Справа № 188/1096/22

Провадження № 2/188/114/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2023 року Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Місюра К.В.

за участю секретаря судового засідання: Лисяк А.Є.,

за участю представників сторін:

від позивача: Шульга О.В., представник ОСОБА_1

від відповідача: представник Тюлькіна О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Петропавлівка Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК «Павлоградвугілля», третя особа: Відокремлений підрозділ «Шахтоуправління Першотравенське» Приватного акціонерного товариства «ДТЕК «Павлоградвугілля» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати 

                                                     ВСТАНОВИВ:

     Позивач – ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, відповідно до якого просить стягнути з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК «Павлоградвугілля» на його користь нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 168 724, 69 грн. без урахування прибуткового податку з громадян й інших обов`язкових платежів.  

    Позовні вимоги мотивовані тим, що з 07.11.2016р. по 10.12.2021р. позивач працював у Приватному акціонерному товаристві «ДТЕК «Павлоградвугілля» на посаді гірника підземника другого розряду з повним робочим днем у шахті. 28.08.2017р. його було звільнено за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків. Наказом № 346-к від 26.03.2019р. позивача було поновлено на роботі, відповідно до постанови Дніпровського апеляційного суду від 12.03.2019р. Але 10.12.2021р. позивача знову було звільнено за прогули без поважної причини. Позивач зазначає, що з дня поновлення на роботі – 26.03.2019р. та по день звільнення – 10.12.2021р. трудові правовідносини між сторонами не припинялись і позивачу нараховувалась заробітна плата, з якої щомісячно сплачувались податки та загальнообов`язкові платежі, проте заробітна плата не виплачувалась. Позивач вважає, що відповідно до довідки за формою ОК-5 позивачу було нарахована заробітна плата за 2019, 2020 та 2021 роки в сумі 168 724, 69 грн., які він просить стягнути на свою користь, що і зумовило його звернення до суду з відповідним позовом.   

    В судовому засіданні представник позивача та позивач підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити в повному обсязі з підстав, зазначених в позовній заяві.  

     Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала, зазначивши, що позивач до 10.12.2021 року був застрахованою особою і підприємство, відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» зобов`язано розраховувати та сплачувати ЄСВ, що і було зроблено у випадку позивача, де нарахування єдиного внеску не перевищувала розміру мінімальної заробітної плати, установленої законом на місяць, за який отримано дохід. У випадку позивача суму ЄСВ розраховано, як добуток розміру мінімальної заробітної плати, установленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), і ставки єдиного внеску. Додатково представник відповідача повідомив, що оскільки у ОСОБА_2 за період з квітня 2019 року по грудень 2021 року відсутні продуктивні відпрацьовані години на підприємстві, нарахування заробітної плати не здійснювалось, тому підстави для розрахунку середньої плати відсутні. Отже посилання позивача на нараховану, але не виплачену йому заробітну плату в сумі 168 724, 69 грн. за 2019р., 2020р. та 2021р. є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не заслуговують на увагу. 

    Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

   Суд, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав. 

     Судом встановлено, що ОСОБА_2 знаходився в трудових відносинах з ВСП «ШУ Першотравенське» ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» з 07 листопада 2016 року, згідно розпорядження від 07 листопада 2016 року № 1348-к.

    Відповідно до наказу від 01.08.2017 року № 1015/1-К ОСОБА_2 переміщено на підставі ст. 32 КЗпП України за професією гірник підземний 2 розряду з 01.08.2017 року на дільницю шахтного транспорту № 3, де він працював за цією професією на цій дільниці по час звільнення з підприємства до 28.08.2017 року.

      28.08.2017 року ОСОБА_2 було звільнено за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього правилами внутрішнього трудового розпорядку, на підставі ч. 3 ст. 40 КЗпП України.

     В подальшому, постановою Дніпровського апеляційного суду від 12.03.2019 року ОСОБА_2 поновлено за професією гірника підземного на дільниці шахтного транспорту – 2 шахта «Ювілейна» ВСП «Шахтоуправління Першотравенське» ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля».

      Постановою Верховного Суду від 23.06.2020 року постанову Дніпровського апеляційного суду від 12.03.2019 року залишено без змін.

      На виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 12.03.2019 року наказом № 346-к від 06.03.2019 року ОСОБА_2 поновлено на роботі за професією горноробочий підземний дільниці шахтного транспорту-2 з 28.08.2017 року.

        В подальшому, ОСОБА_2 наказом № 2246 від 10.04.2019 року відсторонено від роботи в зв`язку з не проходженням перевірки знань з питань охорони праці до наступного проведення позапланового інструктажу у місячний строк, а саме: до 10 травня 2019 року з метою недопущення виконання дій позивачем, які не відповідатимуть Правилам безпеки у вугільних шахтах та інших нормативно-правовим актам з охорони праці.

       З 11 травня 2019 року і по час звільнення, тобто 10.12.2021 року ОСОБА_2 припинив з`являтися на підприємство з метою навчання з питань охорони праці, перевірки знань з питань охорони праці та вирішення питання щодо його трудових відносин, причини неявки не повідомляв, звернувшись до суду про оскарження наказу № 2246 від 10.04.2019 року.

       Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 20.11.2019 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання незаконним наказу від 10.04.2019р. «Про відсторонення від роботи» та стягнення коштів було відмовлено.

     Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18.06.2020р. рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 20.11.2019р. залишено без змін.

    Постановою Верховного суду від 18.10.2021 року рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 20.11.2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18.06.2020 року залишено без змін.

     Таким чином, наказ № 2246 від 10.04.2019 року «Про відсторонення від роботи» з 11.04.2019р. по 10.05.2019р. ОСОБА_2 є таким, що відповідає нормам чинного законодавства.

       В подальшому, в зв`язку з неявкою на роботу без поважних причин ОСОБА_2 наказом № 2438-к від 10.12.2021 року звільнено за прогули без поважної причини на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.  

    Позивач вважає, що відповідно до довідки за формою ОК-5 йому була нарахована, але не виплачена заробітна плата за 2019, 2020 та 2021 роки в сумі 168 724, 69 грн., яку він просить стягнути на свою користь з відповідача, що і є причиною спору.

      Частина 1 статті 3 ЦПК України зазначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

      Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст. 10 ЦПК України).

    Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

     Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

    Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

   Отже, сторони по справі перебувають у цивільно-правових відносинах, врегульованих КЗпП України та іншими цивільно-правовими актами.

    Так, предметом спору, є нарахована, але не виплачена заробітна плата ОСОБА_2 за 2019, 2020 та 2021 роки в сумі 168 724, 69 грн., факт нарахування якої підтверджується, на думку позивача, довідкою за формою ОК-5.

     Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

     Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

    Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про оплату праці» основна заробітна плата – це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

   Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, отже в розумінні даних приписів законодавцем заробітна плата не нараховується лише за факт перебування у трудових відносинах.

    Отже, виходячи з положень КЗпП України, Закону України «Про оплату праці» заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності. Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахунково-платіжна відомість.

    Так, як встановлено в судовому засіданні шляхом дослідження письмових доказів, у ОСОБА_2 за період з квітня 2019р. по грудень 2021р. відсутні продуктивні відпрацьовані години на підприємстві, у зв`язку з чим нарахування заробітної плати не здійснювалось (а.с. 51).

    Вказані обставини підтверджуються дослідженими в судовому засіданні графіками роботи персоналу УШТ-2 за період з квітня 2019р. по грудень 2021р. (а.с. 74-102).

     За період з квітня 2019р. по грудень 2021р. на ОСОБА_2 складались рапорти на виконані роботи по дільниці ШТ-2, з яких вбачається, що у ОСОБА_2 відсутні за вказаний період відпрацьовані години, а тому нарахування заробітної плати, відповідно до Закону України «Про оплату праці» не відбувалось (а.с. 103-172).

    До того ж, згідно табелів обліку використання робочого часу за період з березня 2019р. по грудень 2021р. вбачається, що  ОСОБА_2 за вказаний період не здійснював вихід на роботу, тобто був відсутній на робочому місці та не виконував свої функціональні обов`язки (а.с. 173-180).      

    Отже, як встановлено в судовому засіданні, підтверджується матеріалами справи та не заперечувалось позивачем в судовому засіданні, ОСОБА_2 за період з квітня 2019р. по грудень 2021р. не мав продуктивних відпрацьованих годин на підприємстві, тобто не виконував свої функціональні обов`язки.

     Так, відповідно до довідки про доходи від 05.12.2022р. загальна сума доходу ОСОБА_2 за період з 01.04.2019р. по 31.12.2021р. становить 6 797, 69 грн., з яких:

    - у травні 2019р. 1 352, 83 грн. – ЗП=Учбовий пункт-431, 20 грн.+лік/лист-898, 45 грн.+одноразова виплата на ДМС-23, 18 грн.;

     - у червні 2019р. 4 754, 64 грн. – Інші доходи (неоподатковані) – сума безкоштовно наданого вугілля за КД;

       - у грудні 2021р. 545, 95 грн. – ЗП=Компенсація за невикористану відпустку при звільненні – 509, 74 грн.+одноразова виплата на ДМС-36, 21 грн. (а.с. 181).

   На підприємстві за рахунок роботодавця запроваджена програма добровільного медичного страхування (безперервного страхування здоров`я) – комплексна програма страхування, на умовах якої надається добровільне медичне страхування (ДМС) робітникам, до якої було підключено і ОСОБА_2 після його поновлення на роботі,  що підтверджується дослідженими в судовому засіданні Договорами добровільного медичного страхування (а.с. 185-226).

     Отже, при звільненні ОСОБА_2 підприємством нараховані розрахункові за 2 к.д. невикористаної відпустки (з них: щорічна основна відпустка 1 день за період роботи з 07.11.2018р. по 06.11.2019р.; щорічна додаткова відпустка 1 день за період роботи з 07.11.2016р. по 06.11.2017р.) у сумі 509, 74 грн. (а.с. 182).

    Перерахування зроблено платіжним дорученням від 13.12.2021р. із додаванням списків звільнених в цей день працівників (а.с. 183-184).

    Вказані обставини також підтверджуються дослідженими в судовому засіданні розрахунковими листами ОСОБА_2 за період з квітня 2019р. по грудень 2021 р. (а.с. 227-237).

     Як вбачається з вказаних розрахункових листів у ОСОБА_2 у нарахуваннях містяться:

    - за шифром 4Т13 «внески ДМС (добровільне медичне страхування» (наприклад травень 2019р. – 79, 58 грн. і так кожного місяця до його звільнення, змінювалися тільки суми в залежності від умов договору про ДМС).

    У відповідності до договорів добровільного медичного страхування, укладених між відповідачем та страховими компаніями працівники мають право на медичне страхування від роботодавця.

    - за шифром 3 К16 «одноразова винагорода» - це разова пільга, яка не пов`язана з конкретними результатами праці, яка компенсує за рахунок роботодавця податки за всіма доходами в не грошовій формі по працюючим застрахованим працівникам за договорами ДМС.

     - за шифром 4 Н05 – це коефіцієнт підвищення для розрахунку податку з доходів фізичних осіб з доходу в не грошовій формі, відображається інформаційно (довідково) в розрахунковому листі, оскільки у звіті 1ДФ до 2021 року суми доходу в не грошовій формі відображаються сукупно з врахуванням коефіцієнта.

    До того ж, оскільки до 10.12.2021 року ОСОБА_2 був застрахованою особою, відповідач розраховував та сплачував на останнього ЄСВ.

     Отже, довідка ОК-5 є базою розрахунку донарахування ЄСВ до мінімального страхового внеску для страхового стажу у відповідності до вимог п. 4 ст. 7 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», якщо співробітнику нарахована заробітна плата за період, її розмір не може бути менший мінімального страхового внеску.

    Вказані обставини підтверджуються довідкою про нарахування заробітної плати та обчислення ЄСВ ОСОБА_2 від 26.01.2023р., відповідно до якої за період з квітня 2019р. по листопад 2021р. сума для нарахування ЄСВ склала 161 341, 00 грн. (а.с. 248).

    Так, оскільки ОСОБА_2 з квітня 2019р. по листопад 2021р. перебуває у трудових відносинах та є застрахованою особою, підприємство розраховує та сплачує ЄСВ. У випадку ОСОБА_2 база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної зарплати, установленої законом на місяць, за який отримано дохід, суму ЄСВ розраховано як добуток розміру мінімальної заробітної плати, установленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), і ставки єдиного внеску.

    Вказані обставини цілком узгоджуються з нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та не суперечать іншим нормам чинного законодавства України.

   Отже, посилання позивача на довідку за формою ОК-5, як на доказ  нарахованої, але не виплаченої йому заробітної плати в сумі 168 724, 69 грн. за 2019р., 2020р. та 2021р., є помилковим.

   З огляду на викладене, позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.

     Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

           Відповідно до ст. 263 ЦПК України законним і обґрунтованим є рішення, ухвалене судом відповідно до норма матеріального права із дотриманням норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

         На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 141, 142, 258, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд – 

                                                ВИРІШИВ:

        В задоволенні позовних вимог – відмовити.

       Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

     Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.   

Суддя К. В. Місюра