ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2023 року

м. Хмельницький

Справа № 679/677/22

Провадження № 22-ц/4820/246/23

Хмельницький апеляційний суд у складі колегії

суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Костенка А.М., Янчук Т.О.,

секретар судового засідання Шевчук Ю.Г.,

з участю представниці позивача Мельник В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції справу за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» на рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 10 листопада 2022 року та додаткове рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 30 листопада 2022 року,

встановив:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2022 року Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

АТ КБ «Приватбанк» зазначило, що за договором про надання банківських послуг від 14 листопада 2012 року банк надав ОСОБА_3 кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. ОСОБА_3 зобов`язався повернути кредит протягом строку дії платіжної картки та сплатити проценти за користування кредитними коштами, а в разі прострочення платежів - зобов`язався сплатити неустойку. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як спадкоємці прийняли спадщину в установленому порядку. На день смерті ОСОБА_3 виникла заборгованість у розмірі 118 404 грн 55 коп., яка складається з 889 грн тіла кредиту, 2 333 грн 76 коп. прострочених процентів і 115 181 грн 79 коп. пені. Банк своєчасно пред`явив свої вимоги до спадкоємців боржника, внаслідок чого відповідачі зобов`язані погасити цю заборгованість.

За таких обставин АТ КБ «Приватбанк» просило суд стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на свою користь 118 404 грн 55 коп. заборгованості за кредитним договором.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області від 10 листопада 2022 року в позові відмовлено.

Додатковим рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області від 30 листопада 2022 року стягнено з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_2 20 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Суд виходив з того, що ОСОБА_3 не виконав зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим на день його смерті виникла заборгованість у розмірі 118 404 грн 55 коп. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були зареєстровані разом із ОСОБА_3 за однією адресою, водночас банк не довів віднесення відповідачів до спадкоємців ОСОБА_3 і прийняття ними спадщини в установленому порядку. Також у справі відсутні докази щодо належного ОСОБА_3 майна, в межах якого його спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора.

Ухвалюючи додаткове рішення, суд керувався тим, що у зв`язку з розглядом справи ОСОБА_2 поніс 20 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, розмір яких є обґрунтованим і співмірним із складністю справи та наданих адвокатом послуг, а оскільки в позові банку відмовлено, то з нього на користь ОСОБА_2 слід присудити ці витрати.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

В апеляційній скарзі АТ КБ «Приватбанк» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову і відмову у стягненні витрат на професійну правничу допомогу посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що згідно анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг від 14 листопада 2012 року ОСОБА_3 мав в особистій власності квартиру АДРЕСА_1 . Після того, як ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, АТ КБ «Приватбанк» через нотаріуса за місцем відкриття спадщини пред`явило до спадкоємців останнього вимоги про погашення заборгованості. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є дітьми та спадкоємцями ОСОБА_3 . Оскільки відповідачі фактично проживали разом із ОСОБА_3 на час відкриття спадщини та не відмовилися від неї, то вони прийняли цю спадщину в установленому порядку. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не надали жодних доказів про те, що розмір спадкового майна є меншим, ніж заборгованість спадкодавця по кредиту, тому на них лежить обов`язок відшкодувати цю заборгованість в повному обсязі. Розмір присуджених із банку витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірним із наданих адвокатом послуг, складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання робіт, а також не відповідає критеріям реальності та розумності.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не подали відзив на апеляційну скаргу.

2.Мотивувальна частина

Позиція суду апеляційної інстанції

Частинами 1, 2, 5 статті 263 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду не відповідає.

Заслухавши учасницю судового процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.

Суд першої інстанції не дотримався положень статей 19, 274 ЦПК України.

У зв`язку з порушенням норм процесуального права основне та додаткове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини

14 листопада 2012 року АТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_3 підписали анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, за змістом якої ОСОБА_3 визнав, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становлять укладений між сторонами договір про надання банківських послуг. При цьому ОСОБА_3 засвідчив, що він ознайомився з умовами цього договору та зобов`язується виконувати їх.

У рамках укладеного договору АТ КБ «Приватбанк» надав ОСОБА_3 кредит на картковий рахунок у межах кредитного ліміту 900 грн.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

На день смерті ОСОБА_3 проживав у квартирі АДРЕСА_1 . Разом із ним за цією адресою були зареєстровані ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_4 .

У серпні 2020 року АТ КБ «Приватбанк» пред`явило свої вимоги до спадкоємців ОСОБА_3 , направивши на адресу Нетішинської державної нотаріальної контори претензію кредитора №SAMDN52000091819346 від 26 травня 2020 року.

ОСОБА_3 не виконав зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим станом на 17 листопада 2018 року (на день його смерті) АТ КБ «Приватбанк» нарахувало заборгованість у розмірі 118 404 грн 55 коп., із яких 889 грн - тіло кредиту, 111 483 грн 05 коп. - проценти, 6 032 грн 50 коп. - пеня.

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції

а) щодо порядку розгляду справи

Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду: малозначних справ; справ, що виникають з трудових відносин; справ про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд; справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

З агальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

За змістом п. 2 ч. 6 ст. 19 ЦПК України малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з п. 2 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах щодо спадкування.

Між сторонами виник спір щодо відповідальності спадкоємців боржника.

Цей спір мав бути розглянутий судом у порядку загального позовного провадження, натомість, всупереч положень ч. 4 ст. 19, ч. 4 ст. 274 ЦПК України суд першої інстанції розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження.

Недотримання судом указаних норм процесуального права є безумовною підставою для скасування судового рішення (п. 7 ч. 3 ст. 376 ЦПК України).

б) щодо вирішення спору по суті

Статтею 11 ЦК України встановлено, що договори та інші правочини, а також інші юридичні факти, є підставами для виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ч. 1 ст. 1218 ЦК України).

В силу ст. 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статях 1261-1265 цього Кодексу.

Як передбачено ч. 1 ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Статтею 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно зі ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Із положень ч. 1 ст. 1269, ч. 1 ст. 1270 ЦК України слідує, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

В силу ст. 1281 ЦК України спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб. Кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Як передбачено ст. 1282 ЦК України, спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з договорів та правочинів або інших юридичних фактів, у тому числі із спадщини.

За своїми правовими ознаками кредитний договір є консенсуальною, двосторонньою та відплатною угодою, при укладенні якої кредитодавець бере на себе зобов`язання надати кредит і набуває право вимоги на повернення грошових коштів і сплати процентів, а позичальник має право вимагати надання кредиту та несе зобов`язання щодо своєчасного його повернення та сплати процентів.

Спадщиною є сукупність прав та обов`язків, які в разі смерті фізичної особи (спадкодавця) переходять від нього до інших осіб (спадкоємців). Об`єктом спадкування можуть бути лише ті права та обов`язки, які належали спадкодавцеві на момент його смерті.

Спадкоємці набувають право на спадщину лише за умови, що вони віднесені законом до спадкоємців померлої особи (за законом або за заповітом). За відсутності заповіту право на спадкування виникає у спадкоємців за законом почергово. Діти спадкодавця відносяться до спадкоємців першої черги за законом.

Для прийняття спадщини встановлюється шестимісячний строк, перебіг якого починається з дня смерті спадкодавця. У цей строк спадкоємець, який не проживав із спадкодавцем, вправі подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Якщо протягом указаного строку спадкоємець не подав заяву про прийняття спадщини, він є таким, що не прийняв її.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що своєчасно прийняв спадщину.

При цьому закон вимагає наявність саме фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не саму реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що може бути відмінним один від одного. Державна реєстрація спадкоємця у житловому будинку спадкодавця не є беззаперечним доказом його постійного проживання разом із спадкодавцем на момент його смерті.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 10 квітня 2020 року (справа №355/832/17) та постанові від 19 травня 2021 року (справа №937/10434/19-ц), яка згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України має враховуватися судами при застосуванні норм права.

За загальним правилом у разі смерті фізичної особи, боржника за зобов`язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво, обов`язки померлої особи (боржника) переходять до іншої особи - її спадкоємця, тобто відбувається передбачена законом заміна боржника у зобов`язанні, який несе відповідальність у межах вартості отриманого ним у спадщину майна.

У разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна особа не набуває статусу спадкоємця, і як наслідок у неї відсутній обов`язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи.

Саме до цього зводиться правовий висновок, який викладений у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2018 року (справа №332/2936/16-ц).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, у зв`язку з чим учасники справи мають довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються, а суд зобов`язаний надати належну оцінку цим доказам.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 18 вересня 2019 року (справа №640/6274/16-ц), при вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника, судам для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини:

- чи пред`явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1282 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі частини четвертої статті 1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги;

- коло спадкоємців, які прийняли спадщину;

- при дотриманні кредитором строків, визначених статтею 1282 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини);

- при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України.

З матеріалів спадкової справи ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 88-96) вбачається, що: банк пред`явив вимоги до його спадкоємців 8 серпня 2020 року; жодний із спадкоємців ОСОБА_3 не подавав нотаріусу заяву про прийняття спадщини; на день смерті ОСОБА_3 (на час відкриття спадщини) він проживав у квартирі АДРЕСА_1 ; разом із ним за вказаною адресою були зареєстровані ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_4 ; нотаріус не видавав спадкоємцям ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину.

Таким чином, АТ КБ «Приватбанк» пред`явило свої вимоги до спадкоємців ОСОБА_3 у строк, встановлений ст. 1281 ЦК України.

Водночас у справі відсутні будь-які докази про родинні зв`язки відповідачів із померлим ОСОБА_3 .

Посилання представника ОСОБА_2 , адвоката Чернова В.В., у відзиві на позов (т. 1 а.с. 110-111) на те, що ОСОБА_3 є батьком відповідачів, достовірно не підтверджує належність ОСОБА_1 і ОСОБА_2 до спадкоємців останнього першої черги за законом. До того ж, у судовому засіданні адвокат Чернов В.В. відмовився від визнання цієї обставини.

Згідно розрахунку заборгованості за договором від 14 листопада 2012 року (т. 1 а.с. 172-174) станом на 17 листопада 2018 року (на день смерті ОСОБА_3 ) заборгованість позичальника за кредитним договором склала 118 404 грн 55 коп., із яких 889 грн - тіло кредиту, 111 483 грн 05 коп. - проценти, 6 032 грн 50 коп. - пеня. Розмір цієї заборгованості відповідачами не оспорюється.

Разом із тим, у справі відсутні докази про обсяг спадкового майна та його вартість, що дає підстави суду визначити межі відповідальності спадкоємців ОСОБА_3 за його боргами.

Анкета-заява про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 14 листопада 2012 року (т. 1 а.с. 176) достовірно не підтверджує право власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 .

Отже, банк не надав доказів того, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 відносяться до спадкоємців ОСОБА_3 і прийняли спадщину в установленому порядку. Також АТ КБ «Приватбанк» не довело належність ОСОБА_3 за життя рухомого та нерухомого майна, в межах якого його спадкоємці мають нести відповідальність перед кредитором.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позов АТ КБ «Приватбанк» є необґрунтованим і не підлягає задоволенню.

Посилання АТ КБ «Приватбанк» на наявність підстав для покладення на ОСОБА_1 і ОСОБА_2 відповідальності за боргами ОСОБА_3 не відповідають фактичним обставинам справи.

Суд першої інстанції правильно визначився з правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини. Доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального права є необґрунтованими.

При цьому висновки суду першої інстанції не суперечать правовій позиції, висловленій Верховним Судом у постанові від 18 вересня 2019 року (справа №640/6274/16-ц), щодо порядку вирішення спору про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника.

в) щодо витрат на професійну правничу допомогу

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

За змістом п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України від 5 липня 2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI) представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону №5076-VI).

В силу ст. 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами .

Як передбачено ст. 30 Закону №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Статтею 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Із положень ч.ч. 1-5 ст. 137 ЦПК України слідує, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1)розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2)розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

В силу ч.ч. 2, 3, 8 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що сторона, на користь якої ухвалене судове рішення, має право на відшкодування понесених судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу.

До складу витрат на професійну правничу допомогу включаються витрати з оплати винагороди адвоката за здійснення представництва інтересів учасника справи в суді та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Розмір гонорару адвоката та порядок його обчислення визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом на підставі укладеного ними договору, при цьому гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Склад і розмір судових витрат входить до предмета доказування у справі, тому особа, яка заявила про витрати на професійну правничу допомогу, має документально підтвердити та довести, що такі витрати є дійсними, необхідними та розумними.

Чинне законодавство визначає критерії, які мають бути враховані судом при вирішенні питання про відшкодування понесених учасником справи витрат на професійну правничу допомогу.

Зокрема, відповідно до ст. 137 ЦПК України відшкодуванню підлягають витрати на правову допомогу адвоката, розмір яких є співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені в установленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені чи мають бути понесені витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Водночас, у разі, якщо понесені особою витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критеріям співмірності, то за обґрунтованим клопотанням іншої сторони суд може зменшити розмір указаних судових витрат. Процесуальний закон виключає ініціативу суду щодо зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, якщо ці витрати не відповідають критерію співмірності.

Саме таку правову позицію висловили Велика Палата Верховного Суду в додатковій постанові від 19 лютого 2020 року (справа №755/9215/15-ц) та Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 3 червня 2020 року (справа №211/1674/19).

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд повинен врахувати положення ст. 141 ЦПК України, згідно якої у разі відмови в позові понесені відповідачем судові витрати, в тому числі витрати на професійну правничу допомогу, покладаються на позивача.

Із матеріалів справи слідує, що на підставі договору про надання правової допомоги від 17 серпня 2022 року №17/08/22 (т. 1 а.с. 208-209) Адвокатське бюро «Чернов та партнери» (далі - АБ «Чернов та партнери») надавало ОСОБА_2 професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у цивільній справі №679/677/22.

За умовами цієї угоди сторони визначили гонорар адвоката у фіксованому розмірі 20 000 грн.

Відповідно до ордера на надання правничої (правової) допомоги серії ВК №1050999, виданого АБ «Чернов та партнери» (т. 1 а.с. 105), професійну правничу допомогу ОСОБА_2 надавав адвокат Чернов В.В.

На виконання договору адвокат Чернов В.В. надав ОСОБА_2 юридичні послуги у виді: ознайомлення з матеріалами справи, аргументами та доводами клієнта; з`ясування реальних обставин справи, надання необхідних консультацій правового характеру, формування правової позиції для захисту інтересів клієнта в суді, підготовки заяв по суті справи та інших заяв (клопотань), пов`язаних з розглядом справи, представництва інтересів клієнта в судових засіданнях. Ці обставини підтверджуються актом приймання-передачі наданих юридичних послуг від 15 листопада 2022 року (т. 1 а.с. 210) і детальним описом робіт (наданих послуг) від 15 листопада 2022 року (т. 1 а.с. 211).

Згідно квитанції від 15 листопада 2022 року (т. 1 а.с. 212) ОСОБА_2 вніс на банківський рахунок АБ «Чернов та партнери» як оплату частини гонорару кошти у розмірі 10 000 грн.

Визначений АБ «Чернов та партнери» та ОСОБА_2 розмір витрат на професійну правничу допомогу є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання цих робіт, обсягом наданих адвокатом послуг. Крім того, справа має виняткове значення для ОСОБА_2 , оскільки до нього заявлена вимога про стягнення значної суми коштів.

В суді першої інстанції АТ КБ «Приватбанк» не ставило під сумнів співмірність витрат на правничу допомогу, які має понести ОСОБА_2 , і не заявляло клопотання про зменшення розміру цих витрат.

За таких обставин суд першої інстанції правомірно керувався тим, що розмір витрат ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу відповідає критеріям реальності та співмірності, а оскільки в позові АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 відмовлено, то ці судові витрати слід покласти на позивача в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги про те, що заявлений ОСОБА_2 розмір витрат на професійну правничу допомогу не є співмірним із обсягом наданих адвокатом послуг, не відповідає критеріям реальності та розумності, є безпідставними.

3.Висновки суду апеляційної інстанції

Всупереч вимог процесуального закону суд першої інстанції розглянув справу у порядку спрощеного провадження, хоча судовий розгляд мав бути проведений у порядку загального позовного провадження.

За таких обставин ухвалене ним рішення не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.

Водночас суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не повинні нести відповідальність за зобов`язаннями боржника ОСОБА_3 , у зв`язку з чим слід відмовити у позові АТ КБ «Приватбанк» і покласти на нього обґрунтовано понесені ОСОБА_2 20 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Щодо судових витрат

Оскільки в позові АТ КБ «Приватбанк» відмовлено, то в силу ст. 141 ЦПК України понесені ним витрати зі сплати судового збору не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» задовольнити частково.

Рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 10 листопада 2022 року та додаткове рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 30 листопада 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В позові Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» (місцезнаходження - 01001, місто Київ, вулиця Грушевського, 1-Д; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України - 14360570) на користь ОСОБА_2 (місце проживання - АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) 20 000 гривень витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 27 січня 2023 року.

Судді: О.І. Ярмолюк

А.М. Костенко

Т.О. Янчук

Головуючий у першій інстанції - Безкровний І.Г.

Доповідач - Ярмолюк О.І. Категорія 27