті 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можна передавати у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених ЗК України.

Відповідно до частин другої та четвертої статті 59 ЗК України громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми. Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05 листопада 2004 року №434, (далі - Порядок), у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час установлення водоохоронної зони.

Відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом (постанова Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі №372/4149/18-ц).

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.

Таким чином, законодавство України обмежує безоплатне передання у приватну власність земель водного фонду випадком передання за рішенням уповноваженого органу тільки замкнених природних водойм (загальною площею до 3 гектарів). Крім того, зайняту прибережною захисною смугою земельну ділянку можна отримати в оренду для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо, а не у приватну власність для ведення садівництва.

Згідно з частиною четвертою статті 59 ЗК України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

За змістом частини сьомої статі 122 ЗК України Кабінет Міністрів України надає земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у випадках, визначених статтями 149, 150 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 122 ЗК України (на час вирішення питання про передачу спірної земельної ділянки в оренду) районні державні адміністрації на їх території надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті.

За змістом частини четвертої  статі 122 ЗК України  обласні державні адміністрації надають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Відповідно до частини п`ятої  статті 149 ЗК України  районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті.

Частиною шостою статті 149 ЗК України передбачено, що обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті.

Згідно з вимогами ст. 203 ЦК України (на час укладення оспорюваного договору оренди) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів (стаття 16 ЦК України) і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, а правочин - бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог є підставою недійсності відповідного правочину (стаття 203 та частина перша статті 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 93 Земельним Кодексом України право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

За п. 34, 35 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» від 21.05.1997, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання, у тому числі, питання регулювання земельних відносин, затвердження відповідно до закону ставок земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, що є у власності відповідних територіальних громад.

Частиною 4 статті 124 Земельного Кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.        

Статтею 2 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі. За змістом ст. 13 зазначеного Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Підставами для визнання будь-якого акту недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів фізичної або юридичної особи - позивача у справі. Оскільки за результатами розгляду справи встановлений факт такого порушення, у суду наявні правові підстави для задоволення позову.

Враховуючи той факт, що рішенням Житомирського районного суду Житомирської області у справі №296/5781/18 визнано незаконним та скасовано розпорядження №35 від 16 лютого 2016 року голови Житомирської обласної державної адмінстрації у частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_2 площею 0,18 га строком на 49 років з кадастровим номером 1822080900:05:000:1310 в межах Василівської ради Житомирського району Житомирської області, і вказане рішення залишено в силі судами апеляційної та касаційної інстанцій, беручі до уваги, що оспорюваним договором оренди земельної ділянки від 11 травня 2016 року порушуються законні права та інтереси позивача, суд приходить до висновку про задоволення вимог щодо визнання недійсним даного договору.

Щодо позовної вимоги в частині визнання незаконним та скасування рішення №83 Житомирської районної ради від 29.04.2016 року «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка передається в оренду гр. ОСОБА_2 , загальною площею 0,1800 га», яким затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що передається в оренду гр. ОСОБА_2 , загальною площею 0,1800 га для сінокосіння (10.06) на території Василівської сільської ради Житомирського району Житомирської області (поза межами населеного пункту), слід зазначити наступне.

На переконання суду, така позовна вимога не підлягає до задоволення, оскільки зазначені обставини - затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки з метою передачі такої в оренду відповідним рішенням органу місцевого самоврядування не призвели до ймовірного порушення прав позивачки, а відтак не є належним способом захисту цивільного права.

Крім того, суд вважає занеобхідне зауважити про належний склад відповідачів у справі.

Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 3 і 4 частини другої статті 175 ЦПК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина друга статті 48 ЦПК України).

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63)).

Установивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39)).

За таких обставин у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити в частині таких до Житомирської обласної державної адміністрації за відсутності встановлення під час розгляду данної справи неправомірних дій з боку останньої у межах заявлених позовних вимог у зв`язку з неналежним суб`єктним складом відповідачів.

Щодо строків позовної давності, заявлених під час судових дебатів представником відповідача адвокатом Струковой Л. щодо вимоги про визнання незаконним та скасування рішення №83 Житомирської районної ради від 29.04.2016 року «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка передається в оренду гр. ОСОБА_2 , загальною площею 0,1800 га», яким затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що передається в оренду гр. ОСОБА_2 , загальною площею 0,1800 га для сінокосіння (10.06) на території Василівської сільської ради Житомирського району Житомирської області (поза межами населеного пункту), оскільки така вимога була заявлена позивачем лише 20.08.2020 року, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звертатися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 Цивільного кодексу України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 Цивільного кодексу України).

За змістом цієї норми, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Згідно з ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

У відповідності до роз`яснень, викладених у п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Оскільки суд не знайшов самостійних підстав для задоволення вказаної позовної вимоги, строк позовної давності не застосовується.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень; з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність у частковому задоволенні позовних вимог, з наведених вище мотивів та підстав.

Ухвалюючи рішення у справі про часткове задоволення позовних вимог, суд враховує те, що відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Приймаючи рішення Суд враховує усталену практику Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів, де мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29).

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії»(Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Згідно з вимогами ст. 124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Житомирської районної ради Житомирської області, Житомирської районної державної адміністрації, Житомирської обласної державної адміністрації та ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Обслуговуючий кооператив садівницьке товариство "Зарево" про визнання незаконним і скасування рішення та розпорядження, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, усунення перешкод у користуванні майном - задовольнити частково.

Усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_1 права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом зобов`язання ОСОБА_2 провести демонтаж паркана з сітки рабиця, прибрання каміння та засипання штучної водойми (копанки) на дорозі (проїзді) до земельної ділянки № НОМЕР_1 біля  належної їй на праві власності земельної ділянки № НОМЕР_2 в Обслуговуючому кооперативі "Садівницьке товариство "Зарево" с. Василівка Житомирського району.

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 0,1800 га в межах Василівської сільської ради Житомирського району строком на 49 років для сінокосіння (категорія земель водного фонду), кадастровий номер 1822080900:05:000:1310, який укладено 11.05.2016 року в АДРЕСА_1 між Житомирською районною державною адміністрацією Житомирської області та ОСОБА_2 , з моменту його укладення.

В решті позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 06.04.2023 року.

Суддя О. М. Дубовік