Справа № 2- 1916 / 2009р.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

14 квітня 2009 року         Франківський районний суд м.Львова

в складі: головуючої-судді     ОСОБА_1

  при секретарі-     Куп’як В.М.

з участю представника позивача-     Олійник Л.В.

відповідача-                 Безвенюк В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в залі суду цивільну справу за позовом Львівського міського комунального підприємства “Львівтеплоенерго” до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію та гаряче водопостачання, суд, –                              

в с т а н о в и в:

ЛМКП “Львівтеплоенерго” звернулося в суд з позовом до відповідача, в якому просить стягнути заборгованість за послуги теплопостачання. Свої вимоги мотивує тим, що відповідачі тривалий час не проводять оплату за споживання теплової енергії та гарячого водопостачання. Оскільки відповідачі не бажають добровільно сплатити заборгованість за період з 01.02.1999р. по 01.10.2002р. за спожиту теплову енергію та гаряче водопостачання в сумі – 858 грн. 10 коп., тому просить стягнути її в судовому порядку.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала повністю, дала пояснення, аналогічні до викладених у позовній заяві. Просить позов задоволити повністю, поновивши строк позовної давності у зв’язку із тим, що велика кількість боржників позбавляє можливості пред’явити всім позови у встановлений законом строк.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні проти позову заперечив, пояснив, що такого не визнає, оскільки розрахунок боргу, на який посилається позивач не містить помісячних об’ємів наданих послуг згідно приладів обліку; вартості послуг у відповідні періоди, коли проводились нарахування оплати, яка проводилась відповідачами з посиланням на платіжний документ. Крім того, зазначає, що позивачем не враховано того факту, що під’їзд, де мешкають відповідачі, обладнаний лічильником теплової енергії, а квартира лічильником підігрітої води, тому невідомо, за яким принципом позивач визначив реально спожиту теплову енергію та який об’єм підігрітої води використали відповідачі в період, який охоплює позовна заява. Разом з тим, доповнив, що одержав право на житло в новозбудованому будинку лише в грудні 1999 року, в той час коли позивач стверджує, що послуги відповідачам надавались з грудня 1998 року; крім того, просить застосувати строк позовної давності. Решту відповідачів в судове засідання не з’явилися, хоча належним чином були повідомлені про час та місце слухання справи, тому суд проводить судове засідання у їх відсутності на підставі наявних у справі доказів.

Заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, з’ясувавши дійсні обставини справи, дослідивши зібрані по справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідачі прописані та проживають у ІНФОРМАЦІЯ_1 з 20.12.1999 року /а.с.5/. Як вбачається з довідки представленої позивачем /а.с.6/ за спожиту теплову енергію та гаряче водопостачання за період з 01.02.1999р. по 01.10.2002р. у відповідачів утворився борг, який станом на 06.09.2006р. залишився несплачений в сумі- 858грн. 10коп.

Згідно ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється в три роки.

Отже, вказаною нормою визначено строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду з позовом 06.09.2006 року, остання проплата відповідачів була проведена у травні 2002 року, таким чином, ЛМКП „Львівтеплоенерго” пропущено строк для звернення з даним позовом до суду, оскільки в судовому засіданні встановлено, що ЛМКП „Львівтеплоенерго” до 01.10.2002 року здійснювало виробництво, транспортування, реалізацію теплової енергії споживачам та було безпосередніми збирачем коштів за надані послуги, однак з 01.10.2002 року позивач здійснює лише виробництво, транспортування, реалізацію теплової енергії споживачам, а функції по збиранні коштів покладено на інші Львівські комунальні підприємтва.

Крім того, відповідно до положень ст.267 ЦПК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Враховуючи зміст норми вказаної статті ЦК України, суд вважає, що до поважних слід відносити лише ті обставини, які є об’єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду з відповідним позовом.

    Позивач причин пропуску позовної давності не обгрунтовував, з матеріалів справи не вбачається поважність причин її пропуску, а тому за таких обставин суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити у зв’язку з пропуском позовної давності.

Керуючись ст.ст. 10, 60, 208, 209, 212, 213-215 ЦПК України, ст.ст. 256, 257, 267 ЦК України, п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, суд-

в и р і ш и в:

    У задоволенні позову ЛМКП „Львівтеплоенерго” до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію та гаряче водопостачання – відмовити за пропуском позовної давності.

На рішення суду може бути подана заява про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня його проголошення, апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження до апеляційного суду Львівської області через районний суд.

Суддя: