Постанова

Іменем України

20 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 520/11160/18

провадження № 61-3593св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач (відповідач за об`єднаним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за об`єднаним позовом) - Одеська міська рада,

третя особа за об`єднаним позовом - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Коваль Наталія Вікторівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року в складі колегії суддів: Колеснікова Г. Я., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог позовної заяви

У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Одеської міської ради про встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю понад п`ять років і визнання права власності у порядку спадкування.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вона з 2007 року проживала однією сім`єю з ОСОБА_2 до його смерті (

ІНФОРМАЦІЯ_1 ), оскільки близьких та рідних людей у нього не було. Вказувала, що вона зі спадкодавцем вели спільне господарство, разом вирішували повсякденні питання та мали спільний бюджет. ОСОБА_2 відносився до неї як рідний батько. Зазначала, що вона дбала про здоров`я ОСОБА_2 , його матеріальну та моральну стабільність. Оскільки ОСОБА_2 не мав джерел для проживання, то саме ОСОБА_1 забезпечила його продуктами харчування, ліками, одягом, взуттям тощо, а також здійснила його поховання після смерті.

Зазначала, що вона вже зверталася із заявою про встановлення вказаного вище факту, яка була задоволений судом першої інстанції у порядку окремого провадження, проте судом апеляційної інстанції таке рішення скасовано, заява про встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю залишена без розгляду, ОСОБА_1 роз`яснено право на подачу до суду відповідного позову на загальних підставах.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила: встановити юридичний факт, що вона проживала однією сім`єю з ОСОБА_2 більш ніж п`ять років до часу відкриття спадщини, а саме з 2007 року до дня його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 , і є спадкоємцем четвертої черги за законом після смерті ОСОБА_2 ; визнати за нею права власності на

квартиру АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 .

У лютому 2019 року Одеська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Коваль Н. В., про визнання спадщини відумерлою, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину за законом, витребування майна з незаконного володіння.

Позовна заява Одеської міської ради мотивована тим, що після смерті ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у нього відсутні спадкоємці за заповітом та за законом, а тому орган місцевого самоврядування має

право на визнання спадщини, яка складається з квартири

АДРЕСА_1 , відумерлою, та право на захист своїх інтереси як власника вищевказаної квартири шляхом витребування майна з незаконного володіння і скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 . Разом з тим на підставі рішення Київського районного суду міста Одеси від 04 вересня 2017 року, яке

в подальшому скасоване апеляційним судом 19 липня 2018 року, ОСОБА_1 27 вересня 2017 року видано свідоцтво про право на спадщину за законом на спірну квартиру, яке, враховуючи викладене,

є недійсним та підлягає скасуванню.

На підставі викладеного Одеська міська рада просила: визнати відумерлою спадщину після ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка складається з квартири АДРЕСА_1 ; визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом на вказану квартиру, яке зареєстроване у реєстрі нотаріальних дій за № 1075 та видане ОСОБА_1 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Коваль Н. В.; витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь територіальної громади

міста Одеси в особі Одеської міської ради спірну квартиру; встановити порядок виконання рішення суду, відповідно до якого після набрання ним законної сили це рішення є підставою для управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради для скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 37298169 від 27 вересня 2017 року, прийнятого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Коваль Н. В., а також

є підставою для реєстрації за територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 17 квітня 2019 року вказані позови об`єднано в одне провадження.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 24 грудня 2019 року задоволено позов ОСОБА_1 .

Встановлено юридичний факт того, що ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживала однією сім`єю з ОСОБА_2 ,

ІНФОРМАЦІЯ_3 , більш ніж п`ять років до часу відкриття спадщини, а саме з 2007 року до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

і є спадкоємцем четвертої черги за законом після смерті ОСОБА_2 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру

АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 .

У задоволенні позову Одеської міської ради відмовлено.

Стягнуто з Одеської міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 9 514,80 грн.

Скасовано арешт на квартиру

АДРЕСА_1 , який накладено ухвалою від 19 березня 2019 року у справі

№ 520/3562/19 (об`єднаної зі справою № 520/11160/18).

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 довела факт проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю з 2007 року і до його смерті, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 . Задоволення позову ОСОБА_1 , зокрема, й визнання за нею права власності на спадкове майно, є одночасно підставою для відмови у позові Одеської міської ради про визнання спадщини після смерті ОСОБА_2 відумерлою, оскільки правовою підставою для такого визнання є факт відсутності інших спадкоємців за законом та заповітом. Інші вимоги Одеської міської ради

є похідними від вимог про визнання спадщини відумерлою, тому також не підлягають задоволенню.

Постановою Одеського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року апеляційну скаргу Одеської міської ради задоволено, рішення Київського районного суду міста Одеси від 24 грудня 2019 року скасовано ухвалено нове судове рішення.

Позов Одеської міської ради задоволено.

Визнано відумерлою спадщину ОСОБА_2 , померлого

ІНФОРМАЦІЯ_1 , що складається з однокімнатної квартири

АДРЕСА_1 , загальною площею 30,1 кв. м, житловою площею 12,4 кв. м, що належала спадкодавцю ОСОБА_2 на праві власності, на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 24 вересня 2007 року управлінням житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Одеської міської ради.

Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 , яке зареєстроване в реєстрі нотаріальних дій за № 1075, видане

ОСОБА_1 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Коваль Н. В.

Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради квартиру АДРЕСА_1 .

Встановлено порядок виконання рішення суду, відповідно до якого після набрання ним законної сили це рішення є підставою для управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради для скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень

(з відкриттям розділу) індексний номер 37298169 від 27 вересня 2017 року, прийнятого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Коваль Н. В., а також є підставою для реєстрації за територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради права власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 30,1 кв. м, житловою площею 12,4 кв. м.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто ОСОБА_1 на користь Одеської міської ради судовий збір за подачу позову в розмірі 4 222 грн та за подачу апеляційної скарги - 14 272,21 грн, а всього - 18 494,21 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 не довела, що вона проживала однією сім`єю з ОСОБА_2 , була пов`язана

з ним спільним побутом та мала взаємні права і обов`язки.

ОСОБА_1 не надала доказів на підтвердження факту спільного придбання майна як рухомого, так і нерухомого (в тому числі чеків, квитанцій про оплату товарів, лікарських засобів, предметів вжитку, про сплату комунальних послуг, свідоцтв про право власності), заповітів, ділової та особистої переписки. Саме по собі надання правовстановлюючих документів ОСОБА_2 на квартиру, свідоцтва про його смерть та понесення витрат на поховання, не може бути підтвердженням факту спільного проживання.

Крім того, у період з 2007 року до 2017 року, ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , на їхньому триманні були малолітні діти, тобто позивач мала свою сім`ю. ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , об`єктивно не могла одночасно утворити іншу сім`ю та постійно спільно проживати з 2007 року до 2017 року (протягом 10 років) разом з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто з особою, старше її на 40 років, в одній кімнаті, площею 12,4 кв. м. Отже, ОСОБА_1 не може вважатися спадкоємцем ОСОБА_2 за законом четвертої черги.

Оскільки ОСОБА_1 не мала права на спадкування, а спадкоємці ОСОБА_2 за заповітом і за законом відсутні, то квартира

АДРЕСА_1 є відумерлою спадщиною та власністю територіальної громади міста Одеси. Спірне майно вибуло

з володіння територіальної громади міста Одеси на підставі свідоцтва про право на спадщину, яке було видано нотаріусом на підставі рішення суду, що у подальшому скасовано.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року, справу передати на новий розгляд до апеляційного суду.

Рух справи в суді касаційної інстанції

15 квітня 2022 року ОСОБА_1 надіслала засобами електронного зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року.

Верховний Суд ухвалою від 20 травня 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року, витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження постанови апеляції позивач посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Вказує на застосування в оскаржуваній постанові норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 12 серпня 2019 року у справі

№ 521/16365/15. Крім того, зазначає, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, а його висновки не відповідають фактичним обставинам справи. Апеляційний суд помилково залишив поза увагою показання свідків, які підтверджували вимоги ОСОБА_1 .

Касаційна скарга мотивована тим, що наявність у ОСОБА_1 дитини та шлюбних відносин з чоловіком не перешкоджало їй дбати про ОСОБА_2 та проживати з ним однією сім`єю як донька та батько. Проживаючи разом, вони мали спільний бюджет і вели спільне господарство, ОСОБА_2 не був одружений, не мав своїх дітей, тому відносився до родини позивача як рідний батько. Позивач дбала про

його здоров`я, забезпечувала матеріальну та моральну стабільність, купувала ліки, продукти харчування та одяг. Всі оригінали особистих

і правовстановлюючих документів ОСОБА_2 перебувають у позивача.

Позиції інших учасників

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , який проживав в квартирі АДРЕСА_1 . Після його смерті відкрилась спадщина на зазначену квартиру загальною площею 30,1 кв. м, що складається із однієї кімнати житловою площею

12,4 кв. м, яка належала ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 24 вересня 2007 року.

ОСОБА_1 , яка проживала та була зареєстрована у квартирі АДРЕСА_2 , 07 квітня 2017 року звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , посилаючись на те, що вона проживала з ним однією сім`єю

з 2007 року. Вказувала, що крім неї інших спадкоємців немає.

ОСОБА_1 02 серпня 2017 року звернулася до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, визначивши заінтересованою особою приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Коваль Н. В.

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 04 вересня 2017 року

у справі № 520/8991/17 заяву ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту задоволено. Встановлено факт проживання ОСОБА_1 однією сім`єю з ОСОБА_2 з 2007 року до дня його смерті, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 , і що вона є спадкоємцем четвертої черги за законом після смерті спадкодавця.

На підставі вказаного рішення суду приватний нотаріус Коваль Н. В.

27 вересня 2017 року видала свідоцтво про право на спадщину за

законом № 1075 та до реєстру речових прав на нерухоме майно внесені відомості про право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 .

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 19 липня 2018 року скасовано рішення Київського районного суду міста Одеси від 04 вересня 2017 року у справі № 520/8991/17. Заяву ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту залишено без розгляду у зв`язку з наявністю спору про право.

Згідно з матеріалами спадкової справи, крім ОСОБА_1 , від інших спадкоємців після смерті ОСОБА_2 заяв про прийняття спадщини до нотаріальної контори не надходило.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , просила встановити факт її проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у період

з 2007 року до 06 лютого 2017 року та визнати за нею право власності на спадкове майно.

Відповідно до довідки про склад сім`ї та реєстрації ОСОБА_2 з 11 квітня 1988 року був зареєстрований один в квартирі АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 з 17 березня 2000 року зареєстрована в квартирі АДРЕСА_2 , житловою площею 17,29 кв. м, яка розташована поруч із квартирою спадкодавця. Згідно з довідкою

з місця проживання про склад сім`ї та реєстрацію з ОСОБА_1 проживають та зареєстровані її діти: з 19 грудня 2017 року дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та з 05 травня

2018 року син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

За довідкою про склад сім`ї та реєстрацію, виданою комунальним підприємством «Житлово-комунальний сервіс «Вузівський» та складеною після смерті ОСОБА_2 , на ОСОБА_1 відкрито особовий рахунок без її реєстрації у квартирі

АДРЕСА_1 .

Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 з 28 лютого 2003 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , у 2018 році

у подружжя народився син ОСОБА_5 . Також на утриманні подружжя перебувала малолітня дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Матеріали справи не містять доказів про розірвання вказаного шлюбу.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція),

а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені

в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Правовідносини, що виникли між сторонами спору, в основному регулюються главою 86 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) про спадщину.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Зокрема, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу) (частини перша та друга статті 1220 ЦК України).

Відповідно до глави 86 ЦК України за загальним правилом спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово та на підставі споріднення. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Однак, положення зазначеної глави ЦК України передбачають також спадкування не тільки на підставі споріднення, а й за фактом

спільного проживання (статті 1258-1265). Зокрема, за положеннями

статті 1264 і 1265 ЦК України передбачається, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини та інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно (п`ята черга спадкування), причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 Сімейного кодексу України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.

Для набуття права на спадкування за законом на підставі

статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: проживання однією сім`єю із спадкодавцем; на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

Вказані висновки викладено у постанові Верховного Суду від 12 січня

2023 року у справі № 754/6012/21.

Стаття 3 Сімейного кодексу України визначає, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

У постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року в справі

№ 686/15993/21 зазначено, що згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Таким чином, обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання,

є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

За правилами частини третьої статті 12, частини першої

статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Верховний Суд під час касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування певних стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає відповідний розподіл та покладання тягаря доказування на сторони певним чином. Одночасно згаданий принцип не передбачає обов`язок суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22 червня 2022 року у справі № 757/15585/20.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, який у рішенні

у справі «Дж. К.» та інші проти Швеції» зазначив, що у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність

і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним

у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, яка переглядається апеляційний суд правильно зазначив, що обставини спільного проживання та ведення спільного господарства

у період з 2007 року до дня його смерті спадкодавця - ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 у встановленому законом порядку не доведені. ОСОБА_1 з 28 лютого 2003 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , має інше зареєстроване місце проживання,

в якому також проживають та зареєстровані її діти: ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження придбання спільного з ОСОБА_2 майна як рухомого, так і нерухомого (чеків, квитанцій про оплату товарів, лікарських засобів, предметів вжитку, про сплату комунальних послуг, свідоцтв про право власності тощо), заповітів, ділової та особистої переписки, з яких би вбачалося, що ОСОБА_2 вважав себе батьком або членом сім`ї ОСОБА_1 .

За таких обставин дослідивши наявні у справі докази, надавши їм належну оцінку, апеляційний суд, зробив обґрунтований висновок про те, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини за місцем проживання спадкодавця, пов`язаність їх спільним побутом, наявність взаємних прав та обов`язків, що є визначальним у вирішенні питання про спадкування на підставі

статті 1264 ЦК України, у зв`язку з чим дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 не набула право на спадкування за законом як спадкоємець четвертої черги.

Одночасно ЦК України запобігає таким ситуаціям, коли відсутність спадкоємців має наслідками відсутність власників спадкового майна та його занепад. А тому передбачає у такому випадку перехід прав на це майно до територіальної громади за місцем знаходження цього майна

(стаття 1277 ЦК України). Відтак у разі відсутності спадкоємців за заповітом чи за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття у територіальної громади виникає інтерес щодо переходу спадкового майна у власність громади.

Інтерес територіальної громади в отриманні спадкового майна у власність громади в разі відсутності спадкоємців є наслідком неотримання спадщини будь-ким зі спадкоємців або наслідком їх відсутності взагалі.

Частини перша та друга статті 1277 ЦК України визначає, що у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини.

Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням (частина третя статті 1277 ЦК України).

Одеська міська рада є особою, інтерес якої полягає у реалізації правил статті 1277 ЦК України та переходу спірної квартири у власність територіальної громади.

Встановлено, що після смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) ОСОБА_2 відкрилася спадщина, що складається зі спірної квартири

АДРЕСА_1 . Ні заповіти, ні спадкові договори спадкодавцем не складалися, спадкоємці відсутні.

Враховуючи зазначене, апеляційний суд, надаючи належну оцінку наявним

у матеріалах справи доказам, дійшов обґрунтовано висновку про наявність підстав, передбачених статтею 1277 ЦК України, для визнання спадщини, що складається з квартири АДРЕСА_1 , відумерлою у зв`язку із відсутністю у спадкодавця спадкоємців за заповітом і за законом, а отже і переходу квартири у власність територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради.

Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, які були викладені у постанові Верховного Суду від 12 серпня 2019 року у справі № 521/16365/15, враховуючи наступне.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини

є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не

будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Так, у справі № 521/16365/15 позивач просив встановити факт спільного проживання однією сім`єю зі спадкодавцем з 02 квітня 2009 року по день її смерті та визнати за ним у порядку спадкування за законом право власності на квартиру. Постановою Верховного Суду від 12 серпня 2019 року рішення суду першої інстанції у нескасованій частині та постанову апеляційного суду залишено без змін. У справі № 521/16365/15 суди встановили, що 02 квітня 2009 року позивач вселився до квартири спадкодавця і став проживати з нею однією сім`єю, був пов`язаний з нею спільним побутом та мав спільний бюджет, що підтверджується договором про надання телекомунікаційних послуг, в якому вказані його прізвище та адреса проживання; розрахунковою книжкою послуг за квартиру за 2009-2015 роки та квитанціями про сплату ним комунальних платежів, а також квитанціями про придбання ним медичних ліків за 2012 рік, 2014-2015 роки для спадкодавця, оскільки остання була інвалідом першої групи та потребувала постійного стороннього догляду, який він і здійснював.

Отже, відсутні підстави вважати, що суд апеляційної інстанції у справі, яка переглядається, не врахував висновки щодо застосування норм права

у подібних правовідносинах, які викладені у наведеній як приклад постанові касаційного суду, оскільки суди виходили з конкретних обставин кожної окремої справи.

Апеляційний суд надав належну правову оцінку обставинам справи та зробив обґрунтовані висновки, які викладено у мотивувальній частині оскаржуваної постанови.

Помилковими є доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази та не дав їм належна оцінку, безпідставно залишив поза увагою показання свідків, а висновки апеляційного суду ґрунтуються на недопустимих доказах, оскільки оскаржувана постанова прийнята на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були надані до суду у визначеному процесуальним законом порядку та були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість.

Разом із тим, встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Дослідження доказів - це процесуальна діяльність суду та інших учасників цивільного процесу щодо безпосереднього сприйняття і вивчення в судовому засіданні фактичних даних, якими сторони обґрунтовують свої вимоги чи заперечення. Результат оцінки доказів апеляційним судом у цій справі знайшов відображення в мотивувальній частині оскаржуваної постанови, в якій вказано, які факти судом встановлені, на основі яких доказів, які докази були відкинуті судом і з яких мотивів. Оцінка зібраних доказів апеляційним судом здійснено з точки зору їх достовірності, повноти, несуперечності, достатності на основі внутрішніх переконань.

Колегія суддів, проаналізувавши зміст оскаржуваної постанови з точки зору застосування норми права, яка стала підставою для розгляду позову та вирішення справи по суті, дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення відповідно до встановлених у справі обставин на підставі поданих сторонами доказів та правильно застосував норми матеріального права у спірних правовідносинах.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди

з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення

обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог

статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження

в апеляційному суді з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

ЄСПЛ вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ

у справі «Серявін та інші проти України»).

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої

статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук