ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м  У к р а ї н и

28 березня 2023 року м. Дніпросправа № 280/3279/22

                                                                                Суддя І інстанції – Бойченко Ю.П.

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді  Чепурнова Д.В. (доповідач),

                               суддів:  Сафронової С.В., Ясенової Т.І.,     

розглянувши в порядку письмового провадження  в місті Дніпро  апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області

на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправними дій та бездіяльності, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1  звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просила:

- визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо не поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 з урахуванням її автоматичного перерахунку на момент виплати на 08.10.2021 року;

- визнати протиправними та дискримінаційними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №084650008749 від 08.10.2021 року та дії стосовно відмови поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 07.10.2009 року та стосовно здійснення ним розрахунку суми поточної пенсії не у порядку та у спосіб передбаченому Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 07.10.2009 року з перерахунком відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на момент виплати та нарахуванням компенсації втрати частини доходів, за мінусом виплачених сум.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2022 року позовну заяву задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області 08.10.2021 №084650008749.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити поновлення та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 07.10.2009 року, з урахуванням вже виплачених сум.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 починаючи з 07.10.2009 року, з урахуванням автоматичних перерахунків, в розмірі не меншому за мінімальну пенсію, визначену Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області звернулося з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції вимог норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовної заяви відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована протиправністю дій пенсійного органу. Вказує на те, що на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11.06.2021 року у справі №280/1833/21 відповідачем з 12.01.2021 року було призначено/поновлено пенсію за віком ОСОБА_1 та встановлено розмір пенсії 93,14 грн. Зазначає, що перерахунок пенсії позивачу не здійснювався, оскільки судом було зобов`язано відповідача лише повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії та за розглядом останньої прийняти відповідне рішення. Також скаржник зазначає про пропуск позивачем строку звернення до суду із адміністративним позовом.

В письмовому відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_1 просить відмовити у її задоволенні та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Разом з тим, рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2022 року в частині відмовлених позовних вимог сторонами на оскаржується, а тому в силу приписів ст. 308 КАС України в апеляційному порядку не переглядається.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів останньої, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, яка постійно проживає в Державі Ізраїль.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 11.06.2021 у справі № 280/1833/21, яке набрало законної сили 19.08.2021, визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії від 12.01.2021. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 12.01.2021 та за розглядом останньої  прийняти відповідне рішення.

На виконання зазначеного рішення відповідач поновив ОСОБА_1 виплату пенсії за віком з 12.01.2021, при цьому визначив розмір пенсії у сумі 93,14 грн., про що свідчить рішення від 08.10.2021 №084650008749. Також, в цьому рішенні, в графі «Особливості» зазначено: не підлягають МП, призначено за рішенням суду в твердому розмірі.

Позивач, не погодившись із датою поновлення виплати пенсії та з її розміром звернулася до суду з даною позовною заявою.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженого рішення, виходить з наступного.

Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон №1058-IV.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 51 Закону №1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року №25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в пункті 3.3. цього Рішення, оспорюваними нормами Закону №1058-IV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні ЄСПЛ від 07.11.2013 у справі «Пічкур проти України» (заява №10441/06, пункти 41-43, 52) Суд акцентував увагу на тому, що: якщо в Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства; хоча Перший протокол не включає в себе право на отримання будь-яких видів виплат з соціального страхування, якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14 […]; сторони провадження не оскаржували того, що якби заявник продовжив проживати на території України, він і надалі б отримував пенсію; із цього випливає, що інтереси заявника належать до сфери застосування статті 1 Першого протоколу та права на майно, яке вона гарантує. Судом встановлено, що Уряд не надав ніякого обґрунтування позбавлення заявника його пенсії лише через те, що він проживав за кордоном; ані рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року не вказує на те, що національні органи наводили відповідні причини для виправдання відмінності у ставленні, на яку заявник скаржився, ані Уряд під час провадження в Суді не навів жодних таких обґрунтувань.

У пункті 53 цього рішення також наголошено, що Суд неодноразово повторював, що Конвенція є живим інструментом, який повинен тлумачитися «з огляду на умови сьогодення» (див. рішення ЄСПЛ від 25.04.1978 у справі «Тайрер проти Сполученого Королівства» (Tyrer v. the United Kingdom), пункт 31, Series A №26), а підвищення мобільності населення, більш високі рівні міжнародного співробітництва та інтеграції, а також розвиток банківського обслуговування та інформаційних технологій більше не виправдовують здебільшого технічних обмежень щодо осіб, які отримують соціальні виплати, проживаючи за кордоном, що могли вважатися розумними на початку 1950-х років.

У рішенні ЄСПЛ від 20.01.2012 у справі «Рисовський проти України» Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (пункт 70 цього рішення).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 46 Закону №1058-ІV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Згідно із частиною 2 статті 49 Закону №1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому статтею 46 цього Закону.

Отже, відповідно до застосованих судом правових норм право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом. З 07.10.2009 року виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону №1058-ІV. Із цього часу орган Пенсійного фонду має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Наведене відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 20.05.2020 у справі №815/1226/18    .

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду сформулювала такі правові висновки.

«Пенсія за віком призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу та розміру заробітної плати, яку вона отримувала, та відповідно до відрахувань до спеціального фонду.

При цьому, пенсія за віком призначається особі один раз та виплачується державою протягом всього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом. Водночас пенсія стає «нарахованою» в момент призначення пенсії і залишається такою («нарахованою») до її чергової зміни.

У свою чергу, спеціальне законодавство у сфері соціального захисту, а саме стаття 46 Закону №1058-IV, визначає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Аналіз зазначених положень статті 46 Закону №1058-IV свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.

Відповідно до пункту 3 резолютивної частини Рішення від 07.10.2009 №25-рп/2009 Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України (254к/96-ВР) положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.

З метою забезпечення правової визначеності Конституційний Суд України у своєму рішенні звернув увагу Верховної Ради України на необхідність внесення відповідних змін до законодавства, які до цього часу не були внесені.

Водночас відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвело до ситуації, за якої громадяни України були позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду.

Зважаючи на те, що нарахування пенсії в повному обсязі («правильному» розмірі) покладається на відповідний територіальний орган Пенсійного фонду, непроведення відповідачем поновлення виплати пенсії позивачу свідчить про те, що його бездіяльність призвела до триваючого порушення права пенсіонера на отримання пенсійних виплат, яке було відновлено на підставі зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

Отже, за таких обставин обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим. Відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 07.10.2009 року у справі №25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками».

Вищенаведені правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 20.05.2020 у справі №815/1226/18, враховуються судом.             

Зважаючи на те, що виплата пенсії, яка була зупинена у зв`язку з проживанням пенсіонера за межами України має бути поновлена на підставі рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року у справі №25-рп/2009, колегія суддів зробила висновок про те, що з 07.10.2009 року виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень Закону №1058-ІV.

Разом з тим, щодо правомірності визначення пенсії позивача у фіксованому розмірі 93,14 грн. колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону №1058-IV загальнообов`язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами, зокрема, рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов`язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 8 Закон №1058-IV від 09.07.2003 передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у ст. 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Як зазначено у ст.1 цього Закону, мінімальна пенсія - державна соціальна гарантія, розмір якої визначається цим Законом.

Згідно із абз. 9 ч. 2 ст. 5 Закону №1058-IV, виключно цим Законом визначаються мінімальний розмір пенсії за віком.

За приписами ч. 1 ст. 28 Закону №1058-IV від 09.07.2003, мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої цим Законом, пенсії або аналогічної виплати, встановленої в інших державах, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі встановлюється з урахуванням зазначених сум.

З 1 січня 2018 року для осіб, які досягли віку 65 років, мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі 40 відсотків мінімальної заробітної плати, визначеної законом про Державний бюджет України на відповідний рік, але не менше прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом (частина друга статті 28 Закону № 1058-ІV).

За приписами частини другої статті 42 Закону № 1058-ІV встановлено, що для забезпечення індексації пенсії щороку з 1 березня проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.

Показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, щороку збільшується на коефіцієнт, що відповідає 50 відсоткам показника зростання споживчих цін за попередній рік та 50 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.

У разі відсутності дефіциту коштів Пенсійного фонду для фінансування виплати пенсій у солідарній системі розмір щорічного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, передбачений абзацом другим цієї частини, може бути збільшений, але не повинен перевищувати 100 відсотків показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.

Розмір та порядок такого збільшення визначаються у межах бюджету Пенсійного фонду за рішенням Кабінету Міністрів України з урахуванням мінімального розміру збільшення, визначеного абзацом другим цієї частини.

Частиною першою статті 43 Закону № 1058-ІV встановлено, що перерахунок пенсій за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років, призначених до набрання чинності цим Законом, здійснюється за нормами цього Закону на підставі документів про вік, страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час перерахунку в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло раніше, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Відповідно до частини другої статті 43 Закону № 1058-ІV для перерахунку пенсій, призначених до набрання чинності цим Законом, враховується заробітна плата (дохід), з якої було раніше обчислено пенсію, за документами, наявними в пенсійній справі, або за вибором пенсіонера - заробітна плата (дохід) за період, передбачений абзацом першим частини першої статті 40 цього Закону. При цьому заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається відповідно до частини другої статті 40 цього Закону із застосуванням середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, за 2002 рік.

Згідно із частиною четвертою статті 45 Закону № 1058-ІV перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною третьою статті 42 і частиною п`ятою статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки:

1) у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа;

2) у разі настання обставин, які тягнуть за собою зменшення пенсії, - з першого числа місяця, в якому настали ці обставини, якщо вони мали місце до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо вони мали місце після 15 числа.

Отже, з дня поновлення виплати пенсії позивач користується усіма правами на підвищення та перерахунок пенсії згідно вимог Закону України № 1058-IV; будь-яких обмежень її прав, як пенсіонера, якій поновлено виплату пенсії за рішенням суду, наведеним Законом не встановлено.

З урахуванням наведено, колегія суддів робить висновок про наявність у позивача права на перерахунок та виплату пенсії за віком починаючи з 07.10.2009 року, з урахуванням автоматичних перерахунків, в розмірі не меншому за мінімальну пенсію, визначену Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову, оскільки пенсійний орган як суб`єкт владних повноважень діяв не у спосіб, що визначені законами та Конституцією України.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції повно з`ясовані обставин, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, відповідають обставинам справи, судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального права та норми процесуального права, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області – залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2022 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

В повному обсязі постанова складена 28 березня 2023 року.

Головуючий - суддя                                                                      Д.В. Чепурнов

                               суддя                                                                      С.В. Сафронова

                               суддя                                                                      Т.І. Ясенова