Постанова

Іменем України

15 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 175/4348/17

провадження № 61-17603св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: голова садівничого товариства «Урожай» Єремєєва Марія Володимирівна, Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровському районі в особі заступника директора Садового Ігоря Дмитровича,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 квітня 2021 року у складі судді Васюченка О. Г. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року у складі колегії суддів Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб: голова Cадівничого товариства «Урожай» (далі - СТ «Урожай») Єремєєва М. В., Департамента Державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровському районі, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Позовну заяву мотивував тим, що він є власником земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 0,0671 га з цільовим призначенням для ведення садівництва, яка розташована у СТ «Урожай» на території Ювілейної (після зміни найменування - Слобожанської) сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області. Суміжна земельна НОМЕР_2 належить відповідачу ОСОБА_2 .

Зазначив, що відповідач без дозволів та погоджень із державними органами на своїй ділянці збудувала два двоповерхових будинки, які знаходяться на межі належних позивачу та відповідачу земельних ділянок.

Послався на те, що у порушення пункту 3.17 Б.2.4.-1-94 «Планування та забудова міських та сільських поселень» під час будівництва ОСОБА_2 не відступила 1 метр від межі земельних ділянок, а система водовідведення у будинках влаштована так, що атмосферні опади з них потрапляють на земельну ділянку позивача, де постійно збираються калюжі.

Без дозволу ОСОБА_1 відповідач для укріплення свого фундаменту зробила бетонне вимощення, після того, як стіни почали тріскатися, насипала шлак під свій будинок та на земельну ділянку позивача.

Вважає, що дії відповідача порушують права позивача на володіння та користування земельною ділянкою.

Просив суд зобов`язати відповідача усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, шляхом знесення самочинно збудованих двох двоповерхових будинків на земельній ділянці відповідача, які збудовані на межі із належною йому земельною ділянкою.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням від 21 січня 2019 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у позові відмовив.

Рішення місцевий суд мотивував тим, що на час отримання позивачем державного акта на належну йому земельну ділянку НОМЕР_1 від 12 жовтня 2012 року на суміжній земельній ділянці № НОМЕР_2 , що належить відповідачу, вже були побудовані вказані будівлі, позивач не мав претензій з цього приводу до відповідача при встановленні меж своєї земельної ділянки, суміжної із земельною ділянкою ОСОБА_2 .

Вважав, недоведеним, що усунення перешкод у користуванні позивачем земельною ділянкою можливе лише єдиним шляхом - знесення садових будинків відповідача, а також що саме такий захід буде співмірним з інтересами обох сторін.

Виходив з того, що позовних вимог про перенесення відповідачем споруд у справі не заявлено.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою від 04 червня 2019 рокуДніпровський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 21 січня 2019 року залишив без змін

Постанову суд апеляційної інстанції мотивував законністю та обґрунтованістю рішення місцевого суду.

Короткий зміст постанови суду касаційної інстанції

Верховний Суд постановою від 27 січня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 21 січня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 червня 2019 року скасував, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанову суд касаційної інстанції мотивував тим, що суди належним чином не дослідили висновок експертного будівельно-технічного дослідження від 06 листопада 2017 року № 104/17;не встановили чи відбувалась перебудова чи надбудова побудованої господарської (присадибної) будівлі та споруди після 05 серпня 1992 року; суди не надали оцінки встановлених експертом порушень: стікання атмосферних опадів, порушення пункту 3.25 та табл.1 додатку 3.1. до ДБН 360-92.

Виходив з того, що суди в повній мірі не перевірили чи не підтверджують наведені у позові обставини, у взаємному зв`язку з іншими доказами у їх сукупності, факту створення позивачу перешкоди у користуванні його земельною ділянкою. Суди не дослідили посилання відповідача на те, що вона уступила частину земельної ділянки, яка повинна була їй виділена на користь відповідача, як наслідок забудови межі. Крім того, суди не з`ясували чи наявні перешкоди для позивача у користуванні земельною ділянкою.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням від 16 квітня 2021 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у позові відмовив.

Рішення місцевий суд мотивував пропуском строку позовної давності та недоведеністю позовних вимог.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою від 29 вересня 2021 року Дніпровський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 квітня 2021 року залишив без змін.

Постанову суд апеляційної інстанції мотивував тим, що обраний позивачем спосіб усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованих двох двоповерхових будинків відповідача є крайнім заходом, який може бути застосований лише після доведення порушення прав позивача саме відповідачем, за відсутності іншого способу захисту порушених прав, зокрема перебудови об`єкта самочинного будівництва (прибудови).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою для відкриття касаційного провадження ОСОБА_1 зазначив неврахування висновку щодо застосування статей 103, 152 ЗК України, статей 376, 391 ЦК України, без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 20 травня 2014 року у справі № 64/366-10 (№ 3-20гс14) та від 18 травня 2016 року у справі № 922/51/15 (№ 3-194гс16), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року № 607/15489/15-ц та постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року (справа № 822/2149/18);

суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, З частини другої статті 389 цього Кодексу, а саме суди першої та апеляційної інстанції ігнорують докази у справі та норми законів щодо незаконного будівництва, ігнорують постанову Верховного Суду.

Касаційну скаргу мотивував тим, що місцевий суд знов формально підійшов до розгляду справи, як це вже зазначалось в постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року і не розглянув справу по суті належним чином, а підставою для винесення рішення є ігнорування висновку судового експерта та застосування позовної давності.

Зазначив, що позов є негаторним, отже не має позовної давності.

Вважає, що місцевий суд помилково виходив з того, що позивач на своїй земельній ділянці зніс будівлю і не взяв до уваги висновок експерта, оскільки саме позивач має вимоги до відповідача, який збудував свої будинки на межі. Отже знесення будинку позивача на його земельній ділянці не має значення для вирішення справи.

Послався на те, що технічна інвентаризація не проводилася, технічного паспорта від 08 червня 1993 року немає, а в справі є лише технічний паспорт від 15 січня 2018 року, тобто виготовлений під час розгляду справи.

Виходив з того, що цільове призначення спірної земельної ділянки відповідача - ведення садівництва, а не будівництво і обслуговування житлового будинку.

Зазначив, що у відповідача відсутній будівельний паспорт та інша проектна документація і він не звертався до відповідного органу для введення його в експлуатацію до З1 грудня 2012 року.

Послався на відсутність проекту і, в цьому випадку, неможливість перебудови, оскільки будинки зведені на межі, що суперечить вимогам пункту 3.17 Б.2.4.-1-94 «Планування та забудова міських та сільських поселень», з огляду на який відстань до межі сусідньої ділянки від найбільш виступної конструкції стіни має бути не меншою ніж 1,0 метр.

У лютому 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ОСОБА_2 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 0,0671 га, яка розташована в СТ «Урожай» на території Ювілейної (Слобожанської) сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області та призначена для ведення садівництва, що підтверджується державним актом серії ЯМ № 461236 від 12 жовтня 2012 року, який виданий на підставі розпорядження голови Дніпропетровської райдержадміністрації від 24 вересня 2012 року № 1331-р.

Власником суміжної земельної НОМЕР_2, площею 0,0807 га є відповідач ОСОБА_2 , що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ДП № 019686, виданого 22 вересня 1997 року на підставі рішення Виконавчого комітету Ювілейної селищної ради від 20 серпня 1997 року № 128. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення садівництва.

За даними технічного паспорту від 15 січня 2018 року, на належній відповідачу земельній ділянці АДРЕСА_1 : садовий будинок, позначений на плані літерою: садовий будинок «А-2», прибудова «а-1», прибудова «а1-1», садовий будинок «Б-2», прибудова «б-1», літня кухня «В», гараж «Г», сарай «Д», душ «Е», сарай «Ж», вбиральня «З», навіс «И», споруди №1-4-1, які були побудовані 1988-1991 роках.

З довідки Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації Дніпровської районної ради Дніпропетровської області» від 28 грудня 2018 року вих. № 603 за адресою: АДРЕСА_1 , слідує, що архівна справа та інформація про реєстрацію права власності на нерухоме майно відсутні.

Суди встановили, що правовстановчі документи на нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці АДРЕСА_1 , належній ОСОБА_2 , відсутні.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності станом на 20 лютого 2018 року об`єкт нерухомого майна, а саме: садовий будинок, об`єкт житлової нерухомості: опис об`єкта: загальна площа (кв. м): 115,6, житлова площа (кв. м): 88,4, опис: літ. А-2 - садовий будинок (загальна площа - 68,6 кв. м, житлова площа - 48,1 кв. м); літ. а-1 - прибудова; літ. а1}-1 - прибудова; літ. Б-2 - садовий будинок (загальна площа - 47,0 кв. м, житлова площа - 40,3 кв. м); літ. б-1 - прибудова; літ. В - літня кухня; літ. Г - гараж; літ. Д - сарай; літ. Е - душ; літ. Ж - сарай; літ. З - вбиральня; літ. И - навіс; літ. АДРЕСА_2 , на праві власності належить ОСОБА_2 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом першим частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є:

пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку);

пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржено з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу).

Касаційну скаргу слід задовольнити частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи у позові, місцевий суд, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із пропуску позовної давності та недоведеності позовних вимог.

Верховний Суд з такими висновками судів першої і апеляційної інстанцій не погодився.

Частина п`ята статті 411 ЦПК України визначає, що висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Відповідно до частини першої статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Скасовуючи судові рішення та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, суд касаційної інстанції виходив з того, що суди належним чином не дослідили висновок експертного будівельно-технічного дослідження, від 06 листопада 2017 року № 104/17 судового експерта, не встановили чи відбувалась перебудова чи надбудова, побудованої господарської (присадибної) будівлі та споруди після 05 серпня 1992 року, не надали оцінки встановленим експертом порушенням: стіканню атмосферних опадів, порушень пункту 3.25 та табл. 1 додатку 3.1. до ДБН 360-92.

Також Верховний Суд у справі, яка переглядається, зауважив, що підставою для подання позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою є створення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою цього позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

Суди в повній мірі не перевірили, чи не підтверджують наведені обставини, у взаємному зв`язку з іншими доказами у їх сукупності, факту створення позивачу перешкоди у користуванні його земельною ділянкою. Суди не дослідили посилання відповідача на те, що вона уступила частину земельної ділянки, яка повинна була їй виділена на користь відповідача, як наслідок забудови межі. Крім того суди не з`ясували чи є перешкоди для позивача у користуванні земельною ділянкою.

Підставою для відкриття касаційного провадження є застосування статей 103, 152 ЗК України, статей 376, 391 ЦК України, без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 20 травня 2014 року у справі № 64/366-10 (провадження № 3-20гс14) та від 18 травня 2016 року у справі № 922/51/15 (провадження № 3-194гс16), в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, в постановах Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 607/15489/15-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 822/2149/18.

Так, скасовуючи судові рішення та направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд України у постановах від 20 травня 2014 року у справі № 64/366-10 (провадження № 3-20гс14) та від 18 травня 2016 року у справі № 922/51/15 (провадження № 3-194гс16), на які послався заявник, як на приклад неоднакового застосування норми права, зазначив, що судове рішення не містить мотивів вирішення доводів та аргументів представників сторін щодо суті спору, в тому числі й щодо застосування норм матеріального права, що суперечить положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка є частиною національного законодавства України.

У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, на яку послався заявник, як на приклад неоднакового застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (частина перша статті 257 ЦК України).

Вказані приписи поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Натомість, до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення.

У постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 607/15489/15-ц, на яку також послався заявник, як на приклад неоднакового застосування норми права, міститься висновок про те, що власник майна, згідно зі статтею 391 ЦК України, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Позов власника про усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння (стаття 391 ЦК України), є негаторним.

Позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі, а тому негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, доки існує саме правопорушення.

Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню незалежно від того, на своїй чи на чужій земельній ділянці або іншому об`єкті нерухомості відповідач вчиняє дії (бездіяльність), що порушують право позивача.

При цьому порушені права власника земельної ділянки можуть бути відновлені шляхом зобов`язання винної особи за власні кошти привести земельну ділянку у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу.

При новому розгляді справи, що переглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, висновків суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, проігнорував і дійшов висновку про пропуск позивачем позовної давності, відсутність у справі клопотань про визнання поважними причин пропуску цього строку чи поновлення такого строку, що, в свою чергу, позбавило суд можливості його поновити.

Суди першої та апеляційної інстанції не взяли до уваги вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції про те, що підставою подання позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою є створення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову.

Тобто позов є негаторним, отже не має позовної давності.

Верховний Суд у постанові від 29 січня 2020 року у справі № 822/2149/18, на яку посилався заявник як на приклад неоднакового застосування норм права, зазначив, що правовий порядок знесення будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майно залежить від підстав, за якими його віднесено до об`єкта самочинного будівництва.

У разі самочинного будівництва, зокрема, 1) якщо нерухоме майно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або 2) без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи 3) належно затвердженого проєкту, стаття 376 Цивільного кодексу України не ставить можливість знесення об`єкта самочинного будівництва в залежність від можливостей його перебудови.

Натомість правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина 4 статті 376 ЦК України). В цьому випадку знесення самочинного будівництва можливе без попереднього рішення суду про зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову. Це є логічним та виправданим, оскільки такі види самочинного будівництва, безперечно, не можуть бути приведені до легітимного стану шляхом перебудови.

За змістом частини сьомої статті 376 Цивільного кодексу України зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову можливе лише у разі: (1) істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, (2) істотного порушення будівельних норм і правил. У цих випадках з позовом про зобов`язання особи до проведення перебудови може звернутися відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування. Таке рішення суд може ухвалити і за позовом про знесення самочинного будівництва, якщо за наслідками розгляду справи дійде висновку, що можливість перебудови і усунення наслідків самочинного будівництва не втрачено і відповідач згоден виконати перебудову. У разі невиконання особою судового рішення про здійснення перебудови, суд може постановити рішення про знесення самочинного будівництва.

У справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги, що будівництво, яке здійснено без проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, або з істотним порушення будівельних норм і правил, є самочинним у розумінні статті 376 ЦК України.

Суди попередніх інстанцій не врахували вказівки, викладені у постанові суду касаційної інстанції у справі, що переглядається, належним чином не перевірили доводи позивача щодо порушення його прав, зокрема: розташування стіни прибудови садового будинку на земельній АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 , що пролягає по межі між ділянкою АДРЕСА_3 ,затінення земельної ділянки позивача, стікання атмосферних опадів та насипання шлаку на його земельну ділянку, що також підтверджується висновком експертного будівельно-технічного дослідження, складеного 06 листопада 2017 року № 104/17.

Неприйнятними є посилання суду першої інстанції на те, що цей висновок не може бути взято до уваги, оскільки будинок було знесено, а будь-яких інших доказів, а саме: новий технічний паспорт на будинок чи висновок експерта на підтвердження позовних вимог позивачем не надано, а позивач не звертався до суду з клопотанням про призначення у справі будь-якої судової експертизи, а вимоги ґрунтуються лише на вище вказаному висновку.

З огляду на пункти 3, 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Проте матеріали справи відомості щодо виконання цих вимог закону не містять.

Верховний Суд звернув увагу також на те, що суди першої та апеляційної інстанції належним чином не визначилися з предметом спору, оскільки спір у цій справі виник не щодо меж земельних ділянок між сторонами, а щодо самочинного будівництва на межі земельних ділянок, яке перешкоджає позивачу користуватися своєю земельною ділянкою.

За таких обставин доводи касаційною скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду про застосування норм права саме у цих та подібних правовідносинах і порушення норм матеріального і процесуального права знайшли підтвердження у справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 400 ЦПК України касаційний суд не має процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які судами не досліджено, а отже, не може вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дослідити і належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам та запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Верховний Суд взяв до уваги тривалий час розгляду судами цієї справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпунктів «б» та «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, касаційний суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 квітня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк