ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

                                                                РІШЕННЯ

                                                      ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

"31" березня 2023 р.                                                                               справа № 300/5212/22

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Чуприни О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління Держпраці в Івано-Франківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Південно-Західне міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, про визнання протиправним та скасування наказу від 12.12.2022 за №269-к, поновлення на роботі, стягнення компенсації за час вимушеного прогулу та моральної шкоди в сумі 67 000,00 гривень, -

В С Т А Н О В И В:

У даній справі суд враховує останні і актуальні висновки щодо застосування норм права (пункту 11 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 за №889-VIII), викладені в постанові від 22.11.2022 у справі №200/3012/21-а.

ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) 15.12.2022 звернулася в суд із позовною заявою до Управління Держпраці в Івано-Франківській області (надалі по тексту також - відповідач, Управління Держпраці в області, орган призначення), у якій просить:

- визнати протиправним і скасувати наказ Управління Держпраці в Івано-Франківській області від 12.12.2022 за №269-к "Про звільнення ОСОБА_1 ";

- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу з питань гігієни та експертизи умов праці Управління Держпраці в Івано-Франківській області з 13.12.2022;

- стягнути з Управління Держпраці в Івано-Франківській області на користь   ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13.12.2022 по дату ухвалення рішення у справі, виходячи із середньоденної заробітної плати 744,97 гривень;

- стягнути з Управління Держпраці в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 67 000,00 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 , з 24.11.2015 обіймала посаду начальника відділу з питань гігієни та експертизи умов праці категорії "Б" в Управлінні Держпраці в Івано-Франківській області. Стаж позивача на займаній посаді становить понад 7 років, стаж державної служби - понад 17 років.

Постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці" за №14 від 12.01.2022 (надалі по тексту також - Постанова №14) ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань праці, серед яких Управління Держпраці в Івано-Франківській області, та утворено як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці. За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Управління Держпраці в Івано-Франківській області перебуває в стані припинення з 20.01.2022. Разом з тим, 26.09.2022 до Реєстру внесені дані про реєстрацію Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці. На початку 2022 року позивача попереджено про наступне звільнення з підстав ліквідації Управління Держпраці в Івано-Франківській області. Надалі, наказом Управління Держпраці в Івано-Франківській області від 12.12.2022 за №269-к ОСОБА_1 звільнена з посади начальника відділу з питань гігієни та експертизи умов праці з 12.12.2022 у зв`язку з ліквідацією державного органу, відповідно до пункту 11 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 за №889-VIII (надалі по тексту також – Закон України "Про державну службу", Закон №889-VIII).

Позивач вважає, що у спірному випадку мала місце не ліквідація державного органу, а саме реорганізація, оскільки Уряд України, приймаючи 12.01.2022 постанову за №14, не відмовився від функції державного нагляду (контролю) з питань праці, а передав її, у спірному випадку, від одного органу до іншого. Аналогічно до відання новоствореного Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці відноситься також ділянка наглядової роботи, відділ із організації і забезпечення якої, очолювала ОСОБА_1 до свого звільнення в Управління Держпраці в Івано-Франківській області.

У зв`язку з вказаним, орган, який реорганізовується і правонаступник були зобов`язаний вжити заходів щодо її працевлаштування у новоствореному органі. Звертає увагу на те, що нормами спеціального законодавства, зокрема Законом України "Про державну службу", не передбачена процедура звільнення працівника у зв`язку з ліквідацією чи реорганізацією, тому підлягають застосуванню положення Кодексу законів про працю України (надалі по тексту також – КЗпП України) в частині гарантій прав працівника при звільненні. Так, позивач вважає, що перед звільненням роботодавець мав пересвідчитися у неможливості переведення працівника на рівнозначну чи нижчу вакантну посаду і лише після цього вживати заходи щодо звільнення. Оскільки ОСОБА_1 при її звільненні не запропоновано вакантні посади у державному органі, до якого перейшли повноваження Управління Держпраці в області, таке звільнення відбулося з порушенням норм трудового законодавства. Окрім цього, позивач звертає увагу на те, що її звільнення на підставі пункту 11 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" є незаконним, так як звільнення мало відбутись згідно з вимогами пункту 1 частини 1 статті 87 цього Закону.

З наведених підстав позивач вважає спірний наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню, у зв`язку з чим остання просить поновити на раніше займаній посаді та сплатити на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу. Окрім цього, ОСОБА_1 просить стягнути моральну шкоду в розмірі 67 000,00 гривень, посилаючись на незаконне звільнення, що викликало моральні страждання.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.12.2022 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання і повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами (а.с.32-33).

Пунктом 2 коментованої ухвали суду від 20.12.2022 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – Південно-Західне міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (надалі по тексту також – третя особа, міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, Міжрегіональне управління) (а.с.33).

Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву від 09.01.2023 за №ІФ/1/3846-22, який надійшов на адресу суду із відповідними письмовими доказами 10.01.2023 (а.с.45-52, 53-79). У відзиві відповідач зазначив про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 з огляду на наступні обставини. Приймаючи спірний наказ про звільнення позивача із займаної посади у зв`язку з ліквідацією, відповідач керувався Законом України "Про державну службу", Постановою №14, наказом Держпраці від 17.01.2022 за №22 "Про ліквідацію Управління Держпраці в Івано-Франківській області", наказом Державної служби України з питань праці від 30.11.2022 за №219 "Про внесення змін до наказу Держпраці від 17.01.2022 за №22", попередженням про наступне звільнення з посади ОСОБА_1 , а тому вважає наказ від 12.12.2022 за №269-к "Про звільнення ОСОБА_1 " правомірним.

За доводами відповідача, 25.09.2019 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" від 19.09.2019 за №117-ІХ (надалі по тексту також – Закон №117-ІХ), який мав на меті спрощення порядку прийняття на державну службу та розширення підстав її припинення з метою швидкого та ефективного перезавантаження державної влади в Україні. А саме, Законом №117-ІХ виключені положення абзаців 1 і 2 частини 3 статті 87 Закону України "Про державну службу", які стосувалися застосування до державних службовців законодавства про працю та допускали звільнення з підстав реорганізації або ліквідації державного органу лише в разі неможливості переведення державного службовця на іншу посаду чи його відмови від такого переведення. Внесення таких послідовних змін до Закону №889-VIII та КЗпП України, якими законодавець визначав особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 11 частини 1 статті 87 Закону №889-VIII, зокрема, в частині строку попередження про наступне звільнення, пропозиції посад державної служби та визначення випадків застосування законодавства про працю, свідчить про намір законодавця обмежити дію законодавства про працю на державну службу та максимально спростити порядок звільнення державних службовців з метою швидкого та ефективного перезавантаження влади в Україні задля вирішення питання відновлення суспільної довіри до державної влади.

Попри вказане, представник відповідача вказав на безпідставність посилань позивача на обставини проведення реорганізації Управління Держпраці, адже жодного нормативно-правового акта про передачу функцій та повноважень від Управління Держпраці в Івано-Франківській області до Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці немає. Натомість є низка нормативно-правових актів, що підтверджують обставини саме ліквідації Управління Держпраці в Івано-Франківській області.

На думку відповідача, звільнення позивача відбулося з дотриманням вимог законодавства, а ліквідація Управління Держпраці в області відбулася у встановленому законом порядку. З урахування вказаного вважає безпідставними заявлені позивачем вимоги та просить відмовити у їх задоволенні.

Третя особа скористалася правом на подання пояснень що обставин справи від 06.01.2023 за №ПЗ/1/83-23, реєстрацію яких із відповідними доказами здійснено в канцелярії суду 13.01.2023 (а.с.80-83, 84-124).

Згідно пояснень третьої особи, Постановою №14 вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань праці, в тому числі, і Управління Держпраці в Івано-Франківській області, Управління Держпраці у Тернопільській області, Управління Держпраці у Чернівецькій області. Натомість, постановлено утворити як юридичні особи публічного права, міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці, зокрема Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, якому доручено виконувало завдання і функції територіальних органів Державної служби з питань праці, які ліквідуються, а саме: Управління Держпраці в Івано-Франківській області, Управління Держпраці у Тернопільській області, Управління Держпраці у Чернівецькій області.

Наказом Держпраці від 23.09.2022 за №166 "Про утворення Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці" утворено як юридичну особу публічного права Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці. Державною службою України з питань праці 02.12.2022 видано наказ №230 "Про можливість забезпечення здійснення повноважень та виконання функцій", яким вирішено погодитися із пропозицією Південно-Західного міжрегіонального управління щодо можливості забезпечення здійснення повноважень та виконання функцій, визначених Положенням про Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, затвердженим наказом Держпраці від 23.09.2022 за №172 з 05.12.2022. Цим же наказом визначено припинити з 05.12.2022 Управлінню Держпраці в Івано-Франківській області здійснення повноважень та виконання функцій з реалізації державної політики у відповідних сферах. 08.11.2022 затверджено структуру Міжрегіонального управління та 11.11.2022 затверджено штатний розпис у кількості 258 працівників. До 07.12.2022 та після цього окремих працівників Управління Держпраці в Івано-Франківській області призначено на посади, згідно штатного розпису, відповідно до абзацу 1 частини 5 та абзацу 2 частини 7 статті 10 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Закону України "Про державну службу" до призначення на цю посаду переможця конкурсу, на строк не більше дванадцяти місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану.

В свою чергу, представник позивача, подав відповідь на відзив, реєстрацію якого здійснено в канцелярії суду 16.01.2023 (а.с.125-134), де заперечив доводи відповідача, відзначивши наступне. Так, за твердженням представника позивача, у спірному випадку  відбулася не ліквідація, а реорганізація Управління Держпраці в Івано-Франківській області, що підтверджується документами, поданими відповідачем і третьою особою. А тому, за наведених обставин та у відповідності з вимогами абзацу 2 частини 3 статті 87 Закону України "Про державну службу", ОСОБА_1 , одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини 1 цієї статті, обов`язково мали запропонувати іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей у Південно-Західному міжрегіональному управлінні Державної служби з питань праці. Також, на переконання позивача, відповідачем не взято до уваги висновки Верховного Суду, викладені у багатьох постановах, з якими ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи. Разом з тим, у даному випадку не відбулось відмови держави від виконання завдань та функцій Управління Держпраці в Івано-Франківській області, а було проведено реорганізацію шляхом покладення виконання завдань і функцій Управління Держпраці в Івано-Франківській області на інший орган – Південно-Західне міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, що вкотре підтверджує незаконність звільнення позивача саме у зв`язку із ліквідацією державного органу. Також, вважає неспроможними доводи відповідача в частині необхідності застосування до спірних правовідносин редакції Закону №889-УІІІ в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" за №117-ІХ від 19.09.2019, оскільки з 06.03.2021 приписи частини 3 статті 87 Закону №889-VIII у системному зв`язку з іншими положеннями цього Закону (зокрема статті 22) передбачають, що в разі реорганізації (державного органу), суб`єкт призначення повинен запропонувати державному службовцеві, попередженого про звільнення посади, усі вакантні посади (за умови, що такі є), на які можна було б його перевести. Водночас приписи частини 5  статті 22 Закону № 889-VIII дозволяють здійснити цю процедуру без обов`язкового проведення конкурсу.

Івано-Франківським окружним адміністративним судом ухвалою від 02.02.2023 витребувано у ОСОБА_1 , Управління Держпраці в Івано-Франківській області та Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, письмові пояснення щодо обставин справи і докази на їх підтвердження (а.с.164-165).

На виконання коментованої ухвали суду від 02.02.2023, позивач, відповідач і третя особа, подали суду витребувані пояснення і докази, реєстрацію яких здійснено в канцелярії суду 09.02.2023, 13.02.2023 і 20.02.2023 відповідно (а.с.172-177, 178-191, 192-214).

Розглянувши матеріали адміністративної справи, вивчивши зміст позовної заяви, відзиву на позов і відповіді на відзив, додаткові пояснення учасників справи, дослідивши і оцінивши в сукупності зібрані по справі докази, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення проти них, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд встановив наступні обставини.

Наказом від 24.11.2015 за №100-к ОСОБА_1 24.11.2015 призначено на посаду начальника відділу з експертизи умов праці Управління Держпраці в Івано-Франківській області за переведенням з Територіальної державної інспекції з питань праці в Івано-Франківській області, а наказом від 29.12.2018 за №277-к позивача з 01.01.2019 переміщено на посаду начальника відділу з питань гігієни праці та експертизи умов праці Управління Держпраці в Івано-Франківській області.

Вказана обставина підтверджується записами №23 і №26 у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 13.03.2021 (а.с.24, 27,47).

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.2022 за №14 "Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці" прийнято рішення про ліквідацію як юридичних осіб публічного права територіальні органи Державної служби з питань праці за переліком згідно з додатком 1.

У переліку територіальних органів Державної служби з питань праці, що ліквідуються, наявне і Управління Держпраці в Івано-Франківській області. Також, постановлено утворити як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці за переліком згідно з додатком 2.

Відповідно до Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 за №96 (зі змінами), Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 за №1074 (зі змінами), та на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 12.01.2022 за №14 "Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці", Державною службою України з питань праці видано наказ №22 від 17.01.2022 "Про ліквідацію Управління Держпраці в Івано-Франківській області", згідно з яким наказано:

- ліквідувати як юридичну особу публічного права Управління Держпраці в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 39784625);

- утворити комісію з ліквідації Управління Держпраці в Івано-Франківській області;

- призначити Головою комісії з ліквідації Управління Держпраці в Івано-Франківській області Смагу Романа Ігоровича, виконуючого обов`язки начальника Управління Держпраці в Івано-Франківській області.

Наказом Держпраці від 30.11.2022 за №219 "Про внесення змін до наказу Держпраці від 17.01.2022 за №22" пункт 3 наказу Держпраці від 17.01.2022 за №22 "Про ліквідацію Управління Держпраці в Івано-Франківській області" викладено у такій редакції: призначити головою комісії Тиченка Максима Олександровича, заступника начальника Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (а.с.53).

Начальника відділу з питань гігієни праці та експертизи умов праці Управління Держпраці в Івано-Франківській області Ткачівську О.В. 31.01.2022 попереджено про наступне звільнення згідно з пунктом 11 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу", про що свідчить її особистий підпис на попередженні (а.с.54).

Згідно пояснень третьої особи, що не заперечується позивачем і відповідачем, наказом Держпраці від 23.09.2022 за №166 "Про утворення Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці" утворено як юридичну особу публічного права Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці (а.с.82).

Державною службою України з питань праці видано наказ від 02.12.2022 за №230 "Про можливість забезпечення здійснення повноважень та виконання функцій", яким вирішено погодитися із пропозицією Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці щодо можливості забезпечення здійснення повноважень та виконання функцій, визначених Положенням про Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, затвердженим наказом Держпраці від 23.09.2022 за №172 (а.с.107) та іншими нормативно-правовими актами з 05.12.2022.

Цим же наказом визначено Управлінню Держпраці в Івано-Франківській області, Управлінню Держпраці у Тернопільській області та Управлінню Держпраці у Чернівецькій області припинити з 05.12.2022 здійснення повноважень та виконання функцій з реалізації державної політики у відповідних сферах (а.с.82).

Головою Державної служби України з питань праці 08.11.2022 затверджено структуру Міжрегіонального управління та 11.11.2022 затверджено штатний розпис у кількості 258 працівників (а.с.121-123).

В подальшому, Управлінням Держпраці в області видано наказ №269-к від 12.12.2022 "Про звільнення ОСОБА_1 ", згідно з яким позивача звільнено із займаної нею посади 12.12.2022 у зв`язку з ліквідацією державного органу, відповідно до пункту 11 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" (а.с.13).

Не погоджуючись із звільненням з посади державної служби, вважаючи таке рішення відповідача протиправним, з метою захисту своїх порушених прав ОСОБА_1 звернулася із даним позовом до суду, ставлячи вимогу про скасування наказу №269-к від 12.12.2022, поновлення на роботі з 13.12.2022, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди в розмірі 67  000,00 гривень.

Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із наступних підстав та мотивів.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 43 Конституції України гарантує кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізує програми професійно-технічного навчання, підготовки та перепідготовки кадрів відповідно до суспільних програм. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Також, громадянам згідно із статтею 43 Конституції України гарантується захист від незаконного звільнення.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначено Законом України "Про державну службу" від 10.12.2015 за №889-VIII (надалі по тексту також – Закон №889-VIII).

Цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця (частина 1 статті 3 Закону України "Про державну службу").

Частинами 1-3 статті 5 коментованого Закону визначено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83 Закону України "Про державну службу" державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону).

Частиною 1 статті 87 Закону №889-VIII (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) регламентовано підстави для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, серед яких:

- скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу (пункт 1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIII);

- ліквідація державного органу (пункт 11 частини 1 статті 87 Закону №889-VIII).

Відповідно до частини 3 статті 87 Закону №889-VIII суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 11 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті закону суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті закону у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Відповідно до частини 4 цієї статті закону, у разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 1 та 11 частини першої цієї статті Закону №889-VIII державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.

Частиною 5 статті 87 Закону №889-VIII передбачено, що наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб`єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.

Спір у цій справі обумовлений звільненням позивача з посади начальника відділу з питань гігієни та експертизи умов праці Управління Держпраці в Івано-Франківській області відповідно до пункту 11 частини першої 87 Закону №889-VIII у зв`язку з ліквідацією державного органу.

Суд зауважує, що основні аргументи позивача стосуються відсутності у спірному випадку ліквідації суб`єкта владних повноважень, оскільки фактично відбулася його реорганізація із передачею функцій, компетенції і повноважень новоствореному Південно-Західному міжрегіональному управлінні Державної служби з питань праці.

А тому, виключно в контексті вказаного суд вважає за необхідне дослідити доводи та аргументи сторін.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

З метою визначення норм права, які на момент виникнення спірних правовідносин підлягали застосуванню до процедури звільнення державних службовців у зв`язку з ліквідацією державного органу, слід провести ретроспективний та системний аналіз відповідних положень Закону №889-VIII у взаємозв`язку з нормами КЗпП України.

У первинній редакції, чинній до 25.09.2019, пункт 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII передбачав, що однією з підстав для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

При цьому частиною третьою статті 87 Закону №889-VIII у цій же редакції було унормовано, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю (абзац перший). Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення (абзац другий).

25.09.2019 набрав чинності Закон України від 19.09.2019 за №117-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади", який мав на меті спрощення порядку прийняття на державну службу та розширення підстав її припинення з метою швидкого та ефективного перезавантаження державної влади в Україні.

Внаслідок цих законодавчих змін у частині першій статті 87 Закону №889-VIII (у редакції підпункту 53 пункту 6 розділу I Закону №117-ІХ) виокремлені дві підстави припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення:

- скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу (пункт 1 частини першої);

- ліквідація державного органу (пункт 11 частини першої).

Законом №117-ІХ також виключені положення абзаців 1 і 2 частини 3 статті 87 Закону №889-VIII, які стосувалися застосування до державних службовців законодавства про працю та допускали звільнення з підстав реорганізації або ліквідації державного органу лише в разі неможливості переведення державного службовця на іншу посаду чи його відмови від такого переведення.

За приписами частин 2 і 3 статті 5 Закону №889-VIII відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Усталеною є також практика застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, з приводу яких виник спір.

Процедура вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України (у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників) регламентована положеннями частини 2 статті 40, статей 42, 49-2 цього Кодексу, що містять юридичні гарантії забезпечення прав працівників від незаконного звільнення та сприяння у збереженні роботи, до яких можна віднести обов`язок роботодавця попередити працівника про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці та вчинити дії щодо працевлаштування працівника, в тому числі з урахуванням переважного права на залишення на роботі, а також заборону на звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності або відпустки, крім випадку повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Законом №117-ІХ статтю 40 КЗпП України доповнено частиною 5 такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 421, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус".

Ретроспективний аналіз положень Закону №889-VIII дає підстави для висновку, що стаття 87 цього Закону до набрання чинності Законом №117-IX визначала як підставу для звільнення державного службовця (скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу), так і особливості її застосування (у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції – іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі) поряд із прямою вказівкою на застосування загальної процедури вивільнення працівників, установленої законодавством про працю.

Після внесених Законом №117-IX змін до статті 87 Закону №889-VIII підстава звільнення державних службовців, раніше визначена пунктом 1 частини 1 цієї статті, була розділена окремо на випадки скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу (пункт 1 частини 1) та ліквідації державного органу (пункт 11 частини 1). У частині процедури звільнення з цих підстав стаття 87 Закону №889-VIII містила єдину норму про можливість видання наказу про звільнення в період тимчасової непрацездатності або відпустки державного службовця із зазначенням датою звільнення першого робочого дня останнього (частина 5).

У подальшому, 02.02.2020 набрав чинності Закон України від 12.12.2019 за №378-IX "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" (надалі по тексту також – Закон №378-IX), пунктом 2 розділу І якого стаття 492 КЗпП України після частини п`ятої доповнена новою частиною такого змісту: "Вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень". У зв`язку з цим частину шосту вважати частиною сьомою.

Верховний Суд у постанові від 22.11.2022 у справі №200/3012/21-а вказав, що внесення таких послідовних змін до Закону №889-VIII та КЗпП України, якими законодавець визначав особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 11 частини першої статті 87 Закону №889-VІІІ, зокрема, в частині строку попередження про наступне звільнення, пропозиції посад державної служби та визначення випадків застосування законодавства про працю, свідчить про намір законодавця обмежити дію законодавства про працю на державну службу та максимально спростити порядок звільнення державних службовців з метою швидкого та ефективного перезавантаження влади в Україні задля вирішення питання відновлення суспільної довіри до державної влади.

З огляду на вище наведене, суд вважає помилковими доводи позивача щодо необхідності застосування при його звільненні норм КЗпП України в частині гарантій її прав як працівника, зокрема щодо можливості її звільнення лише в разі неможливості переведення на іншу посаду чи її відмови від такого переведення, оскільки такі положення частини 3 статті 87 Закону №889-VІІІ були виключені Законом №117-IX.

Тобто у даному випадку законодавцем внесено зміни до профільного Закону шляхом виключення з попередньої редакції речення, яке означало наявність обов`язку суб`єкта призначення виконати обов`язок щодо пропонування державному службовцю іншої рівнозначної чи, як виняток, нижчої посади та врахування переважного права на залишення на роботі, передбаченого законодавством про працю.

На момент виникнення спірних правовідносин процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення була врегульована положеннями Закону №889-VІІІ, що виключає можливість застосування КЗпП України до спірних правовідносин. Така позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22.11.2022 у справі №200/3012/21-а.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).

Верховним Судом сформовано численну правову позицію з приводу застосування у подібних правовідносинах, зокрема у постановах від 28.07.2021 у справі №640/11024/20, від 08.12.2021 у справі №380/3646/20, від 23.12.2021 у справі №380/3551/20, від 16.02.2022 у справі №380/3389/20, від 16.02.2022 у справі №380/3435/20, від 16.02.2022 у справі №380/3654/20, від 16.02.2022 у справі №380/4357/20, від 22.02.2022 у справі №380/3547/20, від 09.06.2022 у справі №380/3833/20, від 09.06.2022 у справі №380/3269/20, від 07.07.2022 у справі №380/3754/20 та інші досліджувалося питання щодо правильного розуміння сутності нормативного врегулювання процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 11 частини першої статті 87 Закону №889-VІІІ (у редакції Закону №117-IX) у сукупності з положеннями частини третьої статті 87 Закону №889-VIII (у редакції Закону № 440-IX).

Висновки й підходи, наведені Верховним Судом у цих постановах, є релевантними до обставин цієї справи, тож суд не бачить підстав для їхнього неврахування.

Наступні зміни до статті 87 Закону №889-VІІ вносилися Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби" від 23.02.2021 за №1285-IX, який набрав чинності 06.03.2021 (надалі по тексту також - Закон №1285-IX).

Зокрема, Законом №1285-IX частину 3 статті 87 викладено в такій редакції (яка чинна на момент виникнення спірних правовідносин та розгляду справи): "3. Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 11 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду".

Як встановлено судом вище по тексту судового рішення, ОСОБА_1 перед звільненням (до 12.12.2022) обіймала посаду начальника відділу з питань гігієни праці та експертизи умов праці Управління Держпраці в Івано-Франківській області.

Про наступне звільнення позивача попереджено 31.01.2022. При цьому у попередженні ОСОБА_1 не запропоновано будь-яку іншу рівнозначну посаду або іншу роботу, так як останнє оформлялося у зв`язку із дією пункту 11 частини першої статті 87 Закону №889-VІІІ (в редакції Закону №1285-IX), в силу приписів якого суб`єкт призначення не зобов`язаний "пропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей".

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 за №1074 затверджено Порядок здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (надалі по тексту також – Порядок №1074).

Відповідно до пункту 5 Порядку №1074, орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Пунктом 6 Порядку №1074 передбачено, що права та обов`язки органів виконавчої влади переходять: у разі ліквідації органу виконавчої  влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади - до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України.

Так, Постановою №14 прийнято рішення про ліквідацію як юридичних осіб публічного права територіальні органи Державної служби з питань праці за переліком згідно з додатком, в якому наявне і Управління Держпраці в Івано-Франківській області.

Державною службою України з питань праці видано наказ від 17.01.2022 за №22 "Про ліквідацію Управління Держпраці в Івано-Франківській області", згідно якого, зокрема, наказано ліквідувати як юридичну особу публічного права Управління Держпраці в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 39784625), утворити комісію з ліквідації Управління Держпраці в Івано-Франківській області.

До Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 19.01.2022 внесено відомості про припинення юридичної особи Управління Держпраці в Івано-Франківській області в результаті її ліквідації (https://usr.minjust.gov.ua/content/free-search/person-result) (а.с.187).

Наказом Держпраці від 23.09.2022 за №166 "Про утворення Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці" утворено як юридичну особу публічного права Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці.

Держпраці видано наказ від 02.12.2022 за №230 "Про можливість забезпечення здійснення повноважень та виконання функцій", яким вирішено погодитися із пропозицією Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці щодо можливості забезпечення здійснення повноважень та виконання функцій, визначених Положенням про Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, затвердженим наказом Держпраці від 23.09.2022 за №172 та іншими нормативно-правовими актами з 05.12.2022. Цим же наказом визначено Управлінню Держпраці в Івано-Франківській області, Управлінню Держпраці у Тернопільській області та Управлінню Держпраці у Чернівецькій області припинити з 05.12.2022 здійснення повноважень та виконання функцій з реалізації державної політики у відповідних сферах.

Виходячи із змісту наведених нормативно-правових актів, можна дійти висновку, що за юридичною формою мала місце ліквідація Управління Держпраці в Івано-Франківській області.

Положення Постанови №14 та інших нормативно-правових актів щодо прийняття рішень про ліквідацію як юридичних осіб публічного права територіальних органів Державної служби з питань праці у судовому порядку не оскаржувалися, докази визнання їх протипраними та нечинними відсутні.

Незважаючи на те, що держава не відмовилася від функціональних повноважень органу, що ліквідовується наділивши такими ж чи подібними повноваженнями новостворене Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, відсутні підстави стверджувати про наявність ознак юридичної реорганізації Управління Держпраці в Івано-Франківській області, оскільки жодного нормативно-правового акта чи іншого документа (передавальний акт, розподільчий баланс тощо), який би підтверджував перехід майнових прав та обов`язків Управління Держпраці в Івано-Франківській області до правонаступника, судом не встановлено та сторонами не підтверджено.

При цьому, принцип безперервності виконання державою певних функцій не може автоматично розповсюджуватися на умови та порядок проходження публічної служби працівниками відповідного органу державної влади.

Чинним національним законодавством не передбачено правового інституту, за змістом якого "державний службовець постійно та безперервно переміщується і слідує за функцією держави, конкретний обсяг повноважень в якій він отримав при першому своєму призначенні, складаючи присягу державного службовця, в тому чи іншому органі чи установі, незалежно від дискреційних повноважень центрального органу державної влади чи Уряду України який його утворив, щодо реорганізації чи ліквідації такого орану, - до досягнення пенсійного віку таким державним службовцем, неможливості виконання посадових обов`язків останнім з інших його власних суб`єктивних причин та/або подання ним добровільно заяви на звільнення".

У матеріалах справи відсутні докази того, що іншим працівникам територіальних органів Державної служби з питань праці, що ліквідовуються, при попередженні їх про звільнення пропонувалися посади у міжрегіональних територіальних органах Держпраці та такі працівники були переведені у новостворений орган з урахуванням переважного права на залишення на роботі.

Наявні в матеріалах справи накази Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці "Про призначення…" від 23.11.2022 за №4-к; від 28.11.2022 за №6-к; від 30.11.2022 за №№49-к, 50-к, 51-к, 52-к, 53-к, 54-к, 55-к, 57-к, 58-к, 59-к, 60-к, 61-к, 62-к, 63-к, 64-к, 66-к, 67-к, 68-к, 69-к, 70-к, 71-к, 72-к, 73-к, 74-к, 75-к, 76-к, 77-к, 78-к, 79-к, 80-к, 81-к, 82-к, 83-к, 84-к, 85- к, 86-к, 87-к, 98-к; від 15.12.2022 за №№ 149-к, 150-к; від 21.12.2022 за №№ 163-к, 164-к, 165-к (а.с.84-106), свідчать про прийняття колишніх працівників Управління Держпраці в Івано-Франківській області ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 ) на різні посади у Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, на підставі поданих такими особами заяв, - не в порядку пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 за №889-VIII.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що вище перелічені особи призначені на посади у Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці відповідно до абзацу 1 частини 5 і абзацу 2 частини 7 статті 10 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", тобто не у зв`язку із реорганізацією державного органу та не шляхом переведення, а на підставі заяви про призначення на посаду.

Така обставина також підтверджується поясненнями третьої особи і не спростована позивачем.

Водночас, суд не бере до уваги доводи позивача в частині подання та в подальшому надіслання останньою заяви про призначення на посаду Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, яка за аргументами ОСОБА_1 не взята до уваги, оскільки така обставина не є предметом розгляду при вирішенні спірних правовідносин.

За таких обставин, оскільки у спірних правовідносинах триває процедура ліквідації Управління Держпраці в Івано-Франківській області, то позивач підлягала звільненню із займаної посади з підстав ліквідації юридичної особи (пункт 11 частини 1 статті 87 Закону №889-VІІІ), а не реорганізації (пункт 1 частини 1 статті 87 Закону №889-VІІІ).

Відтак, у зв`язку з ліквідацією Управління Держпраці в Івано-Франківській області та як наслідок звільнення позивача на підставі пункту 11 частини 1 статті 87 Закону №889-VІІІ у суб`єкта призначення або керівника державної служби відсутній обов`язок надання позивачу пропозицій щодо зайняття іншої рівнозначної посади державної служби або, як виняток, нижчої посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей та врахування переважного права на залишення на роботі, передбаченого законодавством про працю.

Враховуючи наведені норми чинного законодавства та встановлені обставини справи, суд приходить до висновку, що відповідач не порушив вимоги чинного законодавства України під час звільнення позивача з посади та вчинив всі необхідні дії, в тому числі стосовно попередження про майбутнє звільнення.

Суд не бере до уваги покликання представника позивача на висновки із застосування норм права, викладених щонайменше в тринадцятьох постанова Верховного Суд, прийнятих в період з жовтня 2018 року по грудень 2022 року, перелік яких наведений у відповіді на відзив від 16.01.2023 (а.с.125-132), оскільки жодна із цих постав не стосується :

- оскарження наказу органу призначення за пунктом 11 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 за №889-VIII після 06.03.2021;

- застосування норм права в частині пункту 11 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 за №889-VIII в редакції Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби" від 23.02.2021 за №1285-IX, який набрав чинності 06.03.2021.

У вимірі встановлених у цій справі фактичних обставин, ураховуючи їхній зміст та юридичну природу, зважаючи на положення частини третьої статті 87 Закону №889-VIII (у редакції Закону №1285-IX), суд дійшов висновку про відсутність порушення відповідачем встановленої чинним, на момент виникнення спірних правовідносин, законодавством процедури при вирішенні питання про звільнення позивача та, відповідно, про відсутність підстав для задоволення позову.

Решта доводів сторін висновків суду та рішення по суті спору не змінюють.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Враховуючи те, що відповідачем належним чином обґрунтовано та підтверджено відповідними доказами правомірність прийняття наказу від 12.12.2022 за №269-к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу з питань гігієни та експертизи умов праці Управління Держпраці в Івано-Франківській області, а доводи позивача не підтверджують протиправність дій та рішень відповідача, суд вважає позовні вимоги, в тому числі й щодо стягнення середнього заробітку і моральної шкоди, безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд зазначає, що представник позивача 27.03.2023 зареєстрував у канцелярії суду заяву про стягнення з відповідача на користь позивача витрати на професійну правову допомогу в розмірі 5  000,00 гривень (а.с.215-216).

На підтвердження понесення ОСОБА_1 таких витрат, представник позивача долучив договір про надання правничої допомоги від 13.12.2022, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Булавинець М.М., акт про надання правничої допомоги від 27.03.2023 і платіжну інструкцію від 13.12.2022 за №0.0.2774573269.1 (а.с.217, 218, 219).

Зважаючи на висновок суду про необґрунтованість адміністративного позову в силу вимог статті 139 КАС України не підлягають стягненню із відповідача суб`єкта владних повноважень витрати на правову допомогу.

Учасниками справи не подано до суду будь-яких доказів про понесені ними інші судові витрати при розгляду даної справи, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо розподілу таких витрат.

На підставі статті 1291 Конституції України, керуючись статями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Відповідно до статей 255, 295, 297 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ), АДРЕСА_1 ;

представник позивача – адвокат Булавинець Микола Миколайович (ордер на надання правничої допомоги серії АТ №1034180 від 15.12.2022), реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , вул. Шевченка, 71, с. Кропивник, Калуський район, Івано-Франківська область, 77340;

відповідач – Управління Держпраці в Івано-Франківській області (ідентифікаційний код юридичної особи 39784625), вул. Василіянок, 62-А, м. Івано-Франківськ, 76018;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці (ідентифікаційний код юридичної особи 44840602), вул. Василіянок, 62-А, м. Івано-Франківськ, 76018.

Суддя                                                                                                                            Чуприна О.В.