14.03.23

Справа № 522/4009/22

Провадження № 2/522/2431/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

14 березня 2023 року                         м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси

у складі: судді – Чернявської Л.М.,

за участю секретаря судового засідання - Купцов С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до  ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним,

ВСТАНОВИВ:

22 березня 2022 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним.

Звертаючись до суду, Позивач просив визнати недійсним договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1 від 23.02.2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Бежаном А.В. та зареєстрований у реєстрі за № 645.

В обґрунтування позову позивачка посилається на те, що у лютому 2018 року вона, як власник зазначеної квартири, та її син ОСОБА_2 домовилися про продаж цієї квартири йому, але, оскільки у нього на той час не було коштів для її придбання, між позивачем та відповідачем було оформлено фіктивний договір дарування. При цьому, ОСОБА_2 зазначену квартиру фактично у власність не отримав, після цього у ній не проживав, ключів від неї не мав, не використовував, комунальні послуги не сплачував. У подальшому ОСОБА_2 не зміг зібрати достатньо коштів для придбання зазначеної квартири, відмовився від її фактичного придбання та повернув цю квартиру ОСОБА_1 шляхом передачі чоловіку ОСОБА_1 – ОСОБА_3 довіреності з правом повного володіння та розпорядження цією квартирою. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 раптово помер, а отже виникла необхідність у визнанні Договору дарування недійсним, адже довіреність її чоловіка на право розпорядження втратила свою дію з його смертю.

Ухвалою суду від 24 березня 2022 року відкрито провадження по справі, встановлено загальний порядок розгляду справи.

14 червня 2022 року від представника ОСОБА_2 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у відповідності до якого зазначено, що договір дарування був укладений в нотаріальній формі з дотриманням всіх передбачених законом вимог, а отже підстав для визнання його недійсним – немає. Подання позову пояснює конфліктом між позивачем та відповідачем, а доводи позовної заяви надуманими та не підтвердженими доказами. Щодо отримання спірної квартири у володіння та її використання у відзиві не заперечував, що відповідач там не проживав, але вказав, що він планував там робити ремонт та використовувати її у бізнесі, не конкретизуючи у якому.

13 липня 2022 року від Відповідача до суду надійшла заява про долучення доказів по справі.

14 липня 2022 року від Позивача до суду надійшла відповідь на відзив.

Протокольною ухвалою суду від 14 липня 2022 року закрито підготовче провадження по справі, призначено справу до слухання по суті.

19 жовтня 2022 року від представника Позивача до суду надійшли пояснення по справі.

30 листопада 2022 року від представника Відповідача до суду надійшли письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 05 січня 2023 року Позивач та її представник позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити. Позивачка зазначила, що не мала наміру на безоплатну передачу квартири синові, була домовленість, що він дасть гроші за спірну квартиру, однак син придбав у власність іншу квартиру, дав довіреність батьку на розпорядження квартирою і вони здавали квартиру в оренду. Представник Відповідача заперечувала проти позовних вимог, просила залишити їх без задоволення.

Судом допитаний свідок ОСОБА_4 , яка повідомила суд, що є донькою ОСОБА_1 та рідною сестрою ОСОБА_2 .. Щодо обставин справи зазначила, що батьки оформили на брата квартиру та договорились з ним, що він викупить цю квартиру через рік коли з`являться кошти, однак брат купив іншу квартиру та дав довіреність батьку на переоформлення квартири. Батьки з 2017 року здавали квартиру в оренду, батько ОСОБА_3 при житті оплачував за квартиру комунальні послуги, а після його смерті, за цю квартиру оплачувала комунальні послуги безпосередньо вона за проханням позивачки ОСОБА_1 . Відповідач ОСОБА_2 при цьому ніякого відношення до оренди цієї квартири не мав, оплату оренди не отримував, комунальні послуги не сплачував.

Свідок ОСОБА_5 повідомила, що є подругою Позивачки. Щодо обставин справи зазначила, що ОСОБА_1 та її чоловік ОСОБА_3 уклали договір дарування, проте син ОСОБА_2 обіцяв сплатити батькам грошові кошти за зазначену квартиру, проте після смерті батька відносини між матір`ю та сином погіршились, та ОСОБА_2 відмовся сплачувати грошові кошти за зазначену квартиру та повертати квартиру.

В судовому засіданні 13 лютого 2023 року допитані свідки ОСОБА_6 , яка повідомила суд, що є родичкою учасників справи. Щодо обставин справи, зазначила що їй відомо про фіктивність зазначеного договору дарування, оскільки ОСОБА_2 мав на меті купити зазначену квартиру. Згодом ОСОБА_2 відмовився від наміру купувати зазначену квартиру, оскільки вирішив купувати іншу квартиру та дав батьку довіреність на переоформлення квартири.

Свідок ОСОБА_7 повідомив суд, що є пасинком Відповідача по справі. Щодо обставин справи зазначив, що спірну квартиру ОСОБА_2 подарували його батьки, в якій він проживав після розлучення в період з 2012 року до 2016 року. Щодо Довіреності зазначив, що ОСОБА_2 надав відповідну довіреність своєму батьку для розпорядження спірною квартирою, оскільки ОСОБА_2 проживав за кордоном з 2020 року. Проте після смерті ОСОБА_3 відносини між матір`ю та сином погіршились та ОСОБА_2 відмовився повернути у власність спірну квартиру та/або сплатити відповідні грошові кошти за зазначене майно. Квартира здається в аренду.

Свідок ОСОБА_8 , повідомила суд, що є знайомою Відповідача. Щодо обставин справи повідомила, що ОСОБА_2 проживав в спірній квартирі та згодом ОСОБА_2 придбав іншу квартиру, а спірну квартиру здавав в оренду.

14 березня 2023 року від представника Відповідача до суду надійшли письмові тези до судових дебатів, у відповідності до яких просила відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки ОСОБА_1 не довела у спосіб, встановлений законом, що договір дарування є фіктивним, відтак відсутні будь-які підстави для визнання договору дарування недійсним. Просила провести судове засідання за відсутності.

14 березня 2023 року від представника Позивача до суду надійшла заява про розгляд справи за відсутності.

В судове засідання 14 березня 2023 року сторони не з`явились, сповіщались належним чином.

Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18 зазначив про те, що якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи положення ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, з огляду на неявку всіх учасників справи, не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню з наступних причин. Судом встановлені такі фактичні обставини на підставі представлених письмових доказів, пояснень сторін та свідків.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечувалось учасниками справи, 23 лютого 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які є матір`ю і сином, уклали між собою Договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1 , посвічений приватним нотаріусом Бежаном А.В. та зареєстрований у реєстрі за № 645.

У відповідності до пункту 10 зазначеного договору, зазначено, що ОСОБА_9 ( ОСОБА_1 ) повідомляє, що майно, яке є предметом цього договору є спільною сумісною власністю подружжя. Справжність підпису на заяві про згоду чоловіка « ОСОБА_9 » - ОСОБА_3 , засвідчено в нотаріальному порядку Бежаном А.В., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області від 23 лютого 2018 року за реєстровим № 644.

В матеріалах справи є Довіреність від 15.10.2019 року, яка посвідчена приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Бежаном А.В. та зареєстровану у реєстрі за № 4073, у відповідності до якої ОСОБА_2 уповноважив свого батька ОСОБА_3 представляти його інтереси в усіх органах, з усіх без винятку питань, пов`язаних з виготовленням технічної документації, оформленням, реєстрації на його ім`я, права власності та розпорядженням, у тому числі відчуженням та оформленням договору (договорів) купівлі-продажу належної йому нерухомості, а саме: квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , визначаючи в усіх випадках всі істотні та факультативні умови договору на власний розсуд.

Для виконання цих повноважень представник, з дотриманням при цьому вимог чинного законодавства, вправі виконувати такі дії: мати вільний доступ до нерухомого майна, подавати від мого імені документи, які будуть необхідні для виконання довіреності,…, одержувати оформлені на моє ім`я документи, у тому числі (але не обмежуючись) документи, що посвідчують право власності на нерухоме майно, витяги та/або інформаційні довідки з Єдиних та державних реєстрів, рішення, дозволи, довідки, технічну документацію, узгодження, … , представляти мої інтереси як власника належного мені нерухомого майна, у зв`язку з переоформленням у будь-яких установах та підприємствах, незалежно від організаційної форми та підпорядкування з питань, пов`язаних з замовленням та отриманням необхідних для мене документів, …, розписуватись за мене, зокрема, але не виключно – підписати заяви, клопотання, договори без додаткового узгодження цього питання зі мною, в т.ч. договір купівлі-продажу, попередні договори про внесення змін до раніше укладених договорів, договори про розірвання договору: відкривати рахунки в банківських установах для отримання грошей, які будуть перераховані покупцем, отримати гроші, підписати та отримати необхідні документи (квитанції, платіжні доручення, тощо), закрити рахунок.

Довіреність була видана з правом передоручення наданих за цим правочином повноважень третім особам строком на п`ять років, якщо не буде припинена раніше відповідно до вимог цивільного законодавства, про що представник буде повідомлений у письмовій формі.

Звертаючись до суду з відповідним позовом, Позивачка зазначила, що ОСОБА_2 повернув квартиру сім`ї свого батька, надавши йому повний обсяг повноважень щодо володіння та розпорядження спірною квартирою. За наявності цієї довіреності відпала необхідність як в укладенні нового договору відчуження та і у скасуванні Договору дарування від 23 лютого 2018 року, реєстраційний номер № 645. Зазначена Довіреність видавалась ОСОБА_2 батьку оскільки він не зміг зібрати достатньо коштів для придбання квартири у власність, відмовився від її фактичного придбання, а придбав іншу квартиру.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_1 від 20.12.2021 року, актовий запис № 17675.

В судовому засіданні 05 січня 2023 року Позивачка надала свої пояснення стосовно обставин справи та зазначила, що визнання договору дарування недійсним необхідно у зв`язку з тим, що ОСОБА_2 після смерті свого батька відмовився надавати довіреність ОСОБА_1 , а відповідно передати повноваження щодо володіння та розпорядження спірною квартирою. Вона не мала наміру на безоплатну передачу квартири синові.

Суд під час дослідження доказів та пояснення свідків, дійшов до висновку, що спірний договір дарування був укладений без наміру створення правових наслідків про безоплатну передачу майна, мав на меті укладення договору купівлі-продажу про який попередньо домовились ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ..

Разом з цим, суд погоджується з показаннями свідків відносно обставин того, що у ОСОБА_2 на той час не було достатньої суми для розрахунку за цю квартиру, про що зазначили свідки, а представником Відповідача не було надано належних та допустимих доказів на спростування зазначених обставин.

Слід зазначити, що суд не приймає до уваги доводи, що у власності ОСОБА_2 є інше нерухоме майно, а відтак ОСОБА_2 мав спроможність сплатити грошові кошти за зазначену квартиру. Також, суд враховує ту обставину, що представник Відповідача підтвердив факт того, що ОСОБА_2 придбав у власність іншу квартиру.

Доводи відповідача, що він фактично володів спірною квартирою з часу оформлення договору дарування, не знайшли свого підтвердження, оскільки будь-яких документів до суду не надано, тобто не надано до суду доказів, щодо сплати за комунальні послуги, отримання орендної плати, тощо.

Так представником відповідача надано Договір оренди від 10.04.2017 року укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_10 на здачу в оренду спірної квартири (а.с.82), однак суд приймає до уваги, що власником спірної квартири відповідач став на підставі договору дарування від 03.02.2018 року. Так, договір оренди датований 10.04.2017 року, тобто до укладення оспорюваного договору дарування, коли квартира належала ОСОБА_1 , що також дає підстави критично відноситись до зазначеного договору.

Разом з цим, суд вважає за необхідне звернути увагу на показання свідка ОСОБА_4 (донька ОСОБА_1 та рідна сестра ОСОБА_2 ), яка повідомила суду, що її батько ОСОБА_3 при житті оплачував за квартиру комунальні послуги, а після його смерті, за цю квартиру оплачувала комунальні послуги безпосередньо ОСОБА_4 за проханням позивачки ОСОБА_1 . Відповідач ОСОБА_2 при цьому ніякого відношення до оренди цієї квартири не мав, оплату оренди не отримував, комунальні послуги не сплачував.

Суд враховує докази, які надані Позивачем, а саме квитанції щодо сплати за комунальні послуги (водовідведення, електропостачання від 05.16.2020 року від імені ОСОБА_3 , а після його смерті у січні та лютому 2022 року від імені доньки ОСОБА_1 - ОСОБА_4 та сплати орендної плати від ОСОБА_10 на рахунки ОСОБА_4 (а.с.106-121).

Суд не приймає до уваги договір оренди від 12.05.2022 року, оскільки його укладено ОСОБА_2 вже після подання позову до суду.

Згідно з вимогами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Положеннями ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Вирішуючи спір, суд виходив з наступного.

Частиною першою статті 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.

Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. За правилами статті 215 ЦК недотримання цих вимог є підставою для визнання відповідного правочину недійсним.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 234 Цивільного Кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до частин першої та другої статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду і знають заздалегідь, що він не буде виконаний.

Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, з якою погодився Верховний Суд у постановах: від 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16-ц (провадження № 61-835св17), від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц (провадження № 61-1300св18).

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. 

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17-ц зокрема зазначено, що судами попередніх інстанцій слід було надати належну правову оцінку тому, що спірний договір дарування нерухомого майна уклали сторони, які є близькими родичами, слід було перевірити чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином; чи направлені дії сторін договору на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича….зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.

 Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) й дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.        

У своїй постанові від 31.03.2021 року у справі № 201/2832/19 Верховний Суд наводячи критерії фіктивності договору, зазначає, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме собою невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

При цьому, повертаючись до питання важливості встановлення, нікчемний це правочин чи оспорюваний, у своїй постанові від 13.01.2021 року у справі № 712/7975/17 Верховний Суд зазначає, нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (ч. 2 ст. 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».

Аналізуючи фактичні обставини справи, вимоги законодавства, суд дійшов висновку, що зазначений Договір дарування є фіктивним, як такий що не спрямований на реальне настання правових наслідків, адже вчинений між родичами першого ступеню спорідненості, суто в паперовій формі, без передання майна у фактичне володіння або будь-яких інших дій, без зміни статусу сторін відносно цього майна, оскільки судом враховано, що сторонами укладався спірний договір дарування, який мав на меті укладення договору купівлі-продажу спірної квартири.

Разом з цим, суд враховує ту обставину, що сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, оскільки спірна квартира не передавалась у фактичне використання ОСОБА_2 , зазначена квартира залишилась фактично у власності подружжя ОСОБА_1 та померлого ОСОБА_3 , які отримували кошти за спірну квартиру, шляхом здачі її в оренду, сплачували за комунальні послуги, а відтак є всі підстави для кваліфікації Договору дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1 від 23.02.2018 року як фіктивного.

Слід зазначити, що основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

У відповідності до п. 29 рішення ЄСПЛ у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Також суд враховує Висновок № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому зазначений Висновок акцентує увагу на тому, що згідно з практикою ЄСПЛ очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а, крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Крім того, суд бере до уваги позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

На підставі викладеного керуючись ст.ст. 258-259, 263-265, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним – задовольнити.

Визнати Договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1 від 23.02.2018 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Бежаном А.В. та зареєстрований у реєстрі за № 645 недійсним.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення підписано та складено 23 березня 2023 року.

Суддя                                                                         Л. М. Чернявська