Особи
Учасники процесу:
Ім`я Замінене і`мя Особа
Судове рішення #483797659

Постанова

Іменем України

15 березня 2023 року

м. Київ

справа № 595/524/18

провадження № 61-12387св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 15 лютого 2019 року у складі судді Федорончуком В. Б. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 23 червня 2021 року у складі колегії суддів: Ходоровський М. В., Бершадська Г. В., Храпак Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5 ,

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про усунення перешкод в користуванні будинком по АДРЕСА_1 шляхом виселення.

Позов мотивований тим, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Порохова Бучацького району матері ОСОБА_8 в порядку спадкування, згідно рішення Бучацького районного суду від 14 жовтня 2013 року, він став власником житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 .

У зв`язку із не проживанням в цьому населеному пункті він вирішив будинок продати, а купити його, з метою проживання сина із сім`єю, виявила бажання сусідка ОСОБА_9 , мама відповідача ОСОБА_2 . Їм було повідомлено про намір продати житловий будинок за 12 000 дол. США, із ціною продажу будинку ОСОБА_9 погодилася.

Посилався на те, що дозвіл на користування житловим будинком відповідачам не давав, вони не є його родичами, добровільно виселитись відмовляються, їхнє проживання перешкоджає йому належним чином користуватися та розпоряджатися будинком, який має намір продати.

Просив усунути перешкоди у здійсненні ним права користування та розпорядження майном шляхом виселення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 і неповнолітніх дітей ОСОБА_6 , ОСОБА_7 з жилого будинку, який розташований на АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Справа переглядалася судами неодноразово.

Рішенням Бучацького районного суду від 15 лютого 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не довів, що відповідачі без будь-якого попередження та без отримання дозволу самовільно вселилися в його будинок.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 20 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 15 лютого 2019 року скасовано, прийнято нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , яка діє у своїх інтересах і в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення задоволено, усунуто ОСОБА_1 перешкоди у здійсненні ним права користування та розпорядження майном шляхом виселення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 і неповнолітніх дітей ОСОБА_6 , ОСОБА_7 з жилого будинку, який розташований на АДРЕСА_1 .

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому факту, що єдиним власником жилого будинку, в якому на час звернення з даним позовом проживає сім`я відповідачів, є позивач ОСОБА_1 , який заперечує наявність передбачених законом підстав для проживання відповідачів у його будинку. Не враховано також, що відповідачі не є членами сім`ї позивача й відповідні договори, які б надавали право проживати їм у даному будинку, в передбачений законом спосіб між сторонами по справі не укладалися.

Постановою Верховного Суду 24 березня 2021 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Захарчука Ю. В. задоволено частково. Постанову Тернопільського апеляційного суду від 20 червня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду мотивована, зокрема тим, що вирішуючи питання про виселення без надання іншого жилого приміщення, суд має враховувати статтю 109 ЖК УРСР;суд апеляційної інстанції не врахував належним чином принцип пропорційності між застосованим заходом та переслідуваною метою, якою є захист порушених прав позивача в аспекті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція); не взяв до уваги, що виселення особи з житла без надання іншого жилого приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, є необхідним у демократичному суспільстві, та не оцінив таке виселення відповідачів на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції; чи наявне у відповідачів інше житло до вселення і на час розгляду справи про виселення, зокрема яке буде придатне для малолітньої дитини - ОСОБА_7 ; не враховано чи дотримано принцип пропорційності при позбавленні відповідачів разом з малолітньою дитиною житла, яке є постійним їх місцем проживання з 2014 року, чи не покладено на родину ОСОБА_2 , у якій також наявна малолітня дитина, надмірний тягар виселення їх із спірного будинку.

Враховуючи, що суд апеляційної інстанції не здійснив належним оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу, як невід`ємної складової верховенства права у питанні захисту права власності особи як власника майна та приватних осіб з точки зору розв`язання проблеми їх виселення з майна власника, висновок апеляційного суду про виселення відповідачів є передчасним.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 23 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Бучацького районного суду від 15 лютого 2019 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що приймаючи до уваги факт домовленості позивача і ОСОБА_9 про купівлю-продаж спірного будинку, отримання позивачем та його донькою грошей від матері відповідача ОСОБА_9 , колегія суддів вважала зазначене підставою вселення та проживання відповідачів з 2014 року у будинку позивача, тому син ОСОБА_9 - ОСОБА_2 разом із сім`єю вселилися у спірний будинок зі згоди власника будинку -

ОСОБА_1 . Іншого житла у відповідачів не має. Тому немає під стави для виселення відповідачів без надання іншого жилого приміщення згідно статті 116 ЖК України.

При ухваленні рішення апеляційний суд керувався принципом «пропорційності», який судова практика Європейського суду з прав людини розглядає як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності, провівши у зв`язку із цим оцінку обставин справи на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до її житла не лише законним, але й необхідним, відповідає нагальній необхідності та є співрозмірним з переслідуваною метою, визначеною пунктом 2 статті 8 Конвенції. Виселення особи з житла без надання іншого жилого приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, є необхідним у демократичному суспільстві. Зазначено, що у відповідачів інше житло для проживання відсутнє. Тому суд першої інстанції правильно відмовив у позові позивача про виселення відповідачів згідно статті 116 ЖК України.

Аргументи учасників справи

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення і ухвалити нове про задоволення позову. Стягнути з відповідачів судові витрати.

Касаційна скарга мотивована тим, що в цій справі спір виник між ним, як власником житлового будинку, та відповідачами, як особами, які самоправно зайняли житловий будинок, з приводу усунення перешкод у праві користування вказаним житлом. З огляду на підстави заявленого позову, застосуванню підлягають положення статей 391 та глави 32 «Право користування чужим майном» ЦК України, оскільки застосування до регулювання житлових відносин положень ЖК УРСР, прийнятого 30 червня 1983 року не відповідає реаліям сьогодення та змісту нинішніх суспільних відносин. Натомість ЦК України є кодифікованим актом законодавства, який прийнято пізніше, а тому темпоральна колізія норм права має вирішуватися саме на користь норм ЦК України. Такий правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20)).

Враховуючи те, що він категорично заперечує проти проживання у будинку відповідачів, які без його згоди вселилися у спірне житлове приміщення, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про необґрунтованість заявлених вимог про усунення йому перешкод у користуванні житловим будинком шляхом виселення відповідачів без надання їм іншого житлового приміщення.

Після того, як він став власником, між ним та ОСОБА_9 дійсно велися переговори про продаж житлового будинку в с. Порохова за умови сплати нею 12 000 дол. США. Остаточної згоди про продаж майна ОСОБА_9 досягнуто не було, оскільки ОСОБА_9 не мала тієї суми, за яку домовилися продати будинок. Будь-якого правочину на відчуження житлового будинку ні з ОСОБА_9 , ні з відповідачами у справі не укладав. Він не надавав жодної згоди на вселення відповідачів у його житловий будинок. Крім того в суді першої та апеляційної інстанції, його представником було вказано, що він вживав заходи щодо їх виселення, а саме 25 червня 2016 року він подав позов до відповідачів про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення (справа

№ 595/1220/16-ц), однак оскільки він не був належним чином повідомлений по дату та час розгляду справи позов було залишено без розгляду, а тому у 2018 році він вимушений був повторно звернутися з аналогічним позовом, що не заборонено нормами ЦПК України, оскільки відповідачі продовжували порушувати його права.

Оцінюючи виселення відповідачів з житлового будинку на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції вважає, що припинення права користування відповідачами спірним житлом шляхом їх виселення відповідає такому критерію, оскільки: по-перше, між сторонами не було домовленості щодо проживання в його житловому будинку, по-друге, відповідачі позбавили його права вільного користування та розпорядження майном, яке йому належить на праві власності, по-третє, відповідачі не надали, а суд не здобув доказів відсутності у відповідачів іншого житла.

У вересні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_5 , поданий представником ОСОБА_10 , на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені рішення - без змін, оскільки касаційна скарга є безпідставною та необґрунтованою, а оскаржувані судові рішення такими, що винесені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відзив мотивований тим, що в будинку проживають відповідачі ОСОБА_2 ,

ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 без реєстрації з 2014 року. Відповідач ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , був неповнолітніми на час звернення до суду із цим позовом та на час ухвалення судових рішень у справі, а ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , і на час касаційного перегляду рішення у цій справі є малолітнім. Окрім того, за наведеною адресою проживає малолітній ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який є сином

ОСОБА_12 .

Судом апеляційної інстанції зроблено правильний висновок, що у відповідачів немає іншого житла, а тому підстави для їх виселення без надання іншого жилого приміщення згідно зі статтею 116 ЖК України відсутні. В житловий будинок по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 з сім`єю поселився за згоди ОСОБА_1 .

Окрім того, ухвалою Бучацького районного суду від 16 грудня 2020 року

ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016210060000100 від 16 березня

2016 року за частиною другою статті 190 КК України, закрито.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17, у постановах Верховного Суду від 05 липня 2018 року у справі № 522/15074/17, від 04 березня 2019 року у справі № 143/1410/17, від 26 вересня 2019 року у справі № 320/1384/17-ц, від 16 грудня 2020 року у справі № 182/7347/18).

Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2022 року відзиви ОСОБА_5 ,

ОСОБА_2 і ОСОБА_5 на касаційну скаргу ОСОБА_1 повернуто заявникам без розгляду; справу призначено до судового розгляду.

07 грудня 2022 рокуВерховний Суд передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2023 року (провадження № 14-111цс22) справа повернута на розгляд Верховному Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 з 31 березня 2014 року є власником жилого будинку з надвірними будівлями та спорудами, який розташований на АДРЕСА_1 .

Купити зазначений будинок для сина з сім`єю за ціну, узгоджену з позивачем у розмірі 12 000,00 дол. США, виявила бажання мати відповідача ОСОБА_2 , яка проживає по сусідству.

Відповідно до розписки ОСОБА_1 , 11 березня 2014 року він отримав від ОСОБА_9 (матері відповідача ОСОБА_2 ) грошові кошти у сумі 72 000,00 грн.

Згідно із письмовою розпискою дочки позивача ОСОБА_13 ( ОСОБА_14 ), вона 23 червня 2015 року отримала від ОСОБА_9 грошові кошти у сумі 1 800,00 дол. США (39 600,00 грн) як борг за будинок, розташований у селі Порохова Бучацького району Тернопільської області.

У спірному будинку відповідачі проживають з літа 2014 року.

З приводу шахрайських дій позивача, пов`язаних із зволіканням в оформленні договору купівлі-продажу спірного будинку, мати відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_9 зверталася до правоохоронних органів.

Ухвалою Бучацького районною суду Тернопільської області від 11 березня

2016 року зобов`язано Бучацьке відділення поліції Теребовлянського відділу поліції ГУ НП у Тернопільській області внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_9 від 18 листопада 2015 року про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 190 КК України.

16 березня 2016 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за

№ 12016210060000100 внесено відомості за заявою ОСОБА_9 про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_1 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 190 КК України та розпочато досудове розслідування.

16 травня 2018 року постановою Теребовлянської місцевої прокуратури скасовано постанову слідчого відділу Бучацького відділення поліції Теребовлянського відділу поліції ГУ НП у Тернопільській області про закриття кримінального провадження № 12016210060000100 від 16 березня 2016 року.

19 лютого 2018 року ОСОБА_1 надіслав відповідачам претензію про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення.

19 березня 2018 році до Бучацького відділення поліції Теребовлянського відділу поліції ГУ НП у Тернопільській області з приводу незаконного проживання невідомих громадян у належному йому спірному будинку звернувся ОСОБА_1 . У ході перевірки звернення встановлено, що в цьому будинку проживають

ОСОБА_2 , його дружина ОСОБА_5 , а також діти: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

ОСОБА_6 , ОСОБА_7 без реєстрації з 2014 року по день надання відповіді на звернення (30 березня 2018 року). Будь-яких документів про право власності на відповідний жилий будинок з надвірними будівлями і спорудами у ОСОБА_2 немає.

Іншого житла у відповідачів немає.

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (стаття 41 Конституції України).

Згідно пункту 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони правовідношення.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

У частинах першій, другій статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

У частині першій статті 383 ЦК України визначено, зокрема, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Тлумачення статті 391 ЦК України свідчить, що негаторний позов - це вимога власника про усунення перешкод. Тобто негаторний позов подається з метою усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто припинення неправомірних дій, не пов`язаних з порушенням володіння. Негаторний позов може вчинятися тоді, коли майно не вибуває з володіння власника, тобто при порушенні насамперед такої правомочностей власника, як користування та розпорядження своїм майном. Належним відповідачем у негаторному позові є особа, яка перешкоджає власнику користуватися та розпоряджатися своїм майном.

Власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час. Проте дії власника майна не повинні суперечити закону і порушувати прав інших осіб та інтереси суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто правомочності власника не є безмежними, закон може встановлювати певні обмеження здійснення права власності.

Виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку (частина перша статті 109 ЖК України).

Аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов`язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.

Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення (частина друга статті 406 ЦК України).

Європейський суд з прав людини зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).

«Житло» має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення «житлом», яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме - існування достатнього та тривалого зв`язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, № 15729/07, § 37, ЄСПЛ, від 05 липня 2012 року).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 березня 2019 року у справі № 143/1410/17 (провадження № 61-40232св18) зазначено, що «згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав. Вирішуючи спір, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, врахувавши наведені вище норми матеріального права, дійшли правильного висновку про те, що відповідачі не є власниками чи наймачами спірного житлового будинку, не зареєстровані у ньому, не є членами сім?ї позивача, користуються будинком без належної правової підстави, добровільно виселитися не бажають. Відтак, вимоги позивача, яка є власником спірного житлового будинку, про виселення відповідачів обґрунтовані».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 грудня 2020 року у справі № 182/7347/18 (провадження № 61-19252св19) зроблено висновок, що:

«встановлені судами обставини свідчать про те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 вселилися та набули права користування житловим будинком, що належить на праві власності ОСОБА_1 тимчасово, підтвердженням чого є той факт, що відповідачі не змінювали зареєстроване їх постійне місце проживання, та відсутність будь-яких документальних підтверджень правових підстав постійного користування спірним житловим приміщенням, зокрема договорів оренди, безоплатного користування тощо. Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не є членами сім`ї позивача, а тому на них не розповсюджуються положення статті 156 ЖК Української РСР, якою визначені права членів сім`ї власника житлового будинку.

З огляду на підстави заявленого позову, застосуванню підлягають положення статей 391, та глави 32 «Право користування чужим майном» ЦК України, оскільки застосування до регулювання житлових відносин положень ЖК Української РСР, прийнятого 30 червня 1983 року не відповідає реаліям сьогодення та змісту нинішніх суспільних відносин. Натомість ЦК України є кодифікованим актом законодавства, який прийнято пізніше, а тому темпоральна колізія норм права має вирішуватися саме на користь норм ЦК України (правовий висновок, викладений Верховним Судом у постанові від

13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20)). Право користування чужим майном передбачено у статтях 401-406 ЦК України. Статтею 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту, зокрема відповідно до пункту 4 частини першої зазначеної норми, сервітут припиняється у разі припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту. Установивши, що ОСОБА_1, як власник житлового будинку АДРЕСА_1, категорично заперечує проти проживання у ньому відповідачів, які за його згоди вселилися у спірне житлове приміщення на період його проживання за кордоном, тобто тимчасово, тоді як обставини, які надавали їм право на проживання у зазначеному житловому приміщенні припинилися з поверненням ОСОБА_1 на постійне місце проживання до України, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про необгрунтованість заявлених позивачем вимог про усунення йому перешкод у користуванні житловим будинком, шляхом виселення відповідачів без надання їм іншого житлового приміщення. Оцінюючи виселення ОСОБА_2, ОСОБА_3 з житлового будинку АДРЕСА_1, на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції, Верховний Суд вважає, що припинення права користування відповідачами спірним житлом шляхом їх виселення відповідає такому критерію, оскільки: по-перше, між сторонами існувала домовленість з приводу тимчасового проживання відповідачів у житловому будинку АДРЕСА_1, по-друге, відповідачі ОСОБА_7 та ОСОБА_3 забезпечені іншим житлом, зокрема мають постійне зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 , яке належить на праві власності ОСОБА_3».

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи (частина перша статті 417 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

передаючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції Верховний Суд у постанові від 24 березня 2021 року, зокрема вказав, що суд апеляційної інстанції належним чином не з`ясував підстави вселення та подальшого проживання відповідачів у спірному будинку, не врахував належним чином принцип пропорційності між застосованим заходом та переслідуваною метою, якою є захист порушених прав позивача, а також не оцінив виселення відповідачів на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції; не встановив належним чином справжній характер спірних правовідносин між сторонами; чи дійсно відповідачі без згоди позивача (власника) вселилися і проживали з 2014 року до часу звернення до суду із цим позовом (2018 рік), чи наявне у відповідачів інше житло до вселення і на час розгляду справи про виселення;

апеляційний суд встановив, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_9 існувала усна домовленість про купівлю-продаж зазначеного будинкудля сина -

ОСОБА_2 з сім`єю за ціну, узгоджену з позивачем у розмірі 12 000,00 дол. США, в межах якої ОСОБА_1 11 березня 2014 року отримав від ОСОБА_9

72 000,00 грн, а його дочка ОСОБА_13 ( ОСОБА_14 ) 23 червня 2015 року отримала від ОСОБА_9 1 800,00 дол. США (39 600,00 грн), тому син ОСОБА_9 - ОСОБА_2 разом із сім`єю влітку 2014 року вселилися у вказаний будинок зі згоди ОСОБА_1 , письмової угоди про порядок користування цим будинком укладено не було;

апеляційний суд не з`ясував підстави подальшого проживання відповідачів у спірному будинку, оскільки відповідного договору купівлю-продаж укладено не було, позивач вказував, що ОСОБА_9 не мала необхідної суми в розмірі 12 000 дол. США, за яку домовилися продати будинок, відповідачі не є наймачами спірного житлового будинку, не зареєстровані у ньому, не є членами сім`ї позивача, а відповідно до частини другої статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення;

апеляційний суд вказав, що іншого житла у відповідачів немає, проте на будь-які обставини та відповідні їм докази, що у відповідачів було відсутнє інше житло до вселення і на час розгляду справи про виселення, зокрема за місцем реєстрації, не послався.

За таких обставин апеляційний суд не в повні мірі виконав вказівки, що містяться в постанові Верховного Суду у постанові від 24 березня 2021 року, не врахував принцип пропорційності між застосованим заходом та переслідуваною метою, якою є захист порушених прав позивача як власника житлового будинку, яке у спірних правовідносинах захищені також і статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, належним чином не оцінив виселення відповідачів на предмет пропорційності, тобто не вирішив спір з урахуванням балансу інтересів сторін спору, тому зробив передчасний висновок про залишення без змін рішення суду першої інстанції про відмову у позові.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційних скарг, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстав для висновку, щопостанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду скасувати та передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Тому розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішенняу справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (див. висновок у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі

№ 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18)).

Керуючись статтями 400, 402, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Тернопільського апеляційного суду від 23 червня 2021 року скасувати.

Передати справу № 595/524/18 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Тернопільського апеляційного суду від 23 червня 2021 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук



  • Номер: 22-ц/817/486/19
  • Опис: за позовом Савчука В.М. до Ролі Л.І., Федів О.М., Ролі Н.Б., Ролі О.Б., Ролі М.Б., Ролі Н.О. про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення
  • Тип справи: на цивільну справу за апеляційною скаргою (а)
  • Номер справи: 595/524/18
  • Суд: Тернопільський апеляційний суд
  • Суддя: Краснощоков Євгеній Віталійович
  • Результати справи: в позові відмовлено; скасовано повністю
  • Етап діла: Розглянуто
  • Департамент справи:
  • Дата реєстрації: 08.04.2019
  • Дата етапу: 20.06.2019
  • Номер: 22-ц/817/615/21
  • Опис: за позовом Савчука В.М. до Ролі Л.І., Федів О.М., Ролі Н.Б., Ролі О.Б. , Ролі М.Б.., Ролі Н.О. про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення
  • Тип справи: на цивільну справу за апеляційною скаргою (а)
  • Номер справи: 595/524/18
  • Суд: Тернопільський апеляційний суд
  • Суддя: Краснощоков Євгеній Віталійович
  • Результати справи:
  • Етап діла: Розглянуто: рішення набрало законної сили
  • Департамент справи:
  • Дата реєстрації: 26.04.2021
  • Дата етапу: 23.06.2021
  • Номер: 22-ц/817/451/23
  • Опис: за позовом Савчука В.М. до Ролі Л.І., Федів О.М., Ролі Н.Б., Ролі О.Б., Ролі М.Б., Ролі Н.О. про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення,
  • Тип справи: на цивільну справу за апеляційною скаргою (а)
  • Номер справи: 595/524/18
  • Суд: Тернопільський апеляційний суд
  • Суддя: Краснощоков Євгеній Віталійович
  • Результати справи:
  • Етап діла: Призначено склад суду
  • Департамент справи:
  • Дата реєстрації: 31.03.2023
  • Дата етапу: 31.03.2023
  • Номер: 22-ц/817/451/23
  • Опис: за позовом Савчука В.М. до Ролі Л.І., Федів О.М., Ролі Н.Б., Ролі О.Б., Ролі М.Б., Ролі Н.О. про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення,
  • Тип справи: на цивільну справу за апеляційною скаргою (а)
  • Номер справи: 595/524/18
  • Суд: Тернопільський апеляційний суд
  • Суддя: Краснощоков Євгеній Віталійович
  • Результати справи:
  • Етап діла: Призначено до судового розгляду
  • Департамент справи:
  • Дата реєстрації: 31.03.2023
  • Дата етапу: 21.04.2023
  • Номер: 22-ц/817/451/23
  • Опис: за позовом Савчука В.М. до Ролі Л.І., Федів О.М., Ролі Н.Б., Ролі О.Б., Ролі М.Б., Ролі Н.О. про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення,
  • Тип справи: на цивільну справу за апеляційною скаргою (а)
  • Номер справи: 595/524/18
  • Суд: Тернопільський апеляційний суд
  • Суддя: Краснощоков Євгеній Віталійович
  • Результати справи:
  • Етап діла: Призначено до судового розгляду
  • Департамент справи:
  • Дата реєстрації: 31.03.2023
  • Дата етапу: 11.05.2023
  • Номер: 22-ц/817/451/23
  • Опис: за позовом Савчука В.М. до Ролі Л.І., Федів О.М., Ролі Н.Б., Ролі О.Б., Ролі М.Б., Ролі Н.О. про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення,
  • Тип справи: на цивільну справу за апеляційною скаргою (а)
  • Номер справи: 595/524/18
  • Суд: Тернопільський апеляційний суд
  • Суддя: Краснощоков Євгеній Віталійович
  • Результати справи:
  • Етап діла: Призначено до судового розгляду
  • Департамент справи:
  • Дата реєстрації: 31.03.2023
  • Дата етапу: 01.06.2023
  • Номер: 22-ц/817/451/23
  • Опис: за позовом Савчука В.М. до Ролі Л.І., Федів О.М., Ролі Н.Б., Ролі О.Б., Ролі М.Б., Ролі Н.О. про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення,
  • Тип справи: на цивільну справу за апеляційною скаргою (а)
  • Номер справи: 595/524/18
  • Суд: Тернопільський апеляційний суд
  • Суддя: Краснощоков Євгеній Віталійович
  • Результати справи:
  • Етап діла: Призначено до судового розгляду
  • Департамент справи:
  • Дата реєстрації: 31.03.2023
  • Дата етапу: 27.07.2023
  • Номер: 22-ц/817/451/23
  • Опис: за позовом Савчука В.М. до Ролі Л.І., Федів О.М., Ролі Н.Б., Ролі О.Б., Ролі М.Б., Ролі Н.О. про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення,
  • Тип справи: на цивільну справу за апеляційною скаргою (а)
  • Номер справи: 595/524/18
  • Суд: Тернопільський апеляційний суд
  • Суддя: Краснощоков Євгеній Віталійович
  • Результати справи:
  • Етап діла: Призначено до судового розгляду
  • Департамент справи:
  • Дата реєстрації: 31.03.2023
  • Дата етапу: 05.07.2023
  • Номер: 22-ц/817/451/23
  • Опис: за позовом Савчука В.М. до Ролі Л.І., Федів О.М., Ролі Н.Б., Ролі О.Б., Ролі М.Б., Ролі Н.О. про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення,
  • Тип справи: на цивільну справу за апеляційною скаргою (а)
  • Номер справи: 595/524/18
  • Суд: Тернопільський апеляційний суд
  • Суддя: Краснощоков Євгеній Віталійович
  • Результати справи:
  • Етап діла: Призначено до судового розгляду
  • Департамент справи:
  • Дата реєстрації: 31.03.2023
  • Дата етапу: 16.08.2023
  • Номер: 22-ц/817/451/23
  • Опис: за позовом Савчука В.М. до Ролі Л.І., Федів О.М., Ролі Н.Б., Ролі О.Б., Ролі М.Б., Ролі Н.О. про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення,
  • Тип справи: на цивільну справу за апеляційною скаргою (а)
  • Номер справи: 595/524/18
  • Суд: Тернопільський апеляційний суд
  • Суддя: Краснощоков Євгеній Віталійович
  • Результати справи:
  • Етап діла: Призначено до судового розгляду
  • Департамент справи:
  • Дата реєстрації: 31.03.2023
  • Дата етапу: 16.08.2023
  • Номер: 22-ц/817/451/23
  • Опис: за позовом Савчука В.М. до Ролі Л.І., Федів О.М., Ролі Н.Б., Ролі О.Б., Ролі М.Б., Ролі Н.О. про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення,
  • Тип справи: на цивільну справу за апеляційною скаргою (а)
  • Номер справи: 595/524/18
  • Суд: Тернопільський апеляційний суд
  • Суддя: Краснощоков Євгеній Віталійович
  • Результати справи:
  • Етап діла: Призначено до судового розгляду
  • Департамент справи:
  • Дата реєстрації: 31.03.2023
  • Дата етапу: 11.09.2023
  • Номер: 22-ц/817/451/23
  • Опис: за позовом Савчука В.М. до Ролі Л.І., Федів О.М., Ролі Н.Б., Ролі О.Б., Ролі М.Б., Ролі Н.О. про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення,
  • Тип справи: на цивільну справу за апеляційною скаргою (а)
  • Номер справи: 595/524/18
  • Суд: Тернопільський апеляційний суд
  • Суддя: Краснощоков Євгеній Віталійович
  • Результати справи:
  • Етап діла: Призначено до судового розгляду
  • Департамент справи:
  • Дата реєстрації: 31.03.2023
  • Дата етапу: 11.09.2023
  • Номер: 22-ц/817/451/23
  • Опис: за позовом Савчука В.М. до Ролі Л.І., Федів О.М., Ролі Н.Б., Ролі О.Б., Ролі М.Б., Ролі Н.О. про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення,
  • Тип справи: на цивільну справу за апеляційною скаргою (а)
  • Номер справи: 595/524/18
  • Суд: Тернопільський апеляційний суд
  • Суддя: Краснощоков Євгеній Віталійович
  • Результати справи:
  • Етап діла: Призначено до судового розгляду
  • Департамент справи:
  • Дата реєстрації: 31.03.2023
  • Дата етапу: 11.09.2023
  • Номер: 22-ц/817/451/23
  • Опис: за позовом Савчука В.М. до Ролі Л.І., Федів О.М., Ролі Н.Б., Ролі О.Б., Ролі М.Б., Ролі Н.О. про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення,
  • Тип справи: на цивільну справу за апеляційною скаргою (а)
  • Номер справи: 595/524/18
  • Суд: Тернопільський апеляційний суд
  • Суддя: Краснощоков Євгеній Віталійович
  • Результати справи:
  • Етап діла: Призначено до судового розгляду
  • Департамент справи:
  • Дата реєстрації: 31.03.2023
  • Дата етапу: 11.09.2023
  • Номер: 22-ц/817/451/23
  • Опис: за позовом Савчука В.М. до Ролі Л.І., Федів О.М., Ролі Н.Б., Ролі О.Б., Ролі М.Б., Ролі Н.О. про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення,
  • Тип справи: на цивільну справу за апеляційною скаргою (а)
  • Номер справи: 595/524/18
  • Суд: Тернопільський апеляційний суд
  • Суддя: Краснощоков Євгеній Віталійович
  • Результати справи:
  • Етап діла: Призначено до судового розгляду
  • Департамент справи:
  • Дата реєстрації: 31.03.2023
  • Дата етапу: 11.09.2023
  • Номер: 22-ц/817/451/23
  • Опис: за позовом Савчука В.М. до Ролі Л.І., Федів О.М., Ролі Н.Б., Ролі О.Б., Ролі М.Б., Ролі Н.О. про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення,
  • Тип справи: на цивільну справу за апеляційною скаргою (а)
  • Номер справи: 595/524/18
  • Суд: Тернопільський апеляційний суд
  • Суддя: Краснощоков Євгеній Віталійович
  • Результати справи:
  • Етап діла: Призначено до судового розгляду
  • Департамент справи:
  • Дата реєстрації: 31.03.2023
  • Дата етапу: 11.09.2023
  • Номер: 22-ц/817/451/23
  • Опис: за позовом Савчука В.М. до Ролі Л.І., Федів О.М., Ролі Н.Б., Ролі О.Б., Ролі М.Б., Ролі Н.О. про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення,
  • Тип справи: на цивільну справу за апеляційною скаргою (а)
  • Номер справи: 595/524/18
  • Суд: Тернопільський апеляційний суд
  • Суддя: Краснощоков Євгеній Віталійович
  • Результати справи:
  • Етап діла: Розглянуто: рішення набрало законної сили
  • Департамент справи:
  • Дата реєстрації: 31.03.2023
  • Дата етапу: 03.10.2023
  • Номер: 22-ц/817/451/23
  • Опис: за позовом Савчука В.М. до Ролі Л.І., Федів О.М., Ролі Н.Б., Ролі О.Б., Ролі М.Б., Ролі Н.О. про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення,
  • Тип справи: на цивільну справу за апеляційною скаргою (а)
  • Номер справи: 595/524/18
  • Суд: Тернопільський апеляційний суд
  • Суддя: Краснощоков Євгеній Віталійович
  • Результати справи:
  • Етап діла: Розглянуто: рішення набрало законної сили
  • Департамент справи:
  • Дата реєстрації: 31.03.2023
  • Дата етапу: 03.10.2023
Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація