Справа № 759/3651/22 Головуючий в суді І інстанції П`ятничук І.В.

Провадження № 22-ц/824/879/2023 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Мельника Я.С.,

суддів: Матвієнко Ю.О., Гуля В.В.,

за участі секретаря Твердохліб В.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція» та ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 20 червня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція» про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2022 року позивач звернулася до суду з вказаним позовом, який обґрунтовувала тим, що вона з 22 липня 1994 року працює на Державному підприємстві «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» відокремленого підрозділу «Рівненська АЕС» по теперішній час на посаді машиніста насосних установок 5-го розряду.

Вказувала, що наказом генерального директора Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» Павлишина П. № 5044-к від 09 грудня 2021 року її було відсторонено від роботи на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати з 10 грудня 2021 року. Але вона вважає вказаний наказ незаконним та таким, що підлягає скасуванню, виходячи з того, що наказ не встановлює та не передбачає, що діяльність перелічених в ній працівників може призвести до зараження працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, тому підстави для відсторонення, що передбачені в передбачених ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»; щеплення від гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-COV-2, не передбачено Календарем профілактичних щеплень, як єдиним нормативним актом, який встановлює види обов`язкових щеплень в Україні, в тому числі, і за епідемічними показниками; в порушення ст. 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» не було надано єдиним компетентним органом для встановлення факту ухилення - посадовою особою державної санітарно-епідеміологічної служби відповідного подання про усунення особи від роботи.

Крім цього, вважала, що оскаржуваний наказ є протиправним, оскільки прийнятий за відсутності визначеного законом порядку відсторонення, оскільки ані ст. 46 КЗпП ані ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» не містить порядку для відсторонення працівників, які не щеплені проти С0VID-19; норма п. 41-6 постанови КМУ №1236, що містить вимогу про «взяття до відома» не містить імперативних приписів про порядок здійснення відсторонення працівників, а лише вказує на рекомендації до усвідомлення інформації, висловленої КМУ; норма ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» вимагає, щоб відсторонення відбувалося в порядку, встановленому законом, постанова КМУ №1236 законом не являється та не може собою його підмінювати; Конституція України не визначає серед випадків обмеження права на працю, обмеження пов`язане із щепленням проти СОVID-19, встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить Конституції України, як це було встановлено рішенням Конституційного Суду України №10-р/2020 від 28.08.2020 року.

На підставі викладеного, просила суд визнати незаконним та скасувати наказ генерального директора Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» відокремленого підрозділу «Рівненська АЕС» від 09.12.2021 року № 5044-к про відсторонення від роботи ОСОБА_1 та відновити попереднє становище ОСОБА_1 , допустивши ОСОБА_1 до виконання своїх трудових обов`язків на посаді машиніста насосних установок 5-го розряду на Державному підприємстві «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» відокремленого підрозділу «Рівненська АЕС»; стягнути з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» відокремленого підрозділу «Рівненська АЕС» на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у період з 10.12.2021 року по час відновлення попереднього становища, виконання трудових обов`язків; стягнути з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» відокремленого підрозділу «Рівненська АЕС» на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді витрат на правову допомогу.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 20 червня 2022 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ № 5044-к від 09.12.2021 року генерального директора Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» відокремленого підрозділу «Рівненська АЕС» про відсторонення від роботи ОСОБА_1 на час відсутності щеплення проти Covid-19 без збереження заробітної плати.

Стягнуто з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 10.12.2021 року по 14.01.2022 року та з 02.02.2022 року по 01.03.2022 року в сумі 22424 грн. 64 коп, та стягнуто на користь держави судовий збір у розмірі 992 грн. 40 коп. В задоволенні решти заявлених позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись із цим рішенням, представник ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі ВП «Рівненська атомна електрична станція» подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування судом усіх обставин справи.

Обґрунтовує доводи апеляційної скарги тим, що посилання місцевого суду на норми законодавства про те, що встановлення карантину пов`язується із запровадженням на певних територіях режиму надзвичайного стану не свідчить про правильність встановлених обставин, їх дослідження та оцінки встановленого КМУ на території України карантину.

