ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2023 р. Справа № 520/24202/21

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бегунца А.О.,

Суддів: Курило Л.В. ,  Мельнікової Л.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної міграційної служби України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.07.2022, головуючий суддя І інстанції: Ніколаєва О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 28.07.22 по справі № 520/24202/21

за позовом                      ОСОБА_1  

до                     Державної міграційної служби України      третя особа                      Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області

про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної міграційної служби України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати пункт 3 наказу від 22.10.2021 №167 Державної міграційної служби України про визнання недійсною та такою, що підлягає вилученню, посвідки на постійне проживання серії КИ від 30.12.2003 № НОМЕР_1 , виданої громадянці Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що у 1988 році прибула до України з метою працевлаштування згідно міжнародного договору. У 2003 році їй видано посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 , терміном дії – безстроково. Після подачі до ГУ ДМС України у Харківській області документів для обміну посвідки на постійне проживання в Україні, отримала наказ від 22.10.2021 №167 про визнання недійсною та такою, що підлягає вилученню та знищенню посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_2 , видану УГІРФО ГУМВС України в місті Києві на підставі приписів абз. 4 пункту 4 розділу V Прикінцеві положення Закону України "Про імміграцію" (порушення строк звернення із заявою про надання посвідки), який і є предметом оскарження у даній справі. На думку позивача, підстави визначенні відповідачем у спірному наказі для скасування посвідки на постійне проживання в Україні, виданих на її ім`я, є безпідставними, оскільки нею дотримано строк подачі зазначеної заяви.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.07.2022 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (вулиця Володимирська, 9, місто Київ, 01001, код ЄДРПОУ: 37508470), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вулиця Римарська 24, місто Харків, 61057, код ЄДРПОУ: 37764460) про визнання протиправним та скасування пункту наказу задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано пункт 3 наказу від 22.10.2021 №167 Державної міграційної служби України про визнання недійсною та такою, що підлягає вилученню, посвідки на постійне проживання серії КИ від 30.12.2003 № НОМЕР_1 , виданої громадянці Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Державної міграційної служби України судовий збір у розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок).

Не погодившись з вказаним рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.07.22 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимог Закону України "Про імміграцію", Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства". Так, 26.06.2003 керівництвом УГІРФО МВС України в м. Києві прийнято рішення щодо документування позивача посвідкою на постійне проживання відповідно до абзацу 4 пункту 4 розділу V Закону України "Про імміграцію". Відповідно до вказаної норми вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну, іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В`єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в`єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні. Громадянка СРВ ОСОБА_1 звернулась до ВГІРФО Печерського РВ ГУМВС України в Київській області з клопотанням про залишення її в Україні на постійне проживання 23.06.2003 року, та позивач документована посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 , терміном дії - безстроково. Закон України "Про імміграцію" набрав чинності 07.08.2001 року. Таким чином, останнім днем строку звернення із заявою про видачу посвідки на постійне проживання в Україні є 07.02.2002 року. На момент звернення, а саме в червні 2003 року, норма Закону, яка надавала іноземному громадянину право отримати посвідку без дозволу на імміграцію, не могла бути застосована. Враховуючи вказане, цілком логічним є висновок про те, що з нечинного акта не можуть виникати правові відносини між особою та державним органом. А тому, позивач не вважається такою, що має дозвіл на імміграцію і на неї не поширюються норми абзацу шостого пункту 4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію". Враховуючи вказану норму, громадянка ОСОБА_1 не мала права на документування посвідкою з зазначених підстав, на неї не поширюються положення статей 12-15 Закону, а отже, оформлені їй посвідки підлягають визнанню недійсними та вилученню.

Позивач подала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Третя особа своїм правом на подання письмових пояснень на апеляційну скаргу не скористалась.

Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що у 1988 році позивач прибула до України з метою працевлаштування згідно з договором між Урядом Союзу Радянських Соціалістичних Республік і Урядом Соціалістичної Республіки В`єтнам про напрям і прийом в`єтнамських громадян на професійне навчання і роботу на підприємствах і організаціях СРСР від 02.04.1981.

