Справа № 2-83/2009

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

    26 січня 2009 року                                                                         м. Малин

Малинський районний суд Житомирської області в складі:

        головуючого - судді Тимошенка А.О.,

    за участю:

        секретаря Єнько Т.А.,

        позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті ОСОБА_2 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування квартири,-

встановив:

    Позивач звернулась до суду з позовом в якому просить визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, який укладений між нею та ОСОБА_3, оскільки сторони насправді мали на увазі договір довічного утримання, але він суперечить вимогам чинного законодавства.

В судовому засіданні позивач вимоги підтримала та пояснила, що       ОСОБА_3 є її внучкою. Оскільки позивач дуже хворіє, то вона домовилась з відповідачем, що відповідач буде її доглядати, а взамін на це позивач подарує їй квартиру. Думала, що це і є умови їх договору. Однак після дарування квартири відповідач її не доглядає та не надає матеріальної допомоги. Сусіди пояснили, що квартиру вона подарувала і тепер відповідач перед нею нічим не зобов’язана.

Відповідач в судове засідання не з’явилась. Про час і місце розгляду справи повідомлена належним чином. Про причини неявки суд не повідомила. У зв’язку з цим справа за згодою позивача розглядається за правилами статей 224-233 ЦПК України.  

    Розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог та дослідивши надані  докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

    Відповідно до ст. 235 ЦК України у даваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

    Судом встановлено, що на підставі нотаріального посвідченого договору дарування (а.с. 4-6) ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_3 однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 житомирської області. В цей час вона хворіла на розповсюджений остеохондроз хребта та інші хвороби пов’язані з вестибулярним апаратом, що підтверджується довідками (а.с. 10-15). У зв’язку з цим їй була присвоєна 2-га група інвалідності (а.с. 9). Свідки ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 показали, що саме у зв’язку з хворобливим станом та неможливістю себе обслуговувати, позивач і подарувала відповідачу квартиру, а відповідач повинна була надавати позивачу матеріальну допомогу.

    У зв’язку з цим суд вважає, що сторони насправді вчинили договір довічного утримання. Відповідно до ст. 744 ЦК України з а договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

    У договорі, який вчинили сторони, не зазначений порядок забезпечення утримання або догляду відчужувача майна. Отже, цей договір суперечить вимогам ЦК України. Відповідно до ст.ст. 203, 215 ЦК України, це є підставою для визнання договору недійсним. Не це вказується і в пункті 14 Постанови Пленуму ВСУ № 3 від 28.04.1978 року „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними”. Зокрема там зазначено: „Встановивши, що угода укладена з метою приховати іншу угоду, суд визнає, що сторонами укладена та угода, яку вони дійсно мали на увазі. У тому разі, коли така угода суперечить законові, суд постановляє рішення про визнання недійсною укладеної сторонами угоди із застосуванням наслідків, передбачених для недійсності угоди, яку вони мали на увазі”.

    У зв’язку з цим суд визнає недійсним укладений сторонами договір дарування.

Вирішуючи питання про стягнення судових витрат, суд керується ст. 88 ЦПК України та абзацом 3 пункту 18 частини 1 статті 4 Декрету КМУ „Про державне мито”, згідно якого позивач звільнена від сплати судового збору, як потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії. У зв’язку з цим суд стягує з відповідача на користь позивача витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та на користь держави судовий збір.

Керуючись ст. ст. 3, 10, 11, 60, 88, 176, 180, 185, 213-215 ЦПК України, на підставі ст. 203, 215, 235, 744 ЦК України,-

вирішив:

    Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3  задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, посвідчений 21 червня 2005 року  приватним нотаріусом ОСОБА_6 і зареєстрований в державному реєстрі правочинів за № 665289.

Стягнути з ОСОБА_3  на користь ОСОБА_1 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 7 гривень 50 копійок та на користь держави судовий збір у розмірі 8 гривень 50 копійок.

Від сплати судового збору ОСОБА_1 звільнена на підставі абзацу 3 пункту 18 частини 1 статті 4 Декрету КМУ „Про державне мито”, як потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.  Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано.

    Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження до Малинського районного суду  протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

    Головуючий                                                                      А.О. Тимошенко