Також, вважає, що посилання суду на норми наказу МОЗ від 04.10.2021 №2153 є неправильними, оскільки вказаним наказом встановлено, що обов`язковим профілактичним щепленням проти коронавірусу підлягають працівники підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою КМУ від 04.03.2015 №83, до якого входить ДП «НАЕК «Енергоатом», відокремленим підрозділом якого є ВП «Рівненська АЕС».

Крім того, наказом №4722-к «Про інформування щодо профілактичного щеплення проти Covid-19» було зобов`язано повідомити працівників про відсторонення від роботи осіб, які відмовляються або ухиляються від вакцинації. Позивача було ознайомлено з даним наказом 26.11.2021 року та вона зверталася з заявами про відмову від вакцинації.

Не погоджуючись із цим рішенням в частині відмовлених вимог, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в цій частині та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування судом усіх обставин справи.

Обґрунтовує доводи апеляційної скарги тим, що суд першої інстанції здійснив неправильний розрахунком суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу та безпідставно відмовив у стягненні витрат на правничу допомогу.

Від представника ДП «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП «Рівненська атомна електрична станція» надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому він заперечує щодо доводів апеляційної скарги та просить залишити її без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним обидві апеляційні скарги залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що на момент відсторонення позивача від роботи в Україні чи в окремих її місцевостях не вводився режим надзвичайного стану, однак Кабінет Міністрів України ввів карантин та запровадив для деяких категорій працівників такі суттєві обмеження права на працю, які згідно статті 64 Конституції України допустимі лише за умови введення режиму надзвичайного стану. За таких обставин, тривале обмеження права позивача на працю у вигляді відсторонення від роботи внаслідок відсутності щеплення проти COVID-19 не відповідає вимогам ст.43, 64 Конституції України. Крім того, Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» відокремленого підрозділу «Рівненська АЕС» перед видачею оскаржуваного наказу не було документально зафіксовано факту відмови чи ухилення позивача від щеплення та, відповідно, оскаржуваний наказ не містить вказівки на конкретну підставу відсторонення від роботи: відмова чи ухилення від проведення щеплення, тобто не було дотримано порядку відсторонення від роботи на підставі відповідних законодавчих актів, що є підставою для скасування такого наказу та, з урахуванням того, що позивач була відсторонена від роботи на 42 робочих дні, то з відповідача на користь позивача за вимушений прогул підлягає стягненню 22 424,64 грн., а ідмовляючи у задоволенні вимог про стягнення витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що на підтвердження таких витрат позивачем не надано жодного доказу.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 22.07.1994 року працює на Державному підприємстві «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» відокремленого підрозділу «Рівненська АЕС» по теперішній час на посаді машиніста насосних установок 5-го розряду, що підтверджується записом трудової книжки ( а.с. 17-19).

04 жовтня 2021 року на сайті МОЗ України було опубліковано прийнятий Наказ МОЗ України «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» №2153 від 04.10.2021 року, який містив такі положення: «Обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники: 1.Центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2.Місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 3.Закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно- технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності».

19.11.2021 року генеральним директором Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» Павлишиним П. було видано наказ № 4722-к «Про інформування щодо профілактичного щеплення проти COVID-19».

З даним наказом позивача було ознайомлено 26.11.2021 року.

Не погоджуючись з наказом № 4722-к від 19.11.2021 року позивачем було подано заперечення на вказаний наказ.

Наказом генерального директора Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» Павлишина П. № 5044-к від 09.12.2021 року позивача було відсторонено від роботи на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати з 10.12.2021 року (а.с. 23).

Наказом № 1096-к від 01.03.2022 року генерального директора Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» Павлишина П. «Про зупинення дії наказів про відсторонення від роботи» було зупинено з 01.03.2022 року дію наказів ВП «Рівненська АЕС» згідно із додатком № 1 до наказу, ОСОБА_1 було допущено до роботи та встановлено пільги та компенсації за умов праці з 01.03.2022 року працівникам згідно із додатками 2-27 до наказу.

Згідно з довідкою № 4253 від 21.12.2021 р. (а.с.21), середньомісячна заробітна плата, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи (жовтень та листопад 2021 року) перед відсторонення позивача від роботи становить 22424,90 грн., а тому середньоденна заробітна плата позивача становить 533,92 грн.

З наданої представником відповідача довідки позивач ОСОБА_2 в період часу з 17.01.2022 року по 01.02.2022 року перебувала в оплачуваній відпустці у відповідності до ст. 19 Закону України «Про відпустки» (а.с.81).

Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно із ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно статті 30 Закону України «Про Основи законодавства України про охорону здоров`я», держава забезпечує планомірне науково обґрунтоване попередження, лікування, локалізацію та ліквідацію масових інфекційних захворювань.

Особи, які є носіями збудників інфекційних захворювань, небезпечних для населення, усуваються від роботи та іншої діяльності, яка може сприяти поширенню інфекційних хвороб, і підлягають медичному нагляду і лікуванню за рахунок держави з виплатою в разі потреби допомоги по соціальному страхуванню. Щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов`язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України.

У разі загрози виникнення або поширення епідемічних захворювань Кабінетом Міністрів України у порядку, встановленому законом можуть запроваджуватися особливі умови і режими праці, навчання, пересування і перевезення на всій території України або в окремих її місцевостях, спрямовані на запобігання поширенню та ліквідацію цих захворювань. Перелік особливо небезпечних і небезпечних інфекційних захворювань та умови визнання особи інфекційно хворою або носієм збудника інфекційного захворювання визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я і публікуються в офіційних джерелах.

Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачає, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Статтею 7 вищевказаного Закону визначено, що підприємства, установи і організації зобов`язані, зокрема, усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Як встановлено при розгляді справи, Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 року № 595 затверджено Календар профілактичних щеплень в Україні, Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень, Перелік медичних протипоказань до проведення профілактичних щеплень.

Згідно пунктів 1,2,3 Календаря профілактичних щеплень в Україні визначено, що Календар профілактичних щеплень в Україні (далі - Календар) - нормативно-правовий акт центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, яким встановлюються перелік обов`язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення.

Цей Календар включає обов`язкові профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на дифтерію, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз.

Інші обов`язкові щеплення встановлюються відповідно до цього Календаря для груп населення: за віком; щеплення дітей з порушенням цього Календаря; щеплення ВІЛ-інфікованих осіб; за станом здоров`я; щеплення дітей після алло/ауто-ТСГК (трансплантація стовбурових гемопоетичних клітин); щеплення на ендемічних і ензоотичних територіях та за епідемічними показаннями.

Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи.

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби.

Відповідно до четвертого розділу Календаря профілактичних щеплень в Україні, визначено конкретний перелік захворювань та відповідних категорій осіб за віком чи видом роботи, які підлягають щепленням на ендемічних і ензоотичних територіях та за епідемічними показаннями.

Наказом Міністерства охорони здоров`я «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 №2153, затверджено перелік професій виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням.

Цим наказом визначено, що обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники: центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності, комунальних підприємства, установ, організацій.

Передбачається, що щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 року №595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011р. за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11.10.2019р. № 2070).

Сам наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 року №2153 не містить положень про обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а лише затверджує «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням».

Тобто, фактично обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 року №2153 для певних професій, виробництв та організацій не визначена, а затверджено лише "Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням".

Згідно п. 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»керівники державних органів (державної служби), керівники підприємств, установ та організацій мають забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 року № 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46Кодексу законів про працю України,частини другої статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб та частини третьої статті 5 Закону України Про державну службу, крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; 3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Вищевказаний пункт 41-6 постанови Кабінету Міністрів України набрав чинності 08.11.2021 року, про що вказано у постанові від 20 жовтня 2021 року № 1096.

Тривале відсторонення від роботи у зв`язку із відсутністю вакцинації проти певної хвороби є обмеженням на доступ до професії, яке впливає на приватне життя особи в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У зв`язку із цим, суд має оцінити чи було таке відсторонення передбачено законом в розумінні статті 8 Конвенції.

Слід зазначити, що у даному випадку відсторонення позивача від роботи пов`язане із введенням в Україні карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19. У Переліку, який є додатком до наказу МОЗ України від 04.10.2021 року № 2153, обов`язковість щеплення проти COVID-19 пов`язана саме із періодом дії карантину.

На момент відсторонення позивача від роботи в Україні чи в окремих її місцевостях не вводився режим надзвичайного стану, однак Кабінет Міністрів України ввів карантин та запровадив для деяких категорій працівників такі суттєві обмеження права на працю, які згідно статті 64 Конституції України допустимі лише за умови введення режиму надзвичайного стану. За таких обставин, тривале обмеження права позивача на працю у вигляді відсторонення від роботи внаслідок відсутності щеплення проти COVID-19 не відповідає вимогам ст.43, 64 Конституції України.

Крім цього, Дорожньою картою з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021 - 2022 роках, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я від 24.12.2020 № 3018 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України09.02.2021 № 213), встановлено, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для усіх груп населення та професійних груп.

Порядок внесення посадовими особами державної санітарно-епідеміологічної служби України подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності згідно з Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», а також форма подання та терміни відсторонення встановлені Інструкцією про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14.041995 №66, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01 серпня 1995 року за №270/806.

Згідно п.2.3 Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності це письмовий організаційно розпорядчий документ державної санітарно епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Відповідно до підпункту 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 №59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за №1159/19897.

Пунктом 2.2 Інструкції передбачено, що право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5 Інструкції визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання.

Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додаток 1 до Інструкції.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більше як за один рік.

Правила обрахунку середнього заробітку визначені постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

Згідно п.2, 5, 8 вказаного Порядку середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочих (календарних) днів на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.

Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду у межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для скасування наказу про відсторонення позивача від роботи та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 10.12.2021 року по 14.01.2022 року та з 02.02.2022 року по 01.03.2022 року в сумі 22 424,64 грн.

Доводи апеляційної скарги ДП «НАЕК «Енергоатом» про правомірність та необхідність відсторонення позивача, у зв`язку з відмовою вакцинуватися проти корона вірусу, а також посилання на те, що ВП «Рівненська АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» внесено до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, оцінюються колегією суддів критично, з огляду на таке.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі №130/3548/21 дійшла правового висновку про те, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Також, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що при розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка працює у ВП «Рівненська АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» на посаді машиніста насосних установок 5-го розряду, вона є одинокою матір`ю та на її вихованні та утриманні перебуває неповнолітній син, інвалід з дитинства (а.с.25,26), а відтак колегія суддів вважає, що застосування до позивачки передбачених Переліком № 2153 та Законом № 1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, з огляду на те, що вона працює з насосними установками АЕС, а тому в даному випадку відсутні будь-які обставини, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи.

Відповідач не довів, що позивачка могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників ВП «Рівненська АЕС».

Позивачку відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працює в ВП «Рівненська АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19, тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції здійснив неправильний розрахунком суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оцінюються колегією суддів критично, позаяк з матеріалів справи вбачається, що середньомісячна заробітна плата, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи (жовтень та листопад 2021 року) перед відсторонення позивача від роботи становить 22 424,90 грн, а тому середньоденна заробітна плата позивача становить 533,92 грн, що підтверджується довідкою № 4253 від 21.12.2021 року (а.с.21).

Згідно довідки (а.с.81) ОСОБА_2 в період часу з 17.01.2022 року по 01.02.2022 року перебувала в оплачуваній відпустці, а відтак вона була відсторонена від роботи 42 робочих днів, тому з відповідача на користь позивача за вимушений прогул підлягає стягненню 22 424,64 грн (42 дні * 533,92 грн/день).

Доводи позивача про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у стягненні понесених нею витрат на правничу допомогу також оцінюються колегією суддів критично, з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони. Частиною 3 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат, учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат позивач подала до суду: акт виконаних робіт від 01.06.2022 року та квитанцію до прибуткового касового ордера від 01.06.2022 року на суму 5 000 грн.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що всі процесуальні документи подавала безпосередньо сама позивачка, нею не надано до суду копії або ж витягу договору про надання правової допомоги, а з наданих нею документів не вбачається, що їй надавалася правнича допомога саме в межах даної справи, а відтак колегія суддів погоджуються з висновком місцевого суду про те, що вимоги позивача про стягнення витрат на правову допомогу задоволенню не підлягають.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. 376 ЦПК України могли б бути підставою для його скасування, тому апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 374, 375 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція» та ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Святошинського районного суду м. Києва від 20 червня 2022 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: Судді: