Дата документу 09.02.2023

Справа № 334/9216/21

Провадження № 2/334/184/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2023 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя в складі:

головуючого судді Добрєва М.В.,

за участю секретаря Саламаха С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Якіб`юк Юлії Арсенівни про визнання правочину недійсним,

встановив:

В провадженні Ленінського районного суду м. Запоріжжя перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , приватного нотаріуса ЗМНО Якіб`юк Юлії Арсенівни про визнання правочину недійсним.

Ухвалою від 06.12.2021 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя відкрив провадження по справі. Вирішив розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 18.07.2022 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя закрив підготовче провадження у даній цивільній справі та призначив справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

В позовній заяві та судових промовах представник позивача вказує на те, що 28.09.2007 року позивач придбав житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку кадастровий номер 231010000:04:027:0142. В подальшому позивач розділив земельну ділянку таким чином, що житловий будинок частково опинився в межах земельної ділянки к.н. 21010000:04:027:0523 площею 0.0188 га, за цією ж адресою.

19.05.2017 року позивач продав відповідачу 27/100 зазначеного житлового будинку, а також продав земельну ділянку к.н. 2310100000:04:027:0523 площею 0.0188 га, за цією ж адресою. Договори посвідчено приватним нотаріусом ЗМНО Якиб`юк Ю.А.

Вважає, що даний договір купівлі-продажу земельної ділянки укладений ним, має бути визнаний недійсним, оскільки суперечить ч. 1 ст. 203, ст.ст. 316, 319, 321 Цивільного кодексу України та ст. 120 Земельного кодексу України. Його позовні вимоги ґрунтуються в тому числі на п. 14, 15 оспорюваного Договору купівлі продажу земельної ділянки, відповідно до якого нотаріус повинна була роз`яснити позивачу вищезазначені норми законодавства.

Представник відповідача – ОСОБА_2 у відзиві на позовну заяву та судових промовах заперечує проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилається на ті обставини, що позивачем було самостійно поділено первісну земельну ділянку кадастровий № 2310100000:04:027:0142 на 5 ділянок - 2310100000:04:027:0141, площа 0,0215 га; 2310100000:04:027:0522, площа 0.0192 га; 2310100000:04:027:0523, площа 0,0188 га; 2310100000:04:027:0521, площа 0,0276 га; 2310100000:04:027:0520, площа 0,0117 га .і здійснено відчуження частини житлового будинку та тієї ділянки (2310100000:04:027:0523, площа 0,0188 га), на якій ця частина будинку знаходиться.

Також, відповідач вважає,що спірний договір не тільки не суперечить зазначеним позивачем ст.ст. 316, 319, 321 ЦК України та ст. 120 ЗК України, а навпаки, був спрямований на їх дотримання, оскільки позивачу на праві власності належала земельна ділянка і він, на підставі ст.ст. 316, 319 ЦК України, нею розпорядився на власний розсуд законним способом. Стаття 319 ЦК України в даному випадку також застосована бути не може, оскільки позивача жодна особа примусово не позбавляла права власності. В свою чергу, частина 1 ст. 120 ЗК України і зумовила необхідність укладення спірного правочину. Відповідач придбала у позивача 27/100 будинку, які складалися з житлового будинку літ. А, площею 37,1 кв.м., який, в свою чергу, складався з кухні 1-1, котельної 1-2, кімнати 1-3. Даний об`єкт в цілому був розташований на відчужуваній земельній ділянці 2310100000:04:027:0523 і, на виконання вимог ст. 120 ЗК України, було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки.

Відповідач також просить застосувати пропущений строк позовної давності та у позові відмовити.

Представник відповідача – приватного нотаріуса Якіб`юк Ю.А. - надав пояснення, в яких зазначив, що права позивача жодним чином не порушені, а підстави позову є надуманими. Нотаріус Якіб`юк Ю.А. діяла у повній відповідності до Закону України «Про нотаріат». Натомість позивач сам вчинив поділ своєї первісної земельної ділянки на 5 ділянок, і здійснив відчуження частини житлового будинку та тієї ділянки, на якій ця частина будинку знаходиться, у повній відповідності до чинного законодавства.

Крім того, визначення нотаріуса у якості відповідача у даній справі є помилковим, оскільки нотаріус не була стороною договору, а лише здійснювала посвідчення договору у відповідності до вимог Цивільного законодавства, предмет договору нотаріусом не визначається, а здійснюється за домовленістю сторін Вважає позов безпідставним, просить відмовити у задоволені позовних вимог.

Відповідно до положень статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У відповідності до положень ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до положень ч.1, ч.2 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлені наступні обставини у справі та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено і не заперечується сторонами, що 28.09.2007 року позивач придбав житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку кадастровий номер 231010000:04:027:0142. В подальшому позивач розділив земельну ділянку на 5 ділянок при цьому частина житлового будинку (27/100) розташована в межах земельної ділянки к.н. 21010000:04:027:0523 площею 0.0188 Га, за цією ж адресою.

19.05.2017 року позивач продав відповідачу 27/100 зазначеного житлового будинку, а також продав земельну ділянку к.н. 2310100000:04:027:0523 площею 0.0188 Га, за цією ж адресою, на якій розташована частина житлового будинку (27/100). Договори посвідчено приватним нотаріусом ЗМНО Якіб`юк Ю.А.Придбані відповідачем-1 27/100 будинку складаються з житлового будинку літ. А, площею 37,1 кв.м., який, в свою чергу, складається з кухні 1-1, котельної 1-2, кімнати 1-3. При цьому житловий будинок літ. А (відчужений позивачем – відповідачу-1) знаходиться на земельній ділянці площею 0,0188 га, якій внаслідок поділу було присвоєно кадастровий номер 2310100000:04:027:0523. Інша частина будинку позивача (73/100) розташована на іншій земельній ділянці 2310100000:04:027:0521, площа 0,0276 га.

Оспорюваний договір купівлі-продажу земельної ділянки від 19.05.2017 реєстровий №1453, був підписаний особисто позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом ЗМНО Якіб`юк Ю.А., у відповідності до чинного законодавства.

Стороною позивача не надано доказів, які б свідчили про порушення відповідачами норм чинного законодавства при укладенні оспорюваного договору, а порушення приватним нотаріусом порядку посвідчення таких договорів.

Заслуговують на увагу посилання відповідачів, що позивач при укладені оспорюваного договору діяв в межах свої цивільної дієздатності, повністю розуміючи значення своїх дій, керуючись принципами свободи договору. А також, що на відчуженій ним земельній ділянці знаходиться саме та частина житлового будинку, яка була одночасно відчужена ним же відповідачу ОСОБА_2 . Отже, жодних порушень прав позивача не відбулося. Навпаки, самим позивачем було поділено первісну земельну ділянку на 5 ділянок і відчужене лише відповідну земельну ділянку, приналежну частині житлового будинку (27/100), який відчужується.

Відповідно до ч.1 та ч. 16 ст. 120 Земельного Кодексу України, У разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача такого об`єкта без зміни її цільового призначення. У разі якщо відчужувачу (попередньому власнику) такого об`єкта належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до набувача цього об`єкта переходить право власності на таку частку.

Предметом правочину, який передбачає перехід права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду, об`єкт незавершеного будівництва або частку у праві спільної власності на такий об`єкт), який розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), що перебуває у власності відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, повинна бути також така земельна ділянка (або частка у праві спільної власності на неї). Істотною умовою договору, який передбачає такий перехід права власності, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача до набувача такого об`єкта (частки у праві спільної власності на неї).

Також, відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 204 ЦК України, Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ст. 215 ЦК України, Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Ст. 627 ЦК України, Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.

У відповідності з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною,Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону в частині позовних вимог ОСОБА_1 до приватного нотаріуса ЗМНО Якіб`юк Юлії Арсенівни про визнання правочину недійсним задоволенню не підлягають.

Порядок правового регулювання діяльності нотаріату в Україні встановлено Законом України «Про нотаріат».

Частиною першою статті 1 Закону встановлено, що нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Частиною другою статті 1 Закону передбачено, що вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).

Відповідач є обов`язковим учасником цивільного процесу - його стороною.  Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня особиста і безпосередня заінтересованість; саме сторони є суб`єктами правовідношення, з приводу якого виник спір. Крім того, відповідач є тією особою, на яку вказує позивач як на порушника свого права.

Тобто, відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. При цьому неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Нотаріус є публічною особою, якій державою надано повноваження щодо посвідчення прав і фактів, які мають юридичне значення, та вчинення інших нотаріальних дій з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус діє неупереджено, він не може діяти в інтересах жодної з осіб - учасника нотаріальної дії. Нотаріус не стає учасником цивільних правовідносин між цими особами, а отже, не може порушувати цивільні права, які є змістом цих відносин. Відсутня і процесуальна заінтересованість нотаріуса в предметі спору та реалізації прийнятого рішення.

Тобто нотаріус не може бути відповідачем у цій справі, оскільки предметом позову є спір про право.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими, такими, що не підтверджуються матеріалами цивільної справи та відповідно такими, що не підлягають задоволенню.

Заява відповідача ОСОБА_2 про застосування строку позовної давності судом не розглядається, оскільки судом не встановлено порушення прав позивача оспорюваним договором.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12,13,81,141,223,259,263-265,268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1  до ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Якіб`юк Юлії Арсенівни про визнання правочину недійсним – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

       Суддя:                                                                 Добрєв М. В.