ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул.Шевченка 16, м.Івано-Франківськ, 76000, тел. 2-57-62
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 липня 2006 р. | Справа № АП-17/110 |
За позовом: | Заступника прокурора м.Івано-Франківська в інтересах держави - Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м.Івано-Франківськ, вул.Гуцульська, 9 |
до відповідача: | Українського Науково-дослідного інституту гірського лісівництва, м.Івано-Франківськ, вул.Грушевського, 31 |
У
про: | стягнення 6930 грн. 56 коп. |
Суддя Неверовська Л.М.
При секретарі судового засідання Нестеренко А.В.
Представники:
Від позивача: | Ванджура І.Б. - представник (довіреність №04-364/800 від 10.07.2006 р.) |
Від відповідача: | представники не з"явились |
Суть спору: подано позов про стягнення 6930 грн. 56 коп.
Позивач позов підтримав, позовні вимоги мотивовані наступними обставинами. Згідно наявного у справі статистичного звіту відповідача за 2005 р.: середньооблікова чисельність працюючих становила 72 осіб, чисельність інвалідів, які повинні були працювати (4%) становила – 3 чоловіка, у звітному періоді у відповідача було працевлаштувано 2 інваліда. Відповідачем в добровільному порядку не перераховано до Фонду штрафні санкції за нестворення робочих місць для працевлаштування 1 інваліда в сумі позову. Наведені обставини, на думку позивача, є підставами для звернення з позовом.
Відповідач в судове засідання не з"явився, письмових заперечень щодо позову не подав.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
Як вбачається із поданого відповідачем звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік, відповідач не визначив в 2005 р. норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Стаття 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", в редакції, чинній на час спірних правовідносин, (далі - Закон) встановлює для підприємств (об'єднань), установ і організацій (далі - підприємства) норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Відповідальність за незабезпечення зазначених нормативів відповідно до частини другої статті 19 Закону покладається на керівників підприємств. А в разі, коли кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, то відповідальність покладається на підприємства у вигляді щорічної сплати штрафних санкцій, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом (частина перша статті 20 Закону). Для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності та господарювання, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір штрафних санкцій за робоче місце, не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), у відповідній установі, організації.
Відповідно до ст.20 Закону України підприємства (об'єднання), установи і організації, крім тих, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
З аналізу вищенаведеної норми вбачається, що установи та організації, які утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів не повинні сплачувати санкції за нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Матеріалами справи підтверджується (звіт відповідача, відповідь на запит суду Головного управління статистики в Івано-Франківській області), що відповідач є державною організацією, фінансується із державного бюджету.
Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" не передбачено обов"язок, установ які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, перераховувати штрафні санкції.
За наведених обставин, суд дійшов висновку про те, що підстав для задоволення позову немає.
З огляду на викладене в позові слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, Законом України “Про основи соціальної захищеності інвалідів і Україні”, п.п. 5, 6, 7 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, ст.ст.158-167, ч.4 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
п о с т а н о в и в :
в позові відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її складення у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Неверовська Л.М.
Постанова в повному обсязі виготовлена та підписана 14.07.2006 р.
Виготовлено в Діловодстві
14.07.06
Неверовська Л.М.