КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 22-а-15883/08 Головуючий у 1 інстанції: Тіслюк І.І.
Суддя-доповідач: Василенко Я.М.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 квітня 2009 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Ситникова О.Ф., Земляної Г.В,
при секретарі Литвині О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Борзнянського районного суду Чернігівської області від 12.02.2008 у справі за її адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Борзнянської районної державної адміністрації та Чернігівського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про зобов'язання виплатити суми недоплаченої разової щорічної грошової допомоги, -
В С Т А Н О В И Л А:
02.01.2008 ОСОБА_1 звернулася до Борзнянського районного суду Чернігівської області з позовом про визнання протиправними дії відповідача щодо виплати їй у 2007 році щорічної разової грошової допомоги, передбаченої ст. 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», як дружині померлого інваліда війни у розмірі 150 грн. та просить зобов'язати виплатити їй належну разову допомогу в розмірі 2000 грн. та стягнути з відповідача несплачену частину разової допомоги в сумі 1850 грн., а також стягнути з відповідача на її користь сплачене державне мито в розмірі 3,40 грн.
Постановою Борзнянського районного суду Чернігівської області від 12.02.2008 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
ОСОБА_1 є інвалідом 2-ї групи, дружиною померлого інваліда (учасника) Вітчизняної війни, що підтверджується посвідченням № НОМЕР_1 від 20.04.1987 (а.с. 4).
Згідно ст. 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ОСОБА_1 має право на отримання щорічно до 5 травня відповідного року разової грошової допомоги у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком. Проте, їй виплачено у 2007 році 150 гривень на підставі Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».
Відповідно до положень ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Позивач вважає, що мінімальна пенсія за віком встановлювалась у розмірі 400 грн. і з цих сум повинна розраховуватись грошова допомога до 5 травня, в зв'язку з чим звернулася з позовом до суду, в якому просить визнати бездіяльність відповідачів щодо недоплати грошової допомоги у розмірі 2000 грн. протиправною та стягнути недоплачену грошову допомогу за 2007 рік в сумі 1850 грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що згідно статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений цією статтею, застосовується винятково для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з вказаним законом. Застосування мінімального розміру пенсії за віком для визначення надбавок, підвищень до пенсій та розмірів допомог Законом «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не передбачено.
Крім того, мотивами оскаржуваного рішення суду першої інстанції є те, що 09.07.2007 року Рішенням Конституційного Суду України положення деяких статей Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», зокрема ст. 29, п. 13 ст. 17, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Зазначена оцінка Конституційним Судом України деяких положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» і відповідні наслідки його рішення, можуть бути усунуті шляхом внесення законодавчим органом змін до даного законодавчого акту.
Хоча колегія суддів і погоджується з вірним по суті рішенням суду першої інстанції, проте вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з підстав зазначених нище.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року позивачу передбачена виплата разової допомоги у меншому розмірі, ніж це передбачено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлюють розмір щорічної допомоги до 5 травня інвалідам війни.
Вирішуючи питання про те, положення якого Закону підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин, колегія суддів зважає на наступне.
Відповідно до ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас, Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».
Відповідно до ч. 3 ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.
Відтак, виходячи з наведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що вищезазначеними Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» фактично змінено положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».
Як встановлено колегією суддів, відповідачами грошова допомога до 5-го травня була виплачена позивачу у розмірі, передбаченому Законами України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
При цьому, судовою колегією враховується, що рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 пункт 13 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007 рік дію частини п'ятої статей 12, 13, 14 та 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», визнано Конституційним Судом України таким, що не відповідає Конституції України.
Разом з тим, відповідно до п. 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2007 визнані неконституційними положення Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік» втратили чинність з дня ухвалення цього рішення, тобто з 9 липня 2007 року.
Крім того, за загальновизнаним принципом права, закріпленим у ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, а тому до певної події або факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали.
Відтак, орган державної влади, до компетенції якого віднесено здійснення виплат громадянам в порядку, передбаченому Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», не зобов'язаний проводити зазначені виплати у будь-який інший спосіб та в розмірах, окрім тих, що передбачені Законом України «Про Державний бюджет на 2007 рік» до моменту прийняття рішення Конституційним Судом України № 6-рп/2007.
За таких обставин, відповідач, здійснивши позивачу виплату допомоги до 5-го травня за 2007 рік до ухвалення Конституційним Судом України рішення № 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року у розмірі, передбаченому Законом України «Про Державний бюджет на 2007 рік», положення якого були чинними на момент здійснення такої виплати, виконав взяті державою зобов'язання та не порушив прав позивача.
Враховуючи, що дія рішення Конституційного суду України № 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року не поширюється на правовідносини, що вже відбулися, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Борзнянського районного суду Чернігівської області від 12.02.2008 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий:
Судді: