Справа № 761/29701/16-к

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2022 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участі:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурорів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі Шевченківського районного суду м. Києва кримінальне провадження № 120 150 000 000 006 13 від 31.08.2015, у якому

гр. ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 258, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 342 КК України;

у с т а н о в и в :

Шевченківським районним судом м. Києва здійснюється судовий розгляд кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 за ч. 3 ст. 258, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 342 КК України.

Рішенням суду від 04.10.2022 строк застосованого до обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою продовжений по 02.12.2022, однак однак завершити судовий розгляд цього кримінального провадження до зазначеної дати не виявилось можливим у зв`язку з складністю кримінального провадження.

У зв`язку з цим прокурор ОСОБА_3 клопотав про продовження строку зазначеного вище запобіжного заходу, оскільки наполягав, ОСОБА_5 з огляду на суворість покарання, що йому загрожує у разі визнання його винуватим, та з метою його уникнення може переховуватись від суду, а також вчинити інше кримінальне правопорушення.

Прокурор ОСОБА_4 підтримав думку колеги та просив строк тримання обвинуваченого ОСОБА_5 під вартою продовжити.

Захисник ОСОБА_6 вважав ініційоване державним обвинувачем клопотання необґрунтованим, оскільки останнім не доведена актуальність зазначених ним ризиків, тому захисник просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора та застосувати до його підзахисного більш м`який запобіжний захід.

Обвинувачений ОСОБА_5 підтримав думку свого захисника.

Суд, заслухавши доводи сторони обвинувачення та сторони захисту, дійшов висновку про таке.

Відповідно до ст. 9 КПК під час кримінального провадження суд зобов`язаний неухильно додержуватись вимог КПК, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України та керуватись у своїй діяльності рішеннями Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

У силу ч. 3 ст. 331 КПК суд за наявності клопотань зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

На стадії судового розгляду кримінального провадження відповідно до положень Глави 28 КПК встановленню підлягає, чи доведена вина особи поза розумним сумнівом, отже оцінка обґрунтованості підозри, яка відповідно до положень Глави 18 КПК є складовою порядку вирішення питання щодо продовження строку дії застосованого запобіжного заходу, на цій стадії судового провадження виключається.

Таким чином, суд, розглядаючи питання доцільності подальшого тримання особи під вартою, має встановити існування ризиків неправомірної процесуальної поведінки цієї особи, а також, чи може запобігти існуючим ризикам застосування до підозрюваного менш суворого запобіжного заходу.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», Закону України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) - є частиною національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

У своїй практиці ЄСПЛ, досліджуючи строк, протягом якого особа обмежується у свободі у зв`язку з його триманням під вартою, зазначає, що тримання під вартою особи має відповідати меті п. 1 ст. 5 Конвенції, тобто продовження тримання під вартою може бути виправдане тільки за наявності певного суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до свободи особистості.

У рішенні «Сергій Волосюк проти України» ЄСПЛ визначив, що тривалість попереднього ув`язнення особи у відповідній справі не має перевищувати розумного строку, для визначення якого необхідно дослідити факти на користь та проти існування реального суспільного інтересу, який за належного врахування принципу забезпечення презумпції невинуватості, виправдовує відхід від вимоги забезпечення поваги до особистої свободи особи.

Також, у справі «Лабіта проти Італії» ЄСПЛ зазначив, що продовжуване утримання особи під вартою може бути виправдане у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, не зважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають правило поваги до особистої свободи.

У цьому контексті ЄСПЛ наголосив, що органи державної влади зобов`язані захищати права фактичних і потенційних потерпілих від насильницьких нападів відповідно до статей 2, 3 та пункту 1 статті 5 Конвенції.

З наведеного витікає, що для обґрунтованості рішення щодо подальшого тримання особи під вартою суд має керуватись принципом пропорційності, який передбачає встановлення обмежень прав і свобод людини і громадянина за умови, що таке обмеження є суспільно необхідним (Ріш. Конституційного суду України від 19.10.2009 № 26-рп/2009), тобто має зіставити аргументи «за» та «проти» звільнення такої особи, та відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Броуѓан та інші проти Сполученого Королівства» врахувати, що під час розслідування терористичних злочинів перед державними органами постають особливі проблеми, оскільки терористичні злочини становлять особливу категорію через притаманний їм ризик для людського життя і безпеки.

У своєму рішенні у справі «Мерчеп проти Хорватії» ЄСПЛ зазначив, що в деяких випадках стосовно особливо тяжких злочинів великого значення набувають характер і тяжкість висунутих обвинувачень, які свідчать проти звільнення особи та на користь тримання його під вартою.

Крім того, відповідно до рішення у справі «Дудек проти Польщі» загально сформульований ризик, який випливає з організованого характеру злочинної діяльності, у вчиненні якої обвинувачується особа, приймається як підстава для тримання його під вартою.

Отже, суд, оцінюючи наявність реальної небезпеки для суспільства у разі застосування до обвинуваченого запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням його під вартою, має дослідити обставини справи, виходячи з наданих сторонами кримінального провадженнями матеріалів щодо обставин вчинення інкримінованих обвинуваченому дій.

Відповідно до обвинувального акту ОСОБА_5 інкриміноване вчинення терористичного акту шляхом використання оборонних осколкових ручних гранат РГО за таких обставин.

Обвинувачений ОСОБА_5 , будучи активним учасником бойових дій на території проведення антитерористичної операції, тобто маючи практичні знання і навички ведення бою та негативне ставлення до ідеї децентралізації України та надання особливого статусу тимчасово окупованим територіям Донецької та Луганської областей, дізнався, що Верховною Радою України 31.08.2015 запланований розгляд законопроекту про внесення змін до Конституції України щодо децентралізації влади (реєстр. № 2217а), у тому числі щодо особливостей здійснення місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей.

З метою привернути увагу громадськості до своїх поглядів та вплинути на народних депутатів України під час розгляду вказаного законопроекту, обвинувачений вирішив у цей день вчинити дії, направлені на створення небезпеки для життя та здоров`я людини або заподіяння значної майнової шкоди, чи настання інших тяжких наслідків шляхом вчинення терористичного акту.

Як зазначено в обвинувальному акті, реалізуючи задумане, ОСОБА_5 , розуміючись на військовій справі та достеменно знаючи властивості різних видів зброї, обрав як знаряддя вчинення терористичного акту оборонні осколкові гранати РГО, використання яких, на його думку, у повній мірі дозволяло довести до кінця його умисел, спрямований на вчинення терористичного акту.

При цьому, враховуючи бойовий досвід ОСОБА_5 , останній у повній мірі усвідомлював наслідки використання такої зброї, а саме: створення небезпеки для життя чи здоров`я людини або заподіяння значної майнової шкоди, чи настання інших тяжких наслідків.

У подальшому ОСОБА_5 придбав дві оборонні осколкові ручні гранати РГО, які почав незаконно зберігати з метою подальшого використання.

Також, усвідомлюючи, що охорона будівлі Верховної Ради України та забезпечення порядку у ході масових заходів на площі Конституції у місті Києві буде здійснюватись значними силами працівників правоохоронних органів, ОСОБА_5 прийняв рішення про залучення до вчинення терористичного акту свого знайомого ОСОБА_7 , який прийняв пропозицію ОСОБА_5 та погодився взяти участь у вчиненні терористичного акту.

Крім того, з метою уникнення відповідальності за вчинення задуманого шляхом маскування своїх дій, ОСОБА_5 за невстановлених обставин придбав піротехнічні засоби - димові шашки для створення димової завіси, а також індивідуальний засіб маскування - медичну маску, за допомогою якої передбачав непомітно залишити місце вчинення злочину та уникнути ідентифікації правоохоронцями.

Згідно з обвинувальним актом, 31.08.2015, близько 13.00, реалізуючи умисел, спрямований на вчинення терористичного акту, ОСОБА_5 із заздалегідь заготовленими знаряддями вчинення терористичного акту та засобами маскування, прибув на Майдан Незалежності у м. Києві, де зустрівся з ОСОБА_7 .

У період з 13.30 до 13.45 ОСОБА_7 на пл. Конституції у м. Києва, біля будівлі Верховної Ради України, запалюючи надані ОСОБА_5 димові шашки, створив навколо останнього димову завісу з метою маскування його дій з підготовки та безпосереднього вчинення терористичного акту, чим забезпечив ОСОБА_5 можливість доведення до кінця їх спільного злочинного умислу.

При цьому ОСОБА_5 , обравши зручну позицію, близько 13.45 висмикнув запобіжну чеку із гранати РГО та кинув її у бік будівлі Верховної Ради України, чим вчинив терористичний акт.

Внаслідок зазначеного терористичного акта загинули ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , створено небезпеку для життя та здоров`я інших людей, у тому числі працівників правоохоронних органів, які забезпечували охорону громадського порядку, 144 особи від вибуху отримали тілесні ушкодження.

Після вчинення вищеописаних дій ОСОБА_5 прибув до станції метро «Арсенальна» Київського метрополітену, де був зупинений службовими особами лінійного управління в метрополітені ГУМВС України в м. Києві та запрошений до кімнати міліції у вестибюлі станції метро, де під час огляду рюкзака ОСОБА_5 виявлений предмет, схожий на гранату, що спровокувало ОСОБА_5 на вчинення умисних активних дій, спрямованих на опір працівникам міліції. Обвинувачений почав застосовувати до працівників міліції фізичну силу, штовхати останніх, а також застосував спецзасб - препарат сльозоточивої та дратівливої дії «Терен-4м».

З викладеного витікає, що спосіб вчинення інкримінованого ОСОБА_5 злочину, характер та масштабність наслідків його вчинення, зокрема у кількості потерпілих, у тому числі загиблих осіб, свідчить про наявність у цій справі специфічних ознак у частині вимог задоволення публічного інтересу, який, не зважаючи на існування презумпції невинуватості, переважає правило поваги до особистої свободи.

Враховуючи наведені вище обставини, суд бере до уваги рішення ЄСПЛ у справі «Грубник проти України», у якій особі висунуто обвинувачення щодо участі у терористичних актах, де ЄСПЛ визначив, що вирішуючи питання щодо тривалого утримання особи під вартою за таких, як у цій справі обставин, він має тлумачити обсяг зобов`язань органів державної влади за пунктом 3 статті 5 Конвенції щодо обґрунтування своїх рішень у спосіб, який відповідає практичним вимогам виконання цього зобов`язання, оскільки неможливість звільнення заявника у цій справі була очевидною з огляду на конкретні обставини справи - його підозрювали в організації та керівництві терористичною групою у складі декількох осіб.

У цьому контексті ЄСПЛ наголосив, що органи державної влади зобов`язані захищати права фактичних і потенційних потерпілих від насильницьких нападів відповідно до статей 2, 3 та пункту 1 статті 5 Конвенції.

Крім того, ЄСПЛ у зазначеній вище справі зазначив, що суд, розглядаючи відповідну справу, має брати до уваги суспільно-політичні умови та обстановку, у яких здійснюється розгляд справи.

У зв`язку з викладеним, з огляду на введенні на території України воєнного стану у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, суттєвим збільшенням обігу зброї на території України та наявністю у обвинуваченого досвіду ведення бойових дій та застосування зброї різного виду та призначення, приймаючи до уваги обраний спосіб вчинення інкримінованих ОСОБА_12 дій, час та місце їх вчинення (масові заходи на площі Конституції у місті Києві), суд вважає підтвердженою суспільну небезпечність обвинуваченого та суттєву імовірність вчинення ним дій, спрямованих на переховування у разі застосування до ОСОБА_5 більш м`якого запобіжного заходу.

Суд не залишає поза увагою наявність у ОСОБА_5 сімейних зв`язків, постійного місця реєстрації на території м. Києва, однак вважає, що наведені факти не зменшують вищевикладених ризиків до такого ступеню, щоб повністю виключити їх.

Отже, на теперішній час будь-які обставини, які б спростували попередні висновки суду під час обрання та продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 , не встановлені.

У зв`язку з викладеним, суд вважає не безпідставним наявність ризику вчинення ОСОБА_5 зазначених прокурором позапроцесуальних дій з метою створення перешкод судовому розгляду шляхом переховування.

За результатами встановлених судом обставин, з урахуванням доводів сторін кримінального провадження, суд дійшов висновку про наявність факторів, які передбачені ч.1 ст. 194 КПК, що дає підстави для визнання необхідним продовження строку тримання обвинуваченого під вартою.

З вказаних підстав суд вважає, що не підлягає задоволенню клопотання захисника ОСОБА_6 про зміну обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу з тримання під вартою на більш м`який запобіжний захід.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 177, 178, 180, 194, 331 КПК України, суд

у х в а л и в :

У задоволенні клопотання захисника ОСОБА_6 про зміну обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу з тримання під вартою на більш м`який запобіжний захід відмовити.

Клопотання прокурора ОСОБА_3 задовольнити.

Продовжити дію застосованого до обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою по 29 січня 2023 року включно.

На ухвалу суду може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Головуючий суддя ОСОБА_1