Постанова

Іменем України

01 березня 2023 року

м. Київ

справа № 303/1280/18

провадження № 61-16614св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: виконавчий комітет Мукачівської міської ради, публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», ОСОБА_2 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області, у складі судді Монич В. О., від 17 грудня 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду, у складі колегії суддів:

Кожух О. А., Джуги С. Д., Куштана Б. П., від 29 вересня 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до виконавчого комітету Мукачівської міської ради, публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) «Дельта Банк», ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію прав, визнання недійсними електронних торгів, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, поновлення права власності, витребування квартири.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 16 січня 2014 року у справі № 303/7768/13-ц в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 11118487001 від 15 лютого 2007 року в сумі 26 579,72 доларів США було звернуто стягнення на квартиру

АДРЕСА_1 , шляхом передачі її у власність

ПАТ «Дельта Банк» на підставі договору іпотеки від 15 лютого 2007 року.

В подальшому ПАТ «Дельта Банк» зареєструвало право власності на вказану квартиру та 04 січня 2018 року були проведені електронні торги з її продажу, переможцем яких став ОСОБА_2

31 січня 2018 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу спірної квартири.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 12 листопада 2018 року у справі № 303/7768/13-ц скасовано рішення Мукачівського міськрайонного суду від 16 січня 2014 року, на підставі якого за ПАТ «Дельта Банк» було зареєстровано право власності на зазначену квартиру та ухвалене нове судове рішення про відмову у задоволенні позову банку.

Посилаючись на викладене та остаточно сформулювавши позовні вимоги, ОСОБА_1 , просила суд:

1) визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора

від 04 липня 2017 року про реєстрацію за ПАТ «Дельта Банк» права власності на квартиру АДРЕСА_2 (індексний номер 35977533);

2) визнати недійсними електронні торги від 04 січня 2018 року проведені на сайті dgf.prozorro.sale, результати яких оформлені протоколом

№ UA-EA-2017-12-21-000082-b, переможець - ОСОБА_2 ;

3) визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 31 січня

2018 року, укладений між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2 ;

4) поновити у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_2 ;

5) витребувати від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області

від 17 грудня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення державного реєстратора від 04 липня

2017 року про реєстрацію за ПАТ «Дельта Банк» права власності на квартиру АДРЕСА_2 (індексний номер 35977533). Визнано недійсними електронні торги від 04 січня 2018 року проведені на сайті dgf.prozorro.sale, результати яких оформлені протоколом № UA-EA-2017-12-21-000082-b, переможець - ОСОБА_2 . Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 31 січня 2018 року, укладений між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2 . Поновлено у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності за ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_2 . Витребувано від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_2 .

Суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог, оскільки рішення суду, на підставі якого було звернуто стягнення на спірну квартиру скасовано.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та ПАТ «Дельта Банк» задоволено частково. Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 17 грудня

2019 року в частині вирішення вимог про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності за ПАТ «Дельта Банк», визнання недійсними електронних торгів, визнання недійсним договору купівлі-продажу, поновлення права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні цих вимог. В частині вирішення позовних вимог про витребування майна рішення суду залишено без змін.

Апеляційний суд виходив з того, що банк був не вправі відчужувати спірне майно, оскільки судове рішення, яке стало підставою для реєстрації за банком права власності на квартиру скасоване. Разом із тим ефективним та достатнім способом захисту порушеного права ОСОБА_1 суд вважав витребування квартири.

Додатковою постановою Закарпатського апеляційного суду від 28 жовтня 2020 року, стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 та ПАТ «Дельта Банк» по 1 771,55 грн кожному у відшкодування судового збору, сплаченого за подання апеляційних скарг.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

В касаційній скарзі на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 грудня 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій, просив скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволення позовних вимог про витребування квартири, ухваливши в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

05 листопада 2020 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 грудня

2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 303/1280/18, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У лютому 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2021 року зупинено провадження у справі № 303/1280/18 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 461/12525/15-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2023 року поновлено провадження у справі № 303/1280/18 та призначено справу до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження ОСОБА_2 зазначає застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 березня 2020 року у справі № 2-а-1421/10/1916, від 15 січня 2020 року у справі

№ 145/1330/17, від 04 грудня 2019 року у справі № 826/5500/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 9901/519/19, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 18 березня 2020 року у справі № 813/1056/18, від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, у постановах Верховного Суду від 12 серпня 2019 року у справі № 1340/5463/18, від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15, у постановах Верховного Суду України від 14 березня 2017 року у справі

№ П/800/559/16, від 03 жовтня 2011 року у справі № 3-98гс11, від 16 вересня 2015 року у справі № 6-1203цс15.

Вказує, що судом першої інстанції прийнято з порушенням процесуальних норм заяву про збільшення позовних вимог, оскільки така заява за належною адресою не надсилалась та йому не вручалась, а клопотання щодо надання можливості подати відзив залишилось не розглянутим.

Наголошує, що витребування майна у нього, як добросовісного набувача, свідчить про індивідуальний та надмірний тягар.

Вважає, що у даному випадку, майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, оскільки воно відчужено у порядку виконання судового рішення, за яким банк набув право власності на нерухоме майно у рахунок погашення боргу.

Стверджує, що не знав та не міг знати, що ПАТ «Дельта Банк» не є власником майна і не має права ним розпоряджатися.

Звертає увагу, що ОСОБА_1 неналежно виконувала та не виконує свої зобов`язання за кредитним договором, який став підставою для визнання за банком права власності на спірну квартиру. При цьому Фонд гарантування вкладів фізичних осіб відмовив йому у поверненні сплачених за квартиру коштів, а ПАТ «Дельта Банк» перебуває у процедурі ліквідації без правонаступників.

Постанова апеляційного суду від 29 вересня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію прав, визнання недійсними електронних торгів, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, поновлення права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не оскаржується, а тому відповідно до приписів статті 400 ЦПК України справа в цій частині касаційним судом не переглядається.

Відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 16 січня 2014 року у справі № 303/7768/13-ц, з врахуванням ухвали цього ж суду від 29 травня 2017 року про виправлення описки, позов ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , Державної реєстраційної служби України - задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 11118487001

від 15 лютого 2007 року у сумі 26 579,72 доларів США, що еквівалентно 212 595,58 грн, звернуто стягнення на квартиру

АДРЕСА_1 , шляхом передачі її у власність ПАТ «Дельта Банк» на підставі договору іпотеки від 15 лютого

2007 року, укладеного між АКІБ «Укрсиббанк» і ОСОБА_1 . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

29 червня 2017 року, на підставі зазначеного рішення суду, за ПАТ «Дельта Банк» було зареєстровано право власності на квартиру

АДРЕСА_2 .

04 січня 2018 року проведено електронні торги (аукціон) з продажу вищевказаної квартири (лот F11G2016), результати яких оформлені протоколом № UA-EA-2017-12-21-000082-b, а переможцем торгів став ОСОБА_2 із ціновою пропозицією 280 001 грн.

31 січня 2018 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу спірної квартири.

В подальшому рішення Мукачівського міськрайонного суду від 16 січня

2014 року у справі № 303/7768/13-ц скасовано постановою Закарпатського апеляційного суду від 12 листопада 2018 року та у задоволенні позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом передачі у власність квартири

АДРЕСА_3 - відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 04 серпня 2020 року касаційні скарги

ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2 у справі № 303/7768/13-ц залишено без задоволення. Постанову Закарпатського апеляційного суду від 12 листопада 2018 року залишено без змін.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8

частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Сутність добросовісності передбачає вірність зобов`язанням, повагу до прав інших суб`єктів, обов`язок до співставлення власних та чужих інтересів, унеможливлення заподіяння шкоди третім особам.

Якщо законом установлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом (частина п`ята статті 12 ЦК України).

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга статті 328 ЦК України).

Відповідно до статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 зазначено, що добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

За змістом статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції застосовується з огляду на такі принципи: 1) у першому реченні першого абзацу закладається принцип мирного володіння майном, який має загальний характер; 2) принцип, викладений у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплений у другому абзаці принцип визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited проти України»

від 23 січня 2014 року, заява № 19336/04, § 166-168).

Критеріями пропорційності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинне мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач - внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України»

від 20 жовтня 2011 року, заява №29979/04), «Кривенький проти України»

від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І, навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.

У постановах Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі

№ 6-251цс15, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16, від 18 січня

2017 року у справі № 6-2776цс17 зазначено, що за змістом пункту 3

частини першої статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Велика Палата Верховного Суду зазначала, що скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення (постанова від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц). При цьому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі

№ 922/2416/17 конкретизовані аналогічні висновки Верховного Суду України, викладені в постанові від 16 вересня 2015 року в справі № 6-1193цс15 та висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц. Означена конкретизація полягала, зокрема, у тому, що скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінились чи припинились на підставі відповідного рішення.

Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (див. висновки Великої Палати Верховного Суду України у постановах від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц та

від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц).

У розглядуваній справі, задовольняючи позовні вимоги про витребування квартири, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що зі скасуванням рішення суду в справі № 303/7768/13-ц правова підстава для реєстрації за ПАТ «Дельта Банк» права власності на зазначену квартиру відпала, а тому банк не вправі був відчужувати її.

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його мотивування. … Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).

Згідно усталеної практики ЄСПЛ одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Так у рішенні від 16 грудня 1992 року у справі «Хаджинастасиу проти Греції» (заява № 12945/87) ЄСПЛ констатував, що національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію.

Натомість у розглядуваній справі суди попередніх інстанцій не дали відповіді на доводи ОСОБА_2 про те, що витребування у добросовісного набувача спірного майна становитиме для нього надмірний тягар.

Рішення суду першої інстанції, в частині, яка є предметом касаційного перегляду, не містить висновків оцінки пропорційності втручання у права набувача майна, аналізу балансу законних інтересів ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 , у тому числі з урахуванням їх майнового стану та значення спірного майна (квартири) для кожного з них, їх фактичних намірів щодо використання квартири, можливості ОСОБА_2 отримати від продавця повернення коштів, сплачених за квартиру тощо.

Апеляційний суд, вказаних недоліків не виправив, що призвело до ухвалення судових рішень, які в оскарженій частині не відповідають критеріям вмотивованого рішення.

За змістом статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

До повноважень Верховного Суду не належить установлення фактичних обставин, надання оцінки чи переоцінки зібраних у справі доказів, що позбавляє колегію суддів можливості ухвалити власне рішення.

Враховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами встановлені неповно і вказані недоліки можуть бути усунені апеляційним судом, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування постанови апеляційного суду з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно у судовому рішенні надати відповідь на аргументи ОСОБА_2 про те, що витребування майна становитиме для нього надмірний тягар, з урахуванням досліджених доказів та встановлених обставин навести висновки оцінки пропорційності втручання у права набувача майна, аналіз балансу законних інтересів

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у тому числі з урахуванням їх майнового стану та значення спірного майна (квартири) для кожного з них, їх фактичних намірів щодо використання квартири, можливості ОСОБА_2 отримати від продавця повернення коштів, сплачених за квартиру тощо, та ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення.

Керуючись статтями 400, 402, 406, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року в частині вирішення позовних вимог про витребування квартири скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович