ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/1039/23 Справа № 219/13704/18 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2023 року                                                                м.Кривий Ріг

колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

судді-доповідача:                         ОСОБА_2 ,

суддів:         ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянувши кримінальне провадження № 12020050150000913 від 05.05.2020 року за апеляційною скаргою захисника адвоката ОСОБА_5 , діючого в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 , на ухвалу Дружківського міського суду Донецької області від 18.01.2023 року, якою

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Бахмут, громадянина України, з неповною середньою освітою, не одруженого, не працевлаштованого, на утриманні неповнолітніх дітей не маючого,

раніше судимого – 22.03.2006 року Артемівським міським судом Донецької області за ч.1 ст.187 КК України до 3 років позбавлення волі; 07.08.2015 року Артемівським міським судом Донецької області за ч.1 ст.309 КК України до штрафу в розмірі 1190 грн; 24.05.2016 року Артемівським міським судом Донецької області за ч.2 ст.185, ч.1 ст.185 КК України до 4 місяців арешту; 26.11.2018 року до Артемівського міського суду Донецької області направлено обвинувальний акт відносно обвинуваченого за ч.2 ст.185 КК України,

продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів до 18.03.2023 року включно;

В С Т А Н О В И Л А:

ухвалою Дружківського міського суду Донецької області від 18.01.2023 року продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 на 60 днів з 18.01.2023 року по 18.03.2023 року включно; відмовлено у задоволенні клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу на більш м`який, не пов`язаний з позбавленням волі, особисте зобов`язання;

На зазначене рішення захисником адвокатом  ОСОБА_5 , діючим в інтересах обвинуваченого  ОСОБА_6 , подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_5 просить скасувати вищевказану ухвалу суду та постановити нову; відмовити в задоволенні клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Наголошує на тому, що справа розглядається більше двох років, а продовження строку тримання під вартою обвинуваченому носить автоматичний характер, а рішення суду стосовно задоволення клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою є передчасним. Окрім цього, поза увагою суду залишено той факт, що за весь час проведення судового розгляду допитано лише одного свідка, а сторона обвинувачення створює штучну ситуацію, за якої виникають обставини, на які вона посилається в обґрунтування клопотання про продовження строку тримання під вартою.

Про дату, час та місце судового розгляду сторони кримінального провадження повідомлені належним чином. Відповідно до вимог ч. 4 ст. 422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.

Клопотання та заяви від учасників кримінального провадження до суду апеляційної інстанції не надходили, що не перешкоджає розгляду справи в порядку ст. 422-1 КПК України

Перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні матеріали провадження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення за таких підстав.

При розгляді апеляційної скарги колегія суддів перевіряє дотримання судом вимог ст.ст. 177, 178, 194 КПК України і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.

Виходячи зі змісту ст. 331 КПК України незалежно від наявності клопотання суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня находження до суду обвинувального акту чи з дня застосування судом запобіжного заходу у вигляді тримання від вартою.

До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Відповідно до вимог ст. 2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Відповідно до частини 5 статті 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Окрім того, стаття 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику суду.

Відповідно до ст. 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України, ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовується в порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об`єднаного Королівства»).

З наведеного витікає, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.

ЄСПЛ наголосив, що пунктом 3 статті 5 Конвенції гарантовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження. Зокрема, ЄСПЛ послався на практику застосування статті 5 Конвенції у рішення «Кудла проти Польщі» та «МакКей проти Сполученого Королівства».

У вказаних рішеннях ЄСПЛ констатував, що основною метою статті 5 Конвенції є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи.

Конвенцією покладається обов`язок вжити заходи до забезпечення прав людини, яка тримається під вартою.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини по справі «Свершов проти України» тяжкість злочину, в якому обґрунтовано підозрюється особа, має суттєве значення, однак не може бути єдиною підставою для тримання особи під вартою.

Як вбачається з наявних матеріалів та встановлено судом, ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за який законом України про кримінальну відповідальність передбачено покарання у виді позбавлення волі від чотирьох до восьми років. Виходячи із пред`явленого йому обвинувачення, існує реальний ризик, що усвідомлюючи розмір кримінального покарання яке йому загрожує у разі визнання його винуватим, обвинувачений може вдатися до втечі та переховуватися від суду або звернутися до незаконного впливу на інших учасників провадження.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що Дружківський міський суд Донецької області від 18.01.2023 року в обґрунтування прийнятого рішення про продовження щодо обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, керувався тим, що ризики передбачені ст. 177 КПК України, які були підставою для обрання запобіжного заходу в даному кримінальному провадженні, продовжують існувати.

За вказаним кримінальним провадженням відбувається судовий розгляд у суді першої інстанції, та рішення про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого прийнято під час судового розгляду справи. Крім того, при вирішенні питання про обрання альтернативного запобіжного заходу, судом повторно наголошено про наявність ризиків та обставин, які виключають застосування таких, зокрема особистого зобов`язання.

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що при обранні запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого місцевий суд керувався вимогами ст. 177 КПК України, наголосивши, що суворість покарання, яке може бути призначене, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину.

Дніпровський апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанції про продовження запобіжного заходу щодо обвинуваченого є правильними, оскільки відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам, визначених у п. 1-5 частини 1 вказаної статті.

Відповідно до ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.

В оскаржуваній ухвалі суд обґрунтовано зазначив, що ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України до теперішнього часу існують та не зменшилися. Тобто, судом враховані: дані про особу обвинуваченого, обсяг обвинувачення та самі обставини інкримінованих злочинів, всі ризики, встановлені під час обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, які з огляду на вказане не зменшилися та продовжують існувати.

Зважаючи на суспільний інтерес, який з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, судом цілком правильно зазначено, що запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів не передбачається можливим.

За результатами апеляційного розгляду колегія суддів погоджується з висновками суду, викладеними в ухвалі, та вважає, що суд врахував наявність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, зокрема, ризику переховування від суду, а також можливість вчинити нове кримінальне правопорушення.

Ймовірність настання негативних наслідків, продовжують існувати, вони не зменшились та більш м`який запобіжний захід ніж тримання під вартою є недостатнім для запобігання вказаним ризикам, суд прийшов до обґрунтованого висновку доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою та неможливості застосування більш м`яких запобіжних заходів, оскільки більш м`який запобіжний захід не забезпечить його належну процесуальну поведінку.

Продовжений запобіжний захід з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку і кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу та не суперечить позиції ЄСПЛ у справі Самойлович проти України (Samoylovichv. Ukraine, заява №28969/04, від 16.05.2013 року), яка полягає в тому, що «у випадку особливої тривалості тримання під вартою особи, підстави для цього повинні бути виключно серйозними».

Колегія суддів погоджується з висновками суду, що у даній конкретній справі суспільний інтерес превалює над принципом поваги до свободи обвинуваченого та саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою забезпечить виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків, а менш суворі запобіжні заходи не зможуть забезпечити уникнення ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.

На даний час продовжують існувати обставини, які були підставою для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого у даному кримінальному провадженні, наявні ризики, передбачені ст.177 КПК України, не зменшилися, у зв`язку з чим зміна або застосування більш м`якого запобіжного заходу не може забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого і виключити ризики, пов`язані із звільненням його з під варти.

Таким чином, вирішуючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 , суд першої інстанції в повній мірі обґрунтував своє рішення щодо необхідності продовження застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження.

З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що зміна або застосування більш м`якого запобіжного заходу не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та виключити ризики, пов`язані із звільненням його із під варти.

З урахуванням наданих матеріалів та встановленого в ході апеляційного розгляду, колегія суддів вважає рішення суду про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_8 законним, обґрунтованим та вмотивованим, а висновок про продовження строку тримання під вартою правильним, обмеження його права на свободу в цьому випадку є виправданим та необхідним, через неможливість в жодний інший спосіб запобігти ймовірній реалізації ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України і забезпечити виконання ним своїх процесуальних обов`язків.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 177,178,197,404,407,419, 422-1 КПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

апеляційну скаргу захисника адвоката ОСОБА_5 , діючого в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 , залишити без задоволення.

Ухвалу Дружківського міського суду Донецької області від 18.01.2023 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_10 , залишити без змін.

Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді