ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/12351/21 Суддя першої інстанції: Леонтович А.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2023 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача - Горяйнова А.М.,

суддів - Файдюка В.В. та Шелест С.Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Києві апеляційну скаргу Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 липня 2022 року, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Окремого контрольно-пропускного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати протиправними дії Окремого контрольно-пропускного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) в частині виплати із часу набуття права на виплату винагороди за тривалість безперервної 20-ти річної календарної військової служби (20 липня 2015 року) та на час звільнення із військової служби (26 березня 2021 року) у розмірі 50% від встановленого розміру, замість визначених законодавством 1,5 посадових окладів та окладів за військовим званням;

- зобов`язати Окремий контрольно-пропускний пункт « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити винагороду за тривалість безперервної 20-ти річної календарної військової служби, виходячи із грошового забезпечення станом на 20 липня 2015 року у розмірі 1,5 посадових окладів та окладів за військовим званням, з урахуванням виплачених сум;

- визнати протиправними дії Окремого контрольно-пропускного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) в частині нарахування та виплати допомоги на оздоровлення у вересні 2016 року та серпні 2017 року без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889;

- зобов`язати Окремий контрольно-пропускний пункт « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити недоплачену допомогу на оздоровлення у вересні 2016 року та серпні 2017 року, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889, з урахуванням виплачених сум.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28 липня 2022 року вказаний адміністративний позов було задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову. Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права. Скаржник вказує на те, що додаткова грошова винагорода не входить до складу місячного грошового забезпечення та не враховується при розрахунку одноразової грошової допомоги на оздоровлення. Також відповідач просить врахувати, що наказом від 01 березня 2021 року № 178-ОС позивача було звільнено та виключено зі списків Головного центру оперативного документування та оперативно-технічних заходів Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ), тому остаточний розрахунок при звільненні з позивачем зобов`язана була провести саме вказана установа.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглядається у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та обставини, на які посилається відповідач, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Окремого контрольно-пропускного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) задовольнити частково, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 липня 2022 року - змінити, виходячи з такого.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Положеннями п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено та сторонами справи не заперечується, що наказом Голови Державної прикордонної служби України від 01 березня 2021 року № 178-ОС полковника ОСОБА_1 було звільнено з військової служби за пп. «г» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» в запас (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі).

Наказом начальника Головного центру оперативного документування та оперативно-технічних заходів Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) від 25 березня 2021 року № 52-ОС ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 26 березня 2021 року.

Також судом першої інстанції встановлено, що в період з 19 травня 2015 року до 04 грудня 2017 року під час проходження військової служби в Окремому контрольно-пропускному пункті « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України (накази Голови ДПС України від 19 травня 2015 року № 470-ос та від 27 травня 2016 року № 470-ос) та Північному регіональному управлінні Державної прикордонної служби України (накази Голови ДПС України від 27 травня 2016 року № 470-ос та від 04 грудня 2017 року № 1232-ос) ОСОБА_1 перебував на грошовому та матеріальному забезпеченні в Окремому контрольно-пропускному пункті « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ).

На підставі наданих Окремим контрольно-пропускним пунктом «Київ» Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) документів з питань грошового забезпечення суд першої інстанції встановив, що під час проходження військової служби та звільнення із неї ОСОБА_1 не у повному обсязі виплачено грошове забезпечення та компенсаційні виплати, право на які він набув у зв`язку із виконанням обов`язків військової служби.

Не погоджуючись із діями Окремого контрольно-пропускного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо виплати винагороди за тривалість безперервної 20-ти річної календарної військової служби у розмірі 50% від встановленого розміру, замість визначених законодавством 1,5 посадових окладів та окладів за військовим званням, а також щодо нарахування та виплати допомоги на оздоровлення у вересні 2016 року та серпні 2017 року без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889, ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що станом на 20 липня 2015 року безперервна календарна вислуга років військової служби ОСОБА_1 становила 20 років. Додатком 25 до постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» для військовослужбовців встановлено одноразовий додатковий вид грошового забезпечення - винагороду за тривалість безперервної військової служби (посадовий оклад і оклад за військовим званням) залежно від тривалості безперервної календарної військової служби: 1 за 15 років; 1,5 за 20 років; 2 за 25 років; 2,5 за 30 років; 3 за 35 і кожні наступні п`ять років. Згідно пп. 3.25.1. п. 3.25 розділу ІІІ Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, що затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20 травня 2008 року № 425 (далі - Інструкція №425), винагорода за тривалість безперервної військової служби виплачується за місцем штатної служби за наказом начальника (командира) органу Держприкордонслужби за 20 річний строк безперервної календарної вислуги військової служби у розмірі 1,5 посадових окладів та окладів за військовим званням. Із дати набрання чинності вказаною Інструкцією відповідач повинен був виплачувати винагороду позивачу у розмірі 1,5 посадових окладів та окладів за військовим званням, а не у розмірі 50% від встановленого розміру відповідно до п. 7 постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Також суд першої інстанції зазначив, що як видно із архівних відомостей особистих карток грошового забезпечення ОСОБА_1 , при здійсненні розрахунку та виплаті грошової допомоги на оздоровлення, до розрахунку місячного грошового забезпечення не включено щомісячну додаткову грошову винагороду, що не відповідає вимогам ст. 9, ч. 3 ст. 91, п. 1 ст. 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апеляційна скарга Окремого контрольно-пропускного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) містить вимогу про скасування рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 липня 2022 року в повному обсязі, однак в ній викладені заперечення виключно щодо висновку суду першої інстанції про наявність підстав для виплати грошової допомоги на оздоровлення з розрахунку місячного грошового забезпечення, до якого включено щомісячну додаткову грошову винагороду.

Заперечень проти висновку суду першої інстанції щодо наявності у позивача права на отримання винагороди за тривалість безперервної 20-ти річної календарної військової служби у розмірі 1,5 посадових окладів та окладів за військовим званням апеляційна скарга не містить. Відповідач просить врахувати лише те, що ОСОБА_1 був звільнений з військової служби саме з Головного центру оперативного документування та оперативно-технічних заходів Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність включення щомісячної додаткової грошової винагороди до складу грошового забезпечення для цілей обчислення матеріальної допомоги на оздоровлення, адже він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Водночас суд першої інстанції неправильно визначив період, протягом якого обов`язок виплачувати позивачу винагороду за тривалість безперервної військової служби лежав саме на відповідачеві.

Відповідно до п. 1 ст. 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Положеннями п.п. 1, 6 розділу ХХІІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (далі - Порядок № 260), передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Згідно з ч.ч. 2, 4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Положеннями п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» (далі - Постанова № 889) було встановлено щомісячну додаткову грошову винагороду:

1) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади у Військово-Морських Силах Збройних Сил та Морській охороні Державної прикордонної служби, посади наземних авіаційних спеціалістів, що забезпечують безпеку польотів літаків та вертольотів, у військових частинах і підрозділах Повітряних Сил та Сухопутних військ Збройних Сил, посади у військових частинах і підрозділах високомобільних десантних військ та спеціального призначення Збройних Сил, і військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) льотного складу Збройних Сил, Національної гвардії та Державної прикордонної служби - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;

2) військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у п. 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 01 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 01 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 01 квітня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 01 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

Між сторонами справи виник спір щодо можливості включення зазначеної грошової винагороди до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється грошова допомога для оздоровлення.

Заперечення відповідача проти включення щомісячної додаткової грошової винагороди до складу грошового забезпечення полягають у тому, що вона носить тимчасовий характер. Крім того, спеціальний нормативно-правовий акт встановлює заборону на включення винагороди до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Надаючи правову оцінку зазначеним доводам, колегія суддів враховує, що відповідно до п. 2 Постанови № 889 граничні розміри, порядок та умови виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої п. 1 цієї постанови, визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Службою зовнішньої розвідки за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення.

На виконання Постанови № 889 наказом Міністра внутрішніх справ України від 02 лютого 2016 року № 73 було затверджено Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України (далі - Інструкція).

Положеннями п. 7 Інструкції передбачено, що винагорода не включається до складу грошового забезпечення для розрахунку щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, включаючи премію та грошову допомогу при звільненні.

Разом з тим зазначене положення Інструкції не відповідає акту вищої юридичної сили, а саме - ч.ч. 2, 4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у зв`язку з чим не підлягає застосуванню згідно з ч. 3 ст. 7 КАС України.

Питання щодо складу грошового забезпечення військовослужбовців неодноразово було предметом розгляду Верховним Судом. Зокрема, згідно з правовою позицією, викладеною в постановах від 10 липня 2020 року у справі № 760/8406/16-а та від 30 вересня 2020 року у справі № 295/11615/17, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення. Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних або тих, що виплачуються раз на місяць.

У свою чергу п. 3 Інструкції передбачає, що військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, в тому числі прапорщикам і мічманам, винагорода виплачується щомісяця за місцем служби (навчання) з дня зарахування до списків особового складу органу Державної прикордонної служби України і до дня виключення зі списків особового складу органу Державної прикордонної служби України включно.

Зазначене положення Інструкції прямо вказує на щомісячний характер додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України.

Згідно з архівними відомостями особистих карток грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2016-2017 роки, у період з лютого 2016 року до грудня 2017 року йому виплачувалася щомісячна додаткова грошова винагорода, встановлена для військовослужбовців Державної прикордонної служби України згідно з Постановою № 889.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що така виплата є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення позивача та входить до грошового забезпечення, з якого належить обчислювати відповідну допомогу.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладена в постанові від 21 грудня 2021 року у справі № 820/3423/18, де зазначено, що як грошова допомога на оздоровлення, так і матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань розраховуються з розміру місячного грошового забезпечення, до складу якого, в свою чергу, входить додаткова грошова винагорода.

Водночас згідно з архівними відомостями особистих карток грошового забезпечення за 2016-2017 роки, у вересні 2016 року та у серпні 2017 року позивачу виплачено грошову допомогу на оздоровлення. Однак при здійсненні розрахунку та виплати грошової допомоги на оздоровлення до розрахунку місячного грошового забезпечення не включено щомісячну додаткову грошову винагороду.

Зазначені обставини у своїй сукупності вказують на те, що суд першої інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення про задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що остаточний розрахунок з позивачем повинен був здійснити Головний центр оперативного документування та оперативно-технічних заходів Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ), адже наказом голови Державної прикордонної служби України від 01 березня 2021 року № 178-ОС полковника ОСОБА_1 було звільнено саме із зазначеної військової частини.

Надаючи правову оцінку зазначеним доводам, колегія суддів виходить з того, що в період з 19 травня 2015 року до 04 грудня 2017 року під час проходження військової служби в Окремому контрольно-пропускному пункті « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України та Північному регіональному управлінні Державної прикордонної служби України ОСОБА_1 перебував на грошовому та матеріальному забезпеченні в Окремому контрольно-пропускному пункті « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ).

Відповідно до п. 1.3 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20 травня 2008 року № 425, грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується в органах Держприкордонслужби за місцем служби.

Згідно з п. 1.7 вказаної Інструкції грошове забезпечення, що належить військовослужбовцю і своєчасно не виплачене йому або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.

Зазначені норми права вказують на те, що обов`язок провести відповідні виплати за період з 19 травня 2015 року до 04 грудня 2017 року покладається саме на Окремий контрольно-пропускний пункт « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ).

Водночас наказом Голови ДПС України від 04 грудня 2017 року позивача було призначено на посаду начальника шостого відділення першого відділу другого центру Головного центру оперативно-технічних заходів Державної прикордонної служби України. До звільнення з військової служби ОСОБА_1 обіймав різні посади саме в Головному центрі оперативно-технічних заходів Державної прикордонної служби України. Вказані обставини встановлені на підставі витягу з послужного списку особової справи полковника запасу ОСОБА_1 .

Разом з тим рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28 липня 2022 року було визнано протиправними дії Окремого контрольно-пропускного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо виплати у меншому розмірі винагороди за тривалість безперервної 20-ти річної календарної військової служби з 20 липня 2015 року до 26 березня 2021 року, тобто й за період, протягом якого ОСОБА_1 проходив службу в Головному центрі оперативно-технічних заходів Державної прикордонної служби України.

За таких обставин колегія суддів вважає необхідним змінити абзац другий резолютивної частини рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 липня 2022 року, уточнивши період, протягом якого відповідач протиправно виплачував ОСОБА_1 відповідну винагороду в меншому розмірі.

Колегія суддів також враховує, що абзац третій резолютивної частини рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 липня 2022 року, яким Окремий контрольно-пропускний пункт « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) зобов`язано нарахувати та виплатити винагороду за тривалість безперервної 20-ти річної календарної військової служби, виходячи із грошового забезпечення станом на 20 липня 2015 року у розмірі 1,5 посадових окладів та окладів за військовим званням, з урахуванням виплачених сум, не містить вказівки на неправильний період, у зв`язку з чим не підлягає зміні.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив в цілому законне і обґрунтоване рішення про задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 , однак неправильно визначив період, за який право позивача на отримання винагороди за тривалість безперервної 20-ти річної календарної військової служби в належному розмірі було порушене саме відповідачем.

Доводи апеляційної скарги Окремого контрольно-пропускного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) не спростовують висновки суду першої інстанції щодо застосування норм матеріального права, викладені в рішенні від 28 липня 2022 року, однак є підставою для зміни абзацу другого його резолютивної частини.

З огляду на викладене колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Окремого контрольно-пропускного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) задовольнити частково, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 липня 2022 року - змінити.

Керуючись ст.ст. 242, 238, 308, 311, 316, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Окремого контрольно-пропускного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) - задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 липня 2022 року - змінити, виклавши абзац другий його резолютивної частини в такій редакції:

«Визнати протиправними дії Окремого контрольно-пропускного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) в частині виплати ОСОБА_1 (РНОКПП : НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) із часу набуття права на виплату винагороди за тривалість безперервної 20-ти річної календарної військової служби (20.07.2015) та на час звільнення з Окремого контрольно-пропускного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) (04.12.2017) у розмірі 50% від встановленого розміру, замість визначених законодавством 1,5 посадових окладів та окладів за військовим званням».

В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 липня 2022 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач А.М. Горяйнов

Судді В.В. Файдюк

С.Б. Шелест