Справа № 502/2104/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2023 року                                                         м. Кілія

Кілійський районний суд Одеської області в складі:

головуючого - судді Березнікова О.В.,

за участю секретаря судового засідання – Нанєвої А.В.,

розглянувши в судовому засіданні в приміщенні Кілійського районного суду Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Кілійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області про встановлення факту та визнання права власності в порядку спадкування,

В С Т А Н О В И В:

Представник позивачки адвокат Бурлаченко Д.В.звернувся до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивачки ОСОБА_2 . Після його смерті залишилось спадкове майно, а саме житловий будинок АДРЕСА_1 , який належав померлому як власнику згідно записів у по господарській книзі №8 (за 2006-2010 роки, особовий рахунок № НОМЕР_1 ), земельна ділянка площею 0,1236 га для ведення особистого селянського господарства, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 395984, та земельна ділянка площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташована по АДРЕСА_1 , відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №395983. У зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на житловий будинок, позивачка позбавлена можливості оформити спадщину належним чином, у зв`язку з чим просить суд визнати за нею право власності на вказане спадкове майно, яке належало померлому чоловіку.

Позивачка в судове засідання не з`явилася, її представник подав до суду заяву про розгляд справи без їх участі, в якій вказав, що позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.

В судове засідання представник відповідача не з`явився, надали заяву про проведення розгляду справи без участі представника, позовні вимоги визнали.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, в зв`язку з неявкою сторін, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивачки ОСОБА_2 , який на день смерті проживав в АДРЕСА_1 , вказані факти підтверджуються свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 20.07.2010, свідоцтвом про одруження НОМЕР_3 , Випискою з господарської книги №1029 від 02.11.2022.

Також встановлено, що згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 помер син позивачки ОСОБА_3 . Факт того що померлий є сином позивачки підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_5 .

Після смерті ОСОБА_2 залишилась спадщина на нерухоме майно, а саме житловий будинок АДРЕСА_1 , який належав померлому як власнику згідно записів у погосподарській книзі №8 (за 2006-2010 роки, особовий рахунок № НОМЕР_1 ), земельна ділянка площею 0,1236 га для ведення особистого селянського господарства, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 395984, та земельна ділянка площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташована по АДРЕСА_1 , відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №395983.

На будинок зроблено технічний паспорт згідно якого встановлено, що житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 (на теперішній час Ізмаїльського району) Одеської області, 1955 року побудови, а господарські будівлі та споруди 1955-1987 року побудови.

Крім того, у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно, а саме житловий будинок, неможливо оформити спадщину належним чином.

Відповідно до листа приватного нотаріуса від 30.01.2023 №05/01-16 спадкова справа після смерті ОСОБА_2 не заводилась.

Наведені докази є належними та допустимими, оскільки отримані у встановленому законом порядку, містять інформацію щодо предмету доказування, узгоджуються між собою, не заперечуються сторонами та не викликають сумніву щодо їх достовірності.

Підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи свідчать про те, що між сторонами виникли правовідносини з приводу спадкування, що врегульовано нижченаведеними нормами цивільного законодавства станом на час виникнення спірних правовідносин.

Згідно ч.1 ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно ст..1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ч.3 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину.

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Відповідно до частини першої статті 1298 ЦК України свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.

У відповідності до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права, одним із способів захисту цивільного права та інтересу може бути визнання права.

Пленум Верховного Суду України в абз.3 п.23 постанови №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» зазначив, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

При вирішенні спору про визнання права власності на спадкове майно потрібно розмежовувати час і підстави виникнення права власності у спадкодавця, які кваліфікуються відповідно до законодавства України, чинного на час виникнення права власності та підстави спадкування зазначеного майна, що визначаються на час відкриття спадщини та згідно із пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Умовою переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Відповідно до п.3 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Право власності на збудоване до набрання чинності вказаним Законом нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв`язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13 червня 2012 року № 6-54цс12, постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 557/1209/16-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18.

До 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449 "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення" (втратила чинність 30 грудня 2004 року) було встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва, при цьому введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності, збудованих до 05 серпня 1992 року, не передбачалося.

Належним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації.

Слід зазначити, що до самочинного будівництва не належать індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них побудовані до 05 серпня 1992 року.

Враховуючи наведене, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 05 серпні 1992 року не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Згідно з частиною третьою статті 3 зазначеного Закону речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Оцінюючи підстави виникнення права власності на новостворене майно суд враховує, що правовідносини щодо будівництва садових будинків і набуття прав на них до 05 серпня 1992 року регламентувалися нормами ЦК УРСР в редакції 1963 року, а не нормами ЦК України від 16 січня 2003 року.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з частинами першою та другою статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

До 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності. Законодавство, чинне на зазначений час, не пов`язувало виникнення права власності на садові будинки з надвірними будівлями та спорудами з державною реєстрацією такого права.

Документом, що засвідчував факт існування об`єкта нерухомого майна й містив його технічні характеристики, був технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації.

Враховуючи зазначене, до предмету доказування у цій справі належать обставини щодо часу будівництва будинку садибного типу з господарськими спорудами.

З технічного паспорту на спірний будинок чітко встановлено, що роком побудови житлового будинку є 1955, а господарських будівель та споруд 1955-1987. Крім того з виписки з погосподарської книги встановлено, що спадкодавець у спірному будинку проживав та був зареєстрований з 1957 року і до дня смерті.

Таким чином, у судовому засіданні повністю знайшов своє підтвердження факт, що позивачка є спадкоємцем за законом після смерті свого чоловіка ОСОБА_2 , яка спадщину прийняла, оскільки на час смерті чоловіка проживала разом із ним. Також суд приходить до висновку про визнання за позивачкою права власності на спадкове майно, яким є вищезазначений житловий будинок та земельні ділянки, так як останні належали спадкодавцю.

Обраний позивачем спосіб захисту невизнаного права відповідає вимогам закону та змісту правовідносин.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що право позивачки підлягає захисту в судовому порядку шляхом визнання за нею права власності на спадкове майно.

Щодо позовної вимоги про встановлення факту належності спірного житлового будинку спадкодавцю слід зазначити наступне.

У п.1 (абз. 1-2) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своєму листі 16.05.2013  № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» зазначив, що при розгляді справ про спадкування суди мають встановлювати: місце відкриття спадщини; коло спадкоємців, які прийняли спадщину; законодавство, яке підлягає застосуванню щодо правового режиму спадкового майна та часу відкриття спадщини у випадку, якщо спадщина відкрилась до 1 січня 2004 року або ж спадкодавець проживав в іншій державі, спадкоємець є іноземним громадянином та проживає в іншій державі, а спадкове майно знаходиться на території України.

Обставини, які входять до предмета доказування у зазначеній категорії справ, можна встановити лише при дослідженні документів, наявних у спадковій справі. Належними доказами щодо фактів, які необхідно встановити для вирішення спору про право спадкування, є копії документів відповідної спадкової справи, зокрема, поданих заяв про прийняття спадщини, виданих свідоцтв про право на спадщину, довідок житлово-експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця.

З наведеного слідує, що при розгляді справ про спадкування судам, серед іншого, також потрібно встановити обставини, які входять до предмета доказування у зазначеній категорії справ, зокрема й факт належності нерухомого чи рухомого майна спадкодавцеві (-ям), оскільки до спадщини входять лише ті права та обов`язки, які належали спадкодавцю.

У такому разі, під час встановлення обставин справи щодо спадкування, зокрема встановлення певних фактів (належність майна спадкодавцю), окреме ухвалення та встановлення такого факту в резолютивній частині рішення не потребується, оскільки воно не встановлює жодних юридичних наслідків для суду, сторін та інших осіб, під час майбутнього виконання рішення суду, та не є належним способом захисту порушеного майнового права особи позивача, способи захисту якого визначені ст. 16 ЦК України та ст. 5 ЦПК.

Враховуючи наведене, позовна вимога про встановлення факту належності спірного житлового будинку спадкодавцю є неналежним способом захисту цивільного права, а відтак задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст.6-13, 81, 133, 141, 247, 258, 259, 263, 264, 265, 279, 280-283,354 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_6 , право власності на житловий будинок, розташований в АДРЕСА_1 , який складається з: літ. А- житловий будинок (загальна площа 94,1 кв. метра, житлова площа 46,8 кв. метра), літ. Б- літня кухня, літ. В - гараж, літ. Г- сарай, літ. Д - комора, літ. Е - сарай, №1-2;І- дворові споруди, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_6 , право власності на земельну ділянку площею 0,1236 га для ведення особистого селянського господарства, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 відповідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 395984 від 26.11.2009 (кадастровий номер 5122385900:02:002:0016), в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_6 , право власності на земельну ділянку площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташована по АДРЕСА_1 відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №395983, виданого 26.11.2009 (кадастровий номер 5122385900:02:002:0013), в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 07.02.2023.

Суддя  О.В. Березніков