Справа № 420/6820/22

  У Х В А Л А

27 лютого 2023 року                                                                                             м. Одеса                                                                                                        

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Глуханчука О.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області про визнання протиправними дій та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області, у якому позивач просить суд:

визнати протиправними дії Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області щодо нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у зв`язку із надмірно утриманим податком із заробітної плати та стягнути на користь ОСОБА_1 заробітну плату в сумі 21100,1 грн.;

стягнути із Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_1 компенсацію за затримку виплати зарплати в сумі 7596,0 грн.;

стягнути із Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_1 судові витрати.

Ухвалою суду від 17 травня 2022 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

30 червня 2022 року до суду за вхід. №20939/22 від представника Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області надійшло клопотання про залишення без розгляду адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області з підстав пропуску строку звернення до суду.

Клопотання мотивоване тим, що на виконання рішення суду, а саме Додаткової постанови від 12.06.2018 по справі № 2a-4555/08/1570, Головним управлінням Держпродспоживслужби в Одеській області відповідно до Розрахунково-платіжної відомості за червень 2018 року здійснено нарахування ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 159 824, 86 грн. Дата проведення банком відповідної операції - 20 червня 2018 року.    

Таким чином, як зазначив заявник, ОСОБА_1 достеменно відомо про здійсненні відрахування податків та зборів до Державного бюджету України, починаючи з червня 2018 року, однак, з позовної заявою про повернення надмірно утриманого податку ОСОБА_1 звернувся лише у 2022 році.

З наведених підстав заявник вважає, що, зважаючи на приписи частини 2 статті 122 КАС України, строк оскарження таких дій Головного управління закінчився ще 20 грудня 2018 року.

Розглянувши вказане клопотання відповідача, суд дійшов наступного.

У відповідності з п. 3 ч. 3 КАС України, учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Згідно п.2 ч.1     ст.19 КАС України     юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

За змістом частин першої, другої     статті 122 КАС України     адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.

Частиною третьою цієї ж статті обумовлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.    

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Наслідки пропуску строків звернення до адміністративного суду встановлені статтею 123 КАС України, згідно з якою, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

За правилами частини другої     статті 235 зазначеного Кодексу     при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до ч. 1     ст. 233 КЗпП України (у редакції, чинній на дату звернення позивача до суду з даним позовом), працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

Згідно з частиною другою     статті 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Отже, право на заробітну плату не обмежується будь-яким строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з указаної норми (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з даним позовом).

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частини другої     статті 233 КЗпП України.

Так, у     рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013     у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої     статті 233 КЗпП України, ст.ст.1,     12 Закону України «Про оплату праці»     зазначив, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому          належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного     рішення Конституційний Суд України     розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій     статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду з якими не обмежується будь яким-строком.

Верховний Суд України в постанові від 26 жовтня 2016 року у справі № 362/7105/15-ц (провадження № 6-1395цс16), проаналізувавши зміст частини другої статті 233 КЗпП України, зробив висновок, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто всіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат. Верховний Суд України вказав, що позовна вимога про стягнення компенсації за вимушений прогул відноситься до вимог щодо порушення законодавства про оплату праці та відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 620/3884/18 (провадження № К/9901/10912/19), від 05 вересня 2019 року у справі № 813/1247/17 (провадження № К/9901/49937/18), від 30 жовтня 2018 року у справі № 826/12721/17 (провадження № К/9901/37996/18) визначив, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, яка включає всі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, зокрема й за час вимушеного прогулу, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснено роботодавцем нарахування таких виплат, а тому до спірних правовідносин (стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу) не застосовуються положення частини першої статті 233 КЗпП України в частині визначення строку звернення до суду.

Отже, аналіз наведених правових актів, з урахуванням рішення Конституційного Суду України, дає підстави для висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, яка включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час вимушеного прогулу, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Аналізуючи зміст частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на дату звернення позивача до суду з даним позовом), можна зробити висновок, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, і не залежить від здійснення роботодавцем нарахування таких виплат.

Вказані висновки викладені у Постанові Великої Палати Верховного суду від 8 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19.

Предметом розгляду даної справи є правомірність дій відповідача щодо розрахунку податків при їх утриманні з середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу позивача.

Відтак, враховуючи наведені положення законодавства та встановлені обставини, суд дійшов висновку, що у задоволенні клопотання Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області про залишення позовної заяви без розгляду у порядку статті 123 КАС України слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 122, 123, 241, 242, 243, 248, 256 КАС України,

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області про залишення без розгляду адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала з питань залишення позовної заяви без розгляду не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

Заперечення на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, включається до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя                                                                                                     О.В. Глуханчук