Справа № 343/131/17

Провадження № 22-ц/4808/115/23

Головуючий у 1 інстанції Керніцький І. І.

Суддя-доповідач Фединяк

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2023 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів:

головуючого                Фединяка В.Д. (суддя-доповідач)

суддів:                        Василишин Л.В., Максюти І.О.

секретаря                Мельник О.В.

       з участю                представника ТзОВ «Олком-Лізинг» Крижового Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Сизька Бориса Борисовича на рішення Долинського районного суду від 04 березня 2021 року, постановлене у складі судді Керніцького І.І. у м.Долина у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Олком-Лізинг» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 14 квітня 2008 року між ТОВ Банк «Фінанси і Кредит», правонаступником за всіма правами та обов`язками якого є ПАТ Банк «Фінанси і Кредит», та ОСОБА_2 був укладений Кредитний договір №609 pv6-08, на підставі якого банк надав позичальнику кредитні кошти в розмірі 45 500,00 доларів США з оплатою по процентній ставці 14,5 відсотків річних. Згідно п. 3.1 договору видача кредитних ресурсів за цим договором проводиться на підставі письмової заяви позичальника, за погодженням банком. Пунктом 3.2 договору встановлено, що позичальник зобов`язується повністю повернути кредитні ресурси, отримані за договором до 14.04.2023 року. Погашення проводиться шляхом зарахування відповідної суми на позичковий рахунок. Позичальник зобов`язується щомісячно в термін до 20 числа кожного місяця здійснювати погашення заборгованості по кредитних ресурсах у розмірі, встановленому графіком погашення кредиту. Оскільки відповідач борг добровільно не погашала, виникла необхідність у зверненні до суду з даним позовом. Просили суд стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором в сумі 1 990 571,08 грн та понесені судові витрати.

Ухвалою Долинського районного суду від 11 грудня 2020 року замінено позивача у справі АТ «Банк «Фінанси та Кредит» на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Олком-Лізинг» (далі - ТОВ «Олком-Лізинг»).

Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області         від 04 березня 2021 року позов ТОВ «Олком-Лізинг» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Олком-Лізинг» заборгованість за кредитним договором від 14 квітня 2008 року у розмірі      1 990 571,08 грн, з яких: сума заборгованості за основним боргом кредиту - 30 104,52 дол. США (гривневий еквівалент за курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на 07 грудня 2016 року становить  785 649,22 грн); сума строкової заборгованості за відсотками -   495,05 дол. США (гривневий еквівалент за курсом НБУ станом на 07 грудня 2016 року становить 12 919,51 грн); сума простроченої заборгованості за відсотками - 7 559,81 дол. США (гривневий еквівалент за курсом НБУ станом на 07 грудня 2016 року становить 197 291,26 грн); пеня -  994 711,09 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Олком-Лізинг» 29 858,57 грн сплаченого судового збору.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1  адвокат Сизько Б.Б. подав апеляційну скаргу у якій просить скасувати рішення Долинського районного суду від 04 березня 2021 року та постановити нове, яким в позові відмовити. Вважає дане рішення суду незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд неправильно застосував норми матеріального права в частині стягнення пені, оскільки граничний її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ. Відповідач посилається на Закон України «Про захист прав споживачів» та в частині правовідносин банку зі споживачем з 10.06.2017 року на Закон України «Про споживче кредитування», зокрема, щодо встановленого обов`язкового досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту. Вважає, що 11.10.2010 року відповідно до умов п. 3.6 Кредитного договору термін його дії припинився, оскільки заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитом становила більше зобов`язань по сплаті таких за 3 місяці. А з огляду на те, що банк звернувся до суду з даним позовом у січні 2017 року, ним пропущено строк позовної давності. Також після закінчення строку дії договору в банку було відсутнє право нараховувати пеню та відсотки. На його думку, наданий банком розрахунок заборгованості та Висновок експерта №261 від 20.08.2018 року не відповідають умовам кредитного договору та додаткам до нього, оскільки зроблені на підставі недопустимих доказів отримання позичальником кредиту на суму 45 500,00 доларів США, в той час як згідно Додаткової угоди від 31.07.2009 року позивач сам визнає, що надав позичальнику кредит в сумі 42 506,52 доларів США з оплатою процентів по ставці 16% річних. Вважає, що до спірних правовідносин застосовується ЗУ «Про захист прав споживачів», а тому умови кредитного договору в частині встановлення комісійної винагороди за видачу кредитних ресурсів є нікчемними. Зазначає, що станом на 14.11.2016 року відповідач фактично сплатила в рахунок погашення суми кредиту в загальному 14 395,48 доларів США та 39 163,90 доларів США відсотків за користування кредитом, що визнається та підтверджується позивачем. Отже станом на 30.12.2016 року у відповідача відсутні як строкова заборгованість по кредиту, так і прострочена заборгованість, а станом на 07.12.2016 року відсутні строкова та прострочена заборгованість по відсотках. Таким чином станом на 07.12.2016 року у відповідача відсутня заборгованість по кредитному договору, виходячи з розміру фактично отриманої суми кредиту 42 506,52 доларів США та фактично сплаченої комісійної винагороди в сумі 459,39 доларів США.

У жовтні 2021 року ТОВ «Олком-Лізинг» подало відзив на апеляційну скаргу. Зазначає, що кредитний договір укладено з дотриманням законодавчих вимог, а його умови відповідають законодавчими стандартами та домовленостям сторін. Разом з тим кредитні правовідносини між сторонами не є споживчими, а тому посилання на необхідність регулювання окремими нормами ЗУ «Про захист споживачів» є недопустимим. Також заперечує щодо спливу позовної давності. У зв`язку з тим що апелянтом відбувалося погашав заборгованість за кредитним договором 07.12.2016 року, позовна давність починається обліковуватися з наступного дня від відповідної дати за якою виконувались зобов`язання 08.12.2016 року. Відтак позовна давність спливає 07.12.2019 року. Отже позивачем не було пропущено строк звернення до суду з даним позовом. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 16 лютого 2022 року рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області    від 04 березня 2021 року змінено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Олком-Лізинг» заборгованість за кредитним договором від 14 квітня 2008 року у розмірі      1 781 509,21 грн, з яких: сума заборгованості за основним боргом кредиту - 785 649,22 грн; сума строкової заборгованості за відсотками - 12 919,51 грн; сума простроченої заборгованості за відсотками - 197 291,26 грн; пеня - 785 649,22 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Олком-Лізинг» 22 018,75 грн сплаченого судового збору.

Апеляційний суду погодився з висновком місцевого суду щодо стягнення з відповідача на користь позивача суму заборгованості по основному боргу кредиту та суму строкової і простроченої заборгованості по відсотках, пені.

Разом з тим, з урахуванням положення частини третьої статті 551 ЦК України, норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства, а також обставин справи, суд зменшив розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, з 994 711,09 грн до 785 649,22 грн, що дорівнює сумі заборгованості по основному боргу кредиту та відповідає принципам добросовісності, справедливості й пропорційності. 

 Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Сизько Борис Борисович, задоволено частково.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 16 лютого 2022 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалюючи  рішення касаційний  суд  вказав, що зважаючи на умови пункту 3.6 кредитного договору, суд апеляційної інстанції не з`ясував чи припинився достроково кредитний договір, коли виникла заборгованість у боржника по сплаті кредиту та з урахуванням того, що з позовом до суду банк звернувся тільки в січні 2017 року, не з`ясував чи спливла позовна давність, про застосування якої заявлено відповідачем  (т. 4, а. с. 72, 73).

Частиною 4 ст. 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Сизька Бориса Борисовича на рішення Долинського районного суду від 04 березня 2021 року, постановлене у складі судді Керніцького І.І. у м.Долина у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Олком-Лізинг» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором призначено до розгляду в залі суду на 29 листопада 2022 року з повідомленням сторін про час та місце розгляду справи.

Ухвалою  Івано-Франківського  апеляційного  суду  від 18 листопада 2022  року за  клопотанням  представника ОСОБА_1 адвоката Сизька Бориса Борисовича розгляд справи здійснюється дистанційно в режимі відеоконференції.

Подальший розгляд справи у призначений час не відбувавася з різних об`єктивних причин.

У  призначений  судом  розгляд  справи  на  14  лютогого 2023  року адвокат Сизько Б.Б. не  з`явився, хоч  відповідно  закону  був  повідомлений  про час  і  місце  розгляду  справи, що  підстверджується  його  клопотанням  від 13  лютого 2023  року  та відповідно ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи у його відсутності.

Розгляд справи за відсутності сторін та учасників справи, щодо яких наявні відомості про повідомлення щодо розгляду справи не є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про доступ до правосуддя.

В судовому засіданні апеляційного суду проведеному у режимі відеоконференції представник ТзОВ «Олком-Лізинг» заперечив доводи апеляційної скарги, вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь в розгляді справи, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст. 367 ЦПК України наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Задовольняючи позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Олком-Лізинг» суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 неналежно виконувала свої зобов`язання по кредитному договору від 14 квітня 2008 року, внаслідок чого станом на 07 грудня 2016 року утворилась заборгованість в загальній сумі 1 990 571,08 грн. Відповідач не повернула кредитні кошти у строк, передбачений умовами цього договору та додатковими угодами до нього.

Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Як  вбачається  з  матеріалів  справи і  встановлено  судом, що 14 квітня 2008 року між ВАТ Банк «Фінанси і Кредит», правонаступником за всіма права та обов`язками якого є ПАТ «Банк «Фінанси і Кредит», та ОСОБА_2 укладений договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 609 pv6-08, на підставі якого банк відкрив позичальнику відновлювальну кредитну лінію на умовах забезпеченості, повернення, терміновості, платності у розмірі    45 500 дол. США з оплатою по процентній ставці 14,5 відсотків річних.

Згідно з пунктом 3.1 цього договору видача кредитних ресурсів за цим договором проводиться на підставі письмової заяви позичальника, за погодженням банком.

Пунктом 3.2 договору встановлено, що позичальник зобов`язується повністю повернути кредитні ресурси, одержані за даною угодою до   14 квітня 2023 року, а пунктом 7.3 передбачено, що договір набуває чинності з моменту першої видачі кредитних ресурсів (їхньої першої частини) і діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань.

Згідно з пунктом 3.2.1 договору, починаючи з 14 травня 2008 року залишок по кредиту повинен щомісячно зменшуватися на 253 дол. США.

Нарахування та сплата відсотків за користування кредитними коштами визначені пунктами 4.1, 4.2, 4.3 кредитного договору.

Так, пунктом 4.1 кредитного договору встановлено, що позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитними ресурсами у валюті кредиту, по процентній ставці 14,5 процентів річних.

Відповідно до пункту 4.2 кредитного договору нарахування відсотків проводиться за період з моменту списання кредитних ресурсів з позичкового рахунку позичальника до моменту повернення кредитних ресурсів на позичковий рахунок.

Відповідно до пункту 4.3 кредитного договору позичальник сплачує відсотки щомісяця, у термін до 10 числа кожного місяця. У зазначений термін сплачуються відсотки, нараховані за попередній календарний місяць.

За прострочення повернення кредитних ресурсів і/чи сплати відсотків, позичальник сплачує банку пеню з розрахунку 1 % від простроченої суми за кожний день прострочення. Зазначена пеня сплачується у випадку порушення позичальником строків платежів, передбачених підпунктами 3.2, 3.4, 4.3, 4.4, 4.6 договору, а також будь-яких інших термінів платежів, передбачених ним. Сплата пені не звільняє позичальника від зобов`язання сплати відсотків за увесь час фактичного користування кредитними ресурсами (пункт 6.1 кредитного договору).

Згідно з пунктом 7.1 договору у випадку, якщо сплачені позичальником банку кошти недостатні для погашення виниклої до цього моменту загальної суми заборгованості, то погашення заборгованості виконується в наступній черговості: у першу чергу погашаються прострочені відсотки за користування кредитними ресурсами, у другу чергу погашаються нараховані відсотки за користування кредитними ресурсами, в третю чергу погашається сума основного боргу по кредиту, а в четверту чергу погашається пеня і штрафи.

Відповідно до пункту 7.8 договору за видачу кредитних ресурсів згідно з цим договору позичальник сплачує банку комісійну винагороду.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 15 квітня 2008 року між позивачем та відповідачем укладено іпотечний договір, що забезпечує вимогу іпотекодержателя, відповідно до кредитного договору № 609 pv6-08 від 14 квітня 2008 року (а також усіх додаткових угод до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку дії кредитного договору).

30 вересня 2008 року сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 609 pv6-08 від 14 квітня   2008 року, згідно з якою процентна ставка за користування кредитом починаючи з 01 жовтня 2008 року встановлюється у розмірі 16 % річних.

31 липня 2009 року ОСОБА_2 звернулася до банку із заявою про переведення договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії  № 609 pv6-08 від 14 квітня 2008 року в строковий кредит.

31 липня 2009 року між сторонами укладено додаткову угоду до договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 609 pv6-08 від 14 квітня            2008 року, відповідно до якої внесені зміни до пунктів 1, 2.1, 3.1 договору щодо надання коштів. Зокрема, зазначено, що банк надає позичальнику в тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, терміновості, платності кредитні кошти в розмірі 42 506,52 дол. США з оплатою по процентній ставці 16 % річних. Термін «Договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії» № 609 pv6-08 від 14 квітня 2008 року замінено на термін «кредитний договір», а термін «кредитні лінії» на термін «строкові кредити».

Згідно з розрахунком заборгованості по кредитному договору № 609 pv6-08  від 14 квітня 2008 року в іноземній валюті, що підлягає до сплати боржником, за період з 14 квітня 2008 року по 07 грудня 2016 року заборгованість ОСОБА_1 становить 1 990 571, 08 грн, з яких: сума заборгованості по основному боргу кредиту -  30 104, 52 дол. США (гривневий еквівалент по курсу НБУ станом на   07 грудня 2016 року 785 649,22 грн (1 долар США/26,097384 грн)), сума строкової заборгованості по відсотках - 495,05 дол. США (гривневий еквівалент по курсу НБУ станом на 07 грудня 2016 року 12 919,51 грн   (1 долар США/26,097384 грн)), сума простроченої заборгованості по відсотках - 7 559,81 дол. США (гривневий еквівалент по курсу НБУ станом на 07 грудня 2016 року 197 291,26 грн (1 долар США/26,097384 грн)), пеня - 994 711,09 грн.

Також банк надав виписки по рахунку позичальника згідно з кредитним договором № 609 pv6-08 від 14 квітня 2008 року, копії заяв на видачу готівки позичальнику на загальну суму 44 500 дол. США, в тому числі: копія заяви на видачу готівки № 1 від 15 квітня 2008 року на суму 15 000 дол. США; копія заяви на видачу готівки № 1 від 16 липня 2008 року на суму 6 000 дол. США; копія заяви на видачу готівки № 1 від 08 вересня 2008 року на суму   1 500 дол. США; копія заяви на видачу готівки № 1 від 22 вересня 2008 року на суму 10 000 дол. США; копія заяви на видачу готівки № 1 від 23 вересня 2008 року на суму 12 000 дол. США.

05 грудня 2016 року ПАТ «Банк «Фінанси і Кредит» направило    ОСОБА_1 вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором (т. 1, а. с. 35 - 36).

Ухвалою Долинського районного суду від 10 січня 2018 року за заявою відповідача було призначено судово-економічну експертизу по справі.

Згідно з висновком експерта № 261 судово-економічної експертизи по матеріалах цивільної справи № 343/131/17, складеного судовим експертом Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України Кукул А. І. 20 серпня 2018 року на виконання ухвали суду   від 10 січня 2018 року, здійснений ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 609 pv6-08 від 14 квітня 2008 року станом на 07 грудня       2016 року відповідає умовам кредитного договору щодо розрахунку заборгованості по тілу кредиту в сумі 30 104,52 дол. США, нарахованих відсотків в сумі 8 054,86 дол. США та пені в сумі 994 711,09 грн. Видача кредитних коштів в сумі 44 500 дол. США підтверджена документами первинного обліку, зокрема копією заяви на видачу готівки № 1  від 15 квітня 2008 року на суму 15 000 дол. США, копією заяви на видачу готівки № 1 від 16 липня 2008 року на суму 6 000 дол. США, копією заяви на видачу готівки № 1 від 08 вересня 2008 року на суму 1500 дол. США, копією заяви на видачу готівки № 1 від 22 вересня 2008 року на суму   10 000 дол. США та копією        заяви на видачу готівки № 1 від 23 вересня     2008 року на суму 12 000 дол. США. Підтвердити погашення заборгованості первинними документами не представляється за можливе, оскільки первинні розрахункові документи, що підтверджують погашення заборгованості за кредитним договором № 609 від 14 квітня 2008 року на дослідження надані частково. Метод нарахування відсотків ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» за цим кредитним договором відповідає вимогам пункту 6 розділу VI «Положення ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» про порядок надання кредитів фізичним особам» затвердженого рішенням правління    від 29 квітня 2005 року (т. 2, а. с. 50 - 54).

Ураховуючи вищенаведене, суд встановив, що здійснений ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором     № 609 pv6-08 від 14 квітня 2008 року, станом на 07 грудня 2016 року, відповідає умовам кредитного договору щодо розрахунку заборгованості по тілу кредиту в сумі 30 104,52 дол. США, нарахованих відсотків в сумі   8 054,86 дол. США та пені в сумі 994 711,09 грн.

Видача кредитних коштів в сумі 44 500 дол. США підтверджена документами первинного обліку, зокрема копією заяви на видачу готівки    № 1 від 15 квітня 2008 року на суму 15 000 дол. США, копією заяви на видачу готівки № 1 від 16 липня 2008 року на суму 6 000 дол. США, копією заяви на видачу готівки № 1 від 08 серпня 2008 року на суму 1 500 дол. США, копією заяви на видачу готівки № 1 від 22 вересня 2008 року на суму            10 000 дол. США та копією заяви на видачу готівки № 1 від 23 вересня     2008 року на суму 12 000 дол. США.

Факт укладення вказаного кредитного договору відповідач ОСОБА_1 не заперечувала та не оспорювала. Долучила до матеріалів справи копії окремих квитанцій про часткову сплату кредиту за вищевказаним договором.

Таким чином, між сторонами було досягнуто згоди за істотними умовами спірної угоди про надання кредиту, такий правочин, згідно з вимогами    статті 204 ЦК України, створює презумпцію правомірності правочину, у зв`язку з чим цей договір, відповідно до статті 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним згідно з положеннями статті 526 ЦК України мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.

Разом з тим, частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України.

У частині другій статті 1050 ЦК України зазначено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами              (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

При цьому законодавство визначає різні поняття: як «строк договору», так і «строк (термін) виконання зобов`язання» (статті 530, 631 ЦК України).

Установлено, що пунктом 3.2 кредитного договору визначено, що позичальник зобов`язується повністю повернути кредитні ресурси до   14 квітня 2023 року.

Починаючи з 14 травня 2008 року залишок по кредиту повинен щомісячно зменшуватися на 253 дол. США. Позичальник сплачує відсотки щомісяця, у термін до 10 числа кожного місяця (пункти 3.2.1, 4.3 кредитного договору).

Пунктом 3.6 кредитного договору сторони погодили, що у випадку виникнення заборгованості з боку позичальника по сплаті відсотків за користування кредитом більше 3-х місяців, термін дії договору припиняється, а банк набуває право у відповідності до чинного законодавства звернути стягнення на заставлене майно.

Отже, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення кредиту, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення.

З аналізу змісту пункту 3.6 кредитного договору слідує, що безумовною підставою для зміни строку виконання основного зобов`язання є виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості, а не направлення банком письмового повідомлення позичальнику про припинення строку користування кредитом, так як у такому повідомленні банк не вимагає дострокового виконання зобов`язань.

Виходячи з наведеного, у разі прострочення виконання позичальником своїх зобов`язань відбувається автоматична зміна строку виконання основного зобов`язання та така зміна не залежить від волевиявлення однієї зі сторін та не надає банку право звернутися з вимогою про дострокове повернення всієї суми кредиту у порядку, визначеному частиною другою статті 1050 ЦК України.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 15 червня  2020 року у справі № 138/240/16-ц (провадження № 61-14987св19), на яку посилався заявник у апеляційні скарзі.

Перевіриши письмові докази у цій справі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку стягнувши з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Олком-Лізинг» заборгованість за кредитним договором від 14 квітня 2008 року у розмірі      1 990 571,08 грн, з яких: сума заборгованості за основним боргом кредиту - 30 104,52 дол. США (гривневий еквівалент за курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на 07 грудня 2016 року становить  785 649,22 грн); сума строкової заборгованості за відсотками -   495,05 дол. США (гривневий еквівалент за курсом НБУ станом на 07 грудня 2016 року становить 12 919,51 грн); сума простроченої заборгованості за відсотками - 7 559,81 дол. США (гривневий еквівалент за курсом НБУ станом на 07 грудня 2016 року становить 197 291,26 грн); пеня -  994 711,09 грн, оскільки відповідачка неналежно виконувала умови кредитного договору укладеного 14 квітня 2008 року між ВАТ Банк «Фінанси і Кредит», правонаступником за всіма правами та обов`язками якого є ПАТ «Банк «Фінанси і Кредит», та неналежно виконувала укладений договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 609 pv6-08, на підставі якого банк відкрив позичальнику відновлювальну кредитну лінію на умовах забезпеченості, повернення, терміновості, платності у розмірі    45 500 дол. США з оплатою по процентній ставці 14,5 відсотків річних та укладену 30 вересня 2008 року між сторонами додаткову угоду № 1 до договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 609 pv6-08 від 14 квітня   2008 року, згідно з якою процентна ставка за користування кредитом починаючи з 01 жовтня 2008 року встановлюється у розмірі 16 % річних внаслідок чого утворилась заборгованість за кредитним договором, розмір якої вірно встановлений судом першої інстанції.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що згідно поданого ним розрахунку станом на 10 жовтня 2010 року існувала заборгованість ОСОБА_1 по сплаті відсотків за користування кредитом за три місяці у розмірі 1 641,87,дол. США, а саме за період липень - 556,18 дол. США, серпень -  553,67 дол. США, вересень 532,02 дол. США, тому представник відповідача адвокат Сизько Б.Б. вважає, що з 11.10.2010 року відповідно до умов п. 3.6 Кредитного договору термін його дії припинився, оскільки заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитом становила більше зобов`язань по сплаті таких за 3 місяці. А з огляду на те, що банк звернувся до суду з позовом у січні 2017 року, спливла позовна давність, що є підставою для відмови у задоволення позову за поданою відповідачем заявою відповідно ч.4ст.267 ЦК України з огляду на таке.

Згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України строк виконання кожного щомісячного зобов`язання спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки   (стаття 257 ЦК України).

Позовну давність щодо заборгованості за кредитом не можна починати облічувати з дня спливу визначеного договором строку кредитування, оскільки встановлення такого строку має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а насамперед для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів.

Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу.

Тому перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності окремо для погашення всієї заборгованості за кредитним договором.

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду процентів, а також попередніх не внесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів.

Установлено, що на виконання умов Договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії №609 pv6-08 від 14 квітня 2008 року позичальник ОСОБА_1 сплачувала відсотки, що підтверджується розрахунком заборгованості.

Зокрема, перший платіж ОСОБА_1 внесено 06.05.2008 року у розмірі 96,67 Дол США. Позичальник повинен був сплачувати відсотки щомісяця, у термін до 10 числа кожного місяця (пункти 3.2.1, 4.3 кредитного договору). Як вбачається з розрахунку заборгованості, прострочення слати відсотків мало місце за період з 01.03.2009 року по 12.03.2009 рік, однак 08.04.2009 року відбулось нарахування суми за відсотків у більшому розмірі ніж передбачено графіком погашення, тому сума по сплаті відсотків перекрилась. Аналогічна заборгованість виникала 20.07.2009 року, 01.10.2009 року ,01.11.2009 року ,01.12.2009 року, проте заборгованість була погашена відповідно 05.08.2009 року, 27.11.2009 року, 15.01.2010 року, тобто термін дії кредитного договору передбачений Пунктом 3.6 кредитного договору (більше 3-х місяців) не припинився.

Таким чином, посилання в апеляційній скарзі на припинення договору та застосування строку позовної давності у зв`язку з виникнення заборгованості з боку позичальника по сплаті відсотків за користування кредитом більше 3-х місяців не заслуговує на увагу, оскільки не підтверджується належними доказами та спростовується розрахунком заборгованості Договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії №609 pv6-08 від 14 квітня 2008 року.

Також суд відхиляє доводи апеляційної скарги, що станом на 10 жовтня 2010 року існувала заборгованість боржника по сплаті відсотків за користування кредитом за три місяці, а саме за період липень-серпень 2010 року, тому підлягає застосуванню вимоги передбачені Пункт 3.6 кредитного договору №609 pv6-08 від 14 квітня 2008 року, так як спростовуються проведеним судом розрахунком, а саме:

за липень 2010 року відповідач повинна була сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 556,18 дол. США, а фактично сплатила 272 дол. США;

за серпень 2010 року відповідач повинна була сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 563,67 дол. США, а фактично сплатила 200 дол. США;

за вересень 2010 року відповідач повинна була сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 531,96 дол. США, а фактично сплатила 374 дол. США;

З вищевикладеного випливає, що доводи апеляційної скарги про те, за період липень-серпень 2010 року виникла у сумі 1641,87 дол. США не знайшли свого підтвердження, так як загальна сума заборгованості за цей період складає 846 дол. США.

Разом з тим, не заслуговує на увагу наданий представником відповідача розрахунок фактично сплачених відсотків за користування кредитом у розмірі 12 756,26 дол. США з нарахованих відсотків за користування кредиту в загальній сумі 14 431,47 дол. США станом на 10 жовтня 2010 року, оскільки позичальником ОСОБА_1 вносились платежі за користування кредитом кожного місяця та перекривались недоплати або переплати за попередній місяць.

Так, за жовтень 2010 року відповідач повинна була сплатити відсотків за користування кредитом у сумі 558,32 дол. США, а фактично сплачено 750 дол. США, тобто відбулась переплата.

За листопад 2010 року відповідач повинна була сплатити відсотків за користування кредитом у сумі 522,51 дол. США та фактично сплачено 613 дол. США.

За грудень відповідач повинна була сплатити відсотків за користування кредитом у сумі 537,83 дол. США, а фактично сплачено 1034 дол. США.

Тобто відповідачем перекривались всі недоплати наступними платежами, що прослідковується за весь час погашення відсотків, що і спростовує виникнення будь-якої заборгованості з боку позичальника по сплаті відсотків за користування кредитом № 609 pv6-08 від 14 квітня 2008 року, і зокрема, щодо строку передбаченого Пунктом 3.6 кредитного договору (більше 3-х місяців) для визнання договору припиненим саме в період липень- серпень 2010 року та застосування позовної давності.

Відтак, порушень щодо передбаченого пунктом 3.6 кредитного договору щодо виникнення заборгованості з боку відповідача по сплаті відсотків за користування кредитом більше 3-х місяців, термін дії договору припиняється, не встановлено.

Крім цього, останнє погашення заборгованості за кредитним договором здійснено 07.12.2016 року (сплата відсотків за кредитним договором у розмірі 38,2 дол. США, а банк звернувся до суду з позовом 19.01.2017 року (т.а.с.47).

Таким чином підстав для застосування відмови у задоволення позову за поданою заявою відповідно ч.4ст.267 ЦК України не встановлено.

Виходячи з вищевикладеного посилання в апеляційній інстанції на те, що судом першої інстанції не врахувано висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 07.12.2022 року у справі № 345/2315/21 та Постанові Верховного Суду від 15 червня 2020 року у справі 138/240/16-ц є безпідставними, виходячи з установлених судом обставин справи.

Також не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не застосовувались умови щодо обов`язкового досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту передбачені Закон України «Про захист прав споживачів» та Законом України «Про споживче кредитування», оскільки згідно з умовами укладеного між сторонами договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 609 pv6-08 від 14 квітня  2008 року та додаткових угод до нього від 30 вересня 2008 року,  від 31 липня 2009 року, кредитний договір не є споживчим. Споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції    (пункт 23 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів»). На підставі належних та допустимих доказів    Білянська (Петрушинська) не довела, що кредит їй надано на споживчі цілі.

Крім цього, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що за положеннями частини 2 ст.551 ЦК України та ч.3 ст. Закону України «Про відповідальність на несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», суд першої інстанції неправомірно не зменшив розмір неустойки який за рішенням суду значно перевищує розмір збитків, та не врахував, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період , який стягується пеня виходячи з наступного.

Згідно ст.1 Закону України «Про відповідальність на несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь

одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що

встановлюється за згодою сторін.

Факт укладення вказаного кредитного договору відповідач (боржник) ОСОБА_1 не заперечувала та не оспорювала. Долучила до матеріалів справи копії окремих квитанцій про часткову сплату кредиту за вищевказаним договором.

Таким чином, між сторонами було досягнуто згоди за істотними умовами спірної угоди про надання кредиту, такий правочин, згідно з вимогами    статті 204 ЦК України, створює презумпцію правомірності правочину, у зв`язку з чим цей договір, відповідно до статті 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним згідно з положеннями статті 526 ЦК України мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.

Суд установив, що здійснений ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» розрахунок заборгованості ОСОБА_1 кредитним договором     № 609 pv6-08 від 14 квітня 2008 року, станом на 07 грудня 2016 року, відповідає умовам кредитного договору щодо розрахунку заборгованості по тілу кредиту в сумі 30 104,52 дол. США, нарахованих відсотків в сумі 8 054,86 дол. США та пені в сумі 994 711,09 грн.

Також не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 за кредитним договором   № 609 pv6-08 від 14 квітня 2008 року отримала кошти у розмірі 42 506,52 дол. США, оскільки спростовуються видачею кредитних коштів в сумі 44 500 дол. США, які підтверджені документами первинного обліку, зокрема, копією заяви на видачу готівки    № 1 від 15 квітня 2008 року на суму 15 000 дол. США, копією заяви на видачу готівки № 1 від 16 липня 2008 року на суму 6 000 дол. США, копією заяви на видачу готівки № 1 від 08 серпня 2008 року на суму 1 500 дол. США, копією заяви на видачу готівки № 1 від 22 вересня 2008 року на суму            10 000 дол. США та копією заяви на видачу готівки № 1 від 23 вересня     2008 року на суму 12 000 дол. США.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що позивач виконав свої зобов`язання за кредитним договором в повному обсязі. Відповідач умови кредитного договору належним чином не виконує, у зв`язку з чим утворилась заборгованість по сплаті кредиту. Розрахунок заборгованості, здійснений позивачем, відповідає умовам кредитного договору щодо розрахунку заборгованості по тілу кредиту, по сплаті відсотків за користування кредитом та пені. Видача кредитних коштів у сумі 44 500 дол. США підтверджена наявними в матеріалах справи доказами. Тому суд першої інстанції зробив правильний висновок про стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі - 30 104,52 дол. США (гривневий еквівалент за курсом НБУ станом на 07 грудня 2016 року становить 785 649,22 грн); суми строкової заборгованості за відсотками - 495,05 дол. США (гривневий еквівалент за курсом НБУ станом на 07 грудня 2016 року становить 12 919,51 грн); суми простроченої заборгованості за відсотками - 7 559,81 дол. США (гривневий еквівалент за курсом НБУ станом на 07 грудня 2016 року становить 197 291,26 грн).

Разом з тим, частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

При вирішенні цього спору судом правильно застосовано висновки Верховного суду, адже практика в подібних питаннях є сталою, зокрема щодо того, що відповідач ОСОБА_1 неналежним чином виконувала свої зобов`язання по укладеному Кредитному договору №609 pv6-08 від 14.04.2008 року, внаслідок чого утворилась заборгованість станом на 07.12.2016 року в загальній сумі 1 990 571,08 гривень. При цьому із кредитного договору та додаткових угод до нього встановлено, що боржник взяла на себе зобов`язання повернути кредитні ресурси, отримані за цим договором до 14.04.2023 року, а починаючи з 14.05.2008 року залишок по кредиту повинен був щомісячно зменшуватися на 253,00 доларів США.

У постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт.

Висновки судів першої інстанцій, зроблені у справі, що переглядається, не суперечать наведеним правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду. Інші висновки, зроблені в цих постановах Верховного Суду за наслідками вирішення спорів по суті заявлених вимог не підлягають врахуванню у справі, що переглядається, оскільки фактичні обставини (що формують зміст правовідносин) у цих справах і у справі, яка переглядається, є різними. У кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та враховували надані сторонами докази, оцінюючи їх у сукупності.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону, ґрунтується на засадах верховенства права, принципах справедливості, добросовісності та розумності, підстави для його скасування відсутні.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційний суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, то в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись ст. 374, 375, 382-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Сизька Бориса Борисовича залишити без задоволення. Рішення Долинського районного суду від 04 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з часу складання повного судового рішення.

       Повний текст постанови складено 22 лютого 2023 року.

Судді:                                                        В.Д.Фединяк

       Л.В.Василишин

       І.О.Максюта