ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 596/643/22Головуючий у 1-й інстанції Яковець Н. В.

Провадження № 22-ц/817/261/23 Доповідач - Гірський Б.О.

Категорія - 311010000

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 березня 2023 року        м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

Головуючого - Гірський Б.О.

Суддів -  Бершадська Г. В., Хома М. В.,

за участю секретаря - Панькевич Т.І.

представників сторін

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 596/643/22 за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 21 грудня 2022 року, ухвалене суддею Яковець Н.В., повний текст якого складено 31 грудня 2022 року, та Гусятинської селищної ради Чортківського району Тернопільської області на рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 21 грудня 2022 року і додаткове рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 29 грудня 2022 року, в справі за позовом ОСОБА_1 до Гусятинської селищної ради Чортківського району Тернопільської області, Гусятинського селищного голови Карпо С.О., третя особа комунальне некомерційне підприємство “Гусятинська комунальна районна лікарня” Гусятинської селищної ради Чортківського району Тернопільської області про поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом.

       В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 24.06.2022 року Гусятинським селищним головою, на виконання постанови Тернопільського апеляційного суду від 16 жовтня 2020 року в справі №596/1219/18, було прийнято розпорядження №196-ос про поновлення його на роботі на посаді головного лікаря Гусятинської центральної районної лікарні з 18 травня 2018 року, однак фактичного допуску до виконання покладених на нього трудових обов`язків йому забезпечено не було.

       В той же день - 24.06.2022 року, незважаючи на відсутність підстав для звільнення, Гусятинським селищним головою було прийнято розпорядження №197-ос про його звільнення з посади головного лікаря Гусятинської центральної районної лікарні (далі Гусятинської ЦРЛ).

       Просив суд визнати протиправною бездіяльність Гусятинського селищного голови щодо незабезпечення його фактичного допуску до роботи на посаді головного лікаря Гусятинської ЦРЛ, визнати протиправним та скасувати розпорядження Гусятинського селищного голови №197-ос від 24.06.2022 року про його звільнення, поновити його на вказаній посаді та стягнути в його користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24.06.2022 року по 21.07.2022 року в розмірі 12418,60 грн., а також стягнути моральну шкоду, завдану незаконним звільненням, в розмірі 50 000 грн.

Крім того, просив покласти на Гусятинського селищного голову обов`язок покрити шкоду, яка заподіяна комунальному некомерційному підприємству “Гусятинська районна лікарня” Гусятинської селищної ради (далі КНП “Гусятинська комунальна лікарня”), у зв`язку з оплатою часу вимушеного прогулу в результаті його незаконного звільнення.

       Рішенням Чортківського районного суду Тернопільської області від 21 грудня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

       Визнано протиправною бездіяльність Гусятинського селищного голови про незабезпечення фактичного допуску ОСОБА_1 до роботи на посаді головного лікаря Гусятинської ЦРЛ при виконанні постанови Тернопільського апеляційного суду від 16.10.20 року по справі №596/1219/18 в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі.

       Визнано протиправним та скасовано розпорядження Гусятинського селищного голови №197-ос від 24.06.22 року та поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді головного лікаря Гусятинської ЦРЛ.

       Стягнуто з КНП «Гусятинська районна лікарня» Гусятинської селищної ради на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24.06.22 року по 21.07.22 року включно в сумі 12418 гривень 60 копійок.

       В решті позову відмовлено.

       Стягнуто з Гусятинської селищної ради судові витрати в сумі 1241 гривень в дохід держави.

       Додатковим рішенням Чортківського районного суду Тернопільської області від 29 грудня 2022 року доповнено рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 21 грудня 2022 року наступним абзацом:

       “Рішення в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 та стягнення середньомісячного заробітку за один місяць допустити до негайного виконання”.

       В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким його вимоги задовольнити, посилаючись на те, що судом дано невірну оцінку зібраним у справі доказам та неправильно застосовано норми матеріального права.

       В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що правовідносини у даній справі є трудовими, а не деліктними, у зв`язку з чим застосування судом норм ЦК України при вирішенні даного спору є неприпустимим.

       Зазначає, що згідно із ст.ст.134, 237 КЗпП України шкода, заподіяна КНП “Гусятинська комунальна лікарня” Гусятинської селищної ради внаслідок необхідності виплати ОСОБА_1 середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку із незаконним звільненням на підставі протиправного розпорядження Гусятинського селищного голови Карпо С.О., повинна бути покрита за рахунок особистих коштів вказаної особи у повному обсязі, а не за рахунок коштів місцевого бюджету.

       Звертає увагу на те, що підстави відшкодування працівнику моральної шкоди, завданої внаслідок порушення його трудових прав, визначаються вимогами ст.237-1 КЗпП України, у зв`язку з чим обґрунтування судом рішення положеннями ст.23 ЦК України є недоречним, адже спірні правовідносини є трудовими, а не цивільно-правовими.

       У постанові Верховного суду від 04.11.19 р. у справі №335/13631/16 зазначено, що порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 237-1 КЗпП України. У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.95 р. №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

        Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси.

       Позивач є інвалідом війни, учасником бойових дій. Усі зусилля, які він докладає для відновлення його трудових прав, які були порушені ще в 2018 році і по теперішній час не відновлені, йому даються дуже складно в силу його поважного віку та стану здоров`я.

       Внаслідок чергового протиправного звільнення позивач був тяжко засмучений, зазнав душевних та фізичних страждань, істотно погіршився стан його здоров`я, що підтвердили в судовому засіданні допитані свідки.

       Вважає, що наявність у позивача іншого заробітку у вигляді оплати праці та пенсії не спростовує факт моральних та фізичних страждань позивача, зумовлених його незаконним звільненням.

       В апеляційній скарзі Гусятинська селищна рада просить рішення суду першої інстанції та як похідне від нього додаткове рішення від 29.12.2022 року скасувати та прийняти нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

       В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначають, що Гусятинською районною радою в межах повноважень та у спосіб, визначений ЗУ “Про місцеве самоврядування в Україні” було прийнято рішення №645 “Про виконання постанови Тернопільського апеляційного суду від 16.10.2020 року у справі №596/1219/18” від 19.11.2020 року, яким скасовано п.3 рішення Гусятинської селищної ради №337 від 15.05.2018 року щодо звільнення ОСОБА_1 та було поновлено його на посаді головного лікаря Гусятинської ЦКРЛ з 18.05.2018 року, а також виплачено останньому 349 583, 29 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

       Рішення Гусятинської районної ради №645 від 19.11.2020 року є чинним, не оскаржувалось і не визнавалось в судовому порядку незаконним чи скасованим.

       Вказує, що судовими рішеннями у справі №596/574/22 встановлено, що рішення про поновлення ОСОБА_1 на роботі було винесено попереднім боржником 19.11.2020 року шляхом прийняття рішення тридцять першої сесії сьомого скликання Гусятинської районної ради №645.

       Враховуючи те, що факт виконання постанови Тернопільського апеляційного суду від 16.10.2020 року, винесеної у справі №596/1219/18 встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили, то відповідач звільняється від повторного доказування у справі №596/643/22.

       Вважає, що так як постанова Тернопільського апеляційного суду у справі №596/1219/18 від 16.10.2020 року була виконана ще до заміни відповідача на правонаступника — Гусятинську селищну раду, та рішення тридцять першої сесії сьомого скликання Гусятинської районної ради №645 від 19.11.2020 року є чинним, а відтак у позивача відсутні будь-які правові підстави вимагати його повторного поновлення на роботі на посаді головного лікаря Гусятинської ЦРЛ.

       Зазначає, що постанова ВС, яку суд першої інстанції застосував як рішення у подібних правовідносинах не є рішенням прийнятим у подібних правовідносинах адже в них різний склад учасників, різні підстави позову відповідно норми матеріального права та фактичні обставини справ є різними.

       У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 вказує, що розпорядження Гусятинського селищного голови №37-ос від 26.01.2023 року, яким скасовано його ж попередні розпорядження від 24.06.2022 року №196-ос та №197-ос і на яке посилається представник селищної ради, не подавалось скаржником в суд першої інстанції, оскільки на час прийняття судом рішення не існувало, тому не може братися до уваги.

       Крім того, розпорядження №37-ос від 26.01.2023 року суперечить вимогам рішення Конституційного Суду України від 16.04.09 року по справі №1-9/2009, де обумовлено, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата. Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.        

       Зазначає, що розпорядження Гусятинського селищного голови №196-ос від 24.06.22 року про поновлення позивача на роботі та розпорядження Гусятинського селищного голови №197-ос від 24.06.22 року про звільнення позивача є ненормативними актами одноразового застосування, які вичерпали свою дію фактом їх виконання і вони, відповідно, не можуть бути визнані нечинними органом місцевого самоврядування після свого виконання.

       Правомірність розпорядження №37-ос від 26.01.2023 року є предметом судового розгляду в межах справи №596/215/23, яка знаходиться в провадженні Гусятинського районного суду.

       Вважає, доводи скаржника про те, що судом першої інстанції неправильно застосовано постанову ВС необґрунтованими, оскільки подібність правовідносин не означає їх тотожність, а передбачає схожий предмет позову, зміст позовних вимог та однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

       У постанові Верховного Суду, на яку зіслався суд першої інстанції, а також у спірній справі матеріально-правове регулювання спору та зміст позовних вимог є аналогічними і зумовлені порядком виконання судового рішення про поновлення звільненого працівника на роботі.

        У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підтримав свою апеляційну скаргу в її межах, посилаючись на доводи, викладені в ній. Проти задоволення апеляційних скарг Гусятинської селищної ради заперечив.

       Представник Гусятинської селищної ради Чортківського району Тернопільської області — Шмигельський В.Я. свої апеляційні скарги підтримав у повному обсязі, проти доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечив, посилаючись на її необґрунтованість.

       Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників цивільного процесу, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційних скарг та відзиву на апеляційні скарги в їх межах, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційні скарги підлягають до часткового задоволення, виходячи з наступних підстав.

       Згідно із ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

       Частиною 1 ст.15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

       Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

       Судом встановлено, що 24.06.2022 року Гусятинським селищним головою Карпо С.О., на виконання постанови Тернопільського апеляційного суду 16.10.20 року по справі №596/1219/18 на підставі вимоги старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Герелевич О.М. №4243/04.1-24 від 15 червня 2022 року, було прийнято розпорядження №196-ос про поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаді головного лікаря Гусятинської центральної районної лікарні з 18.05.2018 року, яке було виконане, про що свідчить запис у трудовій книжці ОСОБА_1 ..

       Розпорядженням Гусятинського селищного голови №197-ос від 24.06.2022 року звільнено ОСОБА_1 з посади головного лікаря Гусятинської центральної районної лікарні 24 червня 2022 року, із посиланням у змісті розпорядження на п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. На підставі даного розпорядження було зроблено відповідний запис в трудову книжку ОСОБА_1 про звільнення останнього з роботи, згідно п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України і даний акт вичерпав свою дію у результаті його виконання.

       29 липня 2022 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Герелевич О.М. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №69148076.

       Відповідно до рішення Гусятинської селищної ради "Про внесення змін до Статуту Комунального некомерційного підприємства «Гусятинська комунальна лікарня» Гусятинської селищної ради" від 05 січня 2022 року №1255 внесено зміни до Статуту комунального некомерційного підприємства «Гусятинська комунальна лікарня» Гусятинської селищної ради та викладено у новій редакції.

       Відповідно до п. 7.2 розділу 7 вказаного Статуту поточне керівництво (оперативне управління) Підприємством здійснює Головний лікар/Директор Підприємства, який призначається на посаду і звільняється з неї за розпорядженням Гусятинського селищного голови відповідно до порядку, визначеного законодавством України, та який відповідає кваліфікаційним вимогам, встановленим Міністерством охорони здоров`я України. Строк найму, права, обов`язки і відповідальність Директора, умови його матеріального забезпечення, інші умови найму визначаються контрактом.

       Згідно рішення Гусятинської селищної ради «Про затвердження структури комунального некомерційного підприємства «Гусятинська комунальна лікарня» Гусятинської селищної ради" від 05 січня 2022 року №1256 було затверджено структуру комунального некомерційного підприємства «Гусятинська комунальна лікарня» Гусятинської селищної ради, а рішенням Гусятинської селищної ради «Про затвердження структури комунального некомерційного підприємства «Гусятинська комунальна лікарня» Гусятинської селищної ради в новій редакції» від 09 червня 2022 року №1519 було затверджено структуру комунального некомерційного підприємства «Гусятинська комунальна лікарня» Гусятинської селищної ради та внесено зміни до структури комунального некомерційного підприємства «Гусятинська комунальна лікарня» Гусятинської селищної ради.

       З довідки №741 від 12 серпня 2022 року, виданої КНП «Гусятинська комунальна лікарня» вбачається, що штатна чисельність працівників КНП «Гусятинська КЛ» Гусятинської селищної ради станом на 04.01.2022 року складала 301 чол.

       Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивача було звільнено з порушенням вимог чинного законодавства, тому наявні правові підстави для задоволення вимог про визнання протиправною бездіяльності Гусятинського селищного голови про незабезпечення його фактичного допуску до роботи, скасування розпорядження про звільнення та поновлення позивача на роботі.

       Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.        Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.        При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

       Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

       Зазначеним вимогам судове рішення в повній мірі не відповідає.

       Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (ст.21 КЗпП України).

       Підстави припинення трудового договору встановлено ст.36 КЗпП України, підстави розірвання трудового договору з ініціативи працівника ст.ст.38 і 39 цього Кодексу, підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу ст.ст. 40, 41, 43, 43-1 та підстави розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) ст.45 цього Кодексу.

       Пунктом 1 ст. 40 КЗпП України передбачено можливість розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації (банкрутства) або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

       Вивільнення працівників у цих випадках провадиться відповідно до ст. 49-2 КЗпП України таким способом: про наступне вивільнення працівника персонально попереджають не пізніш як за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

       Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду, та які існували на день звільнення.

       Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КзпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

       У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч. 3 ст. 36 КЗпП України).

       При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.

       В усіх випадках звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП провадиться з наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених КЗпП України.

       При вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права, про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить, крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників, з`ясовувати фактичність такої ліквідації (чи мала місце у цьому випадку реорганізація). Під час вирішення зазначеної категорії спорів підлягає оцінці і правовий акт, що став підставою ліквідації, зокрема, чи припинено виконання функцій ліквідованого органу, чи покладено виконання цих функцій на інший орган.

       У разі покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

       Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі №302/207/20.

       У разі скорочення посади, на якій працював незаконно звільнений працівник, для виконання рішення суду роботодавець повинен поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розкладу - ввести скорочену посаду, а якщо підприємство, установу реорганізовано - рішення про поновлення працівника на роботі має бути виконано правонаступником.

       Аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №721/910/19.

       Відповідно до ст.235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

       Абзацом 3 пункту 8 розділу IV Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

       Враховуючи наведене, суд першої інстанції дав вірну оцінку розпорядженню селищного голови про звільнення позивача з роботи, яке вичерпало свою дію у зв`язку з його виконанням; повно та всебічно дослідив: підстави припинення трудового договору, дотримання роботодавцем норм трудового законодавства, що регулюють вивільнення працівників та обґрунтовано скасував розпорядження про звільнення ОСОБА_1 і поновив останнього на роботі, а також стягнув з відповідача в користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24.06.2022 року по 21.07.2022 року, визначивши його розмір у сумі 12418,60 грн.

       Однак відмовляючи у задоволенні вимоги про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність такої вимоги.

        ОСОБА_1 обґрунтовував заявлені вимоги щодо відшкодування моральної шкоди повторністю порушення його трудових прав, які не відновлені з 2018 року, тривалістю позбавлення його можливості відвідувати роботу, яка була частиною його життя, що впливало на його психоемоційний стан та призвело до вимушених змін в його житті, йому доводиться докладати значних зусиль для відновлення порушених прав, що дається йому дуже важко в силу віку та стану здо ров`я.

       Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

       Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

       У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

       Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

       Враховуючи, що КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди у разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір такого відшкодування суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у житті та з урахуванням інших обставин справи.

       Дослідивши характер спірних правовідносин, конкретні обставини справи щодо характеру немайнових втрат позивача, зокрема, тяжкість вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках позивача, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану внаслідок незаконного звільнення у травні 2018 року, тривалого невиконання рішення суду про поновлення на роботі, а вподальшому повторного звільнення, а також засади розумності та справедливості, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що з Гусятинської селищної ради Чортківського району Тернопільської області на користь позивача підлягає стягненню моральна шкода у розмірі 5 000 грн.

       Що стосується позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності Гусятинського селищного голови щодо незабезпечення ОСОБА_1 фактичного допуску до роботи, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

       Кодексом законів про працю України, зокрема ст. 232, передбачено, які трудові спори підлягають безпосередньому розгляду в судах.

       Із змісту даної статті не вбачається можливості розгляду в суді вимоги працівника про визнання протиправною бездіяльності роботодавця щодо незабезпечення працівнику фактичного допуску до роботи при поновленні на роботі, як і не міститься в цьому кодексі визначення поняття “допуск працівника до роботи після незаконного звільнення”, що слугувало б підставою для звернення до суду з таким способом захисту трудових прав у разі їх порушення роботодавцем.

       Зазначені обставини підлягають оцінці та вирішенню в порядку виконання судових рішень про поновлення працівників на роботі.

       Виходячи з вищенаведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що в задоволенні таких вимог позивача, як обраному способу захисту порушених трудових прав, слід відмовити.

       Що стосується вимог ОСОБА_1 про покладення на селищного голову, як особу, яка винна у незаконному звільненні, матеріальної відповідальності, то суд першої інстанції вірно відмовив у їх задоволенні, так як цим не зачіпаються права позивача, а шкода заподіяна юридичній особі-комунальному підприємству, яке не позбавлене можливості звернення до суду з позовом про покриття шкоди у зв`язку з оплатою працівнику часу вимушеного прогулу.

       Щодо оскарження Гусятинською селищною радою додаткового рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 29.12.2022 року, то такі доводи апеляційної скарги є безпідставними, оскільки поновлюючи ОСОБА_1 на посаді головного лікаря Гусятинської ЦРЛ та стягуючи середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції повинен був, у відповідності до норм чинного законодавства, допустити судове рішення в цих частинах до негайного виконання.

       Так, згідно ч.8 ст.235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

       Пунктами 2, 4 ч.1 ст.430 ЦПК України визначено, що суд допускає негайне виконання рішень, зокрема, у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць та поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

       Оскільки, на думку суду апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції про поновлення позивача на роботі та стягнення в його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу є законним, відповідно відсутні підстави для скасування, як похідного, додаткового рішення цього ж суду.

       Відповідно до п.1 і п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування або зміни рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

       Враховуючи вищенаведене, обставини справи та докази, які існували та були досліджені судом першої інстанції на час ухвалення рішення, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 21 грудня 2022 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди та визнання протиправною бездіяльності Гусятинського селищного голови слід скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково, а у задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльність Гусятинського селищного голови відмовити. В решті рішення суду та додаткове рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 29 грудня 2022 року слід залишити без мін.

       Керуючись ст. 141 ЦПК України, сплачений судовий збір слід покласти на сторони в межах сум, ними понесених.

       Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-

ПОСТАНОВИВ:

       Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Гусятинської селищної ради Чортківського району Тернопільської області - задовольнити частково.

       Рішення Чортківського районного суду Тернопільської області 21 грудня 2022 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди та визнання протиправною бездіяльності Гусятинського селищного голови скасувати.

        Ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Гусятинської селищної ради Чортківського району Тернопільської області про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

       Стягнути з Гусятинської селищної ради Чортківського району Тернопільської області (пров. Героїв Майдану, 1, смт. Гусятин, Чортківський район, Тернопільська область, ЄДРПОУ 04396391) в користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 5 000 (п`ять тисяч) гривень моральної шкоди.

       Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Гусятинської селищної ради Чортківського району Тернопільської області про визнання протиправною бездіяльність Гусятинського селищного голови щодо незабезпечення його фактичного допуску до роботи.

       В решті рішення суду та додаткове рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 29 грудня 2022 року залишити без змін.

       Сплачений сторонами судовий збір за подання апеляційних скарг покласти на сторони, в межах сум ними понесених.

       Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом

тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

       Повний текст постанови складено 07 квітня 2023 року.

Головуючий:                                                        Гірський Б.О.

Судді:                                                                        Хома М.В.

       Бершадська Г.В.