ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2023 року

м. Київ

справа №140/17051/20

адміністративне провадження № К/9901/40609/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,

суддів - Жука А. В., Мартинюк Н. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Волинської митниці ДФС, Волинської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Волинської митниці Держмитслужби на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23.03.2021 (суддя - Костюкевич С. Ф.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.10.2021 (колегія суддів у складі: Гуляка В. В., Ільчишин Н. В., Коваля Р. Й.),

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Волинської митниці ДФС, Волинської митниці Держмитслужби, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив:

- визнати протиправними та скасувати наказ голови комісії з реорганізації Волинської митниці ДФС від 16.11.2020 № 60-о «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- визнати протиправними та скасувати наказ голови комісії з реорганізації Волинської митниці ДФС від 14.12.2020 №66-о «Про внесення змін до наказу Волинської митниці ДФС від 16.11.2020 № 60-о «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновити позивача на посаді державного інспектора відділу митного оформлення № 4 митного поста «Володимир-Волинський» Волинської митниці Держмитслужби або на рівнозначній посаді;

- стягнути з Волинської митниці ДФС на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30.11.2020 по день поновлення на посаді, виходячи з середньоденного заробітку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 26.05.2020 позивачу вручили письмове попередження про наступне вивільнення із займаної посади з 26.06.2020. Однак, він не був звільнений 26.06.2020 та лише 16.11.2020, майже через п`ять місяців після попередження, Волинською митницею ДФС видано оскаржуваний наказ про його звільнення з 19.11.2020. На думку позивача, оскільки його не було звільнено через місяць після попередження про вивільнення, то він вважається таким, що продовжує працювати і надалі, оскільки для його звільнення необхідно було повторно вручити повідомлення про звільнення не пізніше як через тридцять днів до дня звільнення.

Крім того зауважує, що у період з 19.11.2020 по 27.11.2020 він перебував на лікуванні, що підтверджується відповідним листком непрацездатності. У зв`язку з неприйняттям вказаного листка непрацездатності службовими особами Волинської митниці ДФС, позивач був змушений 08.12.2020 направити голові комісії з реорганізації Волинської митниці ДФС письмову заяву з проханням прийняти лист непрацездатності для його оплати та прийняття рішення про внесення змін в наказ про звільнення в частині дати звільнення. Однак, на дату звернення до суду відповіді позивач не отримав, також йому не було видано трудової книжки.

Також наголошує, що з оскаржуваного наказу вбачається, що його звільнили у зв`язку із реорганізацією Волинської митниці ДФС шляхом приєднання до Волинської митниці Держмитслужби на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 № 858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби України», звільнення відбулось відповідно до пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», пункту 1 стаття 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Разом з тим, позивачу не було запропоновано жодної посади у Волинській митниці Держмитслужби, при цьому вакантні місця у вказаному органі були, які зайняли новопризначені працівники не з митних органів.

Позивач указує, що такі дії відповідачів викликають у нього небезпідставні сумніви в упередженості та добросовісності митного органу щодо нього, які не відповідають конституційним принципам рівності та справедливості, верховенству права, з котрих випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інакше не може забезпечити її однакове застосування, що не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Наказом Волинської митниці ДФС від 28.11.2018 № 676-о «Про переведення» позивача ОСОБА_1 з 01.12.2018 переведено на посаду державного інспектора відділу митного оформлення № 4 митного поста «Володимир-Волинський» Волинської митниці ДФС.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 № 1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» утворено Державну податку службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 № 858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної митної служби за переліком згідно з додатком 1, згідно з яким утворено Волинську митницю Держмитслужби, а також реорганізовано деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної митної служби за переліком згідно з додатком 2, згідно якого Волинську митницю ДФС реорганізовано шляхом приєднання до Волинської митниці Держмитслужби.

Відповідно до наказу Державної фіскальної служби України від 25.11.2019 № 30-рг «Про реорганізацію митниць ДФС» розпочато реорганізацію Волинської митниці ДФС.

27.11.2019 в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про перебування Волинської митниці ДФС в процесі припинення.

У свою чергу, 15.11.2019 в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про проведення державної реєстрації юридичної особи - Волинської митниці Держмитслужби.

Наказом Державної митної служби України від 28.10.2019 № 22 «Про введення в дію структур територіальних органів Держмитслужби та затвердження граничної чисельності їх працівників» затверджено граничну чисельність працівників територіальних органів Держмитслужби, у тому числі і Волинської митниці Держмитслужби у кількості 579 штатних одиниць.

26.05.2020 відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 № 1200 та від 02.10.2019 № 858, з урахуванням особливостей, визначених частиною третьою статті 87 Закону України «Про державну службу», частиною шостою статті 49-2 КЗпП України, попереджено ОСОБА_1 , який займає посаду державного інспектора відділу митного оформлення № 4 митного поста «Володимир-Волинський» Волинської митниці ДФС про наступне звільнення із займаної посади 26.06.2020 на підставі пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» та пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Наказом Волинської митниці ДФС від 16.11.2020 № 60-о «Про звільнення ОСОБА_1 » ОСОБА_1 , державного інспектора відділу митного оформлення № 4 митного поста «Володимир-Волинський» Волинської митниці ДФС, звільнено із займаної посади 19.11.2020 у зв`язку з реорганізацією Волинської митниці ДФС відповідно пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Із вказаним вище наказом позивача ознайомлено 16.11.2020, про що свідчить його підпис на списку розсилки до вказаного наказу, крім того, зазначений наказ був надісланий позивачу листом від 16.11.2020 № 10065/03-70-04.

У зв`язку з відсутністю позивача на роботі в день звільнення 19.11.2020, про що свідчить протокол про доведення інформації або документів до відома державного службовця від 19.11.2020, на електронну адресу останнього та поштовим зв`язком було надіслано йому лист від 19.11.2020 № 10182-7.3-12 про необхідність отримання трудової книжки та проведення повного розрахунку.

У подальшому, 08.12.2020 позивач направив на адресу відповідача Волинської митниці ДФС заяву, в якій повідомив про перебування з 19.11.2020 по 27.11.2020 на лікуванні, на підтвердження чого надав листок непрацездатності АКА № 494644.

Наказом Волинської митниці ДФС «Про внесення змін до наказу Волинської митниці ДФС від 16.11.2020 № 60-о «Про звільнення ОСОБА_1 »» від 14.12.2020 № 66-о внесено зміни до наказу Волинської митниці ДФС від 16.11.2020 № 60-о «Про звільнення ОСОБА_1 », зокрема, в пункті 1 наказу слова та цифри « 19 листопада 2020 року» замінено на слова та цифри « 30 листопада 2020 року».

Із вказаним вище наказом позивача ознайомлено 16.12.2020, про що свідчить його підпис на списку розсилки до вказаного наказу, крім того, даний наказ був надісланий позивачу листом від 15.12.2020 № 11067/03-70-04.

Не погоджуючись із таким звільненням, позивач звернувся до адміністративного суду із цим позовом.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 23.03.2021, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.10.2021, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Волинської митниці ДФС від 16.11.2020 № 60-о «Про звільнення ОСОБА_1 » в частині звільнення ОСОБА_1 та наказ від 14.12.2020 № 66-о «Про внесення змін до наказу Волинської митниці ДФС від 16.11.2020 № 60-о «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді державного інспектора відділу митного оформлення № 4 митного поста «Володимир-Волинський» Волинської митниці ДФС з 01.12.2020. Стягнуто з Волинської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 23 842,72 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 6745,00 грн допущено негайного виконання.

Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що сам факт реорганізації державного органу, що фактично не потягнув зміни в організації праці, не може бути підставою для беззаперечного звільнення працівника з роботи. Якщо реорганізація державного органу є підставою для припинення відносин державної служби незалежно від скорочення чисельності або штату державних службовців, мають бути інші об`єктивні підстави для звільнення державних службовців, і такими причинами не може бути лише одне бажання суб`єкта призначення. Своєю чергою надання Законом України «Про державну службу» можливості керівнику органу або суб`єкту призначення пропонувати будь-яку вакантну посаду державної служби у цьому органі (за наявності) кореспондує обов`язку суб`єкта владних повноважень реалізовувати це право обґрунтовано та мотивувати рішення про звільнення працівника з посади з метою уникнення сумнівів у державного службовця щодо упередженого ставлення до нього чи інших чинників, які б порушували принцип «правової визначеності». Тож, оскільки у Волинській митниці Держмитслужби були наявні вакантні посади, в тому числі ті, що позивач обіймав до реорганізації, разом з тим, останньому не було запропоновано будь-якої посади в реорганізованому органі, його звільнення, за висновком суду, не може бути визнано обґрунтованим, отже оскаржуваний наказ порушує конституційне право позивача на працю. Своєю чергою відповідач, як суб`єкт призначення, у спірних правовідносинах не навів жодного обґрунтування як підстави для звільнення позивача та не прийняття рішення про його переведення до реорганізованого органу, а тому не довів неможливості продовження позивачем державної служби у реорганізованому органі.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій Волинська митниця Держмитслужби звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове - про відмову у задоволенні позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження Волинська митниця Держмитслужби зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій при ухваленні рішень неправильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права, а саме: абзац 1 частини третьої статті 87 Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» у редакції Закону України від 14.01.2020 № 440-IX «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи», пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України, а також порушено норми процесуального права в частині належної оцінки доказів, що призвело, на його думку, до неправильного встановлення дійсних обставин справи, у зв`язку з тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував вищевказану норму права без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові від 28.07.2021 у справі № 640/11024/20.

Позиція інших учасників справи

Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Рух касаційної скарги

09.11.2021 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Волинської митниці Держмитслужби на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23.03.2021 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.10.2021.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.11.2021 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Жука А. В., Мартинюк Н. М. для розгляду судової справи № 140/17051/20.

Ухвалою Верховного Суду від 19.01.2022 відкрито касаційне провадження за скаргою Волинської митниці Держмитслужби на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23.03.2021 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.10.2021.

Ухвалою Верховного Суду від 09.03.2023 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їхнього застосування. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

За приписами частини третьої статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Спір у цій справі виник у зв`язку із звільненням позивача наказом Волинської митниці ДФС від 16.11.2020 № 60-о з посади державного інспектора відділу митного оформлення № 4 митного поста «Володимир-Волинський» Волинської митниці ДФС на підставі пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права у межах доводів і вимог касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.

У цій справі судами попередніх інстанцій установлено, що позивач був звільнений у період реорганізації Волинської митниці ДФС, яка розпочата наказом Державної фіскальної служби України від 25.11.2019 № 30-рг «Про реорганізацію митниць ДФС».

Незадовго до цього, а також упродовж проведення процедури реорганізації Волинської митниці ДФС норми Закону України «Про державну службу» та КЗпП України зазнали суттєвих змін, які змінили порядок вивільнення державних службовців.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

З метою визначення норм права, які на момент виникнення спірних правовідносин підлягали застосуванню до процедури звільнення державних службовців у зв`язку з реорганізацією державного органу, необхідно провести ретроспективний та системний аналіз відповідних положень Закону України «Про державну службу» у взаємозв`язку з нормами КЗпП України.

У первинній редакції, чинній до 25.09.2019, пункт 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» передбачав, що однією з підстав для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

При цьому частиною третьою статті 87 Закону України «Про державну службу» у її первинній редакції було унормовано, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення (абзац перший, другий).

25 вересня 2019 року набрав чинності Закон України від 19.09.2019 № 117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» (далі - Закон № 117-IX), який мав на меті спрощення порядку прийняття на державну службу та розширення підстав її припинення з метою швидкого та ефективного перезавантаження державної влади в Україні.

Внаслідок цих законодавчих змін у частині першій статті 87 Закону України «Про державну службу» (у редакції підпункту 53 пункту 6 розділу I Закону № 117-ІХ) виокремлені дві підстави припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення:

- скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу (пункт 1 частини першої);

- ліквідація державного органу (пункт 1-1 частини першої).

Законом № 117-ІХ були також виключені положення абзаців першого і другого частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу», які стосувалися застосування до державних службовців законодавства про працю та допускали звільнення з підстав реорганізації або ліквідації державного органу лише в разі неможливості переведення державного службовця на іншу посаду чи його відмови від такого переведення.

Законом України від 19.09.2019 № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», який набрав чинності 25.09.2019, стаття 40 КЗпП України доповнена частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус».

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про державну службу» цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

За змістом частини п`ятої статті 22 і пункту 2 частини першої статті 41 Закону України «Про державну службу» (зі змінами, внесеними згідно із Законом № 117-IX), у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

Державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.

02 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 12.12.2019 № 378-IX «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» (далі - Закон № 378-IX), пунктом 2 розділу І якого стаття 49-2 КЗпП України після частини п`ятої доповнена новою частиною такого змісту: «Вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:

про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;

у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;

не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень».

У зв`язку з цим частину шосту вважати частиною сьомою.

13 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 14.01.2020 № 440-IX «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» (далі - Закон № 440-IX), підпунктом в) пункту 106 розділу І якого частину третю статті 87 доповнено новим абзацом першим такого змісту: «Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення». У зв`язку з цим абзаци перший-третій вважати відповідно абзацами другим-четвертим.

Вищенаведені норми були чинними на момент їх застосування до спірних правовідносин та неконституційними не визнавалися.

Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що постановою Пленуму Верховного Суду від 03.03.2023 № 11 відмовлено у зверненні до Конституційного суду України з конституційним поданням щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 87 Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» в редакції Закону України від 14.01.2020 № 440-ІХ.

Отже, внесення таких послідовних змін до Закону України «Про державну службу» та КЗпП України, якими законодавець визначав особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», зокрема, в частині строку попередження про наступне звільнення, пропозиції посад державної служби та визначення випадків застосування законодавства про працю, свідчить про намір законодавця обмежити дію законодавства про працю на державну службу та максимально спростити порядок звільнення державних службовців з метою швидкого та ефективного перезавантаження влади в Україні задля вирішення питання відновлення суспільної довіри до державної влади.

Верховним Судом за подібних правовідносин вже сформовано правовий висновок щодо правильного розуміння сутності нормативного врегулювання процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» (у редакції Закону № 117-IX) у сукупності з положеннями частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» (у редакції Закону № 440-IX), який викладено, зокрема, у постановах від 28.07.2021 у справі № 640/11024/20, від 08.12.2021 у справі № 380/3646/20, від 23.12.2021 у справі № 380/3551/20, від 16.02.2022 у справі № 380/3389/20, від 16.02.2022 у справі № 380/3435/20, від 16.02.2022 у справі № 380/3654/20, від 16.02.2022 у справі № 380/4357/20, від 22.02.2022 у справі № 380/3547/20, від 09.06.2022 у справі № 380/3833/20, від 09.06.2022 у справі № 380/3269/20, від 07.07.2022 у справі № 380/3754/20 та інших.

Висновки й підходи, наведені Верховним Судом у цих постановах, є релевантними до обставин справи цієї справи, однак не враховані судами першої та апеляційної інстанцій під час її розгляду, на деякий з яких слушно покликається відповідач у касаційній скарзі.

Згідно з Рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України від 09.02.1999 № 1-рп/99 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Тобто за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже вирішальним для правильного вирішення цього спору є момент виникнення спірних правовідносин, враховуючи неодноразове внесення змін до Закону України «Про державну службу».

Верховний Суд, зокрема у постановах від 16.02.2022 у справах № 380/3389/20, № 380/3435/20, № 380/3654/20, від 22.07.2022 у справі № 380/3437/20 наголосив, що правовідносини щодо звільнення між роботодавцем та працівником, зокрема, у разі реорганізації підприємства виникають не з дати початку реорганізації, а з дати попередження працівника про зміну в майбутньому його становища, тобто можливого звільнення.

У зв`язку з чим, Верховний Суд вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про те, що до правовідносин щодо звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з реорганізацією державного органу необхідно застосовувати положення Закону України «Про державну службу», які були чинні на момент реорганізації Волинської митниці ДФС, яка розпочалась 27.11.2019.

Щодо строку проведення реорганізації Волинської митниці ДФС колегія суддів уважає за необхідне зауважити таке.

Відповідно до пункту 1 наказу ДФС України «Про реорганізацію митниць ДФС» від 25.11.2019 № 30-рг розпочато реорганізацію Волинської митниці ДФС.

За приписами статті 104 Цивільного кодексу України реорганізація є формою припинення юридичної особи. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення (частина п`ята статті 104 ЦКУ).

Порядок здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 № 1074 (далі - Порядок № 1074).

Згідно пункту 18 Порядку № 1074, до комісії з припинення органу виконавчої влади або територіального органу (далі - комісія) з моменту затвердження її персонального складу переходять повноваження щодо управління справами у частині забезпечення здійснення заходів, пов`язаних з реорганізацією або ліквідацією відповідно органу виконавчої влади або територіального органу.

Визначення строку реорганізації Волинської митниці ДФС належить до повноважень голови Комісії з реорганізації ДФС України, в тому числі і продовження встановлених ним раніше строків. Наказом ДФС України № 14-рг від 24.03.2020 у пункті 4 наказу № 30-рг від 25.11.2019 в частині визначення строку внесено зміни та замінено слова «три місяці» словами «шість місяців».

Невиконання усіх необхідних заходів з реорганізації у визначені головою Комісії з реорганізації строки не зупиняє та не відміняє саму реорганізацію, яка триває до моменту внесення запису до єдиного державного реєстру про припинення юридичної особи у зв`язку з реорганізацією. Пункт 1 наказу ДФС України «Про реорганізацію митниць ДФС» від 25.11.2019 № 30-рг, яким розпочато реорганізацію Волинської митниці ДФС, не скасовувався і не відмінявся.

Отже, у цій справі суди попередніх інстанцій установили, що 26.05.2020 позивача, який займає посаду державного інспектора відділу митного оформлення № 4 митного поста «Володимир-Волинський» Волинської митниці ДФС, попереджено про наступне звільнення із займаної посади 26.06.2020 на підставі пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» та пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Таким чином, процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент виникнення спірних правовідносин, а саме на момент ознайомлення позивача із попередженням про наступне звільнення, а так само і на час видання спірного наказу, у цій справі врегульована положеннями Закону України «Про державну службу» (у редакції зі змінами, внесеними згідно із Законами № 117-IX та № 440-IX).

Як зазначено вище, Верховним Судом вже неодноразово досліджувалося питання щодо правильного розуміння сутності нормативного врегулювання процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» (у редакції Закону № 117-IX) у сукупності з положеннями частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» (у редакції Закону № 440-IX).

У наведених постановах Верховний Суд підкреслив, що вжите у частині третій статті 87 Закону України «Про державну службу» слово «може», означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні, законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

Аналізуючи положення Закону України «Про державну службу», яким визначалася підстава припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент прийняття оспорюваного наказу, Верховний Суд у справах з подібними правовідносинами № 640/11024/20, № 380/3646/20, № 380/3551/20, № 380/3389/20, № 380/3435/20, № 380/3654/20, № 380/4357/20, № 380/3547/20, № 380/3833/20, №380/3269/20, № 380/3754/20 дійшов висновку, що суб`єкт призначення не зобов`язаний був пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.

У цій справі Верховний Суд також ураховує, що редакція статті 87 Закону України «Про державну службу» (зі змінами, внесеними згідно із Законом № 117-IX, які набули чинності з 25.09.2019, та із Законом № 440-IX, яка набула чинності з 13.02.2020) була чинною як на момент попередження позивача про наступне звільнення (26.05.2020), так і на момент прийняття оскаржуваного наказу про звільнення позивача (16.11.2020), внесення змін до наказу про звільнення (14.12.2020) та підлягала застосуванню.

При цьому, колегія суддів не вбачає підстав для застосування до спірних правовідносин в цій частині положень КЗпП України, оскільки це питання було врегульовано законодавцем, який вніс зміни до профільного Закону, шляхом виключення з попередньої редакції речення, яке означало наявність обов`язку суб`єкта призначення виконати такий обов`язок.

Відтак, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, ураховуючи їхній зміст та юридичну природу, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію щодо застосування положень пунктів 1 і 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» (у редакції Закону № 117-IX) у сукупності з положеннями частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» (у редакції Закону № 440-IX), колегія суддів приходить до висновку про відсутність порушення Волинською митницею ДФС встановленої чинним на той час законодавством процедури при вирішенні питання про звільнення позивача та, відповідно, про відсутність підстав для задоволення позову.

Своєю чергою суди першої та апеляційної інстанції не проаналізували належним чином обставини, які склались у спірних правовідносинах, неправильно розтлумачили вищенаведені норми матеріального права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, що призвело до помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Доводи позивача про необхідність повторного вручення йому повідомлення про звільнення не пізніше як через тридцять днів до дня звільнення, Верховний Суд відхиляє, оскільки приписами норм Закону України «Про державну службу» не визначений обов`язок роботодавця/керівника державної служби здійснювати повторне попередження про звільнення. Вимогами даного законодавчого акту визначена лише вимога попередити державного службовця про наступне звільнення у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів без застереження дублювання такого попередження за 30 календарних днів до дня звільнення.

Частинами першою, третьою статті 351 КАС України визначено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Беручи до уваги, що у цій справі вирішення спору залежить від застосування норм матеріального права, а у питанні застосування та тлумачення норм матеріального права Верховний Суд є судом, який має повну юрисдикцію, то Суд за правилами частини першої статті 351 КАС України, уважає за необхідне прийняти нову постанову, не направляючи справу на новий судовий розгляд.

З урахуванням того, що фактичні обставини справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено повно, але неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, відповідно до повноважень, наданих статтею 349 КАС України, Верховний Суд вважає необхідним скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нову постанову, якою в позові відмовити.

З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Волинської митниці Держмитслужби задовольнити.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23.03.2021 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.10.2021 скасувати, ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Волинської митниці ДФС, Волинської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

...........................

...........................

...........................

Ж.М. Мельник-Томенко

А.В. Жук

Н.М. Мартинюк ,

Судді Верховного Суду