7/2-2078/06

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 6  січня  2007  року  Вишгородський  районний  суд  Київської  області  в  складі

головуючого  -  судді   Чіркова Г.Є.,

при  секретарі   Замно Н. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, треті особи - ОСОБА_4, приватний нотаріус ОСОБА_5, про визнання права власності на садовий будинок,

встановив:

позивач у вересні 2004 року звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на укладений в 1995 році з відповідачем ОСОБА_3 договір позики, згідно з яким останній заборгував йому 110 000 000 карбованців і на виконання такого, за угодою про заміну зобов'язання, у грудні того ж року відчужив на користь позивача садовий будинок, що оформлено договором купівлі-продажу з участю на стороні покупця, його сина - відповідача ОСОБА_2,  а зазначене вважає підставою до визнання такої угоди удаваною, разом із визнанням за ним права  власності  на  зазначене  майно,   як  його  фактичного  набувача.

У судовому засіданні позивач обґрунтував висунуті вимоги викладеними в позові  доводами  й  просив  про  їх  задоволення.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3позов визнали й підтвердили обставини,   про  які  стверджував  позивач.

Треті особи в судове засідання не з'явилися, про час і місце розгляду повідомлені належним чином, з огляду на що, суд розглянув справу на підставі наявних  доказів,   яких  відповідачі  не  заперечували.

Про  зазначені  позивачем  обставини  йдеться  в  представлених  суду  доказах.

Зокрема, 16 травня 1995 року ОСОБА_3 за договором позики отримав від ОСОБА_2 110 000 000 карбованців, які мав до 1 грудня 1995 року повернути позивачеві,   про  що  суду  подано  відповідну  письмову  розписку.

У той же час, згадане грошове зобов'язання припинено укладенням між тими ж особами угоди про його заміну іншим зобов'язанням, на підставі ст. 220 ЦК України 1963 року. Про зазначене сторони уклали письмовий договір від 1 грудня 1995 року, відповідно до якого ОСОБА_3 в рахунок повернення боргу відчужив на користь ОСОБА_2 садовий будинок АДРЕСА_1,   а  той  його  отримав.

Керуючись правами та обов'язками визначеними в наведений спосіб, сторони уклали договір про інше, зокрема про купівлю-продаж того ж будинку від 4 грудня 1995 року, згідно з яким ОСОБА_3, не отримавши гроші за будинок, відчужив його ОСОБА_2 - синові позивача, тобто тій стороні, яка виступала на користь позивача  в  його  відсутність.

При цьому, позивач наполягав, що участь сина в оформленні угоди обґрунтовувалася неможливістю його самостійної участі, який перебував за межами міста  Києва,   чого  відповідачі  не  заперечували.

Отримавши від ОСОБА_3 за договором позики даний садовий будинок, позивач став повноцінно володіти й користуватися ним, що відповідачами також не заперечувалося.

Зокрема, такі обставини стверджуються довідкою голови ради садового товариства „Каскад", з якої убачається, що позивач з 1996 року до нині, в літній період проживав у даному садовому будинку, сплачував членські внески, оплачував використану електроенергію, а відповідно до поданих судові накладних і квитанцій у той же період придбавав будівельні матеріали до садиби (а.с. 2 6-27,   39).

Таким чином, з правовідносин, що склалися між сторонами, убачається фактичне відчуження садового будинку на користь позивача, який до нині володіє і  користується  таким  майном.

На підставі викладеного, суд доходить висновку про те, що сторони, уклавши договір купівлі-продажу садового будинку, насправді вчинили інший правочин, відповідно до якого вказане майно відчужено у власність позивача і таких  його  наслідків  не  заперечували.

З огляду на зазначене, судом виявлено право позивача, що підлягає захистові, а тому при розгляді цієї справи необхідно застосувати правила про ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі, відчужуючи згаданий будинок, відповідно до вимог ст. 58 ЦК України 1963 року, що й дає підстави до визнання за  позивачем  права  власності  на  спірний  садовий  будинок.

При вирішенні цієї справи суд, на підставі п. 4 прикінцевих та перехідних положень ЦК України, застосовує Цивільний кодекс України 1963 року, оскільки предметом  її  розгляду  є  відносини,   що  виникли  до   1  січня  2004  року.

Що стосується строку позовної давності, то в цій справі такий перервано відповідно до ч. 2 ст. 79 ЦК України 1963 року, оскільки ОСОБА_2 вчинив дії,   що  свідчать  про  визнання  ним  вимог  позивача.

При цьому, сторони послалися на те, що відповідач 17 червня 2002 року надав батькові право відчужити даний садовий будинок, у зв'язку з чим той до суду  не  звертався   (а.с.   38).

Про невизнання за ним права власності на садовий будинок позивач дізнався в березні 2002 року, що обґрунтовується доводами позовної заяви і про таке сторони  ствердили  в  судовому  засіданні.

Відтак пред'явлений позов є обґрунтованим і підлягає задоволенню, разом із  прийняттям  його  визнання  відповідачами.

На  підставі  викладеного  і  керуючись   статтями  209-215  ЦПК  України,

вирішив:

позов  ОСОБА_1  задовольнити.

Договір купівлі-продажу садового будинку АДРЕСА_1, від 4 грудня 1995 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, визнати удаваним і застосувати наслідки угоди, що дійсно мали на увазі, згідно з якою зазначений садовий будинок відчужено на користь ОСОБА_1.

Право власності на садовий будинок АДРЕСА_1 визнати за ОСОБА_1.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати, що складаються  з  судового  збору  в  розмірі  130  грн.   44  коп.

Рішення набирає законної сили протягом 10 днів з дня його проголошення і може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання в зазначений строк заяви про її оскарження та протягом 20 днів після цього апеляційної скарги або в  порядку  ч.   4   ст.   2 95  ЦПК  України.