КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

29 квітня 2009 року                                                                                   м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Сквирської районної державної адміністрації Київської області на постанову Сквирського районного суду Київської області від 01 лютого 2008 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Сквирської районної державної адміністрації Київської області про стягнення недоотриманих сум одноразової допомоги на оздоровлення,-

ВСТАНОВИВ:

В січні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до Сквирського районного суду Київської області із позовом до Управління праці та соціального захисту населення Сквирської районної державної адміністрації Київської області про визнання відмови в перерахунку щорічної одноразової допомоги на оздоровлення, передбаченої ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» неправомірною та стягнення недоплаченої суми одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2005 рік в розмірі 1560,00 грн.

Постановою Сквирського районного суду Київської області від 01.02.2008 року позов задоволено.

Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Сквирської районної державної адміністрації Київської області на користь позивача 1560,00 грн. недоотриманої суми одноразової грошової допомоги на оздоровлення.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, Управління праці та соціального захисту населення Сквирської районної державної адміністрації Київської області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Колегією суддів встановлено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 2-ї категорії, що підтверджується відповідним посвідченням (а. с. 5).

Відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», позивач має право на щорічну допомогу на оздоровлення, яка повинна виплачуватись учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 2-ї категорії в розмірі 5 мінімальних заробітних плат.

Відповідачем зазначена допомога була виплачена позивачу у розмірах, встановлених постановами Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року №836, та від 12.07.2005 року № 562.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідач повинен здійснити нарахування та виплату допомоги позивачу за 2005-й рік виходячи з розміру, встановленого Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562, враховуючи наступне.

Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд дійшов правильного висновку, що при визначенні розміру допомоги на оздоровлення позивачеві, застосуванню підлягають норми Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Разом з тим, відповідно до частини 2 ст. 99 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

На підставі зазначеної норми законодавства та враховуючи те, що відповідач наполягав на застосуванні ст. 99 КАС України, позовні вимоги за 2005 рік задоволенню не підлягають.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу УПСЗН Сквирської районної державної адміністрації Київської області слід задовольнити, постанову Сквирського районного суду Київської області від 01.02.2008 року - скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Сквирської районної державної адміністрації Київської області про стягнення недоотриманих сум одноразової допомоги на оздоровлення слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 202, 205, 207, 212, 254  КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Сквирської районної державної адміністрації Київської області задовольнити, постанову Сквирського районного суду Київської області від 01 лютого 2008 року - скасувати.

Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Сквирської районної державної адміністрації Київської області про стягнення недоотриманих сум одноразової допомоги на оздоровлення відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного Суду України протягом одного місяця з дня набрання законної сили.