КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 825/1891/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Клопот С.Л. Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

09 вересня 2015 року м. Київ

колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Межевича М.В., Сорчоко Є.О.

за участю секретаря Скалецької І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Державної фінансової інспекції в Чернігівській області на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 липня 2015 року у справі за адміністративним позовом Державної фінансової інспекції в Чернігівській області до Прилуцької районної державної лабораторії ветеринарної медицини про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач, Державна фінансова інспекція в Чернігівській області, звернулася до суду з позовом до Прилуцької районної державної лабораторії ветеринарної медицини, в якому просить суд зобов'язати відповідача виконати направлені листом від 10.10.2014 №2-18/1550 вимоги в частині усунення виявлених порушень законодавства та стягнути з Прилуцька районна державна лабораторія ветеринарної медицини до Державного бюджету грошові кошти в сумі 67 135,66 гривень.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 липня 2015 року закрито провадження по справі на підставі п.1 ч.1 ст.157 Кодексу адміністративного судочинства України.

Не погоджуючись з ухвалою суду представник Державної фінансової інспекції в Чернігівській області подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду, оскільки зазначені в ухвалі висновки не відповідають нормам процесуального права, та винести нову, якою справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, без фіксації судового процесу.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала судді - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду справи до суду першої інстанції з наступних підстав.

Суд першої інстанції, закриваючи провадження по справі прийшов до висновку, що правовідносини з приводу яких подано позов не підлягають розгляду адміністративними судами в порядку адміністративного судочинства України.

Колегія суддів не погоджується з даним висновком суду з підстав недоведеності в ньому обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, а також невідповідністю висновків, викладених в ухвалі суду першої інстанції, обставинам справи та порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання (пункти 2, 3, 4 ст. 204 КАС України) та зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Як вбачається з матеріалів справи, Державна фінансова інспекція в Чернігівській області звернулась з позовом до суду про зобов'язання Прилуцької районної державної лабораторії ветеринарної медицини виконати направлені листом від 10.10.2014 року №2-18/1550 вимоги в частині усунення виявлених порушень законодавства та стягнути з Прилуцька районна державна лабораторія ветеринарної медицини до Державного бюджету грошові кошти в сумі 67 135,66 гривень.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 26 січня 1993 року № 2939-XII «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (далі - Закон № 2939-XII) здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Президентом України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Згідно з Положенням Держфінінспекція є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України та який входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (пункт 1 Положення).

Держфінінспекція відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших службових осіб підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів <…> (підпункт 4 пункту 4 Положення).

Відповідно до пункту 6 Положення Держфінінспекція для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Також Положенням установлено, що у разі якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, Держфінінспекція має право звернутися до суду в інтересах держави.

При цьому, відповідно до правової позиції неодноразово висловленої Верховним Судом України, зокрема, в постанові від 07.07.2015 року у справі № 818/1365/13-а, при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та зазначити про їх наявність у вимозі, а також звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів. При цьому, такі збитки не можуть бути примусово стягнуті з підконтрольної установи шляхом вимоги, вони відшкодовуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю і правильність їх обчислення, як і наявність підстав для відшкодування, перевіряє суд, який розглядає відповідний позов.

Відповідно до статті 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Таким чином, Державна фінансова інспекція в межах своїх прав та обов'язків та у зв'язку з невиконанням вимоги про повернення коштів звернулась до суду з даним позовом.

Положеннями статті 10 Закону № 2939-ХІІ, якою визначено права органу державного фінансового контролю. Зокрема, пунктом 7 передбачено право пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Згідно з пунктом 10 статті 10 Закону № 2939-ХІІ органу державного фінансового контролю надано право звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а відповідно до пункту 13 цієї норми - при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку.

Таким чином, правовідносини, що виникають є публічно-правовими.

При цьому органами державної фінансової інспекції, які під час вжиття заходів, спрямованих на стягнення відповідних коштів до Державного бюджету, діють на виконання своїх владних повноважень щодо погашення податкового боргу, визначених Податковим кодексом України.

Відповідно до положень пункту 5 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України;

Тобто, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги спрямовані на стягнення коштів до Державного бюджету, підлягають розгляду адміністративними судами на підставі пункту 5 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, практика Вищого адміністративного суду України, неодноразово викладена в своїх рішеннях заявлених по суті позовних вимог про стягнення коштів, зокрема, в постанові Вищого адміністративного суду України від 02.07.2015 року у справі №К/800/21731/15, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 23.07.2015 року №К/800/65743/14 свідчить про ту обставину, що позови Державної фінансової інспекції про стягнення з підконтрольної установи до Державного бюджету коштів підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства України.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до норми ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини». Європейська Конвенція «Про захист прав людини і основоположних свобод»і практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права.

За ч.1 ст.6 Європейської Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Отже, колегія суддів приходить висновку, що нерозгляд по суті позовних вимог адміністративного позову є фактичним обмеженням позивача у доступі до суду та вирішенні його справи.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про закриття провадження по справі, що є підставою для скасування ухвали суду з постановленням нової ухвали про направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи і вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Згідно зі ст.ст. 199 ч. 1 п. 3, 204 ч. 1 п. 4 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, суд апеляційної інстанції скасовує її і направляє справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, якщо визнає, що судом порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання.

Таким чином апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції скасуванню з винесенням нової ухвали про направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 8-11, 195, 196, 199, 204, 205, 206, 211 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної фінансової інспекції в Чернігівській області задовольнити.

Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 липня 2015 року скасувати і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає як така, що не перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Головуючий суддя: Г.В.Земляна

Судді: М.В. Межевич

Є.О. Сорочко

Повний текст ухвали виготовлено 14 вересня 2015 року

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Межевич М.В.

Сорочко Є.О.