АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 квітня 2008 року м. Дніпропетровськ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
Віхрова В. В., Гайдук В. І., Дерев'янка О. Г..,
розглянувши відповідно до п. З Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій України» (в редакції Закону України № 697-Vвід 22.02.2007) в касаційному провадженні в попередньому судовому засіданні у місті Дніпропетровськ цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Емос» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації за касаційною скаргою ОСОБА_13, представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Емос» на рішення апеляційного суду Київської області від 02 червня 2006 року, -
ВСТАНОВИЛА:
ТОВ «Емос» {код ЄДРПОУ 16469160, м. Київ) звернулося до суду з позовом з тих підстав, що мешканці будинків АДРЕСА_1 на електронному сайті http://maidan.org.uaв комп'ютерній мережі Інтернет розмістили заяву під назвою: «ДЛЯ ЛУЦЕНКА. Зупиніть дерибан у Макарівському районі Київської області» (ІНФОРМАЦІЯ_1). що містить недостовірну інформацію про діяльність цієї юридичної особи та ганьбить її ділову репутацію, у зв'язку з чим просить спростувати поширену у цій заяві інформацію.
Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 22 березня 2006 року позов ТОВ «Емос» задоволений повністю та визнана недостовірною інформація, поширена 11 серпня 2005 у заяві до начальника Департамента ДСБЕЗ МВС України під назвою: «ДЛЯ ЛУЦЕНКА. Зупиніть дерибан у Макарівському районі Київської області» (ІНФОРМАЦІЯ_1). і ОСОБА_1., ОСОБА_2., ОСОБА_3., ОСОБА_4., ОСОБА_5, ОСОБА_6., ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11., ОСОБА_12. зобов'язані спростувати цю інформацію в такий самий спосіб.
Рішенням апеляційного суду Київської області від 02 червня 2006 року задоволені апеляційні скарги ОСОБА_6. та ОСОБА_1, представника співвідповідачів, і рішення місцевого суду скасоване з ухваленням нового рішення, яким позов ТОВ «Емос» залишений без задоволення повністю.
У касаційній скарзі ОСОБА_13 вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права щодо прийняття апеляційної скарги до розгляду, та на неправильне застосування норм матеріального права, відзначивши, що на позивача, який має універсальну правоздатність за ст. 91 ЦК України, поширюється дія ст.ст. 16, 94, 277 ЦК України, які апеляційний суд не застосував, з огляду на що порушує питання про скасування рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції, що було помилково скасоване апеляційним судом.
Заперечуючи проти доводів касаційної скарги, ОСОБА_1. і ОСОБА_6. пояснили, що визнання відповідачами факту порушення їх прав як мешканців житлових будинків жодним чином не підтверджує факт поширення ними відомостей, спростування яких вимагає позивач, і суд апеляційної інстанції обгрунтовано визнав недоведеним такий факт.
Справа № 33ц- 746 кс/08; 6-22114 св06
Головуючий у першій шстшшії: Шатковський С В. Категорія: 14
Суддя-доповідач: Віхров В. В.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи в межах касаційної скарги, дійшла висновку, що підстави для перегляду рішення апеляційного суду та його скасування відсутні, виходячи з наступного.
Судами встановлено, що о 01 год. 45 хв. 11.08.2005 в комп'ютерній мережі Інтернет розміщена заява під назвою: «ДЛЯ ЛУЦЕНКА. Зупиніть дерибан у Макарівському районі Київської області» (ІНФОРМАЦІЯ_1), яка складена від імені співвідповідачів і адресована на ім'я начальника Департамента ДСБЕЗ МВС України, та в якій зазначено, що «ТОВ "Емос" на незаконних підставах, шляхом шахрайства і махінацій, в обхід державних органів, в першу чергу Фонду держмайна України, в 1992р. захопило великий державний об'єкт - Ясногородский санаторно-оздоровчий комплекс для дітей "Лісова казка", який належав державному об'єднанню "Воркутавугілля". <...> Захопивши до своїх рук комплекс (24 будівлі і споруди) та величезні матеріальні цінності в ньому, ТОВ "Емос" за термін свого незаконного володіння комплексом повністю його розкрало і зруйнувало. <...> ТОВ "Емос" робить все, щоб шляхом тиску, обману, підступних дій виселити нас із території комплексу. Як це не дивно, але Макарівська районна прокуратура виступає на боці злодіїв і шахраїв і не захищає законні права громадян на державне житло та дії Ясногородської сільради, спрямовані на позбавлення права ТОВ "Емос" на комплекс і земельну ділянку пл. 14, 2 га», проте позивач, створений в 1992 році, є власником майнового комплексу бази відпочинку «Лісова казка», що розташована в с. Ясногородка Макарівського району, на підставі договору купівлі-продажу з Малим підприємством «Фірмою «ІГЛЕН», про що позивачу видане 30.06.1999 свідоцтво на право власності.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду і ухвалюючи нове рішення по суті вимог про відмову в їх задоволенні, виходив з того, що позивач не довів факт поширення відомостей в комп'ютерній мережі Інтернет саме діями співвідповідачів, чиї імена використані в оприлюдненій в такий спосіб заяві, а також відзначив, що ст. 277 ЦК України стосується спростування недостовірної інформації, поширеної про фізичну особу, а ст. 16 ЦК України не передбачає для захисту прав юридичної особи такого способу, як визнання інформації недостовірною.
Відповідно до ч. 2 ст. 324ЦПК України підставами касаційного оскарження є порушення норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права. Суд у цій справі за ст. 335 ЦПК України під час її розгляду в касаційному порядку в межах касаційної скарги і вимог, які були заявлені у суді першої інстанції, перевіряє правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування рішення суду лише за умови, що це порушення призвело до неправильного вирішення справи, а тому суд касаційної інстанції не зважає на доводи касаційної скарги щодо не справляння під час подання апеляційної скарги оплати витрат за ст. 81 ЦПК України, що є окремим процесуальним питанням, яке на суть ухваленого рішення не впливає, та не вказує на будь-які зовнішні чи які-небудь інші ознаки упередженого розгляду справи, що мало б істотне значення для розв'язання спору. Згідно зі ст.ст. 10, 60-61, 213 ЦПК України доказуванню і з'ясуванню підлягають ті обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень та, відповідно, які мають значення для ухвалення рішення у справі, і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, коли кожна сторона має довести підстави своїх вимог і заперечень. Доводи ж щодо оспорювання співвідповідачами права власності позивача і звернення співвідповідачів з цього приводу до правоохоронних органів не відносяться до факту поширення відомостей через комп'ютерну мережу та з'являють собою підґрунтя відповідних припущень (гіпотез) позивача, тобто не відносяться до предмету доказування у цій справі, у зв'язку з чим відхилення таких доводів судом апеляційної інстанції відповідає вимогам ст.ст. 58, 60 ч. 4 ЦПК України. Звідси, суд касаційної інстанції дійшов до переконання, що обставини у цій справі судом апеляційної інстанції з'ясовані повно і всебічно, а рішення відповідає вимогам обґрунтованості за ст.ст. 212, 213 ЦПК України.
Книга друга ЦК України містить положення про особисті немайнові права фізичної особи, через що і ст.ст. 275, 277 ЦК України визначають способи захисту немайнових прав саме фізичної особи. Разом з цим, згідно зі ст.ст. 91, 94 ЦК України визнається за юридичною особою здатність мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, в тому числі на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати; крім тих цивільних прав, які за своєю природою можуть належати лише людині, у зв'язку з чим особисті немайнові права юридичної особи за ч. 2 ст. 94 ЦК України підлягають захисту відповідно до глави З ЦК України.
З огляду на наведене, належить визначити, що спростування недостовірної інформації має на меті ніщо інше, як відновлення доброго імені особи, її становища в суспільстві, яке існувало до моменту поширення недостовірної інформації про неї, тобто до моменту порушення немайнових прав особи, що охоплюється способом захисту за п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України. Відповідно, цивільні
відносини, що вникають в разі поширення недостовірної інформації, що посягає на ділову репутацію юридичної особи, подібні за змістом таким же цивільним відносинам, де управомоченою стороною є фізична особа, і відрізняються такі відносини лише суб'єктом прав. Звідси, за відсутності прямого законодавчого відсилання, суду апеляційної інстанції в питанні застосування ст.ст. 275, 277 ЦК України належало б виходити з визнаної законом здатності юридичної особи мати право на недоторканість її ділової репутації, і, відтак, з вимог ч. 1 ст. 8 ЦК України, засовуючи ст. 277 ЦК України за аналогією.
Оскільки ж судом апеляційної інстанції в рішенні відкинутий факт поширення співвідповідачами інформації, спростування якої вимагає позивач, то спір між сторонами по суті розв'язаний правильно, і ним ухвалене справедливе рішення.
Колегія суддів має також відзначити, що спірна інформація викладена у заяві, зверненій до правоохоронного органу, і за викладом тексту, мала мету проведення перевірки підстав набуття позивачем права власності, у зв'язку з чим суду першої інстанції у цій справі належало б враховувати відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10.04.2003 за № 8-рп/2003 у справі про поширення відомостей, що за відсутності ознак таких, що були для заявника завідомо неправдиві, критика такого заявника у твердженнях про вчинені злочинні дії не вийшла за межі здійснення ним права на звернення за ст. 40 Конституції України та процесуальних заяв за ст.ст. 94, 97 КПК України, що виключає порушення немайнових прав позивача, а відтак і захист репутації особи як легітимну мету втручання у свободу на вираження думок за ч. 2 ст. 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Коли ж причетність співвідповідачів до цієї заяви судами не встановлена, то така заява має визнаватися анонімною і розгляду та вирішенню відповідними органами не підлягає.
Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що передбачені ч. 1 ст. 338 ЦПК України підстави для обов'язкового скасування судового рішення відсутні, а оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалене з суворим додержанням норм процесуального права, правильне по суті та справедливе і згідно з ст. 337 ЦПК України не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань. Наведені ж у касаційній скарзі доводи висновків місцевого та апеляційного судів не спростовують.
Керуючись, ст.ст. 323, 332,337, 343-345 ЦПК України, колегія судців, -
УХВАЛИЛА:
Касаційну скаргу ОСОБА_13 відхилити.
Рішення апеляційного суду Київської області від 02 червня 2006 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення, остаточна і оскарженню не підлягає.