Справа № 756/9940/21 Головуючий 1 інстанція-Луценко О.М.

Провадження № 22-ц/824/1417/2023 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І.

П О С Т А Н О В А

іменем України

26 січня 2023 року м.Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Ігнатченко Н.В., Мережко М.В.,

за участю секретаря Малашевського О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м.Києва від 03 червня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Служби автомобільних доріг у Луганській області про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення заборгованості по заробітку,

в с т а н о в и в:

Улипні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, який мотивував тим, що він із 12 грудня 2018 року працював в Службі автомобільних доріг у Луганській області на посаді заступника начальника з ремонту, експлуатаційного утримання автомобільних доріг. В подальшому 27 травня 2019 року він був призначений на посаду заступника начальника з розвитку доріг.

Посилався, що із січня 2020 року у нього погіршилися стосунки з начальником Служби автомобільних доріг у Луганській області наслідком чого був систематичний психологічний тиск та нестерпні умови праці. Зокрема, протягом 2020 року та шести місяців 2021 року йому не нараховувалась доплата у розмірі 20 % посадового окладу за почесне звання «Заслужений працівник промисловості України», встановлена йому наказом із 19 березня 2019 року, а у травні 2021 року був виданий наказ про припинення дії наказу № 40 від 19 березня 2019 року про встановлення доплати, який зареєстрований заднім числом і є незаконним. Також керівництво незаконно позбавляло його премії за відсутності порушень з його боку трудової та виробничої дисципліни, що суперечить Положенню про преміювання працівників Служби автомобільних доріг у Луганській області (додаток № 4 до колективного договору на 2020-2022 роки). Заборгованість по невиплаченій додатковій заробітній платі, за період з 01 січня 2020 року по 02 червня 2021 року становить 531400 грн. Вказує, що він проживав в орендованій квартирі у м.Сєвєродонецьку (договір оренди житла з 01 січня 2020 року). Згідно наказу начальника Служби автомобільних доріг у Луганській області від 09 жовтня 2020 року № 265 йому встановлена грошова компенсація за оренду житлового приміщення, однак передбачену компенсацію він отримав лише з жовтня 2021 року.

Вказував, що 01 березня 2021 року він отримав попередження про наступне вивільнення, в якому зазначалося, що відповідно до наказу відповідача № 51 від 26 лютого

- 2 -

2021 року «Про введення нової структури та внесення змін до штатного розпису» з 01 березня 2021 року займана ним посада підлягає скороченню і повідомлялося про те, що на даний момент в організації відсутні вакантні посади, які б могли бути запропоновані йому для подальшого працевлаштування. Протягом двох місяців йому не було запропоновано жодної альтернативної посади у відповідача. Коли він перебував на лікарняному відповідач видав наказ № 12-вк від 05 травня 2021 року, яким його звільнено із займаної посади у перший день виходу на роботу у зв`язку із скороченням штату працівників на підставі п.1 ст.40 КЗпП України. З даним наказом він був ознайомлений, вважає, що його було звільнено з грубим порушенням трудового законодавства.

У зв`язку з наведеним просив визнати його звільнення з посади заступника начальника з розвитку доріг Служби автомобільних доріг у Луганській області з 02 червня 2021 року незаконним і поновити його на посаді заступника начальника з розвитку доріг Служби автомобільних доріг у Луганській області з 02 червня 2021 року; стягнути з відповідача на його користь заборгованість по додатковій заробітній платі у сумі 531400 грн.; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, який станом на 30 червня 2021 року становить 23925 грн., а в подальшому стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу по день винесення судового рішення; стягнути з відповідача на його користь виптрати на правничу допомогу у розмірі 6075 грн. та судовий збір у розмірі 5614 грн.

Рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 03 червня 2022 року у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись із рішенням, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким його позовні вимоги задоволити в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, невірну оцінку доказів, порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права.

Скарга мотивована неврахуванням судом того факту, що на момент його звільнення згідно нового штатного розпису відповідача, було п`ять вакантних посад, а не чотири, як невірно встановив суд, який не врахував посаду інспектора з контролю за виконанням доручень. Жодна із вакантних посад йому запропонована не була. При цьому суд дійшов невірного висновку, що він не відповідає жодній із наявних вакантних посад за відсутністю у нього профільної освіти, що не грунтується на жодних доказах та матеріалах справи. Позивач відповідає за своїм фахом усім вакантним посадам, зокрема позивач керував відділом у якому деякі з вакантних посад знаходилися у його прямому підпорядкуванні, а по деяким посадам, наприклад водія профільна освіта взагалі не потрібна, на спростування чого відповідачем взагалі не надано жодної посадової інструкції. Судом не враховано, що перевіркою, проведеною Державною службою з питань праці за його зверненням (лист № 4.5/С-196Л від 01 жовтня 2021 року) зафіксовано факт порушення трудового законодавства, а саме при його вивільненні за скороченням йому не запропоновано жодної з вакантних посад, чим порушено ст.ст.40, 492 КЗпПУ. Окрім того, суд безпідставно відмовив йому у стягненні невиплаченого заробітку 531400 грн., не врахувавши Положення про преміювання працівників Служби автомобільних доріг у Луганській області (додаток № 4 до колективного договору на 2020-2022 роки) та відсутність у нього порушень трудової та виробничої дисципліни.

ВідповідачСлужба автомобільних доріг у Луганській області подав відзив на апеляційну скаргу, де вказав, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення і правомірно відмовив у задоволенні позову, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду.

В суді апеляційної інстанції позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат

- 3 -

Данілов С.В. подану апеляційну скаргу та викладені в ній доводи підтримали, просили задоволити та скасувати оскаржуване рішення Оболонського районного суду м.Києва як незаконне.

Представник відповідача адвокат Савченко Е.О., яка приймала участь в режимі відеоконференції, в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, посилаючись на законність і обгрунтованість судового рішення та відсутність підстав для його скасування.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із відповідачем - Службою автомобільних доріг у Луганській області. Зокрема із 12 грудня 2018 року працював на посаді заступника начальника з ремонту, експлуатаційного утримання автомобільних доріг, а з 27 травня 2019 року він був призначений на посаду заступника начальника з розвитку доріг.

За результатами аналізу існуючої структури відповідача, штатного розпису, чисельності, розподілу функціональних обов`язків між керівним складом відповідача та виконуваних функцій персоналу відповідачем було прийняте рішення про виключення зі штатного розпису одиниці адміністративного персоналу, а саме штатної одиниці заступника начальника з розвитку доріг.

Відповідач звернувся до Державного агентства автомобільних доріг України за погодженням про внесення змін до структури та штатного розпису Служби автомобільних доріг у Луганській області, а саме про виключення одиниці заступника начальника Служби з розвитку доріг.

Листом № 975/1/05-03/20-565/09-21 від 25 лютого 2021 року Державне агентство автомобільних доріг України погодило виключення посади заступника начальника з розвитку доріг.

Наказом відповідача № 51 від 26 лютого 2021року внесено зміни до штатного розпису, яким виключено зі штату посаду «заступник начальника розвитку доріг» з 01 березня 2021 року. Трудовий договір з ОСОБА_1 , що займає посаду заступника начальника з розвитку доріг, підлягає прозірванню на підставі п.1 ст.40 КЗпПУ.

01 березня 2021 року відповідно до приписів ст.492 КЗпПУ відповідач попередив позивача про скорочення його посади та наступне звільнення за п.1 ст.40 КзпПУ.

На момент попередження про наступне вивільнення у відповідача існувало 4 вакантні посади: водій - 1 одиниця, старший інспектор кадрів - 1 одиниця, провідний інженер відділу якості, технічного контролю та нових технологій - 2 одиниці. Жодній з вище перелічених

- 4 -

вакантних посад ОСОБА_1 не відповідав, у тому числі із відсутністю у нього профільної освіти.

01 квітня 2021 року профспілковий комітет профспілки Служби автомобільних доріг у Луганській області надав згоду на звільнення позивача у зв`язку із скороченням штату.

Наказом відповідача № 12-вк від 05 травня 2021 року ОСОБА_1 звільнено із займаної посади заступника начальника з розвитку доріг у зв`язку зі скороченням штату працівників за п.1 ст.40 КЗпП України з огляду на перебування позивача на лікарняному у перший день його виходу на роботу, а саме із 02 червня 2021 року.

Наведені обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 про поновлення на роботі, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки відсутністю передбачених законом підстав для його поновлення. При цьому суд виходив з того, що при звільненні позивача у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників на підставі п.1 ст.40 КЗпП України відповідачем були дотримані вимоги трудового законодавства щодо порядку та процедури звільнення позивача.

Проте, колегія суддів не може погодитися з висновками суду, оскільки суд першої інстанції у порушення вимог ст.ст.263-264 ЦПК України в достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин, неправильно встановив обставини справи, що у свою чергу потягло невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.

Питання звільнення працівника у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі скороченням чисельності або штату працівників детально врегульовані КЗпПУ.

При вирішенні спору суд мав з`ясувати чи мали місце зміни в організації праці, скорочення чисельності або штату працівників у відповідача, якщо мали, то чи дотримані гарантії, встановлені законодавством, при звільненні позивача.

Зокрема, відповідно до приписів ст.492 КзпПУ одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

З матеріалів справи вбачається, що при звільненні позивача згідно штатного розпису у відповідача наявними були вакантні посади, жодна з яких не була запропонована позивачу.

Доводи позивача про відсутність пропозиції вакантних посад відповідачем не спростовані, і жодних доказів про це відповідачем не надано ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції, зокрема не надано доказів що позивачу пропонувалися посади як і не надано доказів, що останній від таких провозицій відмовився.

Посилання суду у рішенні на те, позивач не відповідає жодній із наявних вакантних посад за відсутністю у нього профільної освіти не грунтуються на матеріалах справи, з яких вбачається, що відповідач має вищу технічну освіту і керував відділом у якому деякі з вакантних посад знаходилися у його прямому підпорядкуванні.

При цьому за певними вакантними посадами, наприклад водія або інспектора з контролю за виконанням доручень профільна освіта взагалі не потрібна. Зокрема відповідачем не надано жодного доказу, що за вакантними посадами водія або інспектора з контролю за виконанням доручень потрібна профільна освіта.

Окрім того, вирішуючи спір суд не врахував та не дав оцінки тому факту, що за заверненням позивача Державною службою з питань праці була проведена перевірка дотримання закону при звільненні позивача, якою зафіксовано факт порушення трудового законодавства, а саме при вивільненні позивача за скороченням йому не запропоновано жодної з вакантних посад, чим порушено ст.ст.40, 492 КЗпПУ, що стверджується поданим до суду першої інстанції листом Державної служби з питань праці № 4.5/С-196Л від 01 жовтня 2021 року (т.1 а.с.149), а також актом перевірки Державної служби з питань праці

- 5 -

№ СМУ2643/1463/3В від 30 вересня 2021 року (т.2 а.с.46-55).

При цьому посилання представника відповідача на неможливість прийняття даних доказів, які не були подані позивачем разом із позовом, безпідставні, оскільки по-перше,вказані докази очевидно виникли після подачі позову у липні 2021 року, а відтак з об`єктивних причин не могли бути подані з позовом. І по-друге, дані докази мають істотне занчення для справи.

Зазначені вище порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до неправильного вирішення спору.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення (п.п.113,114 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17).

З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у поновленні на роботі та стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу не грунтується на матеріалах справи і вимогах закону та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Вирішуючи спір у межах заявлених вимог, колегія суддів вважає, що позов в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно п.1 ч.1 ст.40 КЗпПУ трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до положень ст.42 КзпПУ при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за

- 6 -

призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Згідно ст.492 КзпПУ про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до ст.48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників. Вимоги ч.ч.1-3 цієї статті не застосовуються до працівників, які вивільняються у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, пов`язаними з виконанням заходів під час мобілізації, на особливий період.

Відповідно до роз`яснень п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із відповідачем відповідачем Службою автомобільних доріг у Луганській області обіймаючи посаду заступника начальника з розвитку доріг та був звільнений з цієї посади у зв`язку зі скороченням штату працівників за п.1 ст.40 КЗпП України.

Також судом встановлено, що при вивільненні позивача йому не було запропоновано наявні у штаті відповідача вакантні посади.

Таке суперечить положенням ст.492 КзпПУ, яка встановлює гарантії при вивільненні працівників за скороченням штату та у свою чергу свідчить про порушення прав позивача на працю, гарантованих Конституцієї України та КЗпПУ.

З викладених підстав апеляційний суд поновлює позивача на роботі з моменту звільнення, з 02 червня 2021 року та стягує на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення по день ухвалення рішення судом першої інстанції.

Визначаючи розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню, колегія суддів керується наступним.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до приписів ст.27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМ України № 100 від 8 лютого 1995 року, який застосовується в тому числі у випадках залучення працівників до виконання військових

- 7 -

обов`язків (п.п.«ї» п.1 Порядку).

Середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата (абзац 3 п.2 Порядку).

Згідно п.5 розділу ІV вказаного Порядку основою для визначення загальної суми середнього заробітку є середньоденна заробітна плата працівника, яка згідно з п.8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані два календарні місяці роботи на число відпрацьованих робочих днів у цих місяцях.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз.2 п.8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абз.3 п.8 Порядку).

Позивачем надано довідку про розмір його заробітку за останні два повні календарні місяці роботи, а саме за квітень і травень 2021 року, який склав 16500 грн. за кожен місяць, а загалом 33000 грн.

Робочих днів у квітні 2021 року було 22 дні, у травні 2021 року - 18 днів.

Отже, середньоденний заробіток визначається шляхом ділення сумарного заробітку за два повні місяці роботи - 33000 грн. на загальну кількість робочих днів за цей період - 40 і становить 825 грн.

Період із 02 червня 2021 року по 03 червня 2022 року (день ухвалення рішення судом першої інстанції) включає 12 повних місяців.

Для визначення середнього заробітку за 12 повних місяців необхідно помножити середньоденну заробітну плату 825 грн. на середньомісячне число робочих днів за останні два календарні місяці роботи 20 (22+18/2), в результаті чого отримаємо середній заробіток за місяць у розмірі 16500 грн., помноживши який на 12, отримаємо розмір середнього заробітку за 12 місяців, який становить 198000 грн.

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 02 червня 2021 року по 03 червня 2022 року становить 198000 грн., який суд стягує на користь позивача.

Доводи відповідача, викладені у відзиві на позов щодо відсутності порушень трудового законодавства з боку роботодавця при звільненні позивача у зв`язку із скороченням чисельності та штату колегія суддів відхиляє як необгрунтовані.

Судом незаперечно встановлено, що при звільненні позивача не дотримано передбачених ст.492 КзпПУ гарантій, а саме одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці відповідачем не було хапропоновано позивачу іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Як вище вказувалося відповідачем не надано до суду першої інстанції доказів про те, що позивачу були запропоновані наявні у роботодавця вакансії, як і не надано доказів, що позивач відмовився від запропонованої роботи.

При цьому посилання відповідача на відсутність кваліфікації за вакантними посадами бездоказові, бо таких доказів суду першої інстанції надано не було.

Окрім того, аргументи відзиву на апеляційну скаргу про відсутність порушень при звільненні позивача спростовуються проведеною Державною службою з питань праці перевіркою дотримання закону при звільненні позивача, якою зафіксовано факт порушення трудового законодавства, а саме при вивільненні позивача за скороченням йому не запропоновано жодної з вакантних посад, чим порушено ст.ст.40, 492 КЗпПУ, що стверджується листом Державної служби з питань праці № 4.5/С-196Л від 01 жовтня 2021 року, а також актом перевірки Державної служби з питань праці № СМУ2643/1463/3В від 30

- 8 -

вересня 2021 року.

Водночас апеляційний суд погоджується із висновком суду про відсутність підстав для стягнення додаткової заробітної плати у розмірі 531400 грн., яка включає премію та доплату за завання і компенсацію оренди житла.

Вирішуючи спір в цій частині суд першої інстанції вірно виходив з того, що преміювання працівників відповідача, серед інших виплат, регулюється додатком № 4 до Колективного договору, яким передбачено, що помісячне преміювання проводиться в межах до 200 відсотків посадового окладу за місяць, премія - враховується за фактично відпрацьований час. Премія працівникам відповідача, окрім начальника, затверджується наказом начальника Служби. Виплата премії проводиться наявності коштів в межах витрат на оплату праці, передбачених кошторисом.

Преміювання позивача ОСОБА_1 провадилося у розмірах встановлених наказами про преміювання працівників Служби автомобільних доріг у Луганській області. Зокрема, у 2020 році ОСОБА_1 усього було нараховано 504071,68 грн., з яких премія склала 106527,87 грн., а за період із січня 2021 року по квітень 2021 року нараховано 266268,27 грн., з яких премія склала 43857,26 грн., вихідна допомога 37440,04 грн., що у свою чергу свідчить про законність відповідача при преміюванні позивача.

Також, вірними є висновки суду в частині доплати за завання, оскільки згідно п.2.26 Галузевої угоди на 2020-2022 роки, а також Додатку № 11 до Колективного договору між Службою автомобільних доріг у Луганській області та первинною профспілковою організацією працівників Служби автомобільних доріг у Луганській області на 2020-2022 роки, передбачають перелік доплат і надбавок до тарифних ставок і посадових окладів працівників Служби автомобільних доріг у Луганській області. Серед інших вказаним додатком передбачена надбавка за почесне звання «Почесний дорожник». Указом Президента України № 205/2012 від 20 березня 2012 року «Про відзначення державними нагородами України» ОСОБА_1 було присвоєно почесне звання «Заслужений працівник промисловості України». Однак, колективний договір між Службою автомобільних доріг у Луганській області та первинною профспілковою організацією працівників Служби автомобільних доріг у Луганській області на 2020-2022 року не передбачає здійснення доплат та надбавок за інші почесні звання окрім звання «Почесний дорожник».

Щодо порушень з боку відповідача при виплаті матеріальної допомоги на компенсацію частин витрат на оренду житла встановлено наступне, то суд першої інстанції вірно врахував, що для надання матеріальної допомоги на компенсацію частини витрат на оренду житла переліченим категоріям працівників Служби, працівник Служби повинен надати заяву про надання матеріальної допомоги на компенсацію частини витрат на оренду житла, копію договору оренди, копію довідки про реєстрацію ВПО (для внутрішньо переміщених осіб), копію І, 2, 3, 4 та 11 сторінок паспорта (для осіб, які прийняті на роботу з інших областей України). Вказані документи потрібні для того, щоб упевнитися, що працівник, який претендує на отримання матеріальної допомоги відповідає переліченим критеріям.

Виплати здійснюються помісячно, у наступному місяці за попередній.Положенням № 10 не передбачено здійснення виплат за попередні, до надання необхідних документів, періоди. Із документів, які потребується для нарахування та виплати матеріальної допомоги на компенсацію частини витрат на оренду житла, ОСОБА_1 були надані: заява, договір оренди, та паспорт, де вказана реєстрація міста проживання у м.Києві з 17 вересня 2020 р. Отже, передбачені Положенням № 10 підстави для здійснення виплат настали лише з вересня 2020 року.

Відмовляючи у стягнені додаткової заробітної плати у розмірі 531400 грн. суд першої інстанції вірно врахував, що Східним міжрегіональним управлінням Державної служби України з питань праці проводилася перевірка Служби автомобільних доріг у Луганській

- 9 -

області щодо додержання вимог законодавства України про працю в частині звільненні, нарахування встановлених законом надбавок і премій та в частині переведення на іншу роботу (іншу посаду) ОСОБА_1 . Згідно акту від 01 липня 2021 року № СМУ 1474/1105/АВ порушень з боку Служби автомобільних доріг у Луганській області при виплаті заробітку виявлено не було.

З викладених вище підстав колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги позивача щодо незаконності рішення у вказаній частині.

Даючи оцінку доводам сторін, викладеним у апеляційній скарзі та відзиві, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Колегія суддів враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону.

Відповідно до ст.141 ЦПК України суд покладає на відповідача судові витрати позивача на оплату судового збору та витрати на правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволии частково.

Рішення Оболонського районного суду м.Києва від 03 червня 2022 року в частині відмови у поновленні на роботі і стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати і ухвалити нове, яким позов в цій частині задоволити.

Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника з розвитку доріг Служби автомобільних доріг у Луганській області із 02 червня 2021 року.

Стягнути із Служби автомобільних доріг у Луганській області на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 198000 гривень.

Стягнути із Служби автомобільних доріг у Луганській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1980 гривень та витрати на правничу допомогу у розмірі 2000 грн.

В іншій частині рішення Оболонського районного суду м.Києва від 03 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Головуючий

Судді: