Справа № 22-ц- 383 - 2008 року.               Головуючий у суді 1 інстанції Подзігун Г.В.

Категорія 27.                                          Доповідач в апеляційній інстанції Лисенко П.П.

УХВАЛА

менем України.

24 березня 2008 року.                                                                                     м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі: головуючого Лисенка П.П., суддів Данилової О.О.та Кутової Т.З., із секретарем судового засідання Варміш О.С., за участі:

позивача ОСОБА_1, його представника ОСОБА_3, у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_2, переглянула рішення місцевого Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 листопада 2007 року, ухваленого в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми позики з урахуванням встановленого індексу інфляції, трьох процентів річних від простроченої суми та процентів за користування нею.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися у судове засідання, перевіривши в межах оскарження докази,

встановила:

1 червня 2005 року ОСОБА_1 пред'явив позов до ОСОБА_2 про стягнення суми позик з урахуванням встановленого індексу інфляції, трьох процентів річних від простроченої та суми процентів за користування нею.

Декілька разів уточнений позов обгрунтував тим, що 5 травня 2003 року, 9 січня і 5 квітня 2004 року в усній формі, та 9 червня 2004 року в простій письмовій формі уклав з відповідачем чотири договори позики, за умовами яких передав 426 700 гривень, а саме,

- за першим договором - 48 600 гривень з терміном повернення 5 серпня 2003 року;

- за-другим -162 000 гривень з терміном повернення 5 червня 2004 року; - за третім -198 000 гривень з терміном повернення 30 грудня 2004 року; - за четвертим - 18 100 гривень, з терміном повернення 5 жовтня 2004 року. Посилаючись на відмову ОСОБА_2 повернути  позичені  грошові  кошти, просив стягнути з того на його користь 426 700 гривень неповернутої позики; 36 467 гривень 3 % річних за прострочку виконання зобов'язань; 145 048 гривень 60 копійок збитків  від зростання  індексу інфляції, та 86  315  гривень  19  копійок процентів за користування позикою, а всього 694 530 гривень 79 копійок та 1 700 гривень витрат на сплату судового збору.

Відповідач визнав лише перший договір позики, інші договори позики заперечував за безгрошевістю.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 листопада 2007 року позов задоволено у повному обсязі.

ОСОБА_2 подав на це рішення апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати, а справу передати на новий розгляд суду 1 інстанції.

Апеляційну скаргу слід відхилити, оскаржене рішення суду 1 інстанції залишити без зміни, оскільки той постановив його з додержанням норм матеріального й процесуального права.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 у повному обсязі, суд 1 інстанції виходив з того, що між сторонами існує 4 зобов'язання, підставами виникнення яких є 4 дійсних договори позики на загальну суму 426 700 гривень. Позичальник, яким є відповідач, прострочив їх виконання, а тому, відповідно до статей 610-612, 614, 622- 625, 1046, 1048, 1049 ЦК України повинен понести негативні наслідки таких своїх дій, а саме, повернути позичені гроші з урахування встановленого індексу інфляції, 3 % річних від простроченої суми, сплатити відсотки за користування кредитом й відшкодувати витрати на судовий збір.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області погоджується з такими обставинами та правовідносинами, висновки суду 1 інстанції щодо них і результату вирішення справи, вважає вірними, обґрунтованими й законними.

Так, з трьох розписок та договору застави № 02/06 від 6 червня 2004 року (а.с-43, 44, 45, 75) вбачається, що сторони уклали чотири договори позики, з яких три - в усній формі, а один у простій письмовій формі. За умовами цих договорів позивач передав відповідачеві 426 700 гривень, а той брався повернути позичені гроші до кінця 2004 року, проте слова не дотримав.

Іншого відповідач допустимими засобами доказування не довів, хоча за статтями 59, 60 ЦПК України, то є його обов'язком.

За такого, право позикодавця підлягало судовому захисту за статтями 610-612, 614, 622- 625, 1046, 1048, 1049 ЦК України шляхом стягнення з відповідача на його користь 426 700 гривень неповернутої позики; 36 467 гривень 3 % річних за прострочку виконання зобов'язань; 145 048 гривень 60 копійок збитків від зростання індексу інфляції, та 86 315 гривень 19 копійок процентів за користування позикою, а всього 694 530 гривень 79 копійок та 1 700 гривень витрат на сплату судового збору.

Оскільки саме вказану дію вчинив й суд 1 інстанції, то підстав для задоволення апеляційної скарги немає.

Що ж до твердження особи, яка подала апеляційну скаргу, про безгрошевість позики, то воно не може бути взяте до уваги, оскільки не підтверджується будь-якими доказами.

Стосовно наполягання апелянта на примусовому вчиненні ним розписок, то з тих же підстав, воно не може слугували скасуванню оскарженого рішення.

Керуючись ст.ст. 307-308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів ,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення місцевого Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 листопада 2007 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення і з цього часу протягом двох місяців може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України.