Постанова

Іменем України

01 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 148/1165/16-ц

провадження № 61-8666св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи за первісним позовом:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 , Тульчинська міська об`єднана територіальна громада,

учасники справи за зустрічним позовом:

позивач - ОСОБА_2 ,

відповідач - Тульчинська міська об`єднана територіальна громада,

третя особа - ОСОБА_1 ,

розглянув у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 16 лютого 2021 року у складі судді Ковганич С. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 20 квітня

2021 року у складі колегії суддів: Стадника І. М., Войтка Ю. Б., Матківської М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , Тиманівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області про визнання недійсним і скасування свідоцтва про право на спадщину за законом та свідоцтва про право власності на житловий будинок.

Вимоги обґрунтовані тим, що його батьками є ОСОБА_4 , який помер

ІНФОРМАЦІЯ_1 і відповідач ОСОБА_2 . До 1987 року їхня сім`я проживала разом в будинку АДРЕСА_1 , а у 1987 році батько купив йому житловий будинок АДРЕСА_2 .

На підставі рішення виконкому Тульчинської районної ради № 76 від 27 березня 1986 року та рішення виконкому Тиманівської сільської ради 24 вересня

1989 року йому було видано свідоцтво про право особистої власності на будинок АДРЕСА_2 , виготовлений технічний паспорт на його ім`я.

В квітні 2016 року із позовної заяви його матері ОСОБА_2 про усунення перешкод в здійсненні права власності він дізнався, що належний йому будинок на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок начебто належав його батькові, а згодом в порядку спадкування право власності на нього перейшло до матері.

Його мати неправомірно отримавши в 2002 році свідоцтво про право власності на ім`я покійного батька на належний йому будинок, а 07 грудня 2002 року в Тульчинській державній нотаріальній конторі отримала свідоцтво про право на спадщину за законом.

ОСОБА_3 просив суд:

поновити строк звернення до суду з даним позовом, як пропущений з поважних причин,

визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом від 07 грудня 2002 року, видане Тульчинською державною нотаріальною конторою на житловий будинок АДРЕСА_2 ,

визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_2 , видане виконкомом Тиманівської сільської ради

25 листопада 2002 року на підставі рішення від 25 жовтня 2002 № 56 на ім`я ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ,

судові витрати покласти на ОСОБА_2 .

У лютому 2017 року ОСОБА_2 звернулася із зустрічною позовною заявою до Тульчинської міської об`єднаної територіальної громади, за участі третьої особи - ОСОБА_1 , про скасування рішення сесії та визнання свідоцтва про право власності недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 22 серпня 1985 року вона разом із своїм чоловіком ОСОБА_4 за їхні спільні кошти купили житловий будинок АДРЕСА_2 . Договір купівлі-продажу був оформлений на ім`я її чоловіка. На момент купівлі будинку їх син ОСОБА_3 з ними не проживав, оскільки був військовозобов`язаним і участі у купівлі даного будинку не приймав.

Після смерті чоловіка ІНФОРМАЦІЯ_1 вона прийняла спадщину та отримала свідоцтво про право на спадщину за законом.

Вважає, що оскільки на момент винесення виконкомом Тиманівської сільської ради рішення № 71 від 15 грудня 1987 року ОСОБА_3 з ними не проживав і ніяких коштів на придбання будинку не надавав, а будучи офіцером Радянської Армії вибув із членів колгоспу, а тому не мав ніякого права на отримання свідоцтва про право власності як голова колгоспного двору.

ІНФОРМАЦІЯ_3 її син помер, його правонаступником стала дружина ОСОБА_1 , тому вона із зустрічним позовом звертається до неї.

ОСОБА_2 просила суд:

скасувати рішення виконкому Тиманівської сільської ради № 71 від

15 грудня 1987 року про видачу свідоцтва про право власності ОСОБА_3 як голові колгоспного двору № НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 ,

визнати свідоцтво № 701 про право особистої власності на домоволодіння від 24 жовтня 1989 року, видане виконавчим комітетом Тиманівської сільської ради на ім`я голови колгоспного двору ОСОБА_3 , недійсним.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Тульчинського районного суду Вінницької області від 23 травня

2017 року замінено первісного позивача ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , на його правонаступника - ОСОБА_1 .

Ухвалою Тульчинського районного суду Вінницької області від 13 червня

2017 року замінено відповідача - Тиманівську сільську раду Тульчинського району Вінницької області на Тульчинську міську об`єднану територіальну громаду.

Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 16 лютого

2021 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 20 квітня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 07 грудня 2002 року, видане Тульчинською державною нотаріальною конторою на житловий будинок АДРЕСА_2 .

Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_2 , видане виконкомом Тиманівської сільської ради

25 листопада 2002 року на підставі рішення від 25 жовтня 2002 року № 56 на ім`я ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

В задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 відмовлено.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по оплаті судового збору в сумі 1 102,40 грн.

Судові рішення мотивовані тим, що житловий будинок АДРЕСА_2 відносився до суспільної групи домогосподарств колгоспний двір та належав ОСОБА_3 , як голові колгоспного двору (станом на 15 квітня 1991 року) на підставі свідоцтва № 701 про право особистої власності на домоволодіння від 24 жовтня 1989 року, зареєстрованого в бюро технічної інвентаризації 24 жовтня 1989 року, і ним цей будинок будь-кому та у будь-який спосіб у власність не передавався. В той же час ОСОБА_2 є такою, що вибула в погосподарський двір № 298, тобто до домогосподарства АДРЕСА_1 .

Оскільки право власності на житловий будинок АДРЕСА_2 було зареєстровано у встановленому порядку, відповідно до діючого на той час законодавства, як власність колгоспного двору, головою якого на момент припинення існування колгоспних дворів був ОСОБА_3 , тому свідоцтво № 701 про право особистої власності на домоволодіння від 24 жовтня 1989 року є правовстановлюючим документом та свідчить про те, що спірний житловий будинок належить ОСОБА_3

Свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_2 видане

25 жовтня 2002 року виконкомом Тиманівської сільської ради на ім`я вже померлого ОСОБА_4 відповідно до заяви його дружини ОСОБА_2 , тоді як станом на момент прийняття цього рішення чинним було свідоцтво

№ 701 на право особистої власності на домоволодіння, видане виконавчим комітетом Тиманівської сільської Ради народних депутатів 24 жовтня 1989 року.

Таким чином, виконавчий комітет Тиманівської сільської ради вирішив питання щодо прав та обов`язків особи, цивільна правоздатність та дієздатність якої припинилися у зв`язку із смертю, а тому рішення виконавчого комітету Тиманівської сільської ради від 25 жовтня 2002 року № 56 «Про оформлення права приватної власності за ОСОБА_4 на житловий будинок

в АДРЕСА_2 » є незаконним.

Наявність свідоцтва про право власності на житловий будинок від 25 жовтня 2002 року, виданого на ім`я ОСОБА_4 , порушує право ОСОБА_1 , як правонаступника позивача, на спадщину.

Вирішуючи спір щодо зустрічних позовних вимог суди виходили з того, що фактично єдиним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна, зокрема житлового будинку АДРЕСА_2 , й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт. Технічний паспорт на вказаний житловий будинок виготовлений 24 жовтня 1989 року за результатом його технічної інвентаризації, де наявне також свідоцтво № 701 про право особистої власності на домоволодіння від 24 жовтня 1989 року, видане колгоспному двору, головою якого є ОСОБА_3 . Позивачем за цим позовом не надано суду належних, допустимих та достатніх доказів того, що прийняття виконкомом Тиманівської сільської Ради народних депутатів рішення № 71 від 15 грудня 1987 року та видача свідоцтва № 701 про право особистої власності на домоволодіння від 24 жовтня 1989 року порушує її права.

Позовна вимога щодо скасування свідоцтва про право на спадщину за законом від 07 грудня 2002 року, виданого Тульчинською державною нотаріальною конторою задоволенню не підлягає, оскільки такий спосіб захисту не передбачений чинним законодавством.

Апеляційний суд відхилив посилання апелянта на те, що суд першої інстанції спотворив обставини справи, незаконно обійшов та замовчав обставини набуття ОСОБА_4 за життя права власності на будинок АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 22 серпня 1985 року. Як встановлено судом і підтверджується матеріалами справи, вказаний договір купівлі-продажу не може бути правовою підставою набуття права власності як на будинок АДРЕСА_3 . При цьому даними погосподарських книг достовірно підтверджено, що саме ОСОБА_3 вважався головою господарства, до якого належав жилий будинок АДРЕСА_2 . Перед тим він вибув з колгоспного двору, до якого належав будинок АДРЕСА_1 , і головою якого був його батько ОСОБА_4 . Водночас ОСОБА_2 проживала разом з чоловіком - головою колгоспного двору, до якого належав будинок АДРЕСА_1 , а після його смерті стала головою зазначеного двору. Ні її чоловік, ні вона особисто ніякого відношення до будинку АДРЕСА_2 не мали. Та обставина, що ОСОБА_4 не працював в колгоспі, так як служив в органах внутрішніх справ, і будинок помилково було віднесено до категорії колгоспних дворів, не може бути підставою для визнання недійсним свідоцтва про право особистої власності на зазначений будинок. На сьогодні

ж ОСОБА_2 має підстави для отримання в нотаріальному порядку свідоцтва про право на спадщину на 1/3 частину зазначеного будинку в порядку спадкування після смерті сина ОСОБА_3 .

Аргументи учасників справи

У травні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила судові рішення у справі скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції порушив її конвенційне право повноцінного доступу до суду та ухвалив своє рішення за її відсутності, не допитав заявлених для допиту свідків, тим самим позбавивши її можливості надати повний обсяг доказів на користь її доводів у задоволення зустрічного та відмові у первісному позові, що унеможливило встановлення фактичних обставин. Справа розглядалася районним судом фактично двічі. Провадження було відкрито суддею Саламахою О. В., який розпочав розгляд справи по суті, під час якого допитав сторони та частину заявлених нею свідків, однак у зв`язку із закінченням суддівських повноважень рішення ухвалити не встиг. Ухвалою суду по справі від 25 лютого 2019 року справу прийнято до свого провадження суддею Ковганичем С. В. Оскільки зміна складу суду відбулася на стадії розгляду справи по суті, то новим складом мав бути повторно розпочатий розгляд справи по суті. Натомість в ухвалі від 25 лютого 2019 року зазначено про продовження розгляду справи за правилами загального позовного провадження, однак при цьому, суд розпочав розгляд справи зі стадії підготовчого провадження. З оскарженого рішення не вбачається, що суд проаналізував показанні раніше допитаних свідків, крім того - при повторно розпочатому розгляді не допитав свідків, які раніше не були допитані.

Договір купівлі-продажу будинку від 22 серпня 1985 року на ім`я ОСОБА_4 , посвідчений шляхом вчинення нотаріальної дії секретарем Тиманівської сільської ради та зареєстрований в реєстрі за № 86 - є правовстановлюючим документом на спірний будинок. А право власності на нього виникло

у ОСОБА_4 у 1985 році на підставі договору та передачі будинку продавцем.

У своєму рішенні районний суд послався на положення діючої на той час Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої Міністерством комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року (втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу № 56 від 13 грудня 1995 року), на підставі цієї Інструкції і було оформлено право власності на спірний будинок за

ОСОБА_3 як за головою колгоспного двору. Натомість, як зазначено у пункті 3.3 Листа ВССУ від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», у період чинності зазначеної Інструкції державна реєстрація нерухомого майна не проводилась в сільській місцевості. І це підтверджується власне назвою цієї Інструкції. Крім наведеного, пункти 10, 12, 13 Розділу III Інструкції, на які послався суд в частині обґрунтувань на користь правомірності та наявності підстав для видачі свідоцтва про право власності на спірний будинок ОСОБА_3 передбачали певні дії, спрямовані на оформлення прав власності на будинки при відсутності правовстановлюючих документів, які зазначені в цій Інструкції (додаток № 1). Тому рішення виконкому Тиманівської сільської ради № 71 від 15 грудня

1987 року про видачу свідоцтва про право власності на будинок АДРЕСА_2 ОСОБА_3 є протиправним, оскільки було прийнято без законних на те підстав та за наявності права власності на спірний будинок його батька, ОСОБА_4 , яке виникло раніше та було оформлене згідно вимог діючого на той час законодавства. Відповідно, є недійсним свідоцтво № 701 про право особистої власності на домоволодіння від 24 жовтня 1989 року, видане виконавчим комітетом Тиманівської сільської ради на ім`я голови колгоспного двору ОСОБА_3 та виданого на його підставі свідоцтва про право на спадщину за законом на ім`я ОСОБА_1 від 11 січня 2017 року.

Висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_3 не втратив членство у колгоспному дворі, так як станом на 15 квітень 1991 року він перебував на дійсній строковій військовій службі, спростовується наявним у матеріалах справи витягом із його послужного списку (а. с. 201 т.1), із якого вбачається, що з 19 листопада 1980 року по 26 жовтня 1982 року ОСОБА_3 проходив службу в Збройних Силах, з 07 травня 1985 року по 24 червня 2002 року служив в органах внутрішніх справ. Отже, ОСОБА_3 з 1985 року, у тому числі на час видачі йому свідоцтва про права особистої власності на спірний будинок, по

24 червня 2002 року служив в органах внутрішніх справ, що не є строковою військовою службою та водночас виключає членство у колгоспному дворі та, відповідно, набуття прав власності на спірний будинок. Тому він втратив (а фактично і не набував) право на спірний будинок як голова колгоспного двору. Про це стверджував і позивач за первісним позовом у своєму відзиві на апеляційну скаргу. У цій частині суди попередніх інстанцій не врахували висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-350цс15 стосовно неможливості віднесення спірного будинку до суспільної групи колгоспного двору.

Стосовно доводів первісного позивача про те, що батько купив для нього спірний будинок та оформив на нього, оскільки законом було заборонено мати у особистій власності більш ніж один житловий будинок, то вони спростовуються договором купівлі-продажу від 22 серпня 1985 року, який було оформлено на ОСОБА_4 . Право власності на будинок АДРЕСА_2 ОСОБА_4 набув за договором купівлі- продажу 22 серпня 1985 року а на будинок АДРЕСА_1 - на підставі свідоцтва № 698 про право особистої власності на домоволодіння від 20 жовтня 1989 року. А тому передбачена законом підстава для відчуження одного із будинків виникла саме з 20 жовтня 1989 року, в той час як спірне свідоцтво про право власності на ім`я ОСОБА_3 було видано 24 жовтня 1989 року на підставі рішення виконкому Тиманівської сільської ради від 15 грудня 1987 року. При цьому ОСОБА_4 свого волевиявлення на його відчуження у передбачений законом спосіб не виявляв.

При розгляді справи судом першої інстанції у первісному складі суду ним було допитано свідків - службову особу БТІ, а також теперішнього та колишню секретаря Тиманівської сільської ради, яка безпосередньо посвідчувала договір купівлі-продажу будинку від 22 серпня 1985 року на ім`я ОСОБА_4 , а також повідомляла про обставини оформлення права власності на спірний будинок ОСОБА_3 . Проте при розгляді справи судом у новому складі ці пояснення враховані не були та водночас повторно не отримані.

У зв`язку з чим безпідставно та необґрунтовано суди відмовили і у задоволенні зустрічного позову.

Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржених судових рішеннях порушив норми процесуального права та застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року (провадження

№ 6-350цс15).

Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2023 рокусправу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що відповідно до договору купівлі-продажу будинку від

22 серпня 1985 року ОСОБА_5 продала ОСОБА_4 належний їй на праві особистої власності жилий будинок, що знаходиться в с. Тиманівка, Тульчинського району, Вінницької області. Зі змісту договору не можливо ідентифікувати який саме будинок є предметом цього правочину, оскільки у ньому відсутній номер будинку, погосподарський номер чи інші його ідентифікуючі ознаки, як то площа, технічна характеристика тощо. Зазначений договір міститься в оригіналі в інвентаризаційній справі № 717, заведеній щодо будинку АДРЕСА_1 , власником якого на підставі свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння № 698 від 20 жовтня 1989 року був ОСОБА_4 , а після його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 - його дружина ОСОБА_2 на підставі свідоцтва № 803 про право особистої власності на жилий будинок від 03 січня 1994 року.

За даними копії спадкової справи № 285/94 до майна померлого

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 ( ОСОБА_6 ) спадщину після нього прийняла ОСОБА_2 , яка на частину спадкового майна ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом від 08 вересня 1994 року.

07 грудня 2002 року на адресу Тульчинської державної нотаріальної контори надійшла додаткова заява від ОСОБА_2 , відповідно до якої вказала, що

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_4 та після його смерті залишилось спадкове майно, яке складається з: житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_2 ; майнового паю в розмірі 6 252,00 грн в майні КСП ім. Желюка, яке вона прийняла та просила видати їй свідоцтво про право на спадщину за законом. Того ж дня державним нотаріусом Мовчан В. І. на ім`я ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок з господарськими будівлями, що розташований

в АДРЕСА_2 , який належав померлому на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок, виданого виконкомом Тиманівської сільської ради 25 листопада 2002 року на підставі рішення виконкому Тиманівської сільської ради від 25 жовтня 2002 № 56 та зареєстрованого в Тульчинському міжрайонному бюро технічної інвентаризації 25 листопада 2002 року за

р. № 720.

Підставою оформлення за ОСОБА_4 права власності на жилий будинок АДРЕСА_2 так само вказаний договір купівлі-продажу будинку, посвідчений Тиманівською сільською радою від 22 серпня 1985 року, а до матеріалів інвентаризаційної справи додається його копія.

Згідно копії свідоцтва про укладення шлюбу від 07 квітня 1988 року серія НОМЕР_5 07 квітня 1988 року ОСОБА_3 уклав шлюб з ОСОБА_7 та остання після укладення шлюбу змінила прізвище на « ОСОБА_8 ».

Відповідно до витягу з послужного списку ОСОБА_3 Н-962702 він

з 19 листопада 1980 року по 26 жовтня 1982 року проходив службу в Збройних Силах, з 07 травня 1985 року по 24 червня 2002 року служив в органах внутрішніх справ.

Відповідно до копії листа начальника Тульчинського МБТІ від 26 березня

1986 року № 40 ОСОБА_3 звернувся до голови виконкому Тульчинського районної Ради народних депутатів з проханням винести рішення про технічну інвентаризацію та реєстрацію жилих будинків.

Рішенням виконавчого комітету Тульчинського районної Ради народних депутатів № 76 від 27 березня 1986 року «Про технічну інвентаризацію та реєстрацію житлових будинків належних громадянам та колгоспним дворам на праві особистої власності» (а. с. 232 т. 2) вирішено: провести технічну інвентаризацію жилих будинків належних громадянам та колгоспним дворам на праві особистої власності, розташованих на території Тульчинського району; визначити право особистої власності на жилі будинки за громадянами та колгоспними дворами згідно представлених сільськими Радами списків; виконкомам сільських Рад району видати свідоцтва про право особистої власності згідно пункту 2 даного рішення; реєстрацію та технічну інвентаризацію житлового фонду провести силами Тульчинського бюро технічної інвентаризації за рахунок власників житлових будинків.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Тиманівської сільської Ради народних депутатів від 15 грудня 1987 року «Про технічну інвентаризацію та реєстрацію житлових будинків та колгоспним дворам на праві особистої власності» виконком сільської Ради народних депутатів вирішив, зокрема, оформити право особистої власності на жилі будинки за громадянами та колгоспними дворами та видати їм свідоцтво про право особистої власності.

Згідно технічного паспорту на жилий будинок по АДРЕСА_2 , виданого 24 жовтня 1989 року жилий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 належить колгоспному двору, головою якого є ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом № 701 про право особистої власності на домоволодіння від 24 жовтня 1989 року, виданим виконавчим комітетом Тиманівської сільської Ради народних депутатів на підставі рішення виконкому Тульчинського районної Ради народних депутатів

№ 76 від 27 березня 1986 року та рішення виконкому Тиманівської сільської ради № 71 від 15 грудня 1987 року, зареєстрованим того ж дня в бюро технічної інвентаризації.

Згідно довідки виконкому Тиманівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області від 11 липня 2016 року № 417 вулицю П. Комуни, яка розташована в с. Тиманівка, Тульчинського району, Вінницької області перейменовано на вулицю Відродження згідно рішення Тиманівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області за № 63, 6 сесії 7 скликання від

09 лютого 2016 року.

Відповідно до довідки виконавчого комітету Тиманівської сільської ради Тульчинського району Вінницької області від 05 квітня 2016 року № 334 за адресою: АДРЕСА_4 розташований житловий будинок з господарськими будівлями, власником якого є ОСОБА_3 . Підстава: погосподарська книга

№ 3 по Тиманівській сільраді.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 помер.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на належне йому майно, яка прийнята сторонами по справі - його матір`ю ОСОБА_2 та дружиною ОСОБА_1

11 січня 2017 року державним нотаріусом Іськовою Н. М. на ім`я ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 2/3 частки житлового будинку з господарськими будівлями, який знаходиться

в

АДРЕСА_2 , який належав померлому на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконкомом Тиманівської сільської ради 24 жовтня 1989 року на підставі рішення Тульчинського райвиконкому від 27 березня 1986 року № 76 та зареєстрованого в КП «Тульчинському міжрайонному бюро технічної інвентаризації» 24 жовтня

1989 року за р. № 720.

Відповідно до оглянутих судом першої інстанції інвентаризаційних справ на житлові будинки АДРЕСА_2 та

АДРЕСА_1 , встановлено, що ОСОБА_2 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Тульчинською державною нотаріальною конторою 07 грудня

2002 року, є власником житлового будинку

АДРЕСА_2 . Первісним власником відповідно до свідоцтва про право особистої власності, виданого виконкомом Тиманівської с/Ради н/д № 701 від 24 жовтня 1989 року зазначено колгоспний двір, головою якого є ОСОБА_3 (інвентаризаційна справа № 720 на житловий будинок АДРЕСА_2 ).

Власником житлового будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 відповідно до свідоцтва про право особистої власності, виданого виконкомом Тиманівської с/Ради народних депутатів № 803 від 03 січня

1994 року. Попереднім власником відповідно до свідоцтва про право особистої власності, виданого виконкомом Тиманівської сільської ради н/д № 698 від

20 жовтня 1989 року, зазначено колгоспний двір, головою якого є ОСОБА_4 .

В матеріалах інвентаризаційної справи на житловий будинок АДРЕСА_1 наявне свідоцтво № 698 право особистої власності на домоволодіння від 20 жовтня 1989 року, видане виконавчим комітетом Тиманівської сільської ради на підставі рішення виконкому Тульчинського районної ради народних депутатів

№ 76 від 27 березня 1986 року та рішення виконкому Тиманівської сільської ради № 71 від 15 грудня 1987 року, зареєстроване того ж дня в бюро технічної інвентаризації, відповідно до якого жилий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 належить колгоспному двору, головою якого ОСОБА_4 . Також міститься рішення Тиманівської сільської Ради народних депутатів Тульчинського району Вінницької області № 48 від 20 грудня 1993 року, відповідно до якого виконком Тиманівської сільської Ради народних депутатів вирішив: переоформити документи на право особистої власності на жилий будинок АДРЕСА_1 на ім`я нового голови колгоспного двору ОСОБА_2 ; видати свідоцтво про право особистої власності на жилий будинок; Тульчинському міжміському бюро технічної інвентаризації провести перереєстрацію жилого будинку.

В матеріалах же інвентаризаційної справи на житловий будинок АДРЕСА_2 наявна ксерокопія свідоцтва про право власності на житловий будинок від

25 листопада 2002 року, виданого на підставі рішення виконкому Тиманівської сільської ради від 25 жовтня 2002 року № 56, зареєстрованого в Тульчинському міжрайонному бюро технічної інвентаризації 25 листопада 2002, відповідно до якого ОСОБА_4 належить житловий будинок АДРЕСА_2 . Також наявне рішення виконавчого комітету Тиманівської сільської ради від 25 жовтня 2002 № 56 «Про оформлення права приватної власності за ОСОБА_4 на житловий будинок в АДРЕСА_2 », де відсутній підпис та прізвище сільського голови та прізвище секретаря, відповідно до якого вбачається, що розглянувши клопотання ОСОБА_2 , договір купівлі-продажу будинку, посвідчений Тиманівською сільською радою 22 серпня 1985 року № 86, матеріали представлені Тульчинським МБТІ, виконком Тиманівської сільської ради вирішив: оформити право приватної власності на об`єкт нерухомого майна: житловий будинок, розташований в АДРЕСА_2 за ОСОБА_4 ; видати свідоцтво про право приватної власності згідно п. 1; Тульчинському МБТІ провести державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна.

Позиція Верховного Суду

Щодо первісних позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину

У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Згідно зі статтею88 ЦК УРСР 1963 року (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) особиста власність громадян і право її спадкоємства охороняються державою.

Відповідно до статті 120 ЦК УРСР майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності (стаття 112 цього Кодексу).

Розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних (частина друга статті 123 ЦК УРСР1963 року).

У постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі

№ 6-350цс15, на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що «спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня

1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося. Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню книг погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5, а згодом - аналогічними Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року за № 5-24/26, та Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69. Згідно зі змістом цих Вказівок суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім`ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади. Отже, застосування судами норм статей 120, 123 ЦК УРСР без належного з`ясування питання про правильність віднесення будинку до суспільної групи господарств - колгоспний двір є помилковим».

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У справі, що переглядається, суди встановили, що:

житловий будинок АДРЕСА_2 належав ОСОБА_3 на підставі свідоцтва № 701 про право особистої власності на домоволодіння від 24 жовтня 1989 року, виданого на підставі рішення виконкому Тиманівської сільської ради № 71 від

15 грудня 1987 року, зареєстрованим того ж дня в КП «Тульчинському міжрайонному бюро технічної інвентаризації» за р. № 720;

станом на 15 квітня 1991 року головою двору АДРЕСА_2 був ОСОБА_3 , а ОСОБА_2 вибула в погосподарський двір № НОМЕР_6 , тобто до домогосподарства АДРЕСА_1 ;

ОСОБА_3 цей будинок будь-кому та у будь-який спосіб у власність не передавався;

оспорюване свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_2 видане 25 жовтня 2002 року виконкомом Тиманівської сільської ради на ім`я

ОСОБА_4 вже після його смерті, на підставі клопотання його дружини ОСОБА_2 , та яке зареєстроване в Тульчинському міжрайонному бюро технічної інвентаризації 25 листопада 2002 року. Підставою видачі вказаного свідоцтва зазначено рішення виконкому Тиманівської сільської ради від

25 жовтня 2002 року № 56, прийняте за клопотанням ОСОБА_2 та згідно договору купівлі-продажу будинку, посвідченого Тиманівською сільською радою 22 серпня 1985 року № 86;

відповідно до договору купівлі-продажу будинку від 22 серпня 1985 року ОСОБА_4 придбав жилий будинок, що знаходиться в с. Тиманівка, Тульчинського району, Вінницької області, у якому відсутній номер будинку, погосподарський номер чи інші його ідентифікуючі ознаки. Зазначений договір міститься в оригіналі в інвентаризаційній справі № 717, заведеній щодо будинку АДРЕСА_1 , власником якого був ОСОБА_4 , а після його смерті

ІНФОРМАЦІЯ_1 - його дружина ОСОБА_2 .

Тому суди зробили обґрунтований висновок, що спірний житловий будинок належав ОСОБА_3 з 1989 року, а тому рішення виконавчого комітету Тиманівської сільської ради від 25 жовтня 2002 року № 56 «Про оформлення права приватної власності за ОСОБА_4 на житловий будинок

АДРЕСА_5 » є незаконним, у зв?язку з чим ОСОБА_2 не мала права на спадкування вказаного житлового будинку за померлим чоловіком ОСОБА_4 і оспорюване свідоцтво про право на спадщину за законом порушує право ОСОБА_1 , як правонаступника ОСОБА_3 .

За таких обставин визнання недійсним оспорюваного свідоцтва про право на спадщину за закономє ефективним способом захисту прав ОСОБА_1 .

Інші доводи касаційної скарги на правильність висновку суду в зазначеній частині не впливають та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи в цій частині. При цьому не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Щодо первісних позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва про право власності

Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19).

Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанов Великої Палати Верховного Суду від

14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

У постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 14 грудня 2022 року у справі № 450/1620/16-ц (провадження № 61-10075св22) зазначено, що «при задоволенні первісних позовних вимог про визнання незаконним рішення, визнання недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації суди не звернули увагу, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника; ОСОБА_1 позовної вимоги про витребування спірної земельної ділянки не пред`явила. Натомість первісні позовні вимоги про визнання незаконним рішення, визнання недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації є неефективними способами захисту».

У справі, що переглядається:

ОСОБА_3 пред`явив первісні позовні вимоги, зокрема про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житловий будинок, який обґрунтований тим, що належний йому будинок на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок начебто належав його батькові, а згодом в порядку спадкування право власності на нього перейшло до матері;

при задоволенні первісних позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право власності суди не звернули увагу, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно з чужого незаконного володіння. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника;

ОСОБА_3 позовної вимоги про витребування спірного житлового будинку не пред`являв, який помер після відкриття провадженні у справі, правонаступником якого у спірних правовідносинах визнано ОСОБА_1 . Спадщина на належне ОСОБА_3 майно прийнята сторонами по справі - матір`ю ОСОБА_2 та дружиною ОСОБА_1 , якій 11 січня 2017 року видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 2/3 частки спірного житлового будинку. Між тим спір у цій справі не пов`язаний зі спадкуванням спірного житлового будинку.

За таких обставин первісні позовні вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право власності є неефективними способами захисту, тому судові рішення про їх задоволення належить скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні цієї вимоги.

Щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 .

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі

№ 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі в якості співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (див. постанову Верховного Суду від 26 січня 2022 року в справі № 457/726/17 (провадження № 61-43201св18)).

Отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові.

У справі, що переглядається, ОСОБА_2 звернулась до суду з зустрічним позовом до Тульчинської міської об`єднаної територіальної громади про скасування рішення виконкому Тиманівської сільської ради № 71 від 15 грудня 1987 року про видачу свідоцтва про право власності ОСОБА_3 та визнання такого свідоцтва недійсним. Зустрічний позов мотивувала, зокрема тим, що ОСОБА_3 не мав ніякого права на отримання свідоцтва про право власності як голова колгоспного двору.

Отже, зміст позовних вимог і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, підтверджують, що цей спір за зустрічним позовом ОСОБА_2 виник між нею та

ОСОБА_1 , яка є правонаступником ОСОБА_3 , з приводу права власності на житловий будинок. ОСОБА_2 не пред`явила позовних вимог до ОСОБА_1 , зазначивши її третьою особою, клопотання про залучення її до участі у справі як співвідповідача не заявляла. У зв`язку з цим вказані зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 не підлягають задоволенню з підстав неналежного складу відповідачів. Тому судові рішення в цій частині належить змінити в мотивувальній частині.

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції ухвалив своє рішення за її відсутності є необґрунтовані, оскільки ОСОБА_2 була належним чином повідомлена про розгляд справи; подала до суду клопотання, згідно з яким просила розгляд справи 16 лютого 2021 року провести без її участі. Вказала, що позовні вимоги ОСОБА_1 до неї не визнає та заперечує проти їх задоволення, зустрічні позовні вимоги її до ОСОБА_1 просить задовольнити. Інших клопотань не заявляла (а. с. 160, 161 т. 3).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення частково ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені судові рішення в частині задоволення первісних позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право власності скасувати, з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у позові, в частині відмови у задоволенні зустрічного позову - змінити в мотивувальній частині, а в іншій частині - залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 16 лютого

2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 20 квітня 2021 рокув частині задоволення первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Тульчинської міської об`єднаної територіальної громади про визнання недійсним та скасовування свідоцтва про право власності на житловий будинок скасувати, з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у позові.

Рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 16 лютого

2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 20 квітня 2021 рокув частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до Тульчинської міської об`єднаної територіальної громади, за участю третьої особи - ОСОБА_1 , про скасування рішення сесії та визнання свідоцтва про право власності на житловий будинок недійсним змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від

16 лютого 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 20 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук