Справа № 502/1996/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2023 року                                                         м. Кілія

Кілійський районний суд Одеської області в складі:

головуючого - судді Березнікова О.В.,

за участю секретаря судового засідання – Нанєвої А.В.,

розглянувши в судовому засіданні в приміщенні Кілійського районного суду Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Сербіна Д.С., до Вилківської міської ради Ізмаїльського району Одеської області про встановлення факту належності, факту прийняття спадщини за законом та визнання права власності в порядку спадкування,

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача адвокат Сербін Д.С.звернувся до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_2 . Після її смерті залишилось спадкове майно, а саме житловий будинок АДРЕСА_1 , який належав померлій. Просить суд встановлення факту належностівказаного житлового будинку померлій ОСОБА_2 , встановити факт прийняття позивачем спадщини після смерті матері та визнати за позивачем право власності на вказане спадкове майно.

Позивач в судове засідання не з`явилася, його представник подав до суду заяву про розгляд справи без їх участі, в якій вказав, що позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.

В судове засідання представник відповідача не з`явився, надали заяву про проведення розгляду справи без участі представника, позовні вимоги визнали.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, в зв`язку з неявкою сторін, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_2 , яка на день смерті була зареєстрована в буд. АДРЕСА_1 , вказані факти підтверджуються свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , свідоцтвом про народження позивача НОМЕР_2 , довідкою Вилківської міської ради від 14.12.2022 №2594/В-06-18-22.

Після смерті ОСОБА_2 залишилось спадкове майно, а саме житловий будинок АДРЕСА_1 .

Житловий будинок АДРЕСА_1 належав померлій, що підтверджується рішенням виконкому Вилківської міської ради №189 від 09.08.1971 про відведення земельної ділянки для індивідуального будівництва житлового будинку, договором на безстрокове користування земельною ділянкою від 10.01.1972, актом про передачу земельних присадибних ділянок в приватну власність від 21.02.1991 та технічним паспортом на житловий будинок, згідно якого встановлено, що житловий будинок за вказаною адресою 1974 року побудови, а господарські будівлі та споруди 1974-1990 року побудови.

Відповідно до постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 11.02.2022 позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 на спірний житловий будинок у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів.

Згідно довідки Вилківської міської ради від 14.12.2022 №2594/В-06-18-22 позивач ОСОБА_1 був зареєстрований та проживав разом з померлою матір`ю ОСОБА_2 за однією адресою: будинок АДРЕСА_1 .

Наведені докази є належними та допустимими, оскільки отримані у встановленому законом порядку, містять інформацію щодо предмету доказування, узгоджуються між собою, не заперечуються сторонами та не викликають сумніву щодо їх достовірності.

Підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи свідчать про те, що між сторонами виникли правовідносини з приводу спадкування, що врегульовано нижченаведеними нормами цивільного законодавства станом на час виникнення спірних правовідносин.

Згідно ч.1 ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно ст..1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ч.3 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину.

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Відповідно до частини першої статті 1298 ЦК України свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.

У відповідності до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права, одним із способів захисту цивільного права та інтересу може бути визнання права.

Пленум Верховного Суду України в абз.3 п.23 постанови №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» зазначив, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

При вирішенні спору про визнання права власності на спадкове майно потрібно розмежовувати час і підстави виникнення права власності у спадкодавця, які кваліфікуються відповідно до законодавства України, чинного на час виникнення права власності та підстави спадкування зазначеного майна, що визначаються на час відкриття спадщини та згідно із пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Умовою переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Відповідно до п.3 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Право власності на збудоване до набрання чинності вказаним Законом нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв`язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13 червня 2012 року № 6-54цс12, постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 557/1209/16-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18.

До 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449 "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення" (втратила чинність 30 грудня 2004 року) було встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва, при цьому введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності, збудованих до 05 серпня 1992 року, не передбачалося.

Належним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації.

Слід зазначити, що до самочинного будівництва не належать індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них побудовані до 05 серпня 1992 року.

Враховуючи наведене, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 05 серпні 1992 року не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Згідно з частиною третьою статті 3 зазначеного Закону речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Оцінюючи підстави виникнення права власності на новостворене майно суд враховує, що правовідносини щодо будівництва садових будинків і набуття прав на них до 05 серпня 1992 року регламентувалися нормами ЦК УРСР в редакції 1963 року, а не нормами ЦК України від 16 січня 2003 року.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з частинами першою та другою статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

До 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності. Законодавство, чинне на зазначений час, не пов`язувало виникнення права власності на садові будинки з надвірними будівлями та спорудами з державною реєстрацією такого права.

Документом, що засвідчував факт існування об`єкта нерухомого майна й містив його технічні характеристики, був технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації.

Враховуючи зазначене, до предмету доказування у цій справі належать обставини щодо часу будівництва будинку садибного типу з господарськими спорудами.

З технічного паспорту на спірний будинок чітко встановлено, що роком побудови житлового будинку є 1974, а господарських будівель та споруд 1974-1990. Крім того з рішення виконкому Вилківської міської ради №189 від 09.08.1971 встановлено, що спадкодавцюбуло відведено земельну ділянку для індивідуального будівництва житлового будинку.

Таким чином, у судовому засіданні повністю знайшов своє підтвердження факт, що позивач є спадкоємцем за законом після смерті матері, який в свою чергу спадщину прийняв відповідно до ч.3 ст. 1268 ЦК України, суд приходить до висновку про визнання за позивачем права власності на спадкове майно, яким є вищезазначений житловий будинок, так як останній належав спадкодавцю.

Обраний позивачем спосіб захисту невизнаного права відповідає вимогам закону та змісту правовідносин.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що право позивача підлягає захисту в судовому порядку шляхом визнання за им права власності на спадкове майно.

Щодо позовної вимоги про встановлення факту належності спірного житлового будинку спадкодавцю слід зазначити наступне.

У п.1 (абз. 1-2) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своєму листі 16.05.2013  № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» зазначив, що при розгляді справ про спадкування суди мають встановлювати: місце відкриття спадщини; коло спадкоємців, які прийняли спадщину; законодавство, яке підлягає застосуванню щодо правового режиму спадкового майна та часу відкриття спадщини у випадку, якщо спадщина відкрилась до 1 січня 2004 року або ж спадкодавець проживав в іншій державі, спадкоємець є іноземним громадянином та проживає в іншій державі, а спадкове майно знаходиться на території України.

Обставини, які входять до предмета доказування у зазначеній категорії справ, можна встановити лише при дослідженні документів, наявних у спадковій справі. Належними доказами щодо фактів, які необхідно встановити для вирішення спору про право спадкування, є копії документів відповідної спадкової справи, зокрема, поданих заяв про прийняття спадщини, виданих свідоцтв про право на спадщину, довідок житлово-експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця.

З наведеного слідує, що при розгляді справ про спадкування судам, серед іншого, також потрібно встановити обставини, які входять до предмета доказування у зазначеній категорії справ, зокрема й факт належності нерухомого чи рухомого майна спадкодавцеві (-ям), оскільки до спадщини входять лише ті права та обов`язки, які належали спадкодавцю.

У такому разі, під час встановлення обставин справи щодо спадкування, зокрема встановлення певних фактів (належність майна спадкодавцю), окреме ухвалення та встановлення такого факту в резолютивній частині рішення не потребується, оскільки воно не встановлює жодних юридичних наслідків для суду, сторін та інших осіб, під час майбутнього виконання рішення суду, та не є належним способом захисту порушеного майнового права особи позивача, способи захисту якого визначені ст. 16 ЦК України та ст. 5 ЦПК.

Враховуючи наведене, позовна вимога про встановлення факту належності спірного житлового будинку спадкодавцю є неналежним способом захисту цивільного права, а відтак задоволенню не підлягає.

Щодо позовної вимоги про встановлення факту прийняття спадщини слід зазначити наступне.

Судом вище встановлено, що позивач ОСОБА_1 був зареєстрований та проживав разом з померлою матір`ю ОСОБА_2 за однією адресою: будинок АДРЕСА_1 . Вказаний факт підтверджується довідкою Вилківської міської ради від 14.12.2022 №2594/В-06-18-22 та паспортом громадянина України НОМЕР_3 , де місце проживання зареєстровано за адресою: будинок АДРЕСА_1 , з 14.07.1989.

Мати позивача  ОСОБА_2  померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто після 1 січня 2004 року

тощо (набрання чинності ЦК України 2003 року).

Згідно абз. 2 п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», якщо виникнення  права  на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися  в  суд  із  заявою   про  встановлення   цих   фактів,   яка,   у  разі  відсутності  спору,  розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому  порядку  суди  повинні  розглядати заяви про встановлення родинних відносин  із  спадкодавцем,  проживання  з  ним   однією   сім`єю,  постійного  проживання  разом  із  спадкодавцем  на  час відкриття  спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року тощо.

Пунктом 23 вказаної постановив визначено, що якщо постійне проживання особи  зі  спадкодавцем  на  час відкриття  спадщини  не  підтверджено відповідними документами,  у  зв`язку із чим нотаріус  відмовив  особі  в  оформленні  спадщини,  спадкоємець  має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини.

Щодо спадкоємців, які на час відкриття спадщини постійно проживали спільно із спадкодавцем, встановлюється презумпція прийняття спадщини, яка може бути спростована лише шляхом подання ними заяви про відмову від спадщини до нотаріальної контори. Для тих спадкоємців, які не проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, єдиним виявом бажання прийняти спадщину є заява про це, подана до нотаріального органу (ч.1 ст.1269 ЦК України).

Згідно з пп. 4.10 п. 4 гл. 10 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, жодним строком не обмежена. Тобто спадкоємець, який прийняв спадщину, може звернутися за видачею свідоцтва протягом будь-якого часу після закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини. Особливе значення при цьому має факт постійного проживання спадкоємця на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем, який підтверджує фактичне прийняття спадщини і має бути доведений спадкоємцем.

В останньому випадку зазначені обставини є підставою для звернення з позовом або заявою (в залежності від наявності або відсутності спору щодо спадкового майна) про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не з позовом про надання додаткового строку для прийняття спадщини чи встановленням факту прийняття спадщини, що подається у разі виникнення відповідних правовідносин до 1 січня 2004 року.

Як випливає із п.3.22 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, у разі відсутності у паспорті спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку, що звернення позивача у даному випадку з вимогою про встановлення факту прийняття спадщини є таким, що не відповідає чинному законодавству, оскільки спадкодавець помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Крім того, безпідставним також було б, у разі такого звернення, й визнання факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, оскільки такий факт підтверджено відповідними доказами, зокрема вищезазначеною довідкою міської ради та паспортом громадянина України, що є презумпцією прийняття спадщини і не вимагає його окремого доведення у суді та встановлення такого факту в резолютивній частині рішення. У такому разі, відповідний доказ лише підтверджує презумпцією прийняття спадщини та слугує однією з підстав для задоволення позову щодо визнання права власності на спадкове майно.

Керуючись ст.ст.6-13, 81, 133, 141, 247, 258, 259, 263, 264, 265, 279, 280-283,354 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , право власності на житловий будинок, розташований в АДРЕСА_1 , який складається з: літ. А1 - житловий будинок (загальна площа - 42,1 кв.м, житлова площа - 28,7 кв.м), літ. Б1- кухня, літ. В - сарай, літ. Г- сарай, літ. Д - убиральня, №1,І- надвірні споруди, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 08.02.2023.

Суддя  О.В. Березніков