Працювала у Житомирському відкритому акціонерному товаристві "Льонотекст" у період з 1988 по 1992 роки.

23 червня 2003 року позивач звернулася до ВГ ІРФО Печерського РВ ГУМВС України в Київській області з клопотанням про залишення в Україні на постійне проживання.

Рішенням УГІРФО ГУ МВС України у місті Києві документовано позивача посвідкою на постійне проживання відповідно до абзацу 4 пункту 4 розділу V Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" та видано посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 , терміном дії – безстроково.

У подальшому, у травні 2021 році до Центрального міжрегіонального управління ДМС у місті Києві та Київській області надійшов запит з ГУ ДМС України в Харківській області щодо перевірки законності надання дозволу на міграцію та документування посвідкою на постійне проживання позивача, у зв`язку зі зверненням останньої із заявою про обмін посвідки на постійне проживання.

За результатами розгляду зазначеного запиту та доданих до нього документів заступником начальника ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області 18.08.2021 затверджено висновок про перевірку матеріалів справи щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні ОСОБА_1 .

Зі змісту копії вказаного висновку встановлено, що іноземець ОСОБА_1 не мала жодних правових підстав щодо отримання посвідки на постійне проживання, у зв`язку з чим оформлена на її ім`я посвідка підлягає визнанню недійсною та вилученню, а вказаний висновок вирішено надіслати до Державної міграційної служби України для підготовки проекту наказу Голови ДМС про скасування рішення щодо видачі посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_2 та визнання її недійсною.

Мотивуючи вказаний висновок орган міграційної служби посилався на встановлення порушення абзацу 4 пункту 4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" під час оформлення посвідки на постійне проживання в Україні, оскільки позивач звернувся про видачу посвідки після закінчення терміну, встановленого абзацом 4 пунктом 4 Прикінцевих положень вказаного Закону, де зазначено, що вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію, вважаються іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В`єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в`єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.

Водночас, зі змісту вказаного висновку вбачається, що керівництвом УГІРФО ГУ МВС України у місті Києві 26.06.2003 прийнято рішення про документування позивача посвідкою на постійне проживання відповідно до абзацу 4 пункту 4 розділу V Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" та видано посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 , терміном дії – безстроково.

Зазначені підстави для видачі посвідки на постійне проживання самостійно визнані керівництвом УГІРФО ГУ МВС України у місті Києві.

На підставі вказаного висновку Державною міграційною службою України 22.10.2021 прийнято наказ "Про визнання недійсними деяких посвідок на постійне проживання" №167, зокрема, у відношенні позивача.

З наявної в матеріалах справи копії зазначеного наказу вбачається, що зміст пункту 3 свідчить на користь того, що на підставі висновку ЦМУ ДМС у місті Києві та Київській області від 18.08.2021 стосовно громадянки Соціалістичної Республіки Зионг ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано недійсною та такою, що підлягає вилученню та знищенню, посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_2 .

Позивач, вважаючи пункт 3 оскаржуваного наказу протиправним, звернулася до суду.

Приймаючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з підстав його обгрунтованості.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про імміграцію" від 22.09.2011 №3773-VI іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.

Положеннями частини четвертої статті 11 Закону України №3773-VI встановлено, що особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.

Відповідно до абзацу 4 пункту 4 Прикінцевих Положень Закону України №3773-VI вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В`єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в`єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.

Положеннями статті 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22.09.2011 №3773-VI визначено, що посвідка на постійне проживання - це документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.

Відповідно до статті 5 Закону України №3773-VI іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах першої, шістнадцятої статті 4 цього Закону, отримують посвідку на постійне проживання.

Згідно зі статтею 3 Закону України №3773-VI іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території.

За твердженням відповідача на момент звернення позивача із заявою про надання посвідки, норма пункту 4 розділу V Закону України "Про імміграцію", яка надавала право на оформлення посвідки без оформлення дозволу на імміграцію, втратила чинність. Отже, законодавством, чинним на час оформлення позивачу посвідки на постійне проживання у 2003 році, не було передбачено оформлення такої посвідки без надання дозволу на імміграцію відповідно до пункта 4 розділу V Закону України "Про імміграцію". Оскільки позивач звернулася після передбаченого вказаною нормою шестимісячного терміну з дня набрання чинності Законом України "Про імміграцію2, права на оформлення посвідки не мала.

Колегія суддів з даним твердженням відповідача не погоджується виходячи з наступного.

В абзаці четвертому пункту 4 розділу V Закону України "Про імміграцію" зазначено: "Вважати такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземців та осіб без громадянства, які прибули в Україну до 06 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В`єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в`єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні".

Відповідно до абзацу шостого пункту 4 Розділу V Закону України "Про імміграцію" особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність статей 12 - 15 цього Закону.

Системно аналізуючи вищевказані норми права, колегія суддів дійшла висновку, що посвідка на постійне проживання видається уповноваженим органом за заявою та не передбачає попереднього оформлення дозволу на імміграцію.

Таким чином, позивачу не надавався дозвіл на імміграцію в Україні, оскільки вона прибула до України в 1988 році з метою працевлаштування у Житомирському відритому акціонерному товаристві "Льонотекст", а Закон України "Про імміграцію", прийнятий 07.06.2001, передбачив набуття дозволу на імміграцію в силу цього Закону без окремої дії чи рішення суб`єкта владних повноважень.

Отже, позивачу у відповідності до положень Закону України "Про імміграцію" правомірно надана посвідка на постійне місце проживання в Україні без надання дозволу на імміграцію.

Вказаний висновок суду узгоджується із позицією Верховного Суду викладеною у постановах від 29.03.2018 у справі №820/1881/17, від 13.03.2018 у справі №820/3610/17, від 27.02.2018 у справі №810/1709/17.

Положеннями статті 12 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення функціонування фінансового сектору в Україні" від 05.07.2018 №2491-VIII передбачено, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо: 1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983.

Відповідно до пункту 21 Порядку №1983 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.

Для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію", що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу (пункт 22 Порядку №1983).

За приписами пункту 23 Порядку №1983 ДМС територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.

Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України "Про імміграцію". Копія рішення надсилається Держприкордонслужбі (пункт 24 Порядку №1983).

З наведених вимог Закону України "Про імміграцію" та положення Порядку №1983 встановлено, що перевірка з питання скасування дозволу на імміграцію проводиться за поданням органу внутрішніх справ, іншого органу виконавчої влади, який у межах наданих йому повноважень забезпечує виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.

Вказаними нормами на органи, які розглядають питання про скасування дозволу на імміграцію, як на суб`єктів владних повноважень, покладено обов`язок проведення всебічної перевірки на підставі відповідного подання.

Колегія суддів зазначає, що при наданні позивачу посвідки на постійне проживання в Україні на підставі пункту 4 Розділу V Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" проводилась перевірка підстав залишення на постійне проживання в Україні позивача, підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію в Україну не виявлено та надано позивачу посвідку на постійне проживання в Україні.

Разом з тим, посиланням на вказану ж норму Закону відповідач обґрунтовує і прийняття наказу про скасування посвідки на постійне проживання в Україні позивача.

При цьому, не встановлено, що з дати видання посвідки виникли обставини, передбачені статтею 12 Закону України "Про імміграцію", які б тягли за собою скасування дозволу на імміграцію (посвідки на постійне проживання в Україні) позивача.

Згідно з пунктом 18 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2012 №251 посвідка на постійне проживання скасовується територіальним органом або підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статей 12 і 13 Закону України "Про імміграцію".

При цьому, ані статтею 12 Закону України "Про імміграцію", ані жодною іншою нормою законодавства України, не передбачено підставою для прийняття органом міграційної служби рішення про визнання недійсною посвідки на постійне проживання чи скасування дозволу на імміграцію, пропуск заінтересованою особою шестимісячного строку для подання заяви про видачу посвідки на постійне проживання в Україні.

Як вже зазначалось вище, пунктом 6 частини першої статті 12 Закону України "Про імміграцію" передбачено, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано в інших випадках, передбачених законами України.

Разом з тим, "інших випадків", зокрема, з підстав пропуску шестимісячного строку для подання заяви про видачу посвідки на постійне проживання в Україні, чинним законодавством не передбачено.

Крім того, з приводу доводів відповідача про пропущення позивачем строку звернення за отриманням посвідки, колегія суддів зазначає, що пунктом 2 розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію" зобов`язано Кабінет Міністрів України у двомісячний термін з дня набрання чинності цим Законом прийняти нормативно-правові акти, необхідні для реалізації цього Закону.

Пунктом 3 розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію" рекомендовано Президенту України визначити центральний орган виконавчої влади, на який буде покладено виконання функцій спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції, та привести свої акти у відповідність з цим Законом.

З метою забезпечення виконання Закону України "Про імміграцію" Президентом України видано Указ від 07.08.2001 №596, яким покладено на Міністерство внутрішніх справ України виконання функцій спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та зобов`язано Кабінету міністрів України затвердити у двомісячний строк зразок посвідки на постійне проживання в Україні, правила та порядок її оформлення і видачі, а також порядок видачі посвідки на постійне проживання в Україні особам, зазначеним у пункті 4 розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію".

Таким підзаконним актом стала постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку формування квоти імміграції, Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень, Порядку оформлення і видачі посвідки на постійне проживання" від 26.12.2002 №1983. Відповідно до вступної частини постанова видана на виконання статті 5 Закону України "Про імміграцію2, тобто поза межами шестимісячного строку, визначеного абзацом четвертим пункту 4 розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію" (з простроченням на 1 рік 2 місяці).

Таким чином, документування посвідками на постійне місце проживання в`єтнамських громадян на підставі Закону України "Про імміграцію" відповідними міграційними органами фактично розпочато після 26.12.2002, у порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983, вже після спливу шестимісячного терміну, передбаченого "Прикінцевими положеннями" Закону України "Про імміграцію".

Відповідно до наведеного, жоден громадянин В`єтнаму не міг звернутися і бути документованим посвідкою на постійне проживання у визначений законом термін до 07.02.2002, оскільки порядок видачі таких посвідок затверджено Кабінетом Міністрів України, всупереч пункту 2 розділу V Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" та Указу Президента України від 07.08.2001 №596.

Крім цього, доводи відповідача про те, що з 08.02.2002, тобто після спливу законодавчо встановленого шестимісячного терміну для звернення із заявами про видачу посвідок на постійне проживання, норма абзацу шостого пункту 4 Розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію" втратила чинність, є необґрунтованими, оскільки жодним законом ця норма не скасована, що свідчить про відсутність правових підстав вважати протилежне.

Вказаний висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 27.02.2018 у справі №810/1709/17, від 20.03.2019 у справі №820/391/19, які враховуються судом в силу полоежень ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, на момент звернення позивача із заявою про надання посвідки передбачено оформлення посвідки на постійне проживання без надання дозволу на імміграцію відповідно до пункту 4 розділу V Закону України "Про імміграцію", разом з тим, недотримання позивачем передбаченого вказаною нормою шестимісячного терміну не є правовою підставою для скасування вже виданої посвідки на постійне проживання.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.08.2018 у справі №820/1608/17, відповідно до якої посвідка на постійне проживання може бути скасована суб`єктом владних повноважень лише у випадку скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статей 12 і 13 Закону України "Про імміграцію". Інших підстав для скасування вже виданої посвідки на постійне проживання діюче законодавство не передбачає.

Доказів того, що посвідка на постійне проживання позивача отримана у не передбаченому законом порядку, відповідачем не надано.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень не надано доказів правомірності оскаржуваного наказу в частині, що стосується позивача.

З огляду на встановлені у справі обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що оскаржуваний наказ прийнятий не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України "Про імміграцію" та Порядком № 1983.

Колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.07.2022 по справі № 520/24202/21 - залишити без змін

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя А.О. Бегунц

Судді Л.В. Курило  Л.В. Мельнікова