Дата документу 14.03.2023 Справа № 335/10222/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 335/10222/19

Провадження №22-ц/807/237/23

Провадження №22-ц/807/237/23-2

Головуючий в 1-й інстанції – Воробйов А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2023 року                                                 місто Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідачаКухаря С. В.,

суддів:Крилової О.В., Полякова О.З.,

секретарІльїна Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1  на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 14 січня 2022 року, ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 24 січня 2022 року) та додаткове рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 23 січня 2023 року, ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 23 січня 2023 року) у справі за позовом Казенного підприємства «Науково-виробничий комплекс «ІСКРА» до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих коштів, зустрічним позовом ОСОБА_1 до Казенного підприємства «Науково-виробничий комплекс «ІСКРА» про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати після звільнення та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2019 року КП «НВК «ІСКРА» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих коштів, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на користь КП «НВК «ІСКРА» безпідставно отримані кошти в сумі 62 675 грн. 85 коп. В обґрунтування позову вказано наступне. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15.01.2018 року по справі №336/3444/17 ОСОБА_1 поновлено на роботі на посаді заступника директора з економічних питань в КП «НВК «ІСКРА» та стягнуто з позивача на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 254 045,45 грн., а також 6400 грн. витрат на правову допомогу, всього 260445,45 грн. Рішення по справі №336/3444/17 підлягало негайному виконанню в частині поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за один місяць, в іншій частині рішення набрало законної сили 25.04.2019 року. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 04.06.2018 року по справі №336/3444/17 було роз`яснено рішення суду від 15.01.2018 року по даній справі. Зокрема в ухвалі зазначено, що вказані в резолютивній частині рішення грошові виплати присуджені ОСОБА_1 у зазначеному розмірі без відрахування податків і обов`язкових платежів. Вищевказане рішення КП «НВК «ІСКРА» виконало своєчасно та в повному обсязі в наступному порядку. В першу чергу було здійснено нарахування заробітної плати за час вимушеного прогулу за січень 2018 року в сумі 16319,24 грн.. Із суми нарахованої заробітної плати за січень 2018 року утримані податки та збори: - 2937,46 грн. – податок на доходи фізичних осіб в розмірі 18% (перераховано до бюджету платіжним дорученням 1101 від 25.01.2018 року); - 244,79 грн. – військовий збір 1,5% (перераховано до бюджету платіжним дорученням 1098 від 25.01.2018 року). Суму заробітної плати за час вимушеного прогулу за січень 2018 року, яка після відрахування податків та зборів становить 13136,99 грн. перераховано на рахунок відповідача платіжним дорученням 1104 від 25.01.2018 року. В другу чергу, після набрання рішенням по справі №336/3444/17 законної сили, було здійснено нарахування заробітної плати за вимушений прогул в сумі 237726,21 грн.. Із суми нарахованої заробітної плати за вимушений прогул утримані податки та збори: - 42790,72 – податок на доходи фізичних осіб в розмірі 18% (перераховано до бюджету платіжним дорученням 5451 від 29.05.2018 року); - 3565,89 грн. – військовий збір 1,5% (перераховано до бюджету платіжним дорученням 5452 від 29.05.2018 року). Суму заробітної плати за час вимушеного прогулу, яка після відрахування податків та зборів становить 191369,60 грн. перераховано на рахунок відповідача платіжним дорученням 5449 від 29.05.2018 року. Також, платіжним дорученням 5449 від 29.05.2018 року на рахунок відповідача було перераховано 6400 грн. витрат на правову допомогу. Таким чином, загальна сума утриманих та перерахованих до бюджету податків та зборів становить 49538,86; загальна сума перерахованої на рахунок відповідача заробітної плати за час вимушеного прогулу становить 204506,59 грн.; сума перерахованих відповідачу витрат на правову допомогу становить 6400 грн., а всього: 49538,86 грн. + 204506,59 грн. + 6400 грн. = 260445,45 грн.. Тобто, рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15.01.2018 року по справі №336/3444/17 виконано в повному обсязі. 24.04.2018 державним виконавцем Шевченківського ВДВС м. Запоріжжя було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №56474584 – примусового виконання виконавчого листа №336/3444/17 виданого 15.05.2018 року на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя про стягнення з позивача на користь відповідача заробітної плати за час вимушеного прогулу в сумі 254045,45 грн. та 6400 грн. витрат на правову допомогу. В червні 2018 року Шевченківський ВДВС м. Запоріжжя з КП «НВК «ІСКРА» було стягнуто та перераховано на користь ОСОБА_1 62675,85 грн., що становить суму утриманих та перерахованих до бюджету податків та обов`язкових платежів. При примусовому виконанні рішення суду державним виконавцем не було взято до уваги суму перерахованої відповідачу заробітної плати за січень 2018 року та суми утриманих позивачем та перерахованих до бюджету податків та зборів. Тобто, з КП «НВК «ІСКРА» безпідставно стягнуті та, відповідно, безпідставно отримані відповідачем 62672 грн. 85 коп., з яких: 49538,86 грн. - утримані із заробітної плати податки та збори та 13136,99 грн. – заробітна плата за час вимушеного прогулу за січень 2018 року. Списання коштів за рахунку позивача було здійснено платіжною вимогою №56474584 від 06.06.2018 року, Підтвердження перерахування відповідачу зазначених вище сум містить постанова про закінчення виконавчого провадження ВП №56474584 від 21.06.2018 року. 20.08.2019 року за вих. № 783/21/469-юр позивачем було направлено вимогу відповідачу про повернення безпідставно отриманих ним коштів в сумі 62672 грн. 85 коп., але станом на дату подання позову відповідач вимогу позивача не виконав.

ОСОБА_1 подано зустрічну позовну заяву до КП «НВК «ІСКРА» про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати після звільнення та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у якому він просив: стягнути з КП «НВК «ІСКРА» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.01.2018 року по 31.10.2019 року у сумі 1 275 152, 98 грн. В обґрунтування зустрічного позову зазначав наступне. З відповідачем він перебував у трудових відносинах з квітня 2012 року у відділі №100 на посаді заступника директора з економічних питань КП «НВК «Іскра». 19.06.2017 року був звільнений наказом №1778-к КП «НВК «Іскра» від 19.06.2017 року «Про звільненні». Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15.01.2018 року його звільнення на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України визнано незаконним та поновлено на посаді заступника директора з економічних питань. Також з КП «НВК «Іскра» стягнуто на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 254 045, 45 грн. Під час розгляду вищевказаної справи, відповідачем КП «НВК «Іскра» не виконано вимоги п. 4 ч.2 ст.43 ЦПК України, та не надано суду для дослідження наявні у нього докази, щодо заробітної плати позивача, а саме первинні документи бухгалтерського обліку КП «НВК «Іскра». Приховування відповідачем від суду первинних документів бухгалтерського обліку, щодо його заробітної плати, завадило суду встановити фактичні обставини справи щодо достовірного розміру середньої заробітної плати, яка підлягала виплаті згідно «Порядку обчислення середньої заробітної плати» затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 року №100. Крім того судом першої інстанції при проведенні розрахунку, не враховано, що розділом ІІІ Порядку №100 передбачені виплати, які не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу, а саме виплати нараховані у зв`язку з перебування у відпустці з 12.04.2017 року по 26.04.2017 рік на підставі Наказу №13720/0 від 11.042017 року. Також судом першої інстанції при проведені розрахунку не дотримано п. 10 Порядку №100, яким передбачено, що у випадках підвищення тарифних ставок і окладів, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. Доказом підвищення тарифних ставок і окладів у період з 20.06.2017 року по 15.01.2018 року є наказ №1484 від 24.10.2017 року «Про встановлення нових тарифів та окладів» з 01.12.2017 року було підвищено заробітну плату на 10% та наказ №1676 від 12.12.2017 року «Про встановлення нових тарифних ставок» з 01.01.2018 року заробітна плата була підвищена на 20%. На підставі вищевикладеного позивач вважав доведеним, що розмір середньої заробітної плати за правилами Порядку №100 за період з 20.06.2017 року по 15.01.2018 року дорівнює 340 924 грн. 64 коп. Крім того, на дату звільнення 24.01.2018 року рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя по справі №336/3444/17 не набрало законної сили, відповідач був зобов`язаний на підставі первинних документів бухгалтерського обліку, які зберігались на КП «НВК «Іскра», самостійно здійснити розрахунок середньої заробітної плати, за правилами визначеними Порядком №100, нарахувати йому всі суми, які належать йому від підприємства, після звільнення, згідно ст.116 КЗпП України та письмову повідомити про нараховані суми. Загальна сума заборгованості до сплати податків, станом на 01.11.2019 року, з урахуванням проведених відповідачем розрахунків складає 86 879,19 грн. (340 924,64 – 254 045,45). Також зазначає, що вищезазначені обставини свідчать про наявність законних підстав для застосування до відповідача відповідальності передбаченої вимогами ст.117 КЗпП України, а саме відшкодувати позивачу за зустрічним позовом середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за період з 25.01.2018 року по 31.10.2019 року в розмірі 1 275 152,89 грн.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 14 січня 2022 року, позов Казенного підприємства «Науково-виробничий комплекс «ІСКРА» до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих коштів – задоволено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Казенного підприємства «Науково-виробничий комплекс «ІСКРА» безпідставно отримані кошти в сумі 62 675 (шістдесят дві тисячі шістсот сімдесят п`ять) гривень 85 копійок.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Казенного підприємства «Науково-виробничий комплекс «ІСКРА» судовий збір в сумі 1921 гривень.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Казенного підприємства «Науково-виробничий комплекс «ІСКРА» про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати після звільнення та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні – відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог первісного позову та задовольнити вимоги зустрічного позову.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що первісний позов не може бути задоволений з тих підстав, що КП «НВК Іскра» лише частково виконало свої зобов`язання щодо виплати середньої заробітної плати за період з 20.06.2017 року по 15.01.2018 року сплативши 254045,45 грн. з 274444,33 грн., а в такому випадку відсутні підстави стверджувати про стягнення безпідставно набутого майна. Крім того, до вказаних правовідносин неможливо застосувати ст.1212 ЦК України, оскільки наявна правова підстава, щодо отримання спірної суми. На користь позивача за зустрічним позовом належить стягнути розмір середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні з 25.01.2018 року по 15.06.2018 року у розмірі 177256,41 грн.

Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу Казенне підприємство «Науково-виробничий комплекс «ІСКРА» зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок винесено обґрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 22 листопада 2022 року справу направлено до суду першої інстанції для ухвалення додаткового рішення в порядку ст. 270 ЦПК України за всіма заявленими та нерозглянутими позовними вимогами, а саме за зміненими позовними вимогами від 16.09.2021 року, відповідно до яких ОСОБА_1 просив стягнути з Казенного підприємства «Науково-виробничий комплекс «ІСКРА» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 177256,41 грн. за період з 25.01.2018 року по 15.06.2018 року.

Додатковим рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 23 січня 2023 року, у задоволенні зустрічної позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Казенного підприємства «Науково-виробничий комплекс «ІСКРА» середнього заробітку за час затримки при звільненні у розмірі 177256,41 грн. за період з 25.01.2018 року по 15.06.2018 року, відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги зустрічного позову.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що станом на день звільнення КП НВК «Іскра» мала перед ОСОБА_1 , борг по сплаті заробітної плати в сумі 254045,45 грн., який встановлений рішенням суду. Вказаний борг сплачений у повному обсязі лише 15.06.2018 року, а тому за період з 25.01.2018 року по 15.06.2018 року підлягає стягненню з підприємства середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 177256,41 грн.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15.01.2018 року по справі №336/344/17 ОСОБА_1 поновлено на роботі на посаді заступника директора з економічних питань в КП «НВК «ІСКРА» та стягнуто з позивача на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 254 045,45 грн., а також 6400 грн. витрат на правову допомогу, всього 260445,45 грн.. Рішення по справі №336/3444/17 підлягало негайному виконанню в частині поновлення на роботі і стягненню заробітної плати за один місяць, в іншій частині рішення набрало законної сили 25.04.2019 року.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 04.06.2018 року по справі №336/3444/17 було роз`яснено рішення суду від 15.01.2018 року по даній справі. Зокрема в ухвалі зазначено, що вказані в резолютивній частині рішення грошові виплати присуджені ОСОБА_1 у зазначеному розмірі без відрахування податків і обов`язкових платежів.

Вищевказане рішення КП «НВК «ІСКРА» виконало своєчасно та в повному обсязі в наступному порядку.

В першу чергу було здійснено нарахування заробітної плати за час вимушеного прогулу за січень 2018 року в сумі 16319,24 грн. Із суми нарахованої заробітної плати за січень 2018 року утримані податки та збори: 2937,46 грн. – податок на доходи фізичних осіб в розмірі 18% (перераховано до бюджету платіжним дорученням 1101 від 25.01.2018 року); 244,79 грн. – військовий збір 1,5% (перераховано до бюджету платіжним дорученням 1098 від 25.01.2018 року).

Суму заробітної плати за час вимушеного прогулу за січень 2018 року, яка після відрахування податків та зборів становить 13136,99 грн. перераховано на рахунок відповідача платіжним дорученням 1104 від 25.01.2018 року.

В другу чергу, після набрання рішенням по справі №336/3444/17 законної сили, було здійснено нарахування заробітної плати за вимушений прогул в сумі 237726,21 грн.. Із суми нарахованої заробітної плати за вимушений прогул утримані податки та збори: 42790,72 – податок на доходи фізичних осіб в розмірі 18% (перераховано до бюджету платіжним дорученням 5451 від 29.05.2018 року); 3565,89 грн. – військовий збір 1,5% (перераховано до бюджету платіжним дорученням 5452 від 29.05.2018 року).

Суму заробітної плати за час вимушеного прогулу, яка після відрахування податків та зборів становить 191369,60 грн. перераховано на рахунок відповідача платіжним дорученням 5449 від 29.05.2018 року.

Також, платіжним дорученням 5449 від 29.05.2018 року на рахунок відповідача було перераховано 6400 грн. витрат на правову допомогу.

Таким чином, загальна сума утриманих та перерахованих до бюджету податків та зборів становить 49538,86; загальна сума перерахованої на рахунок відповідача заробітної плати за час вимушеного прогулу становить 204506,59 грн.; сума перерахованих відповідачу витрат на правову допомогу становить 6400 грн.., а всього: 49538,86 грн. + 204506,59 грн. + 6400 грн. = 260445,45 грн.. Тобто, рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15.01.2018 року по справі №336/3444/17 виконано в повному обсязі.

24.04.2018 державним виконавцем Шевченківського ВДВС м. Запоріжжя було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №56474584 – примусового виконання виконавчого листа №336/3444/17 виданого 15.05.2018 року на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя про стягнення з позивача на користь відповідача заробітної плати за час вимушеного прогулу в сумі 254045,45 грн. та 6400 грн. витрат на правову допомогу.

В червні 2018 року Шевченківський ВДВС м. Запоріжжя з КП «НВК «ІСКРА» було стягнуто та перераховано на користь ОСОБА_1 62675,85 грн., що становить суму утриманих та перерахованих до бюджету податків та обов`язкових платежів. При примусовому виконанні рішення суду державним виконавцем не було взято до уваги суму перерахованої відповідачу заробітної плати за січень 2018 року та суми утриманих позивачем та перерахованих до бюджету податків та зборів.

Тобто, з КП «НВК «ІСКРА» безпідставно стягнуті та, відповідно, безпідставно отримані відповідачем 62672 грн. 85 коп., з яких: 49538,86 грн. - утримані із заробітної плати податки та збори та 13136,99 грн. – заробітна плата за час вимушеного прогулу за січень 2018 року.

Списання коштів за рахунку позивача було здійснено платіжною вимогою №56474584 від 06.06.2018 року, Підтвердження перерахування відповідачу зазначених вище сум містить постанова про закінчення виконавчого провадження ВП №56474584 від 21.06.2018 року.

20.08.2019 року за вих. № 783/21/469-юр позивачем було направлено вимогу відповідачу про повернення безпідставно отриманих ним коштів в сумі 62672 грн. 85 коп., але станом на дату подання позову відповідач вимогу позивача не виконав.

Суд першої інстанції вирішуючи спір за первісним позовом, дійшов до висновку, що позов КП «НВК «ІСКРА» підлягає задоволенню та з ОСОБА_1 підлягає стягненню на користь позивача безпідставно отримані кошти в сумі 62 675,85 грн.

У задоволенні вимог зустрічного позову відмовлено, враховуючи те, що незгода позивача за зустрічним позовом з рішенням суду у справі №336/3444/17 не може бути самостійною підставою для звернення до суду з іншими позовними вимогами та не надає йому право не враховувати рішення суду та на власний розсуд здійснювати донарахування коштів по заробітній платі.

З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується частково виходячи з наступного.

Позивач за первісним позовом Казенне підприємство «Науково-виробничий комплекс «ІСКРА» обґрунтовує вимоги щодо стягнення безпідставно отриманих коштів положеннями ст. 1212 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Аналіз ст. 1212 ЦК України вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: 1) набуття або збереження майна; 2) набуття або збереження за рахунок іншої особи; 3) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого ст. 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Крім того, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Аналіз наведеної норми права свідчить, що законодавцем передбачені два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.

Зважаючи на те, що грошові кошти у розмірі 62672,85 грн. позивач Казенне підприємство «Науково-виробничий комплекс «ІСКРА» перерахувало ОСОБА_1 в порядку виконання виконавчого листа №336/3444/17 виданого 15.05.2018 року на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя про стягнення з позивача на користь відповідача заробітної плати за час вимушеного прогулу в сумі 254045,45 грн. та 6400 грн. витрат на правову допомогу, тобто не безпідставно та за відсутності достовірних доказів недобросовісного набуття їх відповідачем, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 заявленої суми, як безпідставно набутої.

Враховуючи викладене, доводи та вимоги апеляційної скарги в цій частині знайшли своє підтвердження і підлягають задоволенню. Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині вирішення вимог за первісним позовом з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні заявлених вимог.

Що стосується вимог зустрічного позову, то слід зазначити наступне.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до Казенного підприємства «Науково-виробничий комплекс «ІСКРА» про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати після звільнення та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні було подано до суду 14 листопада 2019 року. Вказаний позов містив лише вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В ході розгляду справи вимоги зустрічного позову неодноразово уточнювалися шляхом подання: письмових пояснень від 06.05.2020 року (т.2 а.с.12-13) збільшення суми вимог до 1918086,41 грн.; відповіді на відзив від 25.05.2020 року (т.2 а.с.57-63) зменшення суми вимог до 1842504,21 грн.; заперечення проти письмових доводів від 30.06.2020 року (т.3 а.с.27-47) збільшення суми вимог до 1895393,66 грн.; заперечення проти письмових доводів від 20.07.2020 року (т.3 а.с.75-82) збільшення суми вимог до 2103429,43 грн.; письмових доводів від 15.10.2020 року (т.3 а.с.99-112) збільшення суми вимог до 2188054,14 грн.; відповіді на заперечення від 09.12.2020 року (т.3 а.с. 134-142) збільшення суми вимог до 2357303,59 грн.

Відповідно до письмових доводів від 16.09.2021 року (т.4 а.с.1-9) вимоги зустрічного позову змінено, а саме зменшено розмір середнього заробітку за час затримки при звільненні до 177256,41 грн. та визначено період його нарахування з 25.01.2018 року по 15.06.2018 року. Підставою нарахування такого розміру заборгованості, є невиконання КП «НВК Іскра» своїх обов`язків, щодо виплати забортної плати при звільненні у розмірі 254045,45 грн. в період з 25.01.2018 року по 15.06.2018 року.

Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (частина перша статті 233 КЗпП).

Відповідно до статті 234 КЗпП у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

У пункті 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу вказано, що "за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин. Для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним".

У постанові Верховного Суду України від 16 березня 2016 року у справі № 6-2426цс15 зроблено висновок, що "статтею 233 КЗпП України визначено три випадки обчислення початку перебігу строку звернення до суду. Так, перебіг строку звернення до суду починається у разі: вирішення трудового спору - з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (тримісячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня вручення копії наказу про звільнення (місячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення - з дня видачі трудової книжки (місячний строк звернення до суду)".

У постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц вказано, що "установлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються. Відповідно до статті 234 КЗпП у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку".

У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16 зазначено, що "перебіг строку звернення до суду за вирішенням спору щодо непроведення відповідачем звільнення позивача з роботи за його заявою від 23 квітня 2013 року, почався з 22 січня 2014 року (наступний робочий день після набуття чинності рішення Вінницького районного суду від 03 грудня 2013 року) та сплив через три місяці - 23 квітня 2014 року. До суду з позовом про зобов`язання звільнити його з роботи та стягнення коштів, позивач звернувся 24 вересня 2014 року, пропустивши при цьому строк визначений статтею 233 КЗпП. Відповідно до статті 234 КЗпП у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки. Строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк".

Тобто, стаття 234 КЗпП не пов`язує можливість поновлення пропущеного строку звернення із поданням клопотання про поновлення строку на звернення до суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, провадження № 12-301гс18, викладено правовий висновок про те, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону № 108/95-ВР, тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про визначення тримісячного строку звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц, провадження № 14-429цс19, Верховний Суд України у постановах від 26 грудня 2011 року у справі № 6-77цс11, від 24 червня 2015 року у справі № 6-116цс15, від 06 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16, від 11 жовтня 2017 року у справі № 311/136/16, від 08 листопада 2017 року у справі № 202/4914/16-ц.

Зустрічний позов ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні було подано до суду 14 листопада 2019 року і підставою цього позову була невірно розрахована сума заробітної плати, яка підлягала виплаті при звільненні і була стягнута за судовим рішенням, і у зв`язку із цим нарахована сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, строк нарахування якої збільшувався у зв`язку із не проведенням остаточного розрахунку.

Між тим, відповідно до письмових доводів від 16.09.2021 року (т.4 а.с.1-9) вимоги зустрічного позову змінено, а саме зменшено розмір середнього заробітку за час затримки при звільненні до 177256,41 грн. та визначено період його нарахування з 25.01.2018 року по 15.06.2018 року. Підставою нарахування такого розміру заборгованості, є невиконання КП «НВК Іскра» своїх обов`язків, щодо виплати забортної плати при звільненні у розмірі 254045,45 грн. в період з 25.01.2018 року по 15.06.2018 року.

Таким чином, позивач ОСОБА_1 обмежив стягнення середнього заробітку за час затримки при звільненні строком остаточного розрахунку, який був проведений 15.06.2018 року.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що в даному випадку позивачем трьохмісячний строк звернення до суду із вказаними вимогами пропущений оскільки остаточний розрахунок з ОСОБА_1 було проведено 15.06.2018 року, а позивач звернувся до суду із зустрічним позовом, який первинно містив в тому числі вимоги і щодо стягнення середнього заробітку за час затримки при звільненні в сумі 177256,41 грн. за період з 25.01.2018 року по 15.06.2018 року, лише 14 листопада 2019 року, і в матеріалах справи відсутнє клопотання позивача про поновлення строку на звернення до суду.

Враховуючи обставини справи у будь-якому разі поновлення такого строку не є можливим оскільки, із зустрічного позову вбачається обізнаність позивача і про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за судовим рішення в сумі 254 045,45 грн. і про проведення остаточного розрахунку за вказаною сумою 15.06.2018 року.

За таких обставин, у зв`язку з пропуском позивачем строку, звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, передбаченого ст. 233 КЗпП України, та відсутністю підстав поновлення вказаного строку, відсутні і підстави для задоволення позовних вимог.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Керуючись ст.ст. 367, 374, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 14 січня 2022 року у цій справі скасувати в частині вирішення вимог первісного позову та ухвалити в цій частині нову постанову наступного змісту.

Позов Казенного підприємства «Науково-виробничий комплекс «ІСКРА» до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих коштів залишити без задоволення.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Додаткове рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 23 січня 2023 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 17 березня 2023 року.

Головуючий, суддя-доповідач                                                С.В. Кухар

Судді:                                                                        О.В. Крилова

О.З. Поляков