Справа № 755/8434/22

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" квітня 2023 р. Дніпровський районний суд м. Києва (далі - Суд)

у складі головуючої судді ОСОБА_1 одноособово,

за участю:

секретар судових засідань ОСОБА_2 ,

сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_3 ,

захисника ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві об`єднане кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15 листопада 2022 року за № 12022100040003678 та 03 серпня 2022 року за № 12022100040002159 за обвинуваченням

ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Новоукраїнка Кіровоградської області, громадянин України, не працює, не одружений, з повною середньою освітою, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,

у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 186 Кримінального кодексу (далі КК) України в редакції Закону України № 2117-IX від 03 березня 2022 року «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за мародерство»

у с т а н о в и в :

Суть питання, що вирішується судом

З обвинувальних актів, від 05 вересня 2022 року складеного слідчою СВ Дніпровського УП ГУ НП у місті Києві ОСОБА_6 та затвердженого того ж дня прокурором Дніпровської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_7 слідує, що ОСОБА_5 вчинив 02 серпня 2022 року крадіжку майна в умовах воєнного стану, та від 02 грудня 2022 року складеного слідчим того ж УП ОСОБА_8 та затвердженого в той же день прокурором вказаної окружної прокуратури ОСОБА_3 витікає, що обвинувачений вчинив 14 листопада 2022 року грабіж майна в умовах воєнного стану.

Відповідно до ст. 91 Кримінального процесуального кодексу (далі КПК) України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню в т.ч. 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення .

Особливості наведених правовідносин свідчать, що у провадженні необхідно надати відповідь на такі ключові питання: (1) чи вчиняв обвинувачений діяння, яке охоплюються складом кримінального правопорушення, передбаченого КК ?; (2) чи доведено стороною обвинувачення винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення ?; (3) як слід кваліфікувати діяння обвинуваченого, у випадку доведення його винуватості ?

Суд надає ствердні відповіді на 1 та 2 питання, у зв`язку з чим кваліфікує дії обвинуваченого за ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 186 КК, з огляду на наступне.

Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення

Судом визнано доведеним, що ОСОБА_5 02 серпня 2022 року приблизно о 22:50 год., тобто в умовах воєнного стану на всій території України, котрий діє згідно Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»» від 24 лютого 2022 року, а також Указу Президента України № 341/2022 від 17 травня 2022 року, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 15 серпня 2022 року № 2500-ІХ, перебував за адресою: АДРЕСА_2 , де у нього виник злочинний умисел на вчинення таємного викрадення чужого майна, а саме майна, що належить ОСОБА_9 , який мешкає у вищевказаній квартирі.

Так, достовірно знаючи, що в коридорі квартири є цінні речі, а саме мобільний телефон, який лежить у наплічній сумці, ОСОБА_5 діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, з метою викрадення майна, скориставшись тим, що його дії носять таємний характер, шляхом вільного доступу дістав із сумки ОСОБА_9 мобільний телефон «Tecnopop 2F», ІМЕІ1 НОМЕР_1 , ІМЕІ2 НОМЕР_2 , вартістю 1500 грн. та привласнив його.

В подальшому з місця вчинення кримінального правопорушення зник, отримавши реальну можливість розпорядитися викраденим майном на власний розсуд.

Внаслідок своїх протиправних дій ОСОБА_5 , таємно заволодів, майном, що належить ОСОБА_9 та завдав останньому матеріального збитку на загальну суму 1500 грн.

Крім того, ОСОБА_5 14 листопада 2022 року близько 18:55 год. перебуваючи у торгівельній залі магазину «ЄВА» №313, який належить ТОВ «РУШ» (код ЄДРПОУ 32007740), що розташований за адресою: м. Київ, вул. Івана Миколайчука, буд. 11, та переслідуючи злочинний умисел, спрямований на повторне, таємне викрадення чужого майна, з корисливих мотивів, з метою протиправного збагачення, в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, взяв з торгівельної полиці магазину товар у вигляді «Мізон мінатюрний набір Колаген (тонер, емульсія, сироватка, крем)», код 681286, КЦП 1113000001 - 1 шт., загальною вартістю 412 грн 78 коп.

Продовжуючи свої протиправні дії, спрямовані на повторне, таємне викрадення чужого майна, ОСОБА_5 , впевнившись, що за його діями ніхто зі сторонніх осіб не спостерігає, сховав вищевказаний товар за пазуху своєї куртки, в яку був одягнений, та минаючи касову зону, не розрахувавшись за товар, відразу направився до виходу з приміщення вказаного магазину.

У цей час, працівники магазину «ЄВА» № 313 виявивши, що ОСОБА_5 не розплатився за товар, почали його переслідувати та кричати з вимогою зупинитись та повернути викрадене, однак ОСОБА_5 , усвідомлюючи, що його злочинні дії носять відкритий характер, утримуючи при собі вказаний викрадений товар, з місця вчинення злочину втік, а викраденим майном розпорядився на власний розсуд.

Своїми протиправними діями, ОСОБА_5 завдав магазину «ЄВА» №313, який належить ТОВ «РУШ» (код ЄДРПОУ 32007740) матеріального збитку на загальну суму - 412 грн 78 коп.

Стаття (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений

Згідно ч. 4 ст. 185 КК йдеться про таємне викрадення чужого майна (крадіжку) вчинене в умовах воєнного стану, а в ч. 4 ст. 186 КК про відкрите викрадення чужого майна (грабіж) вчинене в умовах воєнного стану.

Згідно п. 3-4 постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 № 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності», які віднайшли своє відображення у позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 11 вересня 2019 року в справі № 725/2266/18, слідує, що крадіжка (таємне викрадення чужого майна) - це викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілого чи інших осіб; грабіж - це відкрите викрадення чужого майна у присутності потерпілого або інших осіб, які усвідомлюють протиправний характер дій винної особи, яка у свою чергу усвідомлює, що її дії помічені і оцінюються як викрадення.

Розрізняючи крадіжку і грабіж, слід виходити зі спрямованості умислу винної особи та даних про те, чи усвідомлював потерпілий характер вчинюваних винною особою дій. Дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, незважаючи на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном, належить кваліфікувати як грабіж.

Мотиви суду

Суд провівши судовий розгляд лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, виходить з наступного в своїх висновках.

Докази на підтвердження встановлених судом обставин та процедура розгляду

Згідно положень ст. 84 КПК доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Тобто, докази - це єдність фактичних даних (даних про факти) та їх процесуальних джерел. Фактичні дані - це не факти об`єктивної дійсності, а відомості про них, що утворюють зміст доказів, за допомогою яких встановлюються факти і обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні (див. постанову ВС від 28 березня 2019 року в справі № 154/3213/16).

В цьому випадку, будучи допитаним, у порядку ст. 351 КПК, обвинувачений ОСОБА_5 свою вину у вчиненні зазначених кримінальних правопорушень визнав повністю, надав покази, в яких підтвердив обставини вчинення, викладені в установочній частині вироку, зокрема в частині часу, місця та способу, щиро розкаявся у вчиненому.

Вказав, що дійсно за наведеного у вироку алгоритму дій 02 серпня 2022 року вчинив крадіжку та 14 листопада 2022 року - грабіж.

Останній також виразив готовність понести покарання за вчинене у межах своєї вини, однак зауважив, що в тому числі такі її дії, хоча і були вчинені умисно, разом з тим були викликані і збігом тяжкого фінансового становища, зокрема колаген взяв, аби порадувати матір.

Крім повного визнання своєї вини у вчиненні кримінальних правопорушень обвинувачений просив визнати недоцільним дослідження доказів в частині обставин його вчинення, оскільки повністю погоджується з встановленими обставинами.

Згідно з ч. 3 ст. 349 КПК Суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

В цьому випадку, покази обвинуваченого в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності розуміння ним (і) змісту обставин, добровільності та істинності його позиції, (іі) наслідків в частині позбавлення права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Відповідно, Суд, у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого, дослідженням, зібраних досудовим слідством матеріалів, що характеризують його особу, а також інших доказів, в яких викладені та посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин кримінальних проваджень та інших з метою правильної кваліфікації дій обвинуваченого, у відповідності до положень Кримінального Кодексу України, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 186 КК України, за обставин встановлених судом.

Щодо кваліфікації дій

Згідно ст. 2 КК підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.

Верховний Суд у постанові від 05 квітня 2018 року в справі № 658/1658/16-к зазначає, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.

За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.

Частинами 4, як ст. 185, так і ст. 186 КК із змінами, внесеними згідно із Законом № 2117-IX від 03 березня 2022 року «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за мародерство», котрі діють з 07 березня 2022 року, визначено відповідальність за таємне та відкрите викрадення чужого майна вчинені у т.ч. в умовах воєнного стану.

Темпоральність (від лат. Temporalis - «часовий») - специфічний взаємозв`язок моментів часу і часових характеристик.

В даному випадку, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який діє і по нині, зокрема на час вчинення дія обвинуваченою в цій справі, а саме 02 серпня та 14 листопада 2022 року.

Пояснювальна записка до проєкту Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за мародерство» вказує, що змінами до Кримінального кодексу України пропонується доповнити склади злочинів, передбачені в статтях 185, 186, 187, 189, 191 КК України, кваліфікуючою ознакою - вчинення в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Наведене […] ґрунтується в т.ч. на тому, що в Україні триває запекла війна у зв`язку з нападом російської федерації […]. На превеликий жаль […] нерідко такі обставини використовуються зловмисниками з метою фактично […] заволодіння майном шляхом проникнення до квартир, житлових будинків, офісів чи закладів торгівлі (згадуються, в якості прикладу, таких дій регіони Нетішин Хмельницької області, Лубни, Кременчук, Полтава, Охтирка Сумської області, Таврійськ Херсонської області, тобто міста всієї країни).

[…] Суспільна небезпечність таких дій істотно підвищується в умовах воєнного або надзвичайного стану.

[…] Водночас ухвалення запропонованих законопроєктом змін сприятиме загальній превенції […], тобто запобіганню вчиненню нових кримінальних правопорушень цього виду та підвищенню ефективності засобів кримінально-правового реагування на такі прояви […] цивільних осіб.

Тим самим, відсутні ґрунтовні підстави, на противагу наведеним, уважати, що Закон № 2117-IX від 03 березня 2022 року звужує чинність норм ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 186 КК в його редакціях територією активних бойових дій та/або окупованих територій, а не виходить з факту уведення воєнного стану та території, де мало місце діяння на дату вчинення.

Також судом зауважується, що кримінально-правова норма складається з трьох елементів: гіпотези, що визначає умови, за яких застосовується правова норма щодо забороненої поведінки особи; диспозиції, що закріплює таку правову норму; санкції, що встановлює покарання для осіб, які порушили цю правову норму, а тому при дослідженні питання щодо дії норми (закону) треба аналізувати її поелементно.

З урахуванням того, що, в даному випадку, диспозиції ч. 4 ст. 185 та ч. 4 ст. 186 КК не можна вважати бланкетними, оскільки вони не посилаються на інші закони чи нормативні акти у визначенні заборонених діянь, а визначає їх у своєму тексті.

Відповідно до цього положення забороняється: таємне та відкрите викрадення чужого майна. Відсилка до «воєнного стану» міститься не в диспозиції кожної з норм, а власне у формулюванні «умови», яка визначає, коли диспозиція може бути застосована: «в умовах воєнного стану». Якщо «воєнний стан» введений - умова виконана, і діє диспозиція за ч. 4 ст. 185 та ч. 4 ст. 186 КК.

Умови, що визначають застосування диспозиції норми, в теорії права відносять до гіпотези норми. Таким чином, слова «в умовах воєнного стану» визначають один із елементів гіпотези норми, який - поряд із загальними елементами умов настання кримінальної відповідальності, що містяться в Загальній частині Кримінального кодексу України, - визначає можливість застосування диспозиції і, відповідно, санкції ч. 4 ст. 185 та ч. 4 ст. 186 КК.

В силу п. 1 примітки до ст. 185 КК у ст. 185, 186 та 189-191 повторним визнається кримінальне правопорушення, вчинене особою, яка раніше вчинила будь-яке із кримінальних правопорушень, передбачених цими статтями або статтями 187, 262 цього Кодексу.

З огляду на наведене та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, Суд кваліфікує дії ОСОБА_5 за ч. 4 ст. 185 КК України, оскільки він вчинив таємне викрадення чужого майна (крадіжку), в умовах воєнного стану та за ч. 4 ст. 186 КК України, позаяк він скоїв відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинений повторно в умовах воєнного стану.

Мотиви призначення покарання

Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому Суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Те, що згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

З урахуванням того, що за ч. 2 ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Конституційний Суд України в Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004, досліджуючи принцип індивідуалізації юридичної відповідальності, зазначив таке: […] призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.

Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи (як ті, що обтяжують, так і ті, що пом`якшують покарання) щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину […] (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини) .

В рішенні від 15 червня 2022 № 4-р(II)/2022 року Конституційний Суд України зазначає, що принцип індивідуалізації юридичної відповідальності […] має виявлятись не лише в притягненні до відповідальності особи, винної у вчиненні правопорушення, а й у призначенні їй виду та розміру покарання з обов`язковим урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики цієї особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди, […].

Отже, принцип домірності зобов`язує суд у кожному конкретному випадку домірно застосовувати види покарання та (або) інші заходи кримінально-правового характеру з огляду на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та низку інших фактів і обставин (п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2022 року № 1-р/2022)

Відповідно покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації, адже застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила.

Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства (див. постанову Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18).

В цій ситуації, обставинами, що пом`якшують покарання є

? щире каяття, яке полягає у визнанні у суді обставин регламентованих п. 1 ч. 2 ст. 91 КПК щодо подій кримінальних правопорушень у т.ч. час, місце, спосіб учинення.

Адже, щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася (див. п. 3 ПП ВСУ від 23 грудня 2005 року № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»).

Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого (див. постанову ВС від 22 березня 2018 року в справі № 759/7784/15-к).

Обвинувачений висловив щирий жаль з приводу учинених дій та осуд своєї поведінки;

? активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень, що виразилось у активному сприянні у встановленні обставин регламентованих ст. 91 КПК та розгляду провадження у порядку ч. 3 ст. 349 КПК;

? відсутність претензій матеріального характеру в частині збитку від грабежу у потерпілої особи, ураховуючи позицію ТОВ «РУШ» з цього питання викладену в заяві від 21 грудня 2022 року, що указує на можливість урахування обставини визначеної п. 2 ч. 1 ст. 66 КК;

Також, Суд враховує, що обвинувачений на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває; має місце проживання, стан здоров`я, спосіб життя (див. дані установочної частині цього рішення), що свідчить про те, що оточуюча його обстановка у сім`ї та побуті, виражає прийнятні соціальні зв`язки; позицію сторони обвинувачення щодо міри покарання; відношення обвинуваченого до вчиненого, ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, а саме: класифікацію за ст. 12 КК, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; поведінку під час та після вчинення злочинних дій та вважає за необхідне призначити покарання у межах санкції статей 185, 186 КК у виді позбавлення волі із визначенням остаточного покарання у порядку ст. 70 КК.

Підстав для звільнення від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до вимог ст. 75 КК, обвинуваченого, Суд не знаходить, у зв`язку з відсутністю передумов за яких дані правові норми мають змогу бути застосовані.

Однак, Суд вбачає підстави для застосування за епізодом грабежу норм ст. 69 КК, яка регламентує, що за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.

Так, є

(1) дійсними кілька обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення;

(2) ОСОБА_5 характеризується прийнятно за місцем мешкання (характеристика від 17 листопада 2022 року від ЖЕД-407);

(3) діяння за ст. 186 КК не пов`язане з корупцією;

(4) причини злочину (подарунок на свято матері);

(5) характеристику товару (його вартість, призначення) та відсутність матеріальних претензій у власника;

(6) вік обвинуваченого, котрий народився у 2004 році;

(7) відсутність обставин, котрі обтяжували б покарання в силу ст. 67 КК;

(8) бажання долучитися до лав ЗСУ (Суд свідомий того, що в ключі обставин вказаних в абз. 1 ч. 1 ст. 616 КПК та супутньо на п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» можливість реалізувати такий обов`язок прямо не витікає з норм законодавства, оскільки йдеться про грабіж, котрий є тяжким злочином, однак враховує наявність цього бажання, як характеристику особи обвинуваченого та його моральних цінностей, позаяк він є молодим хлопцем, однак попри свій вік, розуміє важливість захисту Вітчизни в умовах воєнного стану (посилання захисника в цій частині на постанову Верховного Суду у справі № 755/9016/19 не є релевантним до обставин цієї справи, позаяк у тій справі йшлося (a) про діяння, котре не підпадало під перелік виключень визначений, зокрема, в абз. 1 ч. 1 ст. 616 КПК; (b) та особу резервіста та/або військовозобов`язаного, а в цій ситуації йдеться про призовника строкової служби, призов котрих на загальних умовах не відбувається в силу п. 115 Розділу XI. Особливості призову на строкову військову службу під час дії воєнного стану Положення про підготовку і проведення призову громадян України на строкову військову службу в редакції затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 1 лютого 2023 року № 92) та, що в своїй сукупності вказує на те, що, в цій ситуації, у відношенні обвинуваченого є можливим застосування ст. 69 КК при визначенні покарання нижче від найнижчої межі, адже наявні кілька обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення з урахуванням особи винного.

Суд урахував ступінь тяжкості вчиненого злочину - грабежу, особу винного та обставин, що пом`якшують або обтяжують покарання, тобто визначав його у обсязі необхідному і достатньому для виправлення терміном на 4 роки.

При цьому, визнаючи загальне покарання у порядку ст. 70 КК, Суд уважає дійсним покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, оскільки переконаний, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, дана міра покарання є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень.

Дане покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основному мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо Суд стоїть на тій позиції, що незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винної адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, в той час, як покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинений злочин, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових злочинів як самим засудженим, так і іншими особами, зокрема, індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду, з урахуванням того, що оптимальним орієнтиром такої діяльності є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого (див. постанову Верховного Суду від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18), що власне і має місце, в цій ситуації, при застосуванні наведеного судом покарання щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення.

Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом

Щодо цивільного позову ОСОБА_9 до обвинуваченого про відшкодування шкоди завданої кримінальним правопорушенням, то Суд зауважує таке.

Цивільний позов на суму 1500 грн. обумовлений вартістю викраденого майна - телефону.

Відповідно Суд дослідивши наявні у справі докази з точки зору належності і допустимості, та розглянувши сам спір у кримінальному провадженні, на підставі ч. 5 ст. 128 КПК України, за правилами, встановленими цим Кодексом та в частині процесуальних відносин, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, які цим Кодексом не врегульовані, застосувавши норми Цивільного процесуального кодексу України в частині, що не суперечать засадам кримінального судочинства, вважає за необхідне зазначити про таке.

Згідно з ч. 1 ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право пред`явити цивільний позов до обвинуваченого.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У цій ситуації, установлено, що судом визнано доведеним, що обвинувачений заволодів майном позивача на суму 1500 грн.

Згідно абз. 1 п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності», розмір майна, яким заволоділа винна особа в результаті вчинення відповідного злочину, визначається лише вартістю цього майна, яка виражається у грошовій оцінці. Вартість викраденого майна визначається за роздрібними (закупівельними) цінами, що існували на момент вчинення злочину.

Щодо питання моральної шкоди, то слід відмітити, що відповідно до вимог ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, в тому числі, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої або членів її сім`ї; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Частиною першою статті 1167 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

У той же час, як роз`яснено в Постанові Пленуму Верховного суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»,відшкодування моральної (немайнової) шкоди служить виключно меті захисту особистих немайнових прав, які є абсолютними, право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв`язку між порушенням та моральною шкодою.

У відповідності з ч. 4 ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

За таких обставин Суд,враховуючи думку учасників процесу в частині наявності моральної (немайнової) шкоди у потерпілого, яка була завдана кримінальним правопорушенням (злочином), визначає розмір такої шкоди з урахуванням характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення), стану здоров`я потерпілого,тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану та з урахуванням інших обставин, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, вважає дійсним її розмір на рівні 500 грн.

Відповідно позов слід задовольнити, як дійсний.

Щодо питання запобіжного заходу, як заходу забезпечення кримінального провадження, обвинуваченому у вигляді тримання під вартою, то Суд враховуючи вимоги ст. 131-132, 177, 178 КПК України та дані про його особу, уважає за доречне залишити його без змін до набрання вироком законної сили.

Питання речових доказів у кримінальному проваджені вирішено, згідно положень ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. 368-371, 373-374, 376 КПК України, Суд

у х в а л и в :

ОСОБА_5 визнати винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 186 Кримінального кодексу України та призначити йому покарання:

? ч. 4 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років;

? ч. 4 ст. 186 КК України, із застосуванням ст. 69 цього Кодексу, у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді тримання під вартою залишити без змін до набрання вироком законної сили.

Строк відбування покарання ОСОБА_5 відраховувати з 12 лютого 2023 року.

Цивільний позов ОСОБА_9 до ОСОБА_5 про відшкодування шкоди завданої кримінальним правопорушенням задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_9 матеріальну шкоду в сумі 1 500 (одна тисяча п`ятсот) гривень та моральну шкоду в сумі 500 (п`ятсот) гривень.

Речові докази: диски із відеозаписами, залишити в матеріалах судового провадження; «Мізон мінатюрний набір Колаген (тонер, емульсія, сироватка, крем)», код 681286, КЦП 1113000001 - 1 шт., переданий на зберігання представнику потерпілого ОСОБА_10 , залишити у володінні ТОВ «РУШ» (код ЄДРПОУ 32007740).

Вирок може бути оскаржено протягом 30 днів з дня проголошення до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва.

Копію судового рішення негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору, іншим учасникам судового провадження та не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

С у д д я Оксана БІРСА