ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 жовтня 2011 р. м. Вінниця Справа № 2а/0270/4408/11
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Вільчинського Олександра Ванадійовича,
при секретарі судового засідання: Оніщенко Петрі Анатолійовичу
за участю представників сторін:
позивача : ОСОБА_1
відповідача : ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до: колективного виробничо-торгівельного підприємства побутового обслуговування населення "Барвінок"
про: стягнення адміністративно-господарських санкцій
ВСТАНОВИВ :
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулось Вінницьке обласне відділення фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) із адміністративним позовом до колективного виробничо-торгівельного підприємства побутового обслуговування населення "Барвінок" (далі - відповідач) про стягнення адміністративно - господарських санкцій.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21 березня 1991 року №875-ХІІ (Закон №875) відповідач зобов’язаний забезпечити встановлений норматив робочого місця, призначеного для працевлаштування інвалідів.
Оскільки за 2010 рік середньооблікова чисельність працюючих у колективному виробничо-торгівельному підприємстві побутового обслуговування населення "Барвінок" інвалідів менша, ніж установлено нормативом, то воно повинно сплатити визначені адміністративно-господарські санкції, а за порушення термінів сплати цих санкцій - суму нарахованої пені.
У судовому засіданні представник позивача позов підтримав в повному обсязі та просив його задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.
Від відповідача до канцелярії Вінницького окружного адміністративного суду надійшли письмові заперечення, відповідно до яких відповідач просить суд у задоволенні заявлених позовних вимог відмовити, так як протягом 2010 року відповідач приймав участь у проведених Барським районним центром зайнятості заходах, на яких висвітлювались питання про працевлаштування інвалідів, крім того відповідач приймав участь у ярмарках вакансій для безробітних. Також підтвердження вакансій відбувалось протягом 2010 року щомісячно.
Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на обставини зазначені у письмових запереченнях які додані до матеріалів справи (а.с. 28).
Суд, заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.
Так, з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю (ч. 1 ст. 17 Закону №875).
Забезпечення такого права здійснюється шляхом безпосереднього звернення інваліда до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості (ч. 1 ст. 18 Закону №875).
Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань, а центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів приймається рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування (ч. 2, 3 ст. 18-1 Закону №875).
В свою чергу підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, а також відповідно до частини третьої статті 18 Закону №875, надавати державній службі зайнятості інформацію для організації працевлаштування інвалідів і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.
Статтею 19 Закону №875 передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, і організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення (ч. 2 ст. 19 Закону №875).
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, щороку подають відділенням Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів (ч. 9 ст. 19 Закону №875).
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю (ст. 20 Закону №875).
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (ч. 2).
Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону (ч. 4 ст. 20 Закону №875).
Спори, що виникають із правовідносин за статтями 19, 20 цього Закону, вирішуються Фондом соціального захисту інвалідів або в судовому порядку (ч. 9 ст. 20 Закону №875).
Обов’язки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування визначені частиною третьою статті 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, а саме: 1) виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць; 2) створення для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; 3) забезпечення інших соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством; 4) надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів; 5) звітування Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Суд вважає за потрібне зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2006 року №1836 “Про реалізацію статті 18-1 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” потреба у створенні інваліду, зареєстрованому в державній службі зайнятості як безробітний, спеціального робочого місця або ділянки виробничої площі та вимоги до них встановлюються індивідуальною програмою реабілітації.
Фактичне робоче місце має бути створено з урахуванням фізичних можливостей певного інваліда, індивідуальних програм реабілітації.
Відповідно до статті 1 Закону України “Про реабілітацію інвалідів в Україні”, індивідуальна програма реабілітації - комплекс оптимальних видів, форм, обсягів, термінів реабілітаційних заходів з визначенням порядку і місця їх проведення, спрямованих на відновлення та компенсацію порушених або втрачених функцій організму і здібностей конкретної особи до виконання видів діяльності, визначених у рекомендаціях медико-соціальної експертної комісії.
Отже, створивши таке місце, роботодавець звітує до центру зайнятості, вказуючи у звіті вимоги вакантного місця та свої вимоги до працівника.
Зокрема, Інструкцією щодо заповнення форми звітності №3-ПН “Звіт про наявність вакансій”, затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19 грудня 2005 року №420, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21 грудня 2005 року за №1534/11814 (Інструкція) встановлено, що підприємства, установи й організації, їх структурні підрозділи та філії незалежно від форми власності та господарювання повинні за наявності вакансій у повному обсязі подавати інформацію про наявність вільних робочих місць (вакансій) центрам зайнятості за місцем їх реєстрації як платника страхових внесків.
Форма використовується для інформування населення про наявність вакансій, сприяння працевлаштуванню громадян, зареєстрованих у центрах зайнятості як такі, що шукають роботу, для підбору персоналу на замовлення роботодавців, для оцінки поточної потреби в кадрах та організації професійної підготовки населення відповідно до потреб ринку праці.
Форма складається із трьох розділів, а саме: 1) характеристика вакантного місця; 2) вимоги до претендента на вакансію; 3) додаткові вимоги.
Тобто, звіти за формою державної статистичної звітності №3-ПН містять вичерпну інформацію про наявність на підприємстві вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів протягом звітного періоду.
Цей звіт є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів і, водночас, запитом про направлення на підприємство інвалідів із встановленим рівнем нозології для працевлаштування на товаристві.
Обов’язок державних органів щодо працевлаштування інвалідів виникає лише після виконання підприємствами обов’язку щодо створення робочих місць і надання передбаченої законодавством про соціальну захищеність інвалідів інформації про наявність вільних робочих місць та вакантних посад, на яких може використовуватися праця інвалідів.
При відсутності такої інформації, органи, визначені статтею 18 Закону №875, не можуть скористатися своїми правами.
В свою чергу, враховуючи вищенаведене, обов’язок підприємства працевлаштувати інваліда виникає при наявності відповідної пропозиції органів, вказаних у статті 18 Закону №875, чи у разі самостійного звернення інваліда. Безпосереднє працевлаштування інвалідів шляхом укладання трудового договору, відповідно до чинного законодавства, здійснюється підприємством, до якого направлено інваліда для працевлаштування.
Як вбачається з матеріалів справи, звіт за формою 10-ПІ, затвердженою Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 лютого 2007 року №42, за 2010 рік відповідач подав 16 березня 2011 року (а.с. 4).
У звіті, зокрема, зазначено, що на підприємстві за 2010 рік середньооблікова кількість штатних працівників склала 36 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” –1, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) – 0, фонд оплати праці штатних працівників –53,2 тис. грн., а середньорічна заробітна плата штатного працівника –1478 грн., сума коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів – не вказано.
Як вбачається з матеріалів справи відповідачем до Барського районного центру зайнятості Вінницької області протягом 2010 року щомісячно подавалися звіти про наявність вакансій за формою №3-ПН, у яких зазначалося про потребу працівників-інвалідів та про наявність трьох, чотирьох вакантних місць для них (а.с. 8-18).
У цих звітах колективного виробничо-торгівельного підприємства побутового обслуговування населення "Барвінок" надано інформацію про кількість створених робочих місць для працевлаштування інвалідів, зокрема в даних звітах було зазначено вакантні (вільні) робочі місця, а саме “взуттєвик” та "кравець".
Вказаний вище факт направлення звітів за формою №3-ПН підтверджується листами Барському РЦЗ Вінницької області та самими звітами.
Однак, подані звіти не призвели до направлення центром зайнятості людей для працевлаштування.
Таким чином, із матеріалів справи та представлених відповідачем доказів не вбачається бездіяльності чи протиправних дій відповідача, а також його вини у непрацевлаштуванні інвалідів, що є складовими господарського правопорушення.
Відповідачем здійснені всі залежні від нього заходи по недопущенню господарського правопорушення, а тому відсутні правові підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій.
Згідно статті 18 наведеного закону працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
З матеріалів справи вбачається, що позивач, не навів жодного доказу, що компетентні органи, які займаються направленням інвалідів для працевлаштування направляли інвалідів до відповідача для працевлаштування. Як і не надав доказів безпосереднього звернення інвалідів на підприємство з метою працевлаштування, і відмови в такому працевлаштуванні.
А відтак суд вважає, що відповідачем було вжито всіх залежних від нього заходів для організації і забезпечення працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого нормативу, чим було повністю виконано вимоги частини третьої статті 18, частин першої, другої статті 19 Закону №875. Ним виконані обов’язкові вимоги закону щодо подання 3-ПН звітності та вжиті інші факультативні заходи щодо участі в організованих центром зайнятості ярмарках вакансій.
Тобто, посилання на самостійну вказівку відповідача про наявність вини та визначення за неї відповідальності не може бути підставою для її застосування, оскільки як зазначено вище, це є обов’язком при виконанні звіту. Саме ж незабезпечення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів передбачає необхідність встановлення вини. На колективне виробничо-торгівельне підприємство побутового обслуговування населення "Барвінок" не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими на це органами необхідної кількості інвалідів для їх працевлаштування, чи відсутності інвалідів в даній місцевості, бажаючих працювати на створеному для них робочому місті чи інше.
За таких обставин, вимога Фонду про зобов’язання відповідача за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів сплатити адміністративно-господарські санкції та пеню за порушення терміну сплати вказаних санкцій на користь Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів є безпідставною.
Враховуючи те, що вимоги позивача необґрунтовані, не відповідають дійсним обставинам та не знайшли своє підтвердження в матеріалах справи, суд доходить висновку про доцільність відмовити у задоволенні позову.
Оскільки у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат відмовлено, то судові витрати по сплаті судового збору стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена в порядку та в строки визначені ст. 186 КАС України. Набрання судовим рішенням законної сили визначено ст. 254 КАС України.
Повний текст постанови виготовлений 14.10.2011р.
Суддя Вільчинський Олександр Ванадійович