Постанова

Іменем України

08 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 161/14194/20

провадження № 61-2946св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Олійник А. С. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Воробйової І. А., Хопти С. Ф., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Ідея Банк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду від 18 січня 2021 року у складі колегії суддів: Здрилюк О. І., Бовчалюк З. А., Карпук А. К.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Акціонерного товариства «Ідея Банк» (далі - АТ «Ідея Банк») про визнання недійсними окремих положень договору споживчого кредиту.

Позов обґрунтований тим, що 14 серпня 2019 року між ним та АТ «Ідея Банк» укладений договір кредиту та страхування № Z06.00202.005588978 (далі - спірний договір), згідно з умовами якого банк надає позичальнику кредит у розмірі 56 000,00 грн строком на 12 місяців із процентною ставкою 21,99 % річних, а позичальник зобов`язується повернути кредит на умовах, визначених кредитним договором.

Відповідно до пункту 1.5 спірного договору під час користування кредитом, банк надає позичальнику послуги із щомісячного обслуговування кредитної заборгованості, що визначені договором та договором комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, за надання яких встановлена плата відповідно до пункту 5 додатку №1 як «інші послуги банку».

Згідно з пунктом 4 спірного договору сторони дійшли згоди про те, що в додатку № 1, що є невід`ємною частиною договору, зрозуміло та доступно викладено детальний розпис складових загальної вартості кредиту та реальної річної відсоткової ставки; графік платежів з поверненням кредиту, сплати процентів за його користування, сум комісійної винагороди та інших платежів за договором.

Відповідно до пункту 5 додатку №1 до спірного договору позичальник повинен сплатити банку кошти за «інші послуги банку» за весь період дії кредитного договору у розмірі 10 706, 28 грн.

12 серпня 2020 року позивач сплатив загальну вартість кредиту за спірним договором у повному обсязі з урахуванням оплати «інших послуг банку».

Пункт 1.5 кредитного договору та пункт 5 додатку № 1 до спірного договору є такими, що не відповідають законодавству України про споживче кредитування та захист прав споживачів, оскільки встановлено щомісячну плату за «інші послуги банку», тобто додаткову послугу банку, яка за законом має надаватися безоплатно.

Просив визнати з моменту укладення недійсними пункт 1.5 спірного договору та пункт 5 додатку № 1 до спірного договору.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 листопада 2020 року позов задоволено. Визнано недійсним з моменту укладення пункт 1.5. спірного договору. Визнано недійсним з моменту укладення пункт 5 додатку № 1 до спірного договору, в частині встановлення платежу «інші послуги банку». Стягнено з АТ «Ідея Банк» в дохід держави 840,80 грн судового збору.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимога про нарахування та сплату «інших послуг банку» не відповідає передбаченим частині третій статті 509 та частинам першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам конституційного принципу верховенства права.

Визначення у спірному договорі щомісячної плати за додаткову послугу банку, яка за законом має надаватися позивачу безоплатно, є несправедливим і суперечить принципам розумності та добросовісності, тому оспорювані пункти спірного договору є недійсними.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Волинського апеляційного суду від 18 січня 2021 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 листопада 2020 року скасоване, ухвалено нове рішення про відмову в позові.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що сторони досягли згоди за істотними умовами спірного договору відповідно до статті 204 ЦК України, що створює презумпцію правомірності правочину. Тому згідно зі статтею 629 ЦК України спірний договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.

Вимоги позивача спростовуються частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», відповідно до якої до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця (у тому числі за ведення рахунків), які сплачуються споживачем, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, розраховані на дату укладення договору про споживчий кредит, які є обов`язковими для укладення договору про споживчий кредит; статтями 2, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», якими передбачена така форма витрат, як плата за обслуговування кредиту, що визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами, постановою Національного банку України від 08 червня 2017 року № 49, якою затвердженно Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, які розроблено відповідно до Законів України «Про банки і банківську діяльність» «Про національний банк України», «Про споживче кредитування» і встановлюють порядок та методику розрахунку загальної вартості кредиту для споживача.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції неправильно застосував положення статей 203, 215 ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про споживче кредитування», не врахував, що згідно з частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Волинського апеляційного суду від 18 січня 2021 року, просив її скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач не допускав прострочення кредитної заборгованості, тому її обслуговування банк не здійснював. Щомісячні платежі він вчиняв через платіжний термінал, що також виключає обслуговування кредиту банківською установою.

Відповідач не надав жодного доказу на підтвердження надання йому «інших послуг», оскільки у пункті 5 додатку № 1 до спірного договору немає переліку цих послуг.

Оскільки кредитний договір не містить переліку «інших послуг», щомісячна плата за них є несправедливою та недійсною відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 194/1387/19, провадження № 61-7416св20, від 01 квітня 2020 року у справі № 583/3343/19, провадження № 61-22778св19.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У квітні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

14 серпня 2019 року між ОСОБА_1 та АТ «Ідея Банк»укладений спірний договір, згідно з яким банк надав позичальнику кредит у сумі 56 000,00 грн строком на 12 місяців з процентною ставкою 21,99 % річних, а позичальник зобов`язався повернути кредит на умовах, визначених кредитним договором.

Згідно з пунктом 1.5 спірного договору під час користування кредитом, банк надає позичальнику послуги із щомісячного обслуговування кредитної заборгованості, що визначені цим договором та договором комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, за надання яких встановлена плата відповідно до пункту 5 додатку № 1 «інші послуги банку», комісійна винагорода за переказ коштів та приймання готівки з подальшим зарахуванням на рахунки в банку сплачується згідно діючих тарифів банку. Тарифи є невід`ємною частиною договору та розміщені на веб-сайті банку.

Сторони дійшли згоди, що в додатку № 1, що є невід`ємною частиною договору, зрозуміло та доступно викладено: детальний розпис складових загальної вартості кредиту та реальної річної відсоткової ставки; графік платежів з поверненням кредиту, сплати процентів за його користування, сум комісійної винагороди та інших платежів за договором (пункт 4 спірного договору).

Відповідно до пункту 5 паспорта споживчого кредиту, який є додатком № 1 до спірного договору та підписаний позичальником 14 серпня 2019 року, визначено порядок повернення кредиту, кількість та розмір платежів, періодичність внесення. Зокрема, визначено, що за період дії договору позичальник, крім щомісячної суми погашення кредиту та процентів за користування кредитом, повинен сплатити банку платежі за «інші послуги банку» у розмірі 10 706, 28 грн.

Згідно з пунктом 4 додатку № 1 до спірного договору процентна ставка - 21,99 % річних, її тип - змінювана, відкриття пакету послуг - 100,00 грн, плата за обслуговування кредитної заборгованості - 1,60 % щомісячно від початкової суми кредиту. Загальні витрати за кредитом - 73 759,07 грн. Орієнтовна загальна вартість кредиту споживача за весь строк користування кредитом (зокрема, тіло кредиту, відсотки, комісії та інші платежі) - 73 759,07 грн.

Пунктом 5 додатку № 1 до спірного договору визначено порядок повернення кредиту, кількість та розмір платежів, періодичність внесення. Зокрема, визначено, що за період дії договору з 14 вересня 2019 року до 14 серпня 2020 року позичальник, крім щомісячної суми погашення кредиту та процентів за користування кредитом, повинен сплатити банку платежі за «інші послуги банку» за весь період дії кредитного договору в розмірі 10 706,28 грн.

Згідно з пунктом 7 додатку № 1 до спірного договору споживач має право на отримання безкоштовної інформації про споживчий кредит в обумовлених формах.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Предметом спору у цій справі є визнання недійсними пункту 1.5 спірного договору та пункту 5 додатку № 1 до спірного договору з тих підстав, що вони є несправедливими, оскільки ними встановлено споживачу щомісячну плату за «інші послуги банку», тобто супутню послугу банку, яка за законом має надаватися безоплатно.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (стаття 16 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтями 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Суди встановили, що спірний договір укладений 14 серпня 2019 року.

Згідно з частиною першою статті 11 Закону України від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII «Про споживче кредитування» (далі - Закон № 1734-VIII) (у редакції на час укладення спірного договору) після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

У разі якщо розмір майбутніх платежів і строки їх сплати не можуть бути встановлені у договорі про споживчий кредит (кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії тощо), споживачу також у строк, визначений цим договором, надається виписка з рахунку/рахунків (за їх наявності), у якій зазначаються: стан рахунку на певну дату, оборот коштів на рахунку за період часу, за який зроблена виписка з рахунку (з описом проведених операцій), баланс рахунку на початок періоду, за який зроблена виписка, баланс рахунку на кінець періоду, за який зроблена виписка, дати і суми здійснення операцій за рахунком споживача, застосована до проведених споживачем операцій процентна ставка, будь-які інші платежі, застосовані до проведених споживачем операцій за рахунком, та/або будь-яка інша інформація, передбачена договором про споживчий кредит (частина друга статті 11 Закону № 1734-VIII).

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону № 1734-VIII умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 215 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 215 ЦК України нікчемний правочин - це правочин, недійсність якого встановлена законом.

Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно із частинами першою, третьою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону № 1734-VIII загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону № 1734-VIIIдо загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на додаткові та супутні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону № 1734-VIIIПравління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит(далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, затверджених постановою ПравлінняНаціонального банку Українивід 08 червня 2017 року № 49 (далі - Правила про споживчий кредит) банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом - це витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (зокрема за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону № 1734-VIII та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлювлення у договорі споживчого кредиту плати за обслуговування кредитної заборгованості.

У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержания процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов`язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки iсуми належних платежів.

Закон № 1734-VIII визначає оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 194/1387/19, провадження № 61-7416св20, від 01 квітня 2020 року у справі № 583/3343/19, провадження № 61-22778св19, на які посилається ОСОБА_1 у касаційній скарзі.

З урахуванням викладеного, умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом № 1734-VIII (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону № 1734-VIII.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17 серпня 2022 року у справі № 180/1434/20, провадження № 61-9418св21, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, провадження № 14-44цс21.

Верховний Суд зауважує, що висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 13 липня 2022 рокуу справі № 496/3134/19, провадження № 14-44цс21 щодо тлумачення статей 11, 12 Закону № 1734-VIII, є застосовними у справах про визнання нікчемними умов договору споживчого кредитування (після 10 червня 2017 року), відповідно до яких банк встановлює для споживача будь-які додаткові платежі на підставі частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону № 1734-VIII.

Згідно з пунктом 4 спірного договору сторони дійшли згоди про те, що в додатку № 1, що є його невід`ємною частиною, доступно викладено детальний опис складових загальної вартості кредиту та реальної річної відсоткової ставки, графік платежів з повернення кредиту, сплати процентів за його користування, сум комісійної винагороди та інших платежів за договором (а. с. 7).

Відповідно до змісту договору, позичальник погоджується з тим, що ДКБОФС, тарифи, зокрема паперові версії, розміщені у відділенні банку або кредитного посередника, йому зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення, акцептує публічну пропозицію про приєднання до ДКБОФС АТ «Ідея Банк», яка розміщена на офіційному вебсайті банку: www.ideabank.ua (пункт 3 спірного договору).

Згідно з матеріалами справи відповідно до паспорта споживчого кредиту, що є додатком № 1 до спірного договору, в інформації щодо реальної річної процентної та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача зазначена процентна ставка - 21,99 % річних, плата за обслуговування кредитної заборгованості - 1,60 % щомісячно від початкової суми кредиту, загальні витрати за кредитом - 73 759,07 грн, реальна річна відсоткова ставка - 104,04853822 %.

Відповідно до пункту 1.5 спірного договору позичальнику встановлена плата за щомісячне обслуговування кредитної заборгованості та зазначена в пункті 5 додатку № 1 до нього (паспорт споживчого кредиту), хоча плата за обслуговування кредитної заборгованості - 1,60 % міститься у пункті 4.2.

Системний аналіз умов спірного договору дає підстави для висновку, що відповідач не вказав у кредитному договорі чи в паспорті споживчого кредиту та не роз`яснив позивачу, які саме послуги АТ «Ідея Банк» йому надає, і що входить в «інші послуги банку».

Верховний Суд зауважує, що у тексті спірного договору та додатку до нього, матеріалах справи та на офіційному вебресурсі відповідача (в редакції на час укладення спірного договору) немає переліку дій, операцій АТ «Ідея Банк, які включені до послуги з щомісячного обслуговування кредитної заборгованості, яка є постійною і сплачувалась до повного повернення суми кредитувідповідно до спірного договору.

У відзиві на позовну заяву та апеляційній скарзі, АТ «Ідея Банк» посилається на те, що у складі оскаржуваних супутніх послуг банку є, зокрема платежі за ведення рахунку та розрахунково-касове обслуговування. Водночас вказує, що банк має право встановлювати комісію за обслуговування кредитної заборгованості, а тому намає підстав визнавати пункт 1.5 спірного договору недійсним (а. с. 24, 42 - 43).

Щомісячна плата за обслуговування зазначена у пункті 4.2 додатку № 1 до спірного договору, проте пункт 5 додатку № 1 передбачає платежі за додаткові та супутні послуги (за ведення рахунку, розрахунково-касове обслуговування, комісія за надання кредиту, інші послуги банку).

Оцінюючи пункти 1.5, 4 спірного договору, пункти 4.2, 5 паспорта споживчого кредиту в системному зв`язку з поясненнями відповідача, Верховний Суд дійшов висновку, що АТ «Ідея Банк» чітко не визначив, яка саме супутня послуга з обслуговування кредиту передбачена кредитним договором та оплачена ОСОБА_1 , які щомісячні операції чи дії входять до цієї послуги, чи тотожні вони послугам, які банк має надавати безкоштовно відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону № 1734-VIII.

Водночас у матеріалах справи немає доказів, що позивач звертався до банку раз на місяць чи частіше про надання інформації про стан кредиту.

Вказане дає підстави для висновку, що позивач взагалі не звертався до банку із запитом про надання інформації про стан кредиту ні раз на місяць, ні частіше, на що посилався ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу та касаційній скарзі, що не заперечувало АТ «Ідея Банк» в судах попередніх інстанцій (а. с. 24, 42).

Відповідно до матеріалів справи позивач не здійснював щомісячні платежі за спірним договором через каси банку, а здійснював розрахунки через платіжні термінали І-ВОХ (рекомендованого відповідачем партнера банку) з додатковою комісією партнера, жодних послуг у АТ «Ідея Банк» щодо обслуговування кредиту не запитував і не отримував (а. с. 14 - 16, 54).

Європейський суд з прав людини зазначав, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (рішення від 06 грудня 2007 року у справі «Воловік проти України», заява № 15123/03, пункт 45).

Нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача (частина восьма статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Особа, яка включила ту чи іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується, зокрема в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову. Зазначене правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (no individually negotiated), а й щодо умов, які хоч і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the diminant sinfluence of the party).

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17, провадження № 61-18730св20.

З огляду на викладене та встановлені обставини справи, Верховний Суд, погоджується з висновками суду першої інстанції, що при укладенні спірного договору встановлено щомісячну плату за таку супутню послугу банку, визначену як плату за обслуговування кредитної заборгованості (або «інші послуги банку»), яка за законом має надаватися безоплатно, та враховує, що така умова договору як оплатність інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною.

Верховний Суд також зауважує, що визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, у зв`язку з тим, що нікчемний правочин є недійсним відповідно до закону з моменту його укладення.

Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, провадження № 14-44цс21.

Верховний Суд частково виходить за межі доводів і вимог касаційної скарги відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України, у звязку з необхідністю врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, провадження № 14-44цс21, після подання касаційної скарги.

Позивач звернувся з позовом про визнання умов договору недійсними, з вимогою про застосування наслідків недійсності не звертався, Верховний Суд встановив, що оспорювані умови договору кредиту та страхування є нікчемними, тому дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції неправильно визначив характер спірних правовідносин, помилково витлумачив норми матеріального права, які підлягають застосуванню, проте дійшов правильного висновку про відмову у позові, тому оспорюване рішення підлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, зміну оскаржуваного судового рішення шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки зміна мотивувальної частини оскаржуваного судового рішення не призвела до іншого результату вирішення справи, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Волинського апеляційного суду від 18 січня 2021 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині постанову Волинського апеляційного суду від 18 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. С. Олійник

Судді: О. В. Білоконь

І. А. Воробйова

С. Ф. Хопта

В. В. Яремко