Номер провадження: 22-ц/813/764/23

Справа № 520/4192/18

Головуючий у першій інстанції Калініченко Л. В.

Доповідач Громік Р. Д.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.03.2023 року                                                                 м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого – Громіка Р.Д.,

суддів – Драгомерецького М.М., Дришлюка А.І.,

за участю секретаря – Сидоренко А.О.,

розглянувши у спрощеному порядку за відсутністю учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 лютого 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог – Орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування,

ВСТАНОВИВ:

1. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовної заяви.

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування за законом.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її дочка ОСОБА_3 .

Із 21 грудня 2005 року і до своєї смерті ОСОБА_3 перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. ОСОБА_3 і ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_4 2006 року народження.

Спадкоємцями після смерті ОСОБА_3 є її чоловік – ОСОБА_2 , син - ОСОБА_4 , батько - ОСОБА_5 та мати – ОСОБА_1 . При цьому ОСОБА_2 відмовився від отримання спадщини на користь ОСОБА_4 , а ОСОБА_5 - на користь ОСОБА_5

ОСОБА_1 та ОСОБА_4 отримали свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/8 частину кожен на квартиру АДРЕСА_1 .

Крім того 22 березня 2010 року під час перебування в шлюбі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , між останнім та товариством з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ) «Альянс-Жилстрой» було укладено договір купівлі-продажу майнових прав № 71/36.

12 листопада 2015 року, після смерті дружини, згідно із договору купівлі-продажу майнових прав № 71/36 за актом прийому-передачі квартири АДРЕСА_2 , відповідач ОСОБА_2 отримав у власність однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 (будівельна адреса: АДРЕСА_4 ) та 16 листопада 2017 року зареєстрував за собою право власності на вказану квартиру.

Посилаючись на те, що договір купівлі-продажу майнових прав №71/36 на спірну квартиру було укладено під час перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у шлюбі, а отже останній належала 1/2 частина зазначеної квартири, яка входить до складу спадщини, позивач просила суд визнати за нею право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_5 (будівельна адреса: АДРЕСА_4 ) в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .

Процесуальний рух справи.

       у суді першої інстанції:

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 11 лютого 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивачем неправильно обрано спосіб захисту своїх прав, оскільки ОСОБА_3 на день смерті мала лише майнові права на спірну квартиру. Вимог щодо оспорення свідоцтва отриманого ОСОБА_2 та скасування державної реєстрації права власності відповідача на спірну квартиру позивачем не заявлено. Крім того судом врахована відсутність доказів звернення ОСОБА_1 до нотаріуса за оформленням своїх спадкових прав на квартиру АДРЕСА_5 .

у суді апеляційної інстанції:

Постановою Одеського апеляційного суду від 30 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 лютого 2019 року залишено без змін.

Приймаючи постанову від 30 січня 2020 року, колегія суддів погодилась із висновками суду першої інстанції про те, що до моменту першочергової реєстрації права власності на квартиру існували лише майнові права, у відповідності до договору купівлі-продажу майнових прав №71/36 від 22 березня 2010 року. Відтак, спадкодавець ОСОБА_3 мала на день своєї смерті не право власності на квартиру, а лише майнові права на неї, які і входять до обсягу спадкового майна.

у суді касаційної інстанції:

Постановою Верховного Суду від 09 грудня 2020 року постанову Одеського апеляційного суду від 30 січня 2020 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, вказуючи на можливість захисту прав ОСОБА_1 в інший, аніж нею обраний, спосіб, не врахували, що на момент вирішення справи зобов`язання за договором купівлі-продажу майнових прав № 71/36 від 22 березня 2010 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Альянс-Жилстрой» припинені в силу закону (стаття 599 ЦК України) у зв`язку із виконанням, проведеним належним чином. З моменту державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 16 листопада 2017 року, майнові права на вказану квартиру набуті за договором № 71/36 від 22 березня 2010 року трансформувалися у право власності на новостворене нерухоме майно.

Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не в повному обсязі досліджено матеріали справи та зроблено помилкові висновки про відмову у задоволенні позовної заяви.

Сповіщення сторін та заяви у справі.

Про судове засідання, призначене на 22 лютого 2023 року, сторони були належним чином сповіщені про дату, час та місце слухання справи.

21 лютого 2023 року адвокат Шараг О.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , надіслала заяву про відкладення справи у звязку із військовою агресією російської федерації проти України впроваджено воєнний стан, таким чином відсутня можливість забезпечити особисту участь скаржника ОСОБА_1 під час розгляду справи.

Розглянувши заяву про відкладення розгляду справи, апеляційний суд дійшов висновку про відмову у її задоволенні з огляду на таке.

Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18.

Таким чином, поважність причин відкладення судом апеляційної інстанції не встановлена, заявник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю сторін у справі.

Додатково апеляційний суд зауважує, що заявник не був позбавлений можливості вжити заходів для забезпечення участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із застосуванням власних технічних засобів завчасно.

Аналогічна правова позиція була викладена в постанові Верховного Суду від 17 вересня 2020 року у цивільній справі №727/4257/19.

Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до ч. 7 ст. 268 ЦПК України рішення суду (повне або скорочене) підписується всім складом суду у день його складення і додається до справи.

Повний текст судового рішення виготовлено 06 березня 2023 року, про що зазначено у вступній частині постанови Одеського апеляційного суду.

2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог заяви, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині мотивування.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно до ч. 1 п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Так, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем неправильно обрано спосіб захисту своїх прав, оскільки ОСОБА_3 на день смерті мала лише майнові права на спірну квартиру. Вимог щодо оспорення свідоцтва отриманого ОСОБА_2 та скасування державної реєстрації права власності відповідача на спірну квартиру позивачем не заявлено. Крім того судом врахована відсутність доказів звернення ОСОБА_1 до нотаріуса за оформленням своїх спадкових прав на квартиру АДРЕСА_5 .

Однак з такими мотивами суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може з огляду на наступне.

Згідно із частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2019 року у справі № 826/7380/15, провадження № 11-778апп18).

За встановлених судами обставин звернення ОСОБА_1 до суду із позовом про визнання права власності в порядку спадкування на 1/4 частину квартири АДРЕСА_5 є ефективним способом захисту прав, які вона вважає порушеними, з огляду на таке.

У відповідності до статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

У статті 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно частини першої статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Статтею 1269 ЦК України встановлено порядок подання заяви про прийняття спадщини. Так, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Апеляційний суд наголошує на тому, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є способом захисту, який має застосовуватися, зокрема якщо існують перешкоди для оформлення спадкових справ у нотаріальному порядку.

Майном як особливим об`єктом вважаються окремі речі, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (частина перша статті 190 ЦК України).

Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (право володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та право вимоги. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому. Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Стаття 331 ЦК України визначає загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію.

Зазначеними нормами визначено порядок оформлення права власності (здійснення державної реєстрації права власності) на об`єкт інвестування після прийняття такого об`єкта до експлуатації.

Оскільки відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб особа набула право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту.

Суд першої інстанції не врахував, що на момент вирішення справи зобов`язання за договором купівлі-продажу майнових прав № 71/36 від 22 березня 2010 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Альянс-Жилстрой» припинені в силу закону (стаття 599 ЦК України) у зв`язку із виконанням, проведеним належним чином.

З моменту державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 16 листопада 2017 року, майнові права на вказану квартиру набуті за договором №71/36 від 22 березня 2010 року трансформувалися у право власності на новостворене нерухоме майно.

В той же час апеляційним судом встановлено, що в провадженні Київського районного суду м. Одеси від 06 квітня 2021 року перебувала цивільна справа №947/4822/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання майнових прав у порядку спадкування і скасування запису про право власності, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_6 ) про визнання майнових прав особистою приватною власністю.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 06 квітня 2021 року, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 - задоволено. Визнано, що грошові кошти на загальну суму 263835,00 грн. на оплату майнових прав за договором №71/36 про купівлю майнових прав на квартиру АДРЕСА_6 (після закінчення будівництва адреса: будинок АДРЕСА_7 ) є особистим майном  ОСОБА_2 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У вказаній цивільній справі, суди встановили, що, враховуючи наявні у матеріалах справи докази та показання свідків, а також приймаючи до уваги, що продаж належної їм квартири ОСОБА_2 та ОСОБА_6 здійснили 20 березня 2010 року за 385000 грн., а придбання майнових прав на суму 263835 грн. було здійснено через два дні, 22 березня 2010 року, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що кошти, на які були придбані майнові права квартири АДРЕСА_5 (адреса будівництва: АДРЕСА_8 ), дійсно були отримані від продажу квартири АДРЕСА_9 , яка знаходилась у спільній власності ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , а тому майнові права не можуть вважатись спільним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і є особистою приватною власністю ОСОБА_2 .

Відповідно до ч. 2 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У цивільному процесі діє правило, за яким обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність – обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який набрав законної сили. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду – на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Колегія суддів зазначає, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 06 квітня 2021 року у справі №947/4822/20, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року, встановлено, що грошові кошти на загальну суму 263835,00 грн. на оплату майнових прав за договором №71/36 про купівлю майнових прав на квартиру АДРЕСА_6 (після закінчення будівництва адреса: будинок АДРЕСА_7 ) є особистим майном ОСОБА_2 , а тому відповідно і квартира АДРЕСА_3 , є особистим майном ОСОБА_2 та не включається до складу спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_3 .

Таким чином, у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 дійсно необхідно відмовити.

Щодо апеляційної скарги.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Скаржник не довела обставини, на які посилалась як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надала.

Наведені в апеляційній скарзі інші доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Справа розглянута по суті правильно, однак судове рішення підлягає зміні в частині мотивування.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 лютого 2019 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 06 березня 2023 року.

Головуючий                                                        Р.Д. Громік

Судді:                                                        М.М. Драгомерецький

                                                                       А.І. Дришлюк