КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №757/22438/19-ц Головуючий у суді І інстанції: Остапчук Т.В.

провадження №22-ц/824/6364/2023 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Головуючого судді: Сушко Л.П.,

суддів: Мельника Я.С., Олійника В.І.,

секретар судового засідання: Гайдаєнко В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Кухаревської Надії Осипівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 листопада 2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», третя особа: ОСОБА_3 , реєстратор комунального підприємства «Реєстраційне бюро» м. Київ про визнання недійсним правочину,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що з інформаційної довідки станом на 19.02.2019 року стало відомо, що було зареєстровано право власності за ПАТ «Укрсоцбанку» на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить йому на праві власності. Вважає даний правочин недійсним, оскільки договір іпотеки не містить іпотечного застереження. Вказує, що по основному зобов`язанню сплив строк позовної давності. Просив суд визнати недійсним реєстрацію права власності, вилучити запис про державну реєстрацію права власності ПАТ «Укрсоцбанк» на квартиру АДРЕСА_1 .

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 30 листопада 2022 року відмовлено у задоволенні позову.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, адвокат Кухаревська Н.О., яка діє в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати та постановити нове судове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги обгрунтовувала тим, що суд першої інстанції не дав оцінку доводам позивача що для реєстрації права власності на предмет іпотеки необхідний саме договір про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом реєстрації права власності на предмет іпотеки який укладений іпотекодавцем та іпотекодержателем на момент проведення такої реєстрації в якому сторони домовились щодо всіх істотних умов і погодились на такий спосіб врегулювання заборгованості. Тому вважає, що судом в порушення вимог ст. 263 ЦПК України, дані положення не було враховано.

Вказувала, що помилковими є висновки суду першої інстанції про те, що банком було здійснено державну реєстрацію в рахунок погашення заборгованості, строк давності за якою не сплив, оскільки термін сплати заборгованості за кредитом закінчується 24 травня 2022 року, оскільки відповідно до п. 4.5. договору про надання відновлювальної кредитної лінії, у разі невиконання позичальником обов`язків визначених п.п. 3.3.6, 3.3.7, 3.3.8 договору протягом більше ніж 90 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив.

Вважає, з урахуванням особливостей конкретних правовідносин строк виконання кредитного договору настав через 90 днів після виникнення прострочки сплати чергового платежу - 10.12.2008 року. Отже починаючи з 10.03.2009 року договір кредиту відповідно до умов договору є розірваним і з цієї дати почався перебіг строку позовної давності.

Також вказувала на те, що позивач не отримав вимогу щодо усунення порушення, а тому суд першої інстанції прийшов до невірних висновків про те, що факт отримання боржником вимоги про усунення порушення не є істотним і достатньо факту направлення вимоги адресату.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір, і відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що 19.11.2018 року позивачу направлена вимога, яка ним отримана 03.12.2018 року, таким чином суд першої інстанції вважав, що вимога про усунення порушення була вручена позивачу з дотриманням іпотекодержателем вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку». Також суд першої інстанції вважав, що твердження позивача, що по основному зобов`язанню сплив строк позовної давності є безпідставним, оскільки термін погашення всіх траншів кредиту до 24.05.2022 року.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).

З огляду на статтю 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до ст.24 Закону України «Про іпотеку» відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням.

Згідно зі ст.33 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Частиною 1 статті 36 Закону України «Про іпотеку» визначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно ч.2 ст.36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

За приписами ч.3 ст.36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону, право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Відповідно до ч.1 ст.37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Згідно ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Заявник, зокрема, іпотекодержатель, - особа, в інтересах якої встановлено, змінено або припинено іпотеку, або уповноважені ними особи - у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення іпотеки.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав проводиться на підставі договорів, укладених у порядку, встановленому законом.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19) вказано, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 червня 2020 року в справі № 281/129/17 (провадження № 61-14661св19) зроблено висновок по застосуванню частини першої статті 203 ЦК України та вказано, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім, більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із цивільно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у цивільно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних нормах.

Встановлено, що 25.05.2007 року між сторонами був укладений договір про надання відновлювальної кредитної лінії №10-29/3461. На забезпечення виконання зобов`язань укладено іпотечний договір № 02-10/1720 від 15.05.2007р. на квартиру АДРЕСА_1 .

На підставі рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційне бюро» м. Київ Сорокою В.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 43641158 від 21.02.2019 зареєстровано право власності на предмет іпотеки на квартиру АДРЕСА_1 за АТ «Укрсоцбанк».

Підставою виникнення права власності були договір іпотеки 1887 від 25.05.2007року та повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки від 19.11.2018 року АТ «Укрсоцбанк».

Судом також встановлено, що відповідно до п. 4.5.3 іпотечного договору № 02-10/1720 передбачена можливість звернення стягнення іпотекодержателем стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів, зокрема шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".

При цьому п. 6.2. іпотечного договору визначено, що усі повідомлення за цим договором будуть вважатися зробленими належним чином, у випадку якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур`єром, телеграфом, або вручені особисто за зазначеними адресами сторін.

АТ "Укрсоцбанк" надало суду копію повідомлення від 19 листопада 2018 року про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги згідно умов договору іпотеки (а.с. 71 том 2).

Суду також надано зворотні повідомлення, якими підтверджено факт отримання ОСОБА_1 вказаного вище повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки (а.с. 70 том 2).

У суду відсутні підстави вважати, що вказані повідомлення-вимоги не відповідають вимогам ст. 35 Закону України "Про іпотеку". Про наявність заборгованості ОСОБА_1 був обізнаний.

Твердження апелянта на необхідність окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя, колегія суддів відхиляє, оскільки застереження про позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками.

Посилання апелянта на відсутність безспірності заборгованості, колегія суддів відхиляє, оскільки відповідачем не було оспорено розрахунок, а також не направлено заперечення щодо розрахунку.

Підписуючи договір іпотеки ОСОБА_1 погодив усі умови, які викладені в договорі, підтвердив свою згоду на передачу у власність іпотекодержателю предмета іпотеки у випадку виникнення у іпотекодержателя права звернення стягнення на предмет іпотеки, відповідно до договору та вимог чинного законодавства України.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не був повідомлений про звернення стягнення на предмет іпотеки, колегія суддів вважає безпідставними та такими, що спростовуються доказами, які містяться в матеріалах справи, а саме зворотнім поштовим повідомленням.

Посилання апелянта на сплив позовної давності як на підставу припинення зобов`язання, колегія суддів відхиляє та погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідно до п. 1.4.1 договору іпотеки кінцевим терміном погашення всіх траншів кредиту до 24 травня 2022 року, тому строк позовної давності не було пропущено.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції, викладених у рішенні, не спростовують.

З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції вважає, що майнове право позивача не було порушено відповідачем.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції, вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог та вірно застосував до правовідносин що виникли між сторонами положення ст. 36, 37 Закону України "Про іпотеку".

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу адвоката Кухаревської Надії Осипівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено «23» березня 2023 року.

Головуючий суддя Л.П. Сушко

Судді В.І. Олійник

Я.С. Мельник