Справа № 698/225/22

Провадження № 2/698/31/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2023 р. Катеринопільський районний суд Черкаської області у складі:

головуючого - судді Лазаренка В.В.,

при секретарі судового засідання - Гончар Т.О.,

за участі: позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача - адвоката Полежаки В.Ф.,

представника відповідача ТОВ «Науково-виробнича фірма «Урожай» - адвоката Ізрядченка Д.М.,

відповідача приватного нотаріуса Звенигородського районного нотаріального округу Побіянської Н.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Урожай», приватного нотаріуса Звенигородського районного нотаріального округу Побіянської Н.Б. про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною та скасування державної реєстрації,

ВСТАНОВИВ:

28.02.2022 року позивач звернувся до суду із вищевказаною позовною заявою, в якій просить визнати недійсною додаткову угоду № 1 про внесення змін до договору оренди землі від 01.02.2014 року, укладену 01.01.2017 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Науково-виробнича фірма «Урожай» та скасувати її державну реєстрацію. Також просить стягнути з відповідача витрати по оплаті правової допомоги 10000 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що є власником земельної ділянки площею 5,58 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в межах Розсохуватської сільської ради Звенигородського району Черкаської області.

01.02.2014 року між ТОВ «Науково-виробнича фірма «Урожай» та позивачем укладений договір оренди землі, відповідно до умов якого, ОСОБА_1 передав, а ТОВ «Науково-виробнича фірма «Урожай» прийняло в строкове платне користування терміном на 3 роки вищевказану земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Після закінчення договору оренди землі позивач відмовився укладати новий договір, але по проханню відповідача не забирав земельну ділянку, а в кінці кожного року підписував договір на один рік, свій екземпляр якого не отримував в зв`язку з відсутністю підпису директора ТОВ «Науково-виробнича фірма «Урожай». В жовтні 2021 року позивач звернувся до ТОВ «Науково-виробнича фірма «Урожай» з вимогою про повернення земельної ділянки та дізнався, що строк дії договору закінчується в 2025 році. Позивач стверджує, що додаткова угода № 1 від 01.01.2017 року про внесення змін до договору оренди землі від 01.02.2014 року ним не підписувалася, а перша та друга сторінки відрізняються надрукованим фоном від третьої та четвертої сторінки. Крім того, п. 3.1. наданої додаткової угоди визначено: «Договір укладено на 11 років. Термін дії договору закінчується 01.02.2025 року. Договір до норм діючого законодавства на момент його підписання Сторонами поновлюється після закінчення строку, на який його укладено, на такий самий строк і на тих самих умовах», що не відповідає нормам Земельного кодексу України, які діяли станом на 01.01.2017 року, щодо автоматичної пролонгації договору, які визначені Законом України № 340-IX 05.12.2019 року. Крім того, відповідно до п. 2 Прикінцевих положень угоди вказано, що додаткова угода укладена в двох примірниках, що мають однакову юридичну силу, один з яких знаходиться у орендодавця, другий у орендаря, тобто реєстрація цієї угоди не передбачена, так як відсутній третій примірник для реєстратора, що на думку позивача суперечить п. 1 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-IV від 01.07.2004 року.

Позивач зазначає, що відповідач ТОВ «Науково-виробнича фірма «Урожай» не звертався до нього із письмовим зверненням про поновлення договору оренди землі від 01.04.2014 року та не надавав проекту додаткової угоди від 01.01.2017 року, в зв`язку з чим не дотримався вимог ст. 33 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 року, а також при укладені додаткової угоди не було дотримано всіх істотних вимог договору, а саме волевиявлення особи до укладення такого договору. Кім того, додаткова угода була зареєстрована 28.10.2021 року, майже через чотири роки після її укладення, що на думку позивача не узгоджується з ст.ст. 90, 211 Земельного кодексу України, а відповідно до ст. 651 ЦК України договір може бути розірваний за рішенням суду.

15.04.2022 року до суду від приватного нотаріуса Звенигородського районного нотаріального округу Побіянської Н.Б. надійшов відзив на позов, в якому вона позовні вимоги не визнає та просить відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що позивач просить визнати договір недійсним, керуючись ст.ст. 203, 207, 218 ЦК України і Законом України «Про оренду землі», не вказавши вимоги якої саме статті цього закону порушено та не сформулювавши чітко в чому саме полягає порушення його приватного-правового інтересу, але визнаючи при цьому, що оспорюваний договір викладений у належній формі, був підписаний саме ним відповідно до власного волевиявлення, волі та намірів. Також зазначає, що позивач вказує на підроблення додаткової угоди, стверджуючи, що договір оренди земельної ділянки має бути закінчено в 2032 році, проте з поданих ним же документів та викладеного в позовних вимогах випливає, що договір оренди закінчується 01.02.2025 року.

18.04.2022 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, у якому він просить суд у відзиві відмовити, а позов задовольнити повністю, посилаючись на те, що описова частина позовної заяви містить посилання як на конкретні частини статей ЦК України так і на конкретні статті ЗУ «Про оренду землі». Зазначає, що він підписував додаткову угоду № 1 про внесення змін до договору оренди землі зі строком дії лише на один рік, а додаткову угоду до договору оренди землі строком дії на 11 років із відповідачем він не підписував.

Також зазначає, що приватний нотаріус Побіянська Н.Б. мала звернути увагу на той факт, що друкований текст додаткової угоди має різну насиченість шрифту. Вказує, що оскільки додаткова угода оренди землі строком на 11 років від 2017 року зареєстрована тільки в 2021 році, то по закону строк дії оренди землі закінчується через 11 років після реєстрації, а саме у 2032 році. Разом з тим, у п. 3.1 Угоди вказано, «Договір укладено на 11 років. Термін дії договору закінчується 01.02.2025 року». Дата складання та строк дії договору відносяться до істотних умов, а в самому договорі вказано різний строк закінчення договору, що дає можливість орендарю маніпулювати строком закінчення оренди. Стверджує, що він вказував про заміну аркушів додаткової угоди, оскільки друкований текст на першій і другій сторінках має набагато світліший фон, чим надрукований текст на 3 та 4 сторінках.

21.04.2022 року представник відповідача ТОВ «Науково-виробнича фірма «Урожай» подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову повністю, посилаючись на безпідставність та бездоказованість твердження позивача про те, що він не підписував додаткову угоду до договору оренди землі, оскільки додаткова угода була укладена 01.01.2017 року, а позивач за час дії договору ніколи не заявляв про те, що підпис на додатковій угоді стоїть не його. Відповідач також стверджує, що додаткова угода була підписана позивачем особисто. Про це свідчить той факт, що він тривалий час виконував умови укладеного договору, не заперечував проти використання його земельної ділянки, та в позовній заяві фактично визнав існування договірних відносин між ними. Також просить суд при ухваленні рішення по справі врахувати факт спливу строку позовної давності для заявлення вимог про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі та застосувати строки позовної давності в порядку ст. 267 ЦК України.

09.05.22 року позивач подав до суду відповідь на відзив, відповідно до якої просить суд відхилити відзив на позовну заяву, а позов задовольнити повністю, посилаючись на те, що він не заперечував про існування договірних відносин та використання ТОВ «Науково-виробнича фірма «Урожай» його земельної ділянки в період дії договору оренди землі від 01.02.2014 року та після закінчення строку договору оренди землі, а заперечує сам факт підписання ним наданої відповідачем додаткової угоди до договору оренди землі від 01.01.2017 року, оскільки перший аркуш цієї угоди, на якому зазначені дата укладення та строк дії договору оренди землі, тобто істотні умови договору, замінений. Вказує, що відповідач не надав пояснення, чому додаткова угода від 01.01.2017 року подана ним на державну реєстрацію лише 28.10.2021 року, а не відразу після її укладення. Щодо зазначеного відповідачем спливу позовної давності, позивач вказує, що про оскаржувану додаткову угоду від 01.01.2017 року йому стало відомо лише в кінці 2021 року, коли він отримала її копію, а тому не пропущений строк позовної давності при зверненні до суду із позовом.

Ухвалою суду від 09.03.2022року прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 08.06.2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою суду від 03.08.2022 року від відповідача ТОВ «Науково-виробнича фірма «Урожай» витребувано оригінал додаткової угоду № 1 від 01.01.2017 року.

Ухвалою суду від 03.11.2022 року клопотання представника позивача адвоката Полежаки В.Ф. про призначення по справі судової технічної експертизи документів залишено без розгляду.

В судове засідання позивач позов підтримав. Представник позивача адвокат Полежака В.Ф. в судовому засіданні позов підтримав та посилався на обставини викладені в позові.

Представник відповідача ТОВ «Науково-виробнича фірма «Урожай» адвокат Ізрядченко Д.М. в судовому засіданні заперечив проти задоволення позову та надав пояснення аналогічні викладеним у відзиві.

Відповідач приватний нотаріус Звенигородського районного нотаріального округу Побіянська Н.Б. в судовому засіданні заперечила проти задоволення позову та надала пояснення аналогічні викладеним у відзиві.

Суд, вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Так, відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За змістом ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Приписами ч. 1 ст. 205 ЦК України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

За правилами ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторонни. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору . Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди(ч. 1 ст. 638 ЦК України).

За змістом ст. 792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення, майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, щодо договору, договору найму, регулюються актами земельного законодавства - Земельним кодексом України, Законом України «Про оренду землі».

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

За змістом ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

За правилами ст. 16 Закону України «Про оренду землі» оренда земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Згідно із ч. 1 ст. 19 Закону України «Про оренду землі» строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років. Дата закінчення дії договору оренди обчислюється від дати його укладення. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯБ № 181149 належить земельна ділянка, площею 5,58 га, кадастровий номер 7122286500:02:001:0041, що розташована на території Розсохуватської сільської ради Звенигородського району Черкаської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва

01.02.2014 року між ОСОБА_1 (орендодавець) та ТОВ «Науково-виробнича фірма «Урожай» (орендар) в особі начальника відділу орендних відносин та соціальних питань Тарасенка В.П., який діє на підставі довіреності директора ПрАТ «НВФ «Урожай» Васецького О.В. від 18.05.2011 року № 22, укладений договір оренди землі, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 5,58 га, кадастровий номер 7122286500:02:001:0041, розташовану на території Розсохуватської сільської ради Звенигородського району Черкаської області, що також підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень № 46742012 від 02.11.2015 року.

Відповідно до пункту 8 договору, його укладено строком на 3 роки.

Договір оренди земельної ділянки від 01.02.2014 року зареєстровано приватним нотаріусом Ватутінського міського нотаріального округу Побіянською Н.Б., що витікає з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень індексний № 25766427 від 02.11.2015 року.

01.01.2017 року ОСОБА_1 (орендодавець) та ТОВ «Науково-виробнича фірма «Урожай» (орендар) в особі директора філії Приходька С.М., який діє на підставі довіреності від 16.01.2016 року № б/н, уклали додаткову угоду № 1 про внесення змін до договору оренди землі, відповідно до умов якої сторони внесли зміни до договору оренди землі, зокрема визначили, що договір оренди землі укладено на 11 років, тобто сторони погодили строк дії договору оренди землі до 01.02.2025 року.

Умовами пункту 13.1 додаткової угоди № 1 сторони погодили, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Цей договір укладено у двох примірниках, що мають однакову юридичну силу, один з яких знаходиться в орендодавця, а другий в орендаря. З моменту набрання чинності додаткова угода № 1 є невідємною частиною основного договору.

Суд звертає увагу, що не можуть бути взяті до уваги доводи сторони позивача з приводу підроблення додаткової угоди № 1 від 01.01.2017 року про внесення змін до договору оренди землі від 01.02.2014 року виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, а згідно зі ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

За правилами ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Таким чином, наявність волевиявлення учасника правочину на укладання угоди, саме на зазначених в ній умовах, вільність такого волевиявлення і відповідність його внутрішній волі є необхідною умовою дійсності правочину. Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа.

Виходячи із характеру спірних правовідносин в першу чергу підлягає встановленню обставина чи підписував позивач додаткову угоду № 1 від 01.01.2017 року про внесення змін до договору оренди землі від 01.02.2014 року.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними (стаття 77 ЦПК), допустимими (стаття 78 ЦПК), достовірними (стаття 79 ЦПК), а у своїй сукупності - достатніми (стаття 80 ЦПК ).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Отже, належним доказом у справі, який би підтвердив чи спростував факт заміни сторінок у спірній додатковій угоді до договору оренди земельної ділянки, може бути висновок експертизи, якого до суду надано не було.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 197 ЦПК України у підготовчому засіданні суд, зокрема, вирішує питання про призначення експертизи.

При цьому, слід вказати, що судом у підготовчому засіданні роз`яснювалось сторонам обставини, які підлягають доказування, однак, сторона позивача не скористалася правом звернутися з клопотанням про призначення експертизи.

У судовому засіданні, позивачем подано клопотання про призначення судової технічної експертизи документа, яке підтримане представником позивача адвокатом Полежакою В.Ф., що, з урахуванням думки сторони відповідача, судом залишено без розгляду, оскільки воно подане поза межами процесуальних строків, без зазначення поважності причин пропуску строку.

Тобто, позивачем всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України допустимими та достовірними доказами не доведено, зміну сторінок у спірній додатковій угоді до договору оренди земельної ділянки, що могло вплинути на волевиявлення орендодавця при укладені додаткової угоди.

На підставі ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Щодо обраного позивачем способу захисту, то суд зауважує, що в оцінці застосування положень статей 203, 205, 215, 229, 233, 627, 638 ЦК України та статей 14, 15, 18 Закону України «Про оренду землі» за подібних правовідносин Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, згідно з яким правочин, який не вчинено (договір, який не укладено, зокрема, у цій справі підписаний не позивачем, а іншою особою) не підлягає визнанню недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено (пункт 7.18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

Велика Палата Верховного Суду у даній постанові констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення. Ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такої ділянки.

Таким чином, враховуючи наведені висновки Великої Палати Верховного Суду, у даній справі позивач, оспорюючи факт укладення правочину-додаткової угоди та бажаючи повернути належну йому земельну ділянку, обрав неналежний та неефективний спосіб захисту.

Крім того, як вбачається з ч. 1 ст. 654 ЦК України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Згідно п. 34 договору оренди землі, зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін.

В судовому засіданні, представник позивача не заперечував, що надана для огляду додаткова угода була підписана особисто ОСОБА_1 , разом з тим, заперечив, що позивачем погоджувався зміст саме наданої додаткової угоди щодо строків оренди, оскільки на його думку в період 2017, 2018, 2019, 2020 та 2021 років з ТОВ «Науково-виробнича фірма «Урожай» укладалися додаткові угоди на кожний рік окремо. Разом з тим, будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження своєї позиції суду не надав. Посилання представника позивача на наявність в наданій додатковій угоді п. 3.1. відповідно до якого встановлено порядок пролонгації, який не було передбачено Земельним кодексом України, який діяв на час її підписання 01.01.2017 року, відсутність третього примірника для подання нотаріусу для державної реєстрації та невчасна її реєстрації в 2021 році - не є підставами, за якими суд може дійти висновку про недійсність додаткової угоди з підстав які відповідають вищевказаним нормам Цивільного кодексу України.

Щодо доводів про порушення відповідачем вимог ст. 33 Закону України «Про оренду землі», то на переконання суду такі доводи не заслуговують на увагу, позаяк додаткова угода від 01.01.2017 року до договору оренди землі від 01.02.2014 року, укладена у встановленому законом порядку в період дії договору оренди землі, строк дії якого закінчувався 01.02.2017 року, сторони внесли зміни до договору оренди землі та погодили строк дії договору, тому у даному випадку виконання вимог, передбачених ст. 33 Закону України «Про оренду землі» не було необхідним.

Судом встановлено, що відповідачем виконувались договірні зобов`язання, у відповідності до додаткової угоди до договору оренди землі.

Сторона позивача, будь-яких заперечень з приводу виконання ТОВ «Науково-виробнича фірма «Урожай» зобов`язань саме у відповідності до умов додаткової угоди у період з 2017 по 2022 рік не висловлювала. Доказів на підтвердження претензій до орендаря зі сторони орендодавця суду не надано.

Таким чином, позивач не навів правових підстав для визнання додаткової угоди недійсною та не надав суду будь-яких доказів, які б свідчили про факт обману ТОВ «Науково-виробнича фірма «Урожай» чи відсутності волевиявлення останнього при вчиненні оспорюваного правочину, підстав для визнання додаткової угоди недійсною не має, а тому суд не вбачає підстав для скасування її державної реєстрації.

На підставі викладеного, суд вважає, що наведені позивачем аргументи та надані ним докази не можуть беззаперечно свідчити про недійсність додаткової угоди № 1 від 01.01.2017 року про внесення змін до договору оренди землі від 01.02.2014 року, тому в позові необхідно відмовити повністю за недоведеністю.

Окім того, спір у позивача виник саме з ТОВ «Науково-виробнича фірма «Урожай» щодо укладення додаткової угоди до договору оренди землі та правомірності дій з приводу реєстрації за ним такого права, і на думку суду позовна вимога про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною та скасування державної реєстрації не може бути звернена до приватного нотаріуса, якого позивач визнав відповідачем, а тому в позові до приватного нотаріуса Звенигородського районного нотаріального округу Побіянської Н.Б. необхідно відмовити у зв`язку з неналежним суб`єктивним складом зазначеного відповідача.

Представником відповідача ТОВ «Науково-виробнича фірма «Урожай» було заявлено клопотання про відмову у позові у зв`язку з пропуском строку позовної давності позивачем.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 р. № 14 «Про судове рішення» встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Отже, відмовляючи у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності, суд має встановити обґрунтованість чи безпідставність позовних вимог, належним чином мотивувати свої висновки. Так, у випадку обґрунтованості позовних вимог, суд може відмовити у їх задоволенні у зв`язку з пропуском строку позовної давності. У випадку недоведеності позову суд відмовляє у його задоволенні саме з цих підстав, а не застосовує наслідки пропуску позовної давності.

Оскільки, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову з матеріальних підстав, то відповідно не підлягає задоволенню клопотання представника відповідача про застосування строків позовної давності.

За правилами ст. 141 ЦПК України, судові витрати, в разі відмови в задоволенні позову, необхідно віднести за рахунок позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Урожай», приватного нотаріуса Звенигородського районного нотаріального округу Побіянської Н.Б. про визнання недійсною додаткової угоди та скасування державної реєстрації - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.В. Лазаренко