Дата документу 21.02.2023 Справа № 331/2596/22

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 22-ц/807/663/23                                     Головуючий у 1-й інстанції: Яцун О.О.

Є.У.№ 331/2596/22                                                 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого2023 року                                                       м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду  цивільних справ:

головуючого:        Кочеткової І.В.,

суддів:                 Кримської О.М.,

                        Дашковської А.В.,

секретар: Рикун А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Запорізького обласного управління акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про визнання заборгованості та зобов`язання вчинити певні дії,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14 грудня 2022 року,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до АТ «Державний ощадний банк України», в особі філії Запорізького обласного управління Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», про визнання заборгованості та зобов`язання вчинити певні дії. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ним було відкрито рахунки в Ощадному Банку СРСР, а саме: рахунок №  НОМЕР_1  у філіалі № 3130/01 Куйбишевського відділення с. Смирново Запорізької області; рахунок №  НОМЕР_2  у філіалі № 3130/034 Куйбишевського відділення с. Титово Запорізької області; рахунок №  НОМЕР_3  у філіалі № 3130/034 Куйбишевського відділення с. Титово Запорізької області; рахунок №  НОМЕР_4  у філіалі № 3130/034 Куйбишевського відділення с. Титово Запорізької області; рахунок №  НОМЕР_5  у філіалі № 3130/034 с. Титово Запорізької області; рахунок №  НОМЕР_6  у філіалі № 3130/034 с. Титово Запорізької області; рахунок № 3065/1569 у філіалі № 3130/01 с. Смирново Запорізької області, що підтверджується ощадними книжками. У позовній заяві вказано, що відповідно до листа філії Запорізького обласного управління Акціонерного товариства «Ощадбанк» № 107.22-16/117-1/2022-07/с від 24.02.2022 року у відділенні банку № 10007/0261 на ім`я позивача відкрито компенсаційні рахунки: № НОМЕР_7  на суму 5259 грн. 06 коп.; № 91551/018 на суму 4631 грн. 15 коп.; № 91551/3065 на суму 5633 грн. 31 коп. В даному листі відповідача повідомляється, що кошти частково було виплачено у 2012 році. Однак, не зазначено, в якій сумі було здійснено компенсацію втрат від знецінення грошових заощаджень. Станом на день звернення із зазначеною позовною заявою, суми вкладів позивачу не повернено. Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд визнати заборгованість Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», в особі філії Запорізького обласного управління Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», перед ОСОБА_1 у розмірі 15523 грн. 52 коп.; зобов`язати Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», в особі філії Запорізького обласного управління Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», повернути грошові заощадження, розміщені на банківських рахунках ОСОБА_1 , у розмірі 15523 грн. 52 коп.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14 грудня 2022 року відмовлено у задоволені позову.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що на думку апелянта, оскаржуване рішення не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також апелянт вказав на те, що суд першої інстанції не повно з`ясував обставини, що мають значення для справи. АТ «Ощадбанк» є правонаступником ліквідованого Державного спеціалізованого комерційного ощадного банку України, до якого буди передані рахунки відкриті у банку трудових заощаджень і кредитування населення СРСР, і саме на нього покладено обов`язок вести реєстр таких вкладників, а у разі фінансування таких компенсаційних виплат за рахунок державного бюджету, здійснювати їх виплати на підставі виданих ощадних книжок компенсаційного вкладу та даних реєстру вкладників заощаджень громадян. Позивач має право на отримання грошових коштів, які були вкладені в установи Ощадного Банку СРСР, а неможливість Держави забезпечити повернення вкладів через не передбачення таких виплат Законом України «Про Державний бюджет України», не може ставитись як законна підстава для відмови у поверненні заощаджень вкладників.

У відзиві на апеляційну скаргу АТ «Державний ощадний банк України» просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про застосування до спірних правовідносин Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України».

Висновок суду про відсутність іншого порядку компенсації виплат на повернення вкладів СРСР, ніж спеціальний порядок, передбачений Законом України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», діючим законодавством України, є правильним, а доводи апеляційної скарги цього висновку не спростовують.

В засідання апеляційного суду позивач і його адвокат не з`явилися, про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Представник позивача адвокат Гаморя М.В. просила розглядати справу за її відсутності та задовольнити апеляційну скаргу.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України  суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено, що  ОСОБА_1  відкрито рахунки в Ощадному Банку СРСР, а саме: 07.08.1990 рахунок №  НОМЕР_1  у філіалі № 3130/01 Куйбишевського відділення с. Смирново Запорізької області, що підтверджується ощадною книжкою (а.с.8-9);14.01.1991 рахунок № НОМЕР_2 у філіалі № 3130/034 Куйбишевського відділення с. Титово Запорізької області, що підтверджується ощадною книжкою серії НОМЕР_8 (а.с.10-15); 21.11.1991 рахунок № НОМЕР_3 у філіалі № 3130/034 Куйбишевського відділення с. Титово Запорізької області, що підтверджується ощадною книжкою серії НОМЕР_9 (а.с.16-21); 28.02.1992 рахунок № НОМЕР_4 у філіалі № 3130/034 Куйбишевського відділення с. Титово Запорізької області, що підтверджується ощадною книжкою серії НОМЕР_10 (а.с.22-26); 28.06.1997 рахунок № НОМЕР_5 у філіалі № 3130/034 с. Титово Запорізької області, що підтверджується ощадною книжкою (а.с.27); рахунок № НОМЕР_6 у філіалі № 3130/034 с. Титово Запорізької області, що підтверджується ощадною книжкою (а.с.28); рахунок № 3065/1569 у філіалі № 3130/01 с. Смирново Запорізької області, що підтверджується ощадною книжкою (а.с.29).

Відповідно до листа філії Запорізьке обласне управління Акціонерного товариства «Ощадбанк» № 107.22-16/117-1/2022-07/с від 24.02.2022 року у відділенні банку №10007/0261 на ім`я ОСОБА_1 відкрито компенсаційні рахунки: № НОМЕР_7 на суму 5259,06 грн.; № 91551/018 на суму 4631,15 грн.; №91551/3065 на суму 5633, 31 грн. (а.с.31).

Факт наявності вказаних відкритих компенсаційних рахунків на ім`я ОСОБА_1 не оспорюється і відповідачем.

ОСОБА_1 звертаючись до суду із вказаним позовом, вказав, що невиплата йому вказаних коштів порушує його права.

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив із того, що процедура повернення даних грошових коштів чітко регулюється законами України, які відповідачем порушені не були, через відсутність коштів, виділених з Державного бюджету України, як того вимагає стаття 7 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України». У Законі передбачено, що кошти для компенсації заощаджень визначаються у Державному бюджеті України окремою статтею. Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» не передбачено статті видатків для проведення компенсаційних виплат.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку, що заходи спрямовані Державою Україна на відновлення та збереження заощаджень громадян, які були вкладниками в установах Ощадбанку колишнього СРСР, перш за все вживаються Державою, як гарантом захисту майнових інтересів своїх громадян, а не основним боржником у даних правовідносинах. Слід зауважити, що процес міжнародного врегулювання питання щодо повернення вкладів колишнього Ощадного банку СРСР є досить тривалим. Між тим, судом встановлено відсутність порушення Державою Україна прав позивача ОСОБА_1 , як вкладника фінансових установ колишнього СРСР.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на таке:

Питання збереження, відновлення реальної вартості та компенсації знецінених грошових заощаджень громадян України, які зберігалися на рахунках Ощадного банку колишнього СРСР до 02 січня 1992 року регулюються Законом України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», на підставі цього Закону встановлюються зобов`язання держави перед громадянами України, які внаслідок знецінення втратили грошові заощадження, поміщені в період до 02 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», державна зобов`язується забезпечити збереження та відновлення реальної вартості заощаджень громадян гарантує їх компенсацію у встановленому порядку.

Статтею 5 наведеного Закону встановлено, що установи Ощадного банку України на підставі цього Закону протягом грудня 1996 року – березня 1997 року проводять одноразову індексацію вкладів громадян. На проіндексовані суми, що знаходяться на позабалансовому рахунку Ощадного банку України, вкладнику видається ощадна книжка.

Статтею 6 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» передбачено, що кошти для компенсації заощаджень громадян визначаються в Державному бюджеті України окремою статтею.

Порядок проведення компенсації, у тому числі перерахування коштів, передбачених у Державному бюджеті України, установам Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху, визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» заощадження повертаються поетапно, залежно від суми вкладу в межах коштів, передбачених для цього Державним бюджетом України на поточний рік.

Кабінет Міністрів України відповідно до Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» № 537/96-ВР приймав постанови про виплату частинами заощаджень громадян, а саме: постанови від 08 червня 1998 року № 825, від 17 травня 2000 року № 817, від 26 березня 2001 року № 275, від 05 квітня 2002 року № 471, від 26 березня 2003 року № 382, від 11 березня 2004 року № 306, від 30 травня 2005 року № 409, від 03 серпня 2006 року №1091, від 01 березня 2007 року № 366, від 09 січня 2008 року № 1, від 20 травня 2009 року № 481, від 23 квітня 2012 року № 346, якими встановлюється черговість і обсяги виплат громадянам проіндексованих грошових заощаджень.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Діючим законодавством прямо не передбачений обов`язок Кабінету Міністрів України виділяти кошти в межах Державного бюджету для покриття витрат, пов`язаних із компенсацією заощаджень громадян України відповідно до Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України».

Рішенням Конституційного Суду України від 10 жовтня 2001 року №13-рп/2001 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України окремих положень Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» установлено, що виплата громадянам України грошових заощаджень в обмежуваному розмірі та поетапно є правом держави, що не суперечить статтям 13, 41, 64 Конституції України.

Крім того, вказаним рішенням Конституційного Суду України визначено, що відновлені та проіндексовані згідно із Законом вклади є об`єктом права приватної власності громадян.

Компенсація громадянам України втрат від знецінення грошових заощаджень відповідно до Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» проводиться виключно в грошовій формі за рахунок Державного бюджету України, для чого в Державному бюджеті України, починаючи з 1997 року, передбачаються відповідні кошти.

Закон передбачав поетапне, залежно від віку вкладника, суми вкладу, інших обставин повернення знецінених грошових заощаджень.

Порядок перерахування коштів з Державного бюджету України установам Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху визначається Кабінетом Міністрів України. Ним також встановлюється перелік груп вкладників і черговість виплат проіндексованих грошових заощаджень, а також обсяг виплат, що здійснюються у разі смерті вкладника.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 10 жовтня 2001 року № 13-рп/2001 положення Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» в частині щодо повернення заощаджень громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства, відновлених та проіндексованих згідно з цим Законом в установах Ощадного банку України, залежно «від віку вкладника» та «інших обставин» визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Ці положення втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Починаючи з 2002 року, виплати громадянам України грошових заощаджень, вкладених до 02 січня 1992 року в установи колишнього Ощадного банку СРСР, що діяли на території України, правонаступником якого є відкрите акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» проводяться незалежно від віку вкладника та інших обставин.

Із роз`яснення Верховного Суду України від 15 березня 1999 року № 1-5/117 «Про деякі питання застосування Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» судами встановлено, що кошти для компенсації заощаджень громадян визначаються в Державному бюджеті України окремою статтею.

Порядок перерахування коштів з Державного бюджету України установам Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху визначається Кабінетом Міністрів України.

Заощадження повертаються поетапно, залежно від віку вкладника, інших обставин у межах коштів, передбачених для цього Державним бюджетом України на поточний рік.

Ощадний банк України провадить виплату проіндексованих заощаджень в межах передбачених для цього Державним бюджетом України і перерахованих з нього грошових сум, встановленої поетапності та черговості їх повернення, визначеного співвідношення між групами вкладників.

Те, що грошові кошти, які підлягають виплаті згідно з Законом України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» визнаються боргом та повертаються поетапно, залежно від віку вкладника, суми вкладу, інших обставин у межах коштів, передбачених для цього Державним бюджетом України на поточний рік, які надаються особам Державою через органи державного казначейства на певних умовах та в певних розмірах підтверджується практикою Європейського суду з прав людини, а саме рішенням від 02 липня 2002 року у справі «Гайдук та інші проти України».

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2012 року № 346 «Про виплату в 2012 році громадянам України компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень, вкладених до 02 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР, що діяли на території України, та в облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, державні казначейські зобов`язання СРСР і сертифікати Ощадного банку СРСР, придбані на території Української РСР» виплата компенсації в 2012 році передбачалась вкладникам, відомості про яких станом на 01 січня 2012 року внесені до інформаційно-аналітичної системи «Реєстр вкладників заощаджень громадян» та які не отримали протягом 2008 року компенсацію втрат від знецінення грошових заощаджень у межах залишку проіндексованого вкладу, але не більше ніж 1000,00 гривень на одного вкладника.

Факту відмови АТ «Дежавний ощадний банк України» у видачі вказаних вкладів позивачу не встановлено.

Що стосується засобів, передбачених Законом України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», які відповідають проіндексованій вартості вкладів, суд відмічає, що ці засоби належать до засобів Державного казначейства, виділених Державою на визначених умовах.

05 лютого 2004 року Верховна Рада України прийняла Постанову «Про ініціативу створення у складі Міжпарламентської комісії із співробітництва Верховної Ради України та Федеральних Зборів Російської Федерації міжпарламентської групи для врегулювання з Російською Федерацією питань розподілу між державами зобов`язань колишнього Ощадного банку СРСР по вкладах громадян України», відповідно до положень якої, вирішено звернутися до Федеральних Зборів Російської Федерації з ініціативою щодо створення у складі Міжпарламентської комісії із співробітництва Верховної Ради України та Федеральних Зборів Російської Федерації міжпарламентської групи для врегулювання питань, що стосуються розподілу між державами зобов`язань колишнього Ощадного банку СРСР по вкладах громадян України.

Крім того, Верховною Радою України була створена Тимчасова Спеціальна комісія з питань фінансово-економічного обґрунтування джерел і механізму відновлення заощаджень громадян України, яка проводила роботу по вишуканню додаткових джерел фінансування передбачуваних витрат у двох напрямах: визначення зовнішніх та внутрішніх джерел. З метою вишукання зовнішніх джерел була проведена значна робота по пошуку матеріалів, що підтверджували б зобов`язання колишнього Ощадбанку СРСР по вкладах громадян України. Вивчивши ці матеріали, комісія дійшла висновку щодо необхідності поновлення переговорів з Російською Федерацією для врегулювання взаємовідносин із зазначеного питання.

Постановою Верховної Ради України від 1 червня 2000 року № 1754-Ш «Про боргові зобов`язання держави перед громадянами України, яким відновлено грошові заощадження, поміщені в період до 2 січня 1992 року в установах Ощадного банку» зобов`язано Кабінет Міністрів України порушити перед Російською Федерацією питання про врегулювання взаємовідносин з питань, що стосуються розподілу між державами зобов`язань колишнього Ощадного банку СРСР перед громадянами та повернення Україні 84,3 млрд. крб., що були станом на 1 січня 1991 року акумульовані в Ощадному банку СРСР і є власністю громадян України.

Це викликано, насамперед, тим, що протягом всього періоду діяльності установи Ощадного банку СРСР на території України залучали вільні кошти на вклади, обслуговували обіг державних цінних паперів та проводили розрахунково-касове обслуговування населення. Залучені на вклади кошти протягом року акумулювалися на кореспондентських рахунках установ Ощадного банку СРСР на території України.

Відповідно до встановленого порядку, щорічно ( після закінчення календарного року) загальна сума залишку коштів на кореспондентських рахунках установ Ощадного банку СРСР на території України списувалися на кореспондентський рахунок Правління Ощадбанку СРСР, а останнє передавало їх Державному банку СРСР та Міністерству фінансів СРСР.

Згідно Угоди, підписаної Головою Нацбанку України, Ощадбанк СРСР з коштів, які значилися у розрахунках з Правлінням Ощадбанку СРСР на рахунку № НОМЕР_11 у розмірі 82,9 млрд. руб. оформляє як міжбанківський кредит ощадних банків республік Ощадбанку СРСР на термін до врегулювання питання про розподіл внутрішнього боргу СРСР та відповідного врегулювання розрахунків між Ощадбанком СРСР і Держбанком СРСР. Передбачалось, що у 1991 році Ощадбанк СРСР сплатить за цей кредит плату у встановленому на цей рік розмірі; розмір плати на 1992 та наступні роки буде встановлюватися спеціальною угодою сторін. Решту коштів у розмірі 1,4 млрд. рублів переоформлено у міжбанківський кредит ощадних банків республік Ощадбанку СРСР під 7 відсотків річних терміном до врегулювання Ощадбанком СРСР розрахунків з Мінфіном СРСР по державному боргу.

13 березня 1992 року в м. Москва державами-учасницями СНД підписано Угоду про принципи і механізми обслуговування внутрішнього боргу колишнього СРСР. Відповідно до зазначеної Угоди (стаття 1) заборгованість населенню з боку уряду колишнього СРСР по залишку вкладів в ощадних банках була віднесена до державного внутрішнього боргу. Згідно статті 2 Угоди, її Сторони беруть на себе зобов`язання з погашення державного внутрішнього боргу колишнього СРСР перед населенням у сумах пропорційно залишку заборгованості, яка рахувалася станом на 1 січня 1991 року на балансах закладів Ощадбанку СРСР на території кожної із Сторін. Зазначена Угода набула чинності з дати її підписання.

Відповідно до ноти Міністерства закордонних справ України до Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав, при підписанні Угоди від 13 березня 1992 року Українська Сторона підтримала пропозицію Республіки Білорусь про необхідність одночасного вирішення питання про поділ активів і пасивів колишнього Державного банку СРСР шляхом укладення окремої угоди. При цьому особливо підкреслювалось, що заборгованість, яка налічувалась на 1 січня 1991 року на балансах установ Ощадбанку СРСР на території кожної з держав-учасниць Співдружності, утворилась у зв`язку з вилученням союзними органами коштів з Ощадбанку.  Виходячи з цього, міжнародно-правові зобов`язання України, що випливають з Угоди від 13 березня 1992 року, в тому числі стосовно погашення відповідної заборгованості уряду колишнього СРСР населенню щодо залишку вкладів у ощадних банках на території України, виникають лише після поділу активів і пасивів колишнього Державного банку СРСР.

Таким чином, згідно з Угодою від 13 березня 1992 року для України зобов`язання по сплаті заборгованості її громадянам по залишку вкладів в установах Ощадного банку СРСР виникають лише після розподілу активів та пасивів колишнього Державного банку СРСР. На теперішній час розподілу активів та пасивів колишнього Державного банку СРСР не відбулося, а отже зобов`язання для України за Угодою від 13 березня 1992 року не виникли.

На виконання вимог Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» відповідачем здійснено перерахування коштів позивача та відкрито компенсаційні рахунки, однак визнати за Акціонерним товариством «Ощадбанк» заборгованість та зобов`язати повернути грошові кошти в даному випадку є неможливим, так як процедура повернення даних грошових коштів чітко регулюється законами України, які відповідачем порушені не були, через відсутність коштів, виділених з Державного бюджету України, як того вимагає стаття 7 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України». У Законі передбачено, що кошти для компенсації заощаджень визначаються у Державному бюджеті України окремою статтею. Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» не передбачено статті видатків для проведення компенсаційних виплат.

За вказаних обставин, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, які також кореспондуються із аналогічними висновки Касаційного цивільного суду Верховного суду від 28.05.2018 року по справі № 757/138/17-ц, від 08.08.2019 року по справі № 569/15550/18, від 12.12.2019 року по справі № 243/7992/16-ц.

За вказаних обставин доводи апеляційної скарги про невідповідність висновків суду першої інстанції вимогам закону є безпідставними.

Отже, апеляційний суд вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляції, не вбачається.

Керуючись ст. ст.374,375,381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14 грудня 2022 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повний текст постанови складено 21 лютого 2023 року.

Головуючий: І.В. Кочеткова

Судді: А.В. Дашковська

О.М. Кримська