Справа №22ц-588/08                                                  Суддя першої інстанції Андрощук В.В.

Категорія 5                                                 Суддя-доповідач апеляційного суду Козаченко В.І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

20 березня 2008 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційно­го суду Миколаївської області в складі:

головуючої                                                                Буренкової К.О.,

суддів:                                                               Довжук Т.С., Козаченка В.І.

при секретарі судового засідання Негрун І.О.,

за участю: позивачки ОСОБА_2

її представника ОСОБА_6 та відповідачки ОСОБА_1,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 грудня 2007 р. за позо­вом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні житловим будинком і знесенні самовільно зведених побудов та зустрічним позовом ОСОБА_3 і ОСОБА_1, яка дії також в інтересах своїх неповнолітніх дітей - ОСОБА_4 і ОСОБА_5, до ОСОБА_2 про ви­знання права користування підсобними приміщеннями,

ВСТАНОВИЛА:

В листопаді 2006 р. ОСОБА_2 звернулась у суд с пізніше уточненим позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні житловим будин­ком і знесенні самовільно зведених побудов.

Позивачка вказувала, що їй на праві власності належить житловий будинок АДРЕСА_1, який розташований на земельній ділянці, що перебу­ває на балансі ЖКП „Бриз".

У цьому ж дворі знаходиться і кв. №8-А в будинку АДРЕСА_2, яка належить на праві вла­сності ОСОБА_3, ОСОБА_1, а також неповнолітнім ОСОБА_4 та ОСОБА_5, кожному по 1/4 частки.

Посилаючись на те, що в 2006 році відповідачі без погодження з нею та без дозволу органів місцевого самоврядування, зі значними порушеннями будівельних, протипожар-них і санітарних правил, побудували погріб і сарай, які примикають до стіни її будинку, просила усунути перешкоди в користуванні будинком, шляхом знесення вказаних самові­льних споруд.

Відповідачі, в свою чергу, подали до суду зустрічні позови про визнання за ними права користуватись указаними сараєм і погребом, посилаючись на те, що ці підсобні приміщення зведені ними з дотриманням відповідних норм і правил на місці побудов, які існували раніше.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 грудня 2007 р. первісний позов задоволено повністю, а в задоволенні зустрічного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_1, посилаючись на неправильне засто­сування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просила ска­сувати рішення суду першої інстанції та передати справу на новий розгляд.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши надані докази та пе­ревіривши законність і обгрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеля­ційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апе­ляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції, в межах заявлених позовних вимог, повно та всебічно дослідив обставини справи, належно оцінив надані сторонами доказам і дійшов вірного висновку, що відповідно до частин 3 і 4 ст. 375 ЦК України, право власника на забудову здійснюєть­ся за умови додержання ним архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та ін­ших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим при­значенням.

В той же час, правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.

Зокрема, частинами 3-5 цієї статті визначено, що:

· право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому по­рядку особі під уже збудоване нерухоме майно;

· якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права вла­сності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

· на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Водночас, указана ч.3 ст. 376 ЦК України виключає можливість визнання права вла­сності на самочинну забудову на земельній ділянці, яка не надавалась особі у встановле­ному порядку.

З матеріалів справи вбачається, що в одному дворі по проспекту Леніна в м. Микола­єві на земельній ділянці, що перебуває на балансі ЖКП „Бриз" Миколаївської міської ра­ди, розташовані житлові будинки АДРЕСА_1 і АДРЕСА_2.

У першому з них, розміщена кв. 8-А, загальною площею 44 кв. м, яка згідно свідоцт­ва про право власності на житло від 13 січня 2005 р., в порядку приватизації, належить на праві спільної часткової власності відповідачам ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, кожному по 1/4 частки.

А другий будинок, загальною площею 66,5 кв. м, за нотаріально посвідченим дого­вором дарування від 24 лютого 2996 p., є приватною власністю позивачки ОСОБА_2

У 2006 році відповідачі, без дозволу Миколаївської міської ради, без отримання в користування чи власність земельної ділянки та з грубими порушеннями будівельних, протипожарних та санітарних норм (а.с. 6, 7, 64, 65) у вказаному дворі самовільно побуду­вали сарай та погріб під ним, які примикають до будинку позивачки.

Такі дії відповідачів не відповідають указаним вимогам цивільного законодавства України та порушують права позивачки. Крім того, самочинне зведення відповідачами вказаних підсобних приміщень проведено без дотримання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил.

Встановивши такі обставини, місцевий суд обгрунтовано задовольнив первісний по­зов та відмовив у задоволенні зустрічного позову.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують указаних висновків суду, а тому не можуть бути підставою для скасування оскарженого рішення, ухваленого з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315 ЦПК України року, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Заводсь­кого районного суду м. Миколаєва від 18 грудня 2007 р. - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.