УХВАЛА

23 березня 2023 року

м. Київ

справа № 640/31613/21

адміністративне провадження № К/990/8265/23

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу громадянина Республіки Таджикістан ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 жовтня 2022 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року у справі №640/31613/21 за адміністративним позовом громадянина Республіки Таджикістан ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, у якій просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №295-21 від 9 вересня 2021 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання громадянина Республіки Таджикистан ОСОБА_1 біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 жовтня 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з цими судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»), надіславши її 6 березня 2023 року засобами поштового зв`язку.

Скаржник просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 жовтня 2022 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року у справі №640/31613/21 скасувати, й ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Проаналізувавши доводи касаційної скарги й додані до неї матеріали, Суд дійшов висновку, що її належить повернути скаржнику з таких підстав.

Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.

Так, згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Як на підставу касаційного оскарження скаржник покликається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, стверджуючи, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права, а саме: пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», без урахування висновку Верховного Суду щодо її застосування, викладений у постановах від 7 листопада 2018 року у справі №818/493/16 і 4 квітня 2018 року у справі №815/1656/16.

Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеними наявність підстави касаційного оскарження, визначених пунктами 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Верховний Суд відхиляє й доводи скаржника, щодо наявності підстав для відкриття касаційного провадження за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Так, відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

У касаційній скарзі скаржник вказав на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» і пункту 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Верховний Суд зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, заявник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів під час застосування відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

Водночас, зазначивши про ці норми, заявник не виклав їх неправильного застосування у взаємозв`язку із обставинами справи та не вказав як, на його думку, повинні застосовуватись вказані норми права.

До того ж, самим же скаржником вказується у касаційній скарзі про неврахування судом апеляційної інстанції правового висновку про застосування, зокрема, пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», викладеного у постановах у постановах від 7 листопада 2018 року у справі №818/493/16 і 4 квітня 2018 року у справі №815/1656/16.

Тож, доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі є взаємовиключними, адже суперечать одне одному.

Більше того, указані скаржником норми (пункт 1 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» і пункт 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту») є загальними, тож скаржнику варто детально обґрунтувати, яким чином суд апеляційної інстанції застосував їх невірно.

З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Отже, касаційну скаргу громадянина Республіки Таджикістан ОСОБА_1 належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 жовтня 2022 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року у справі №640/31613/21.

На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу громадянина Республіки Таджикістан ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 жовтня 2022 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2023 року у справі №640/31613/21 за адміністративним позовом громадянина Республіки Таджикістан ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії дії повернути особі, яка її подала.

Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.

Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.

………………………….

Н.М. Мартинюк,

Суддя Верховного Суду