КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 759/23686/20

провадження № 22-ц/824/927/2023

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

судді - доповідача Кирилюк Г. М.

суддів: Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.

при секретарі Кошель К. А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по сплаті аліментів, додаткових витрат на утримання дитини та пені за прострочення сплати аліментів, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про звільнення від заборгованості по сплаті аліментів та пені, за апеляційними скаргами ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2022 року та додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2022 року в складі судді Петренко Н.О.,

встановив:

29.12.2020 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по сплаті аліментів, додаткових витрат на утримання дитини та пені за прострочення сплати аліментів.

Посилалась на ті підстави, що 03 листопада 2007 року між нею та відповідачем було укладено шлюб, в якому народилась їх донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 17 вересня 2015 року (справа №759/12568/15), шлюб між ними розірвано.

Після розірвання шлюбу дитина залишилась проживати разом з нею та перебуває на її утриманні.

15.06.2015 між сторонами укладено Договір про сплату аліментів, яким встановлюється обов`язок відповідача сплачувати аліменти у розмірі 5 000 грн, що еквівалентно 240 доларів США за офіційним курсом НБУ гривні до долара США, щомісячно.

Також, відповідачем мають щомісячно сплачуватись додаткові витрати у розмірі 150 грн в день на харчування дитини та витрати на лікування при потребі.

Зазначала, що відповідач сплачує аліменти та додаткові витрати нерегулярно, з порушенням строків та розміру платежів, в результаті чого утворилась значна заборгованість.

Посилаючись на вказані обставини та вимоги статей 180, 181, 189, ч.1 ст. 196 СК України, позивач просила суд стягнути з відповідача на її користь заборгованість по сплаті аліментів та додаткових витрат на утримання дитини в розмірі 527 046 грн та пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі 232 219, 64 грн.

18.03.2021 ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , в якому просив звільнити його від заборгованості по сплаті аліментів та пені.

Посилався на ті підстави, що у відповідності до вимог ч.2 ст. 197 СК України за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

Зазначив, що його батьки досягли пенсійного віку, отримують мінімальну пенсію, якої не вистачає на придбання ліків, оплату комунальних послуг, придбання одягу та їжі.

З 25.12.2015 він перебуває в шлюбі з ОСОБА_4 . В шлюбі у них народилася донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Разом з ними проживає син дружини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відтак, на його утриманні, окрім непрацездатних батьків, перебуває двоє малолітніх дітей. Його матеріальне становище не забезпечує достатній та гідний рівень його життя та рівень життя осіб, що перебувають на його утриманні. Він не ухиляється від сплати аліментів, а щомісячно здійснює платіж на утримання доньки не менше 3 000 грн.

Також зазначив, що в день підписання Договору про сплату аліментів в рахунок майбутніх платежів ним було сплачено 7 000 доларів США.

В період часу: вересень 2015 року, жовтень 2015 року, з листопада 2016 року до березня 2018 року ОСОБА_1 разом з донькою проживали в квартирі, частина якої належить йому, разом з його батьками. В цей час позивачка не працювала, перебувала на його утриманні, не несла жодних витрат на комунальні послуги, квартплату, експлуатаційні послуги, інтернет, міський телефонний зв`язок, харчування. В 2018 , 2019, 2020 роках він забезпечував оздоровлення та відпочинок дитини в курортних зонах Десни та Сваляви.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2022 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, додаткових витрат та пені за договором задоволено частково. Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість по сплаті аліментів, додаткових витрат на утримання дитини у розмірі 527046, 44 грн. Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 5 270,46 грн. В частині стягнення пені відмовлено. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про звільнення від заборгованості по сплаті аліментів та пені відмовлено.

Додатковим рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2022 року стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 26 000 грн.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями ОСОБА_2 подав апеляційні скарги.

В апеляційній скарзі на рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2022 року ОСОБА_2 просить скасувати судове рішення в частині стягнення аліментів, додаткових витрат на утримання дитини у розмірі 527 046, 44 грн та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні вказаних позовних вимог та в частині стягнення з нього судового збору. В іншій частині рішення Святошинського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2022 року залишити без змін.

Свої доводи обґрунтовує тим, що з аналізу ч. 2 ст. 189 СК України вбачається, що у разі, коли платник аліментів за договором про сплату аліментів не виконує свого зобов`язання, одержувач аліментів вправі звернутися до нотаріуса для отримання виконавчого напису, і цей виконавчий напис пред`явити до примусового виконання. Саме так реалізується право одержувача аліментів на стягнення аліментів за договором про сплату аліментів у примусовому порядку. Стягнення заборгованості по аліментам, як за виконавчим написом нотаріуса, так і за рішенням суду, мають вирішуватися в рамках виконавчого провадження, а не за рішенням суду. Ухвалення у такому випадку рішення суду про стягнення із платника аліментів заборгованості по аліментам не відповідає змісту порушеного права одержувача аліментів та визначеного законом механізму його захисту.

Вказує, що судом першої інстанції було безпідставно відхилено його доводи щодо сплати позивачу 147 000 грн в рахунок сплати аліментів за договором про сплату аліментів.

Судом також було безпідставно задоволено вимоги ОСОБА_1 про стягнення з нього заборгованості по додатковим витратам на дитину. З матеріалів справи вбачається, що такі вимоги обґрунтовані позивачкою положеннями п. 3 договору про сплату аліментів. Разом з тим, договором про сплату аліментів не може бути передбачена сплата додаткових витрат на дитину.

В поданій апеляційній скарзі на додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2022 року ОСОБА_2 просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.

Свої доводи обґрунтовує тим, що визначена представником позивача ОСОБА_1 сума витрат на правничу допомогу у розмірі 26 000 грн не є співмірною зі складністю справи та предметом спору. Заявником не було надано доказів на підтвердження фактичного виконання робіт та детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, що згідно із ст. 137 ЦПК України є обов`язковим для вирішення питання про відшкодування витрат на правничу допомогу.

Крім того, в порушення вимог ст. 141 ЦПК України, суд першої інстанції при стягненні з нього як відповідача витрат на правничу допомогу, не врахував принципу пропорційності, відповідно до якого він мав право за наявності всіх підстав, стягнути витрати на правничу допомогу лише пропорційно до задоволених вимог.

Правом надання відзиву на апеляційні скарги ОСОБА_1 не скористалась.

В судовому засіданні представник ОСОБА_2 - адвокат Миролюбова О. В. апеляційні скарги підтримала та просила їх задовольнити.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Гайдаш О. В. просив апеляційну скаргу на рішення суду залишити без задоволення, проти часткового задоволення апеляційної скарги на додаткове рішення не заперечував.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга на рішення суду задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга на додаткове рішення підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що з 03 листопада 2007 року до 17 вересня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

15 червня 2015 року сторони уклали договір про сплату аліментів, який посвідчений нотаріально та відповідно до умов якого ОСОБА_2 (батько) зобов`язувався сплачувати на утримання матері ОСОБА_1 ( мати) (далі аліменти) в розмірі 5 000 грн щомісячно, що еквівалентно 240 доларів США, за офіційним курсом НБУ гривні до долара США. Одноразово батько сплачує матері платіж у розмірі 147 000 грн в день підписання цього договору. Аліменти повинні бути сплачені батьком не пізніше 10 числа кожного поточного місяця за наступний місяць шляхом перерахування суми аліментів на відкритий на ім`я матері рахунок або в готівковій формі ( п.2 договору).

Крім сплати суми аліментів, зазначених в п.2 даного договору, батько зобов`язаний брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). За домовленістю батьків, додаткові витрати на дитину сплачуються батьком щомісяця в сумі, яка вираховується з : 150 гривень в день на харчування дитини плюс витрати на лікування по потребі. Витрати, пов`язані з освітою дитини батьки несуть порівну ( п.3 договору).

Судом встановлено, що за період з липня 2015 року по листопад 2020 року у відповідача виникла заборгованість по сплаті аліментів та додаткових витрат на дитину в сумі 527 046,44 грн.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості по сплаті аліментів, додаткових витрат на утримання дитини в розмірі 527 046,44 грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що у разі невиконання одним із батьків обов`язку за договором аліменти з нього можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса, а не на підставі судового рішення є необґрунтованими.

Нормами сімейного законодавства встановлюється порядок укладення договору про сплату аліментів на дитину та зазначаються правові наслідки у разі невиконання такого договору.

Згідно з частиною другою статті 181 СК України за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

Частиною першою статті 189 СК України передбачено, що батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати. Умови договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені цим Кодексом. Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.

Частиною другою статті 189 СК України встановлено, що у разі невиконання одним із батьків свого обов`язку за договором аліменти з нього можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 27 листопада 2019 року (справа №456/1836/16-ц), встановлений частиною другою статті 189 СК України порядок стягнення аліментів за виконавчим написом нотаріуса не може бути перешкодою для звернення за захистом порушених прав до суду. Окрім того, законодавець передбачив додаткову можливість спрощеного стягнення аліментів за виконавчим написом нотаріуса саме в інтересах дітей з метою спрощення процедурних питань, але в жодному разі цим правом не обмежив право на судовий захист.

За таких обставин не ґрунтуються на законі доводи апеляційної скарги про те, що на підставі судового рішення неможливо стягувати аліменти, розмір та строки виплати яких визначено договором про сплату аліментів.

Апеляційна скарга не містить доводів в частині незгоди з розміром заборгованості, стягнутої судом першої інстанції, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині не переглядається.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги в тій частині, що сплачений відповідачем одноразовий платіж в день підписання договору у розмірі 147 000 грн повинен бути врахований в рахунок сплати аліментів, оскільки умовами укладеного договору це не передбачено.

Як пояснила ОСОБА_1 , вказана умова договору була погоджена сторонами з огляду на необхідність влаштування побуту дитини при розлученні, з урахуванням умов укладення з ОСОБА_2 договору про поділ майна подружжя, згідно якого все набуте у шлюбі майно отримав відповідач, зокрема доходний бізнес у сфері нерухомості у вигляді корпоративних прав ТОВ "Київ-Ріелті".

Суд першої інстанції, з огляду на обставини справи та надані суду доказу, дійшов правильного висновку, що доводи відповідача у вказаній частині є недоведеними.

Як вбачається з умов укладеного договору, сторони погодили додаткову сплату батьком дитини витрат на її харчування в сумі 150 грн на день.

Доводи апеляційної скарги про те, що договором про сплату аліментів не може бути передбачена сплата додаткових витрат на дитину є необґрунтованими.

Згідно з частинами першою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.

Серед загальних засад регулювання сімейних відносин у частині другій статті 7 СК України закріплена можливість урегулювання цих відносин за домовленістю (договором) між їх учасниками.

Стаття 9 СК України визначає загальні межі договірного регулювання відносин між подружжям, а саме: така домовленість не повинна суперечити вимогам СК України, іншим законам та моральним засадам суспільства.

Під вимогами законів у цьому випадку слід розуміти імперативні норми, що встановлюють заборону для договірного регулювання відносин подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.

Оскільки договір між батьками про сплату аліментів, який передбачає також сплату додаткових витрат на дитину, є категорією цивільного права, то відповідно до статті 8 СК України у випадках договірного регулювання сімейних відносин повинні застосовуватися загальні норми статей 3, 6 ЦК України щодо свободи договору, а також глав 52, 53 ЦК України щодо поняття та умов договору, його укладення, зміни і розірвання.

Відповідно до частини 3 статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Таким чином, особам надається право вибору: використати існуючі норми законодавства для регулювання своїх стосунків або встановити для цих стосунків власні правила поведінки.

Принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 ЦК України є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше, можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.

Отже, сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини лише у випадках, якщо існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; заборона випливає зі змісту акта законодавства; така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.

Умовами укладеного між сторонами договору регулюються відносини між батьками з приводу утримання їх дитини, визначаються їх права та обов`язки. Умови договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені Сімейним кодексом України.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, принцип свободи договору відповідно до статті 6, частини першої статті 626, статті 627 ЦК України є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше: можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом. Разом з тим, сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини лише у випадках, якщо існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства, заборона випливає зі змісту акта законодавства, така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.

Оскільки договір про сплату аліментів, в якому сторони визначили їхні права та обов`язки щодо участі у додаткових витратах на дитину, ніким не оспорений та судом не визнаний недійсним, умови надання коштів на утримання дитини та їх розмір відповідає інтересам дитини, а тому зобов`язання за цим договором підлягає виконанню.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстави для висновку, що оскаржене судове рішення в частині стягнення заборгованості по сплаті аліментів та додаткових витрат на утримання дитини ухвалено без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки суд апеляційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат по сплаті судового збору відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України судом апеляційної інстанції не здійснюється.

Додатковим рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2022 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 26 000 грн.

Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до п.4.3 договору про надання правової допомоги, укладеного 07.12.2020 між ОСОБА_1 та адвокатом Гайдаш О. В., розмір гонорару і порядок його внесення визначаються за домовленістю сторін в додатках до договору про надання правової допомоги, якій після їх підписання сторонами стають невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до додатку до договору про надання правової допомоги від 07.12.2020 сторони погодили, що замовник сплачує гонорар адвокату за супроводження справи у суді, що полягає у написанні позову, відповіді на відзив, інших процесуальних документів, здійсненні розрахунку заборгованості, зборі документів, представництва інтересів заявника у суду, у розмірі 26 000 грн ( п.2).

Відповідачем не доведено, що сума фіксованого гонорару є неспівмірною зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Доведення вказаної обставини є процесуальним обов`язком сторони, яка заявляє клопотання про неспівмірність витрат.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що судом першої інстанції не застосовано принцип пропорційності при розподілі судових витрат.

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, розмір задоволених позовних вимог складає 69,42 % (527 046,00 грн х100% : 759 265,64 грн), а тому судові витрати на професійну правничу допомогу у разі часткового задоволення позову підлягали стягненню в сумі 18 049,20 грн, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Суд першої інстанції вказаного не врахував, що призвело до ухвалення в цій частині помилкового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Отже, рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягає зміні шляхом зменшення суми стягнення з 26 000 грн до 18 049,20 грн.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2022 року залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2022 року в частині стягнення заборгованості по сплаті аліментів та додаткових витрат на утримання дитини, витрат по сплаті судового збору залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2022 року задовольнити частково.

Додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2022 року змінити.

Зменшити суму стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу з 26 000 грн до 18 049,20 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 08.02.2023.

Суддя - доповідач Г. М. Кирилюк

Судді: І. М. Рейнарт

Т. А. Семенюк