Постанова

Іменем України

22 березня 2023 року

м. Київ

справа № 757/42001/21

провадження № 61-13232св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 травня 2022 року у складі судді

Бусик О. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 19 грудня 2022 року

у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Мостової Г. І., та касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представницею ОСОБА_2 , на постанову Київського апеляційного суду

від 19 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Мостової Г. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» (далі - ТОВ «ФК «Фінілон»), про розірвання договорів банківських вкладів та стягнення коштів.

Позов обґрунтований тим, що між позивачкою та відповідачем укладено шість договорів банківських вкладів (депозити), з виплатою суми вкладу та суми процентів у кінці терміну дії договору. До 18 березня 2014 року банк належним чином виконував взяті на себе зобов`язання, проте згодом банком було заблоковано карткові рахунки та доступ до депозитних вкладів, які оформлені

у відділеннях АР Крим та м. Севастополі.

На багаточисленні звернення позивачки до банку з вимогою повернути грошові вклади, останнім ця вимога не виконана. Наведені обставини стали підставою для звернення до суду із позовом про відновлення банківського обслуговування договорів банківських вкладів: № SAMDN10000715918281,

№ SAMDN01000715920395, № SAMDN80000730041880, № SAMDN25000725254189, № SAMDN80000736322373, № SAMDN25000734957159, шляхом розблокування особистих рахунків; переведення обслуговування зазначених депозитних рахунків до м. Одеси; стягнення з відповідача на користь позивачки суми процентів річних за фактичну кількість днів користування вкладами (з 18 березня 2014 року) протягом дії зазначених договорів.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17 жовтня 2016 року зазначений позов задоволено. Відновлено банківське обслуговування договорів банківських вкладів № SAMDN10000715918281, № SAMDN01000715920395,

№ SAMDN80000730041880, № SAMDN25000725254189, № SAMDN80000736322373, № SAMDN25000734957159 , шляхом розблокування особистих рахунків та переведення обслуговування зазначених депозитних рахунків до м. Одеси. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму річних процентів за фактичну кількість днів користування вкладами (з 18 березня 2014 року) протягом дії зазначених договорів нараховану суму річних відсотків за договорами банківських вкладів: договору № SAMDN10000715918281 - 157,82 євро; за карт/рахунком НОМЕР_2 - 10 144,27 доларів США; за карт/рахунком

НОМЕР_3 - 38 391,92 грн; за рахунком «Бонус плюс» карт/рахунком

НОМЕР_3 - 4 258,95 грн.

Рішення набрало законної сили 23 лютого 2017 року.

У той же час договори банківських вкладів не були розірвані та продовжували бути чинними до 07 травня 2021 року, тому банк має зобов`язання перед позивачкою щодо сплати процентів за цими вкладами у період із 2016 року до 2021 року.

20 березня 2018 року на вимогу позивачки банк надав довідку про нові номери її рахунків за депозитними договорами та фактичну суму залишків на них на момент порушення, що є доказом того, що кошти позивачки знаходяться на рахунках банку.

29 квітня 2021 року позивачка звернулася до банку із заявою про розблокування банківських рахунків, розірвання договорів банківського вкладу та сплату їй заборгованості. Заяву банк отримав 05 травня 2021 року, а 07 травня 2021 року банк повинен був виконати вимогу позивачки у беззаперечному порядку.

Незважаючи на те, що національні суди всіх інстанцій неодноразово встановлювали наявність договірних відносин між сторонами, банк проігнорував вимоги позивачки, надавши загальну відповідь.

Станом на день звернення позивачки до суду банк має перед позивачкою заборгованість, яка складається із суми несплачених відсотків за договором банківського вкладу № SAMDN10000715918281 за період із 18 березня 2014 року до 21 липня 2021 року та суми річних процентів за договорами банківських вкладів № SAMDN01000715920395, № SAMDN80000730041880, № SAMDN25000725254189 , № SAMDN80000736322373 , № SAMDN25000734957159 за період із 18 жовтня

2016 року до 21 липня 2021 року, інфляційних втрат за зобов`язаннями у гривні, 3 % пені від вартості послуги за кожен день прострочення згідно з Законом України «Про захист прав споживачів».

Посилаючись на ці обставини, ОСОБА_1 просиларозірвати договори банківських вкладів, стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на свою користь заборгованість за договором банківського вкладу № SAMDN10000715918281

в сумі 2 003,86 євро, за договором банківського вкладу № SAMDN1000715920395

в сумі 1 406,95 грн, заборгованість за договором банківського вкладу

№ SAMDN80000730041880 в сумі 20 179,12 доларів США, заборгованість за договором банківського вкладу № SAMDN25000725254189 у сумі 24 928,56 доларів США, заборгованість за договором банківського вкладу № SAMDN80000736322373 у сумі 20 397,64 доларів США, заборгованість за договором банківського вкладу

№ SAMDN25000734957159 у сумі 518 035,60 грн.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 25 травня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 кошти:

- за договором банківського вкладу від 20 квітня 2011 року

№ SAMDN10000715918281 1 166,27 євро, проценти за період із 18 жовтня

2016 року до 20 квітня 2021 року в сумі 368,15 євро;

- за договором від 20 квітня 2011 року № SAMDN01000715920395 вклад у сумі 278,68 грн, проценти - 87,88 грн та 45,78 грн інфляційних втрат;

- за договором від 26 жовтня 2012 року № SAMDN80000730041880 вклад у сумі 15 086,31 доларів США, 5 089,56 доларів США - проценти;

- за договором від 24 квітня 2012 року № SAMDN25000725254189 вклад у сумі 17 328,65 доларів США, 7 599,91 доларів США - проценти;

- за договором від 09 липня 2013 року № SAMDN80000736322373 вклад у сумі 15 000,00 доларів США, 5 397,64 доларів США - проценти;

- за договором від 30 квітня 2013 року № SAMDN 25000734957159 вклад у сумі 86 264,61 грн та 14 169,85 грн інфляційних втрат.

У задоволенні іншої частини позову - відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення мотивоване тим, що вимоги ОСОБА_1 про розірвання укладених сторонами договорів банківських вкладів не підлягають задоволенню, оскільки вони вважаються розірваними з 07 травня 2021 року на підставі поданої позивачкою заяви, отриманої банком 05 травня 2021 року. Вимоги позивачки про стягнення суми вкладів та відсотків, які не були стягнуті судовим рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17 жовтня 2016 року за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягають задоволенню. Оскільки між позивачкою та банком припинені правовідносини за договорами банківських вкладів, то частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не розповсюджується на спірні правовідносини, і такі вимоги не підлягають задоволенню. Також не підлягають задоволенню вимоги позивачки про стягнення

з відповідача інфляційних втрат із 01 квітня 2014 року, оскільки право позивачки на отримання інфляційних втрат відповідно до положень статті 625 ЦК України виникає лише з дати розірвання договорів, адже прострочення виконання зобов`язань за договорами банківського вкладу почалося з дати розірвання договорів, тобто з 07 травня 2021 року.

Постановою Київського апеляційного суду від 19 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представницею ОСОБА_2 , та апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 травня 2022 року скасовано

в частині стягнення коштів:

- за договором банківського вкладу від 20 квітня 2011 року

№ SAMDN01000715920395 у сумі 278,68 грн, проценти у сумі 87,88 грн та 45,78 грн інфляційних втрат;

- за договором від 26 жовтня 2012 року № SAMDN80000730041880 у сумі

15 086,31 доларів США, 5 089,56 доларів США - проценти;

- за договором від 24 квітня 2012 року № SAMDN25000725254189 у сумі

17 328,65 доларів США, 7 599,91 доларів США - проценти;

та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову. В іншій частині рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 травня 2022 року залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині стягнення коштів за договором банківського вкладу від 20 квітня 2011 року № SAMDN01000715920395 (вклад «Приват-вклад»), за договором від 26 жовтня 2012 року № SAMDN80000730041880 (вклад «Стандарт

6 міс.), за договором від 24 квітня 2012 року № SAMDN25000725254189(вклад «Стандарт 12 міс.), оскільки відсутні докази наявності таких вкладів та порушених банком зобов`язань за ними, на момент звернення з позовом.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи

У грудні 2022 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 травня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 грудня 2022 року, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2018 року

у справі № 523/9076/16, від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17, Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 761/30025/16, від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18, від 23 грудня 2021 року у справі № 910/13/21. Крім того, у касаційній скарзі як на підставу для оскарження судових рішень міститься посилання на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме зазначено, що суди не дослідили зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

У січні 2023 року ОСОБА_1 через представницю ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду

від 19 грудня 2022 року, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17, Верховного Суду

від 11 листопада 2021 року у справі № 183/3248/16, від 17 листопада 2021 року

у справі № 757/19/19, від 23 листопада 2021 року у справі № 334/2750/20,

від 01 грудня 2021 року у справі № 757/13186/19, від 01 грудня 2021 року у справі № 757/18534/19, від 08 грудня 2021 року у справі № 644/2177/19, від 09 грудня 2021 року у справі № 201/7316/16, від 28 листопада 2022 року у справі

№ 202/5076/19.

У січні 2023 року ОСОБА_1 через представницю ОСОБА_2 подала заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у справі

у розмірі 5 000,00 грн.

У лютому 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представницею ОСОБА_2 , у якому заявник просить касаційну скаргу залишити без задоволення в оскаржуваній позивачкою частині, посилаючись на те, що рішення ухвалені з дотриманням вимог Закону та

з урахуванням висновків щодо застосування відповідних норм права, які викладені в наведених відповідачем постановах Верховного Суду. Також просить заяву про відшкодування витрат на правничу допомогу залишити без задоволення.

У березні 2023 року ОСОБА_1 через представницю ОСОБА_2 подала до суду відзив на касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк», в якому заявник просить відмовити у задоволенні касаційної скарги банку, посилаючись на те, що наведені банком приклади судових справ не є подібними до справи, яка розглядається. Крім того, зазначає, що в касаційній скарзі відповідач наголошує на тому, що сума витрат на відшкодування правової допомоги є необґрунтованою, проте не обґрунтовує свої доводи у цій частині, не наводить суму, яка на його думку має підлягати відшкодуванню. Розмір витрат, заявлений представником позивача, підтверджується рахунками на оплату правової допомоги, та не є завищеним порівняно із середньою вартістю таких послуг. Отже, вимога відповідача про відмову у стягненні витрат на правову допомогу є такою, що не підлягає задоволенню.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг у межах, які стали підставою для відкриття касаційних проваджень, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку,що касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» не підлягає задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_1 , подана представницею ОСОБА_2 , підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

ОСОБА_1 є вкладником ПАТ « КБ «ПриватБанк».

20 квітня 2011 року сторони уклали договір № SAMDN10000715918281 (вклад «Копілка дітям»), відповідно до умов якого банк прийняв від позивачки, як вкладника, грошову суму (вклад) у розмірі 1 000,00 євро та відкрив особовий рахунок № НОМЕР_6 . Банк зобов`язався виплатити проценти на банківський вклад у розмірі 7 % річних та відкрив електронну ощадкнижку № НОМЕР_7 . Строк дії договору - 12 місяців. 20 квітня 2012 року та 20 квітня 2013 року договір відповідно до пункту 7 автоматично пролонговано.

20 квітня 2011 року сторони уклали договір № SAMDN01000715920395 (вклад «Приват-вклад»), відповідно до умов якого банк прийняв від позивачки, як вкладника, грошову суму (вклад) у розмірі 12 426,00 грн та відкрив

о/р НОМЕР_8 . Банк зобов`язався щомісячно виплачувати проценти на банківський вклад у розмірі 7 % річних та відкрив електронну ощадкнижку

№ НОМЕР_9 . 20 квітня 2012 року та 20 квітня 2013 року договір відповідно до пункту 9 автоматично пролонговано.

26 жовтня 2012 року сторони уклали договір № SAMDN80000730041880 (вклад «Стандарт 6 міс.»), відповідно до умов якого банк прийняв від позивачки, як вкладника, грошову суму у розмірі 15 000,00 доларів США та відкрив

о/р НОМЕР_10 з виплатою 9 % річних на карту/рахунок № НОМЕР_11 . 26 жовтня 2013 року відповідно до пункту 6 договір автоматично пролонговано.

24 квітня 2012 року сторони уклали договір № SAMDN25000725254189 (вклад «Стандарт 12 міс.»), відповідно до умов якого банк прийняв від позивачки, як вкладника, грошову суму (вклад) у розмірі 15 000,00 доларів США та відкрив

о/р НОМЕР_12 зі сплатою 8,5 % річних на карту/рахунок

№ НОМЕР_11 . 24 квітня 2013 року відповідно до пункту 6 договір автоматично пролонговано.

09 липня 2013 року сторони уклали договір № SAMDN80000736322373 (вклад «Стандарт 3 міс.»), відповідно до умов якого банк прийняв від позивачки, як вкладника, грошову суму у розмірі 15 000,00 доларів США та відкрив

о/р НОМЕР_13 зі сплатою 6,5 % річних на карту/рахунок

№ НОМЕР_11 . Умовами договору передбачено автоматичне продовження його дії за неявки вкладника.

30 квітня 2013 року сторони уклали договір № SAMDN5000734957159 (вклад «Депозит плюс на 12 міс.»), відповідно до умов якого банк прийняв від позивачки, як вкладника, грошову суму у розмірі 85 006,98 грн, для чого відкрив

о/р НОМЕР_14 . Банк зобов`язався виплатити проценти на банківський вклад у розмірі 18 % річних на карту/рахунок № НОМЕР_15 . Умовами договору передбачена автоматична пролонгація.

18 березня 2014 року АТ КБ «ПриватБанк» кошти на рахунках позивачки заблоковано у зв`язку з агресією рф на території України.

У середині 2015 року позивачка звернулася до Приморського районного суду

м. Одеси із позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк», в якому просила відновити банківське обслуговування договорів банківських вкладів

№ SAMDN10000715918281, № SAMDN01000715920395, № SAMDN80000730041880, № SAMDN25000725254189 , № SAMDN80000736322373 , № SAMDN 25000734957159 шляхом розблокування особистих рахунків; перевести обслуговування зазначених депозитних рахунків до м. Одеси; стягнути з відповідача на користь позивача суму процентів річних за фактичну кількість днів користування вкладами (з 18 березня 2014 року) протягом дії зазначених договорів; нараховану суму відсотків річних за договорами банківських вкладів № SAMDN01000715920395 (вклад «Приват-вклад») та № SAMDN25000734957159 (вклад «Депозит плюс на 12 міс.») зарахувати на карт/рахунок НОМЕР_3 ; нараховану суму відсотків річних за договорами банківських вкладів № SAMDN80000730041880 (вклад «Стандарт 6 міс»), № SAMDN25000725254189 (вклад «Стандарт 12 міс.»),

№ SAMDN80000736322373 (вклад «Стандарт 3 міс.») зарахувати на карт/ рахунок НОМЕР_2 ; нараховану суму відсотків річних за договором банківського вкладу № SAMDN10000715918281 (вклад «Копилка дітям») зарахувати на основний рахунок цього вкладу (за умовами зазначеного договору).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 23 лютого 2017 року та постановою Верховного Суду від 10 липня 2019 року, позов задоволено. Відновлено банківське обслуговування договорів банківських вкладів № SAMDN10000715918281, № SAMDN01000715920395, № SAMDN80000730041880, № SAMDN25000725254189 , № SAMDN80000736322373 , № SAMDN 25000734957159 шляхом розблокування особистих рахунків та переведення обслуговування зазначених депозитних рахунків до м. Одеси. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 річні проценти за фактичну кількість днів користування вкладами (з 18 березня 2014 року і до ухвалення судового рішення) протягом дії зазначених договорів нараховану суму відсотків річних за договорами банківських вкладів: договору № SAMDN10000715918281 - 157,82 євро; за карт/рахунком НОМЕР_2 - 10 144,27 доларів США; за карт/рахунком НОМЕР_3 - 38 391,92 грн; за рахунком «Бонус плюс» карт/рахунок НОМЕР_3 - 4 258,95 грн.

20 березня 2018 року банк надав довідку № TGEJ5J2LOEANTTUS, яка містила нові номери рахунків за депозитами та фактичну суму залишків на них на момент порушення.

29 квітня 2021 року позивач звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» із заявою про розблокування банківських рахунків та розірвання договорів банківських вкладів, повернення їй коштів за вкладами та процентів, сплати пені відповідно до

частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», нарахування та виплати відповідно до статті 625 ЦК України 3 % річних та інфляційних втрат

(а. с. 57-60).

Заяву ОСОБА_1 про повернення банківських вкладів та повернення коштів відповідач отримав 05 травня 2021 року.

Отже, строком вимоги позивача в цьому випадку є дата отримання відповідачем заяви про розірвання договорів банківських вкладів плюс 2 банківські дні, що передбачено укладеними сторонами договорами банківських вкладів, а саме

07 травня 2021 року. Саме з цієї дати договори вважаються розірваними.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, виходив із того, що вимоги ОСОБА_1 про розірвання укладених сторонами договорів банківських вкладів не підлягають задоволенню, оскільки вони вважаються розірваними з 07 травня 2021 року на підставі поданої позивачкою заяви, отриманої банком 05 травня

2021 року. Вимоги позивачки про стягнення суми вкладів та відсотків, які не були стягнуті судовим рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17 жовтня 2016 року за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягають задоволенню. Оскільки між позивачкою та банком припинені правовідносини за договорами банківських вкладів, то частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не розповсюджується на спірні правовідносини, і такі вимоги не підлягають задоволенню. Також не підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат із 01 квітня 2014 року, оскільки право позивачки на отримання інфляційних втрат відповідно до положень статті 625 ЦК України виникає лише з дати розірвання договорів, адже прострочення виконання зобов`язань за договорами банківського вкладу почалось з дати розірвання договорів, тобто з 07 травня 2021 року.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми вкладів

з відсотками за договорами банківських вкладів № SAMDN10000715918281,

№ SAMDN80000736322373, № SAMDN25000734957159, проте рішення суду першої інстанції в частині стягнення коштів за договором банківського вкладу

від 20 квітня 2011 року № SAMDN01000715920395, за договором від 26 жовтня 2012 року № SAMDN80000730041880, за договором від 24 квітня 2012 року

№ SAMDN25000725254189 підлягає скасуванню, оскільки відсутні докази наявності таких вкладів та порушених банком зобов`язань за ними, на момент звернення з позовом.

Верховний Суд не погоджується із такими висновками апеляційного суду з огляду на таке.

Правове обґрунтування

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або

в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору.

Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та

в порядку, встановлених договором.

Згідно зі статтею 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається

у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.

Під час вирішення питання щодо дотримання письмової форми договору необхідно врахувати також пункт 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516 (далі - Положення).

Відповідно до пункту 1.4 Положення, пунктів 1.8, 1.10 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України

від 12 листопада 2003 року № 492 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (далі - Інструкція № 492), письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту.

Договір банківського рахунка та договір банківського вкладу укладаються

в письмовій формі (паперовій або електронній). Електронна форма договору має містити електронний підпис/електронний цифровий підпис клієнта (представника клієнта) та уповноваженої особи банку відповідно до вимог, установлених нормативно-правовим актом Національного банку з питань застосування електронного підпису в банківській системі України. Договір банківського рахунка та договір банківського вкладу можуть укладатися шляхом приєднання клієнта до публічної пропозиції укладення договору (оферта), який розміщений

у загальнодоступному для клієнта місці в банку та на його офіційному сайті

в мережі Інтернет. Банк зобов`язаний надати клієнту у спосіб, визначений банком та клієнтом, у тому числі за допомогою засобів інформаційних, телекомунікаційних, інформаційно - телекомунікаційних систем примірник договору, що дає змогу встановити дату його укладення (пункт 1.9 Інструкції № 492).

Письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10 Інструкції № 492).

Пунктом 10.1 Інструкції № 492 передбачено порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред`явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.

Згідно з пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 01 червня 2011 року № 174 (далі - Інструкція) банк (філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що підтверджує внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що підтверджує внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції

в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірня» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом системи автоматизації банку (далі - САБ).

Аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час її виконання), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ.

Відповідно до глави 1 розділу IV Інструкції до касових документів, які оформляються згідно з касовими операціями, визначеними цією Інструкцією,

в тому числі належать: квитанція, чек банкомата, що формуються платіжними пристроями (пункт 1.1). Касові документи, що формуються із застосуванням платіжних пристроїв, мають містити такі обов`язкові реквізити: ідентифікатор банку (філії, відділення) або інші реквізити, за допомогою яких є можливість його ідентифікувати; номер платіжного пристрою; дату та час здійснення операції; суму та валюту операції; вид операції; реквізити електронного платіжного засобу, які передбачені правилами безпеки платіжної системи, якщо операція здійснювалася з її використанням; код авторизації або інший код, що ідентифікує операцію

в платіжній системі; суму комісійної винагороди.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що укладення договору банківського вкладу під час відкриття банком депозитного рахунка клієнту є обов`язковим, а надання володільцем такого рахунка виписки

(у паперовій чи електронній формі) про рух (наявність) коштів на його картрахунках за операціями є доказом укладення такого договору. Отже, за змістом наведених норм письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу

з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі.

Пунктом 1.2 статті 1 розділу IV Інструкції визначені зразки касових документів, на підставі яких здійснюються приймання і видача готівки з операційної каси. Бланки касових документів виготовляються з урахуванням їх зразків друкарським способом або з використанням комп`ютерної техніки з відображенням обов`язкових реквізитів, передбачених цією Інструкцією, крім грошових чеків, які виготовляються лише друкарським способом.

Відповідно до пункту 1.3 статті 1 розділу IV Інструкції касові документи мають містити такі обов`язкові реквізити: найменування банку, який здійснює касову операцію, дату здійснення операції, зазначення платника та отримувача, суму касової операції, призначення платежу, підписи платника або отримувача та працівників банку, уповноважених здійснювати касову операцію.

Додержання письмової форми договору є обов`язковою умовою взаємовідносин між банком і вкладником.

Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).

Отже, строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку. Закінчення строку дії договору банківського вкладу не звільняє банк від обов`язку повернути (видати) кошти вкладникові.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів,

з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає: споживачем

є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних

з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

У загальноприйнятому розумінні поняття «вартість послуги» - це грошові кошти

у визначеному сторонами відповідного договору розмірі, які споживач сплачує виконавцю за надану останнім послугу.

При цьому такі кошти після виконання договору залишаються у виконавця і не повертаються споживачеві. Тому внесені споживачами на відповідні рахунки

в банку грошові кошти як за договором банківського вкладу, так і за договором банківського рахунка за жодних обставин не можна вважати вартістю відповідних банківських послуг, оскільки такі кошти завжди підлягають поверненню споживачам, тобто не є платою виконавцю за надані ним послуги. Виходячи

з наведеного розмір внесених споживачами в банк грошових коштів за договорами банківського вкладу та банківського рахунка не може бути базою для обчислення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону про захист прав споживачів.

Крім того, за змістом правових норм параграфа 3 «Банківський вклад» глави 71 та параграфа 1 «Загальні положення про банківський рахунок» глави 72 ЦК України як за договором банківського вкладу, так і за договором банківського рахунка відповідні банківські послуги надаються банком безкоштовно, тобто споживач не оплачує виконавцю такі послуги, якщо це не передбачено умовами укладених між сторонами договорів.

Отже, зміст поняття «послуга», прийнятого в законодавстві про захист прав споживачів, й усі пов`язані з ним норми слід трактувати таким чином, щоб вони відповідали дійсному його змісту (за необхідності - трактувати розширено). Тому дійсний зміст приписів частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» слід трактувати так, що пеня має бути виплачена виконавцем від суми, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору.

Тобто обов`язок банку за договором банківського вкладу (депозиту) повернути суму вкладу безумовно є грошовим, однак обов`язок повернення суми вкладу не зумовлює відплатність договору банківського вкладу (депозиту), через що ця сума не може бути врахована в базі нарахування пені відповідно до приписів частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Разом із тим, дійсний зміст приписів частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» слід трактувати так, що пеня має бути виплачена виконавцем та має рахуватися від суми, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору. У такому разі згідно із частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» базою нарахування пені слід вважати розмір процентів на суму вкладу або дохід в іншій формі, що є платою фінансової установи за використання коштів споживача (статті 1058, 1061 ЦК України). Сама сума вкладу не може бути врахована в базі нарахування пені відповідно до приписів частини п`ятої статті 10 Закону про захист прав споживачів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 січня 2022 року у справі

№ 761/16124/15 сформулювала висновки про те, що до спірних правовідносин споживача фінансових послуг та банку в разі невиконання банком рішення суду про стягнення відсотків за договором банківського вкладу на час звернення вкладника до суду підлягає застосуванню частина п`ята статті 10 Закону про захист прав споживачів, та погодилася з аналогічними за змістом правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду України від 28 вересня 2016 року у справі № 180/1179/15-ц (провадження № 6-1699цс16) та від 13 березня 2017 року у справі № 761/14537/15-ц (провадження № 6-2128цс16), та не вбачала підстав для відступу від них.

Висновки Верховного Суду, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин

У справі № 183/3248/16 суди встановивши, що між сторонами укладені договори банківського вкладу, а факт внесення грошових коштів підтверджено оригіналами квитанцій, висновком експерта, а також договором про переведення боргу

від 17 листопада 2014 року, з урахуванням додатку до нього, в якому банк визнав борг перед позивачем за депозитними договорами, дійшли обґрунтованого висновку про те, що банк на вимогу позивачки не виконав покладені на нього зобов`язання за умовами договорів щодо повернення суми депозитів та нарахованих відсотків, чим позбавив вкладника права користуватись належним йому майном, отже, банк зобов`язаний повернути вкладнику суми депозитних вкладів і проценти за договорами.

У справі № 757/19/19 Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що банк взяті на себе зобов`язання за договором не виконав. Доказів, які б спростовували наявність депозитних зобов`язань перед позивачем відповідач не надав, а припинення діяльності філії банку не є підставою для відмови у поверненні відповідачем вкладу позивача за його вимогою, оскільки юридична особа відповідає за зобов`язаннями своєї філії. Разом з тим, Верховний Суд дійшов висновку про зменшення розміру неустойки на підставі частини третьої статті 551 ЦК України із посиланням на те, що у вказаних справах розмір пені перевищує суму простроченого зобов`язання.

Верховний Суд у справі № 334/2750/20 погодився з висновками апеляційного суду, який встановивши, що між сторонами укладено договір банківського вкладу,

а факт внесення грошових коштів підтверджено копією квитанції, та договором про переведення боргу від 17 листопада 2014 року, з урахуванням додатку до нього, в якому банк визнав борг перед позивачем за депозитним договором, дійшов обґрунтованого висновку про те, що банк на вимогу позивачки не виконав покладені на нього зобов`язання за умовами договору щодо повернення суми депозиту та нарахованих процентів, чим позбавив вкладника права користуватись належним їй майном, отже, банк зобов`язаний повернути вкладнику суми депозитного вкладу і проценти за договором.

У справі № 757/13186/19 Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у частині наявності підстав для стягнення суми депозиту та відсотків, оскільки між сторонами не припинилися зобов`язальні відносини щодо повернення вкладу, а за період після дострокового розірвання договору позивач має право на отримання процентів за користування його коштами у розмірі, що сплачується банком за вкладом на вимогу. Водночас Верховний Суд зменшив розмір пені, яка підлягає стягненню на підставі частини третьої статті 551

ЦК України.

У справі № 757/18534/19 Верховний Суд погодився з висновком судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для стягнення суми депозиту, відсотків та 3 % річних, а також з висновками апеляційного суду щодо зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню, на підставі частини третьої статті 551 ЦК України.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Суд першої інстанції, встановивши факт укладення між сторонами договорів банківських вкладів № SAMDN10000715918281 (вклад «Копилка дітям»),

№ SAMDN80000736322373 (вклад «Стандарт 3 міс.»), № SAMDN25000734957159 (вклад «Депозит плюс на 12 міс.»), № SAMDN01000715920395 (вклад «Приват-вклад»), № SAMDN80000730041880 (вклад «вклад «Стандарт 6 міс.»),

№ SAMDN25000725254189 (вклад «вклад «Стандарт 12 міс.») і внесення позивачкою грошових коштів у заявлених розмірах, які розірвані на підставі поданої позивачкою заяви, дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення грошових коштів за договорами банківських вкладів, процентів та інфляційних втрат.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції в частині наявності підстав для стягнення коштів за деякими договорами банківських вкладів, проте відмовив у стягненні коштів за договорами банківських вкладів

№ SAMDN01000715920395 (вклад «Приват-вклад»), № SAMDN80000730041880 (вклад «вклад «Стандарт 6 міс.»), № SAMDN25000725254189 (вклад «вклад «Стандарт 12 міс.»), оскільки відсутні докази наявності таких вкладів та порушених банком зобов`язань за ними, на момент звернення з позовом.

Такий висновок суд апеляційної інстанції обґрунтовував тим, що 20 березня

2018 року банк надав довідку № TGEJ5J2LOEANTTUS, яка містила нові номери рахунків за депозитами та фактичну суму залишків на них на момент порушення

(т. 1, а. с. 55). Апеляційний суд вказував, що згідно з даними цієї довідки у позивача наявні вклади «Дитячий накопичувальний на 12 міс», «Стандарт на 3 міс», «Депозит Плюс» на 12 міс.», тобто це договори банківських вкладів

№ SAMDN10000715918281, № SAMDN80000736322373, № SAMDN25000734957159. Жодних доказів того, що за іншими вкладами, заявленими у позові, наявні гроші на рахунках, або умови видачі коштів не виконані, позивачем не надано.

Водночас такі висновки апеляційного суду є помилковим, оскільки не відповідають дійсним обставинам справи. Довідка від 20 березня 2018 року

№ TGEJ5J2LOEANTTUS, якою апеляційний суд обґрунтовував свої висновки, складається із 3 аркушів, копія цієї довідки міститься у матеріалах справи

у першому томі на сторінках 54-56. Саме на першій сторінці цієї довідки, копія якої є на аркуші справи 54 у першому томі справи, є інформація про номери рахунків, які відкрито для обслуговування договорів № SAMDN01000715920395 (вклад «Приват-вклад»), № SAMDN80000730041880 (вклад «вклад «Стандарт 6 міс.»),

№ SAMDN25000725254189 (вклад «вклад «Стандарт 12 міс.»). Наявність залишків коштів на цих рахунках підтверджено довідкою та витягом із електронного додатку виданих АТ КБ «ПриватБанк» 11 жовтня 2021 року, які наявні у матеріалах справи (т. 1, а. с. 116-117).

Отже, апеляційний суд в порушення вимог процесуального права, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягненні коштів за договорами банківських вкладів № SAMDN01000715920395 (вклад «Приват-вклад»),

№ SAMDN80000730041880 (вклад «вклад «Стандарт 6 міс.»),

№ SAMDN25000725254189 (вклад «вклад «Стандарт 12 міс.»), не обґрунтував належним чином підстави здійснення переоцінки доказів та фактів, встановлених судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції на виконання вимог статей 265, 382 ЦПК України не вказав у чому полягала неправильність оцінки доказів, здійснена судом першої інстанції.

Судом першої інстанції правильно встановлено факт укладення між сторонами 6 договорів банківських вкладів, які розірвані з 07 травня 2021 року на підставі поданої позивачкою заяви, тому з відповідача на користь позивачки підлягають стягненню суми банківських вкладів разом із нарахованими відсотками,які не були стягнуті судовим рішенням Приморського районного суду м. Одеси

від 17 жовтня 2016 року у справі № 522/23036/15.

Суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову. Апеляційним судом безпідставно скасовано рішення суду першої інстанції внаслідок переоцінки доказів наявних

у справі, яким надана належна оцінка судом першої інстанції. Наведене свідчить про те, що апеляційним судом безпідставно скасовано рішення суду першої інстанції, яке відповідає вимогам закону.

Також суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у стягненні з відповідача інфляційний втрат із 01 квітня 2014 року до 06 травня 2021 року, оскільки прострочення виконання зобов`язань за договорами банківських вкладів почалося з дати розірвання договорів, тобто з 07 травня 2021 року, отже у позивачки виникло право на отримання інфляційних втрат на підставі статті 625 ЦК України саме з дати розірвання договорів.

Крім того, судом першої інстанції правильно зазначено, що вимоги щодо стягнення 3 % пені за кожен день прострочення за період із 07 травня до 22 липня 2021 року на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не підлягають задоволенню, оскільки між сторонами з 07 травня 2021 року припинено правовідносини за договорами банківських вкладів, тому частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не поширюється на спірні правовідносини.

У касаційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» зазначено про те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16, від 09 листопада 2021 року

у справі № 320/5115/17, Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі

№ 761/30025/16, від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18, від 23 грудня 2021 року у справі № 910/13/21.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , поданою представницею ОСОБА_2 , зазначено про те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада

2021 року у справі № 320/5115/17, Верховного Суду від 11 листопада 2021 року

у справі № 183/3248/16, від 17 листопада 2021 року у справі № 757/19/19,

від 23 листопада 2021 року у справі № 334/2750/20, від 01 грудня 2021 року

у справі № 757/13186/19, від 01 грудня 2021 року у справі № 757/18534/19,

від 08 грудня 2021 року у справі № 644/2177/19, від 09 грудня 2021 року у справі

№ 201/7316/16, від 28 листопада 2022 року у справі № 202/5076/19.

У справі № 523/9076/16 Великою Палатою Верховного Суду вирішувався спір провизнання дій засновників ТзОВ «Норма Плюс» незаконними, скасування статуту товариства та відшкодування моральної шкоди, тобто спір стосувався інших неподібних правовідносинах. Крім того, недоведеність стороною відповідача факту надання позивачем згоди на переведення боргу, унеможливлює стягнення заборгованості з іншого боржника, ніж відповідач.

У постанові Великою Палатою Верховного Суду від 09 листопада 2021 року

у справі № 320/5115/17 сформульовано висновок про те, що після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання.

Отже, при вирішенні судами таких спорів необхідно враховувати, що виплата передбачених пунктом 1 договорів та встановлених статтями 1061, 1070

ЦК України процентів поширюється лише на період дій договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються.

Предметом позову у справі № 761/30025/16 є захист честі, гідності та ділової репутації, тобто спір стосувався інших неподібних правовідносинах.

У справі № 705/3876/18 предметом позову є скасування державної реєстрації права власності.

У справі № 910/13/21 Верховний Суд не погодився з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позову щодо розірвання договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування, стягнення суми коштів, інфляційних втрат, 3 % річних, та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суди не встановили які матеріально-правові правовідносини існували між учасниками справи на момент звернення до суду, чи відбулася/не відбулася заміна сторони зі спірних правовідносин з огляду, як на предмет договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування від 03 березня 2003 року № 426753, так

і предмет договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року, сторонами якого є ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «ФК «Фінілон», і в якому обсязі та які саме обов`язки сторони за договором на здійснення розрахунково-касового обслуговування від 03 березня 2003 року № 426753 перейшли до іншої особи, та хто і за якими позовними вимогами є належним відповідачем.

Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до статті 520

ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом, а оскільки банк не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 надала згоду на переведення боргу на

ТОВ «ФК «Фінілон», тому саме АТ КБ «ПриватБанк» є боржником за договорами банківських вкладів та належним відповідачем у справі.

У справі № 644/2177/19 Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду, який, встановивши, що розмір пені значно перебільшує розмір простроченого зобов`язання, визначеного на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для зменшення розміру неустойки, нарахованої у сумі 50 000,00 грн, застосувавши принципи пропорційності, розумності та справедливості.

У справі № 201/7316/16 Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про стягнення з банка на користь позивачки грошових коштів, наявних на рахунках її померлого батька, заявлених процентів за статтею 625 ЦК України та пені, яку зменшено з урахуванням положень частини третьої статті 551 ЦК України.

У справі № 202/5076/19 суди, встановивши, що дострокове розірвання депозитних договорів за заявою вкладника та повернення у зв`язку з цим грошових коштів за вказаними договорами не відбулося, розірвали ці договори в судовому порядку, відповідно стягнули з банку суми вкладів за депозитними договорами та нарахованими відсотками, розрахованими відповідно до наданих відповідачем відсоткових ставок за аналогічними депозитними договорами за відповідні періоди.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що реалізація положень частини четвертої статті 263 ЦПК України полягає у тому, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосуванні відповідних норм права, які викладені в постановах Верховного Суду лише у справах, у яких відносини є подібними.

Отже, у справах № 523/9076/16, № 761/30025/16, № 705/3876/18, № 910/13/21,

№ 644/2177/19, № 201/7316/16, № 202/5076/19, наведених заявниками як приклади неоднакового застосування норм права встановлені інші фактичні обставини, ніж встановлені у справі, що переглядається, а тому висновки у цих справах не можуть бути прикладами неоднакового застосування норм матеріального права, які підлягали врахуванню при постановленні оскаржуваних рішень.

У касаційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» як на підставу оскарження судових рішень посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо судове рішення оскаржується

з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

За правилом пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд

є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Тобто обов`язковою умовою застосування положень пункту 1 частини третьої

статті 411 ЦПК України є визначення та наведення заявником підстав касаційного оскарження відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України.

Оскільки Верховний Суд констатував, що наведені АТ КБ «ПриватБанк» підстави касаційного оскарження судових рішень на підставі пункту 1 частини другої

статті 389 ЦПК України не підтверджені, відповідно, суд касаційної інстанції не враховує доводи заявника щодо недослідження (неналежного дослідження) доказів, як підставу касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо у передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд дійшов висновку що касаційна скарга

АТ КБ «ПриватБанк» не підлягає задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_1 , подана представницею ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, рішення апеляційного суду в частині стягнення коштів за договором банківського вкладу від 20 квітня 2011 року № SAMDN01000715920395 (вклад «Приват-вклад»), за договором від 26 жовтня 2012 року № SAMDN80000730041880 (вклад «Стандарт

6 міс.), за договором від 24 квітня 2012 року № SAMDN25000725254189 (вклад «Стандарт 12 міс.) підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції в цій частині, в іншій частині рішення апеляційного суду підлягає залишенню без змін.

Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частинами першою та другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки ОСОБА_1 заявлені позовні вимоги на загальну суму 3 533 810,31 грн, але суд задовольняє ці вимоги частково на суму 2 555 961,78 грн, що складає

72,33 % від заявлених вимог, тому розподіл судових витрат здійснюється пропорційно до задоволених вимог, та з урахуванням того, що позивачка звільнення від сплати судового збору, то з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи в апеляційному суді

у розмірі 12 314,18 грн, за перегляд справи у суді касаційної інстанції у розмірі 16 418,91 грн.

Щодо розподілу понесених позивачкою витрат на професійну правничу допомогу

в судах апеляційної та касаційної інстанцій

Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133

ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних

з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката,

в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Позивачка у суді апеляційної інстанції заявила про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу. На підтвердження цих вимог позивачка надала копію ордера на надання правничої (правової) допомоги адвокатом

Рассамахіною Г. В. у Київському апеляційному суді, копію рахунку від 12 липня 2022 року № ЛО01/1 на суму 5 000,00 грн, де пунктом 5.1 передбачено фіксовану оплату за підготовку та подання апеляційної скарги у розмірі 4 000,00 грн, копію рахунку від 28 листопада 2022 року № ЛО01/1 на суму 4 000,00 грн за участь адвоката у судових засіданнях 19 вересня та 28 листопада 2022 року.

Згідно з пунктом В) додатку 1 до доручення № 1 до договору про надання правничої допомоги від 05 жовтня 2020 року № ЛО01 винагорода (гонорар) за участь в одному (підготовчому) засіданні в судах першої, апеляційної та касаційної інстанції складає 2 000,00 грн, із яких 1/3 - за підготовку до судового (підготовчого) засідання, а 2/3 - за представництво інтересів клієнта в засіданні.

Відповідно до пункту D) додатку 1 до доручення № 1 до договору про надання правничої допомоги від 05 жовтня 2020 року № ЛО01 винагорода за підготовку апеляційної скарги визначається обсягом роботи який необхідно виконати, але не менше 4 000,00 грн, а касаційної скарги - не менше 5 000,00 грн (якщо сторонами буде погоджено необхідність подання скарг).

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Отже, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі

№ 922/445/19.

Ураховуючи наведені положення процесуального законодавства та беручи до уваги те, що АТ КБ «ПриватБанк» не подавало до апеляційного суду клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, та зважаючи на те, що судове засідання 19 вересня

2022 року не відбулося, відповідно адвокат не брала участі у цьому судовому засіданні, в судовому засіданні 28 листопада 2022 року представниця позивачки на вимогу апеляційного суду надати пояснення щодо поданої апеляційної скарги не змогла надати доказів наявності вкладів про які заявлено у позові у зв`язку з чим судом оголошено перерву, але в судове засідання 19 грудня 2022 року представниця позивачки не з`явилась, тому вимоги щодо відшкодування витрат за участь у судових засіданнях представницею позивачки не підлягають задоволенню.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню,

то з урахуванням принципу пропорційності розподілу судових витрат, Верховний Суд дійшов висновку про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь

ОСОБА_1 2 893,20 грн на відшкодування понесених позивачкою витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.

Крім того, ОСОБА_1 через представницю ОСОБА_2 просила відшкодувати понесені нею витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн

у зв`язку з підготовкою та поданням касаційної скарги.

На підтвердження цих вимог позивачка надала копію рахунку від 23 січня

2023 року № ЛО01/1 на суму 5 000,00 грн, де пунктом 5.1 передбачено фіксовану оплату за підготовку та подання касаційної скарги у розмірі 5 000,00 грн.

Ураховуючи наведене, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, понесених ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу на стадії касаційного перегляду,

з урахуванням принципу пропорційності розподілу судових витрат,Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви про стягнення

з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 3 616,50 грн витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 141, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_3 , подану представницею ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 19 грудня 2022 рокускасувати

в частині стягнення коштів за договором банківського вкладу від 20 квітня

2011 року № SAMDN01000715920395, за договором від 26 жовтня 2012 року

№ SAMDN80000730041880, за договором від 24 квітня 2012 року

№ SAMDN25000725254189, рішення Печерського районного суду м. Києва

від 25 травня 2022 року в цій частині залишити в силі.

В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 19 грудня 2022 року залишити без змін.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, 1д, 01001, ЄДРПОУ: 14360570) на користь держави судовий збір за перегляд справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій у розмірі 28 733,09 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, 1д, 01001, ЄДРПОУ: 14360570) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_18 ) 2 893,20 грн на відшкодування витрат понесених на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.

Заяву ОСОБА_1 , подану представницею ОСОБА_2 , про відшкодування витрат на правничу допомогу у суді касаційної інстанції задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, 1д, 01001, ЄДРПОУ: 14360570) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_18 ) 3 616,50 грн на відшкодування витрат понесених на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко