КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 22-а-13916/08 Головуючий у 1-ій інстанції - Сингаївський О.П. Суддя-доповідач - Літвіна Н.М.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 квітня 2009 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду в складі:
Головуючого судді Літвіної Н.М.
Суддів: Маслія В.І.
Дурицької О.М.
при секретарі Поліщук І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради Київської області на постанову Ірпінського міського суду Київської області від 27 грудня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради Київської області про стягнення недоотриманих належних сум щорічної допомоги на оздоровлення, -
В С Т А Н О В И Л А:
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради Київської області про стягнення недоотриманих належних сум щорічної допомоги на оздоровлення за 2002 - 2007 роки.
Постановою Ірпінського міського суду Київської області від 27 грудня 2007 року позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради Київської області про стягнення недоотриманих належних сум щорічної допомоги на оздоровлення - задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача недоотриманої суми одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2007 роки в розмірі передбаченому ст..48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». В решті позовних вимог відмовлено у зв»язку з пропущенням строку позовної давності для звернення до суду за захистом своїх порушених прав.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати оскаржувану постанову місцевого суду, і прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу в задоволенні позову повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 є постраждалим внаслідок аварії на ЧАЕС та інвалідом 3 групи.
Частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлено, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується в таких розмірах: постраждалим внаслідок аварії на ЧАЕС та інвалідам 3 групи - чотирьох мінімальних заробітних плат. Щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення. У разі виникнення права на щорічну допомогу з різних підстав, передбачених частиною четвертою цієї статті, надається одна з них, за вибором особи. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 виплачено щорічну допомогу на оздоровлення: за 2003 рік в сумі 21,50 грн., за 2004 року в сумі 21,50 грн., за 2005 рік в сумі 90,00 грн., за 2006 рік в сумі 90,00 грн., за 2007 рік в сумі 90,00 грн.
Судом першої інстанції встановлено розмір недоотриманої грошової допомоги на оздоровлення за 2002-2007 роки в сумі 3975,00 грн.
Зміст Закону України «Про Державний бюджет України», яким встановлюється розмір мінімальної заробітної плати, свідчить про відсутність будь-яких обмежень щодо можливостей застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою реалізації норми абзацу першого частини 3 статті 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року N9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.
Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Згідно приписам ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод (абз.1 п.19).
Відповідно до положень Конституції України, найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (ст.3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений (стаття 22).
Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України (лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк).
Окрім того, встановлений частиною другою статті 95 Конституції України, частиною другою статті 38 Бюджетного Кодексу перелік правовідносин, які регулюються Законом про Державний бюджет України, є вичерпним, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, зокрема Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та не може будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.
За змістом положень частин 2 і 3 статті 22 Основного Закону України конституційні права гарантуються, а держава повинна утримуватись від прийняття будь-яких актів, які призводили б до скасування чи звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Отже, встановлення Законами України «Про Державний бюджет України» на відповідні роки нарахування та виплати допомоги на оздоровлення у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати, виходячи із обсягу видатків, виділених на цю мету при формуванні показників Державного бюджету, обмежило обсяг прав даної категорії громадян, визначених Законом, залишився зміст права на отримання щорічної допомоги на оздоровлення. Закони про Державний бюджет України на відповідні роки звузили обсяг цього права, встановивши інший (менший) розмір такої виплати, і водночас фактично скасували конституційну гарантію забезпечення належних умов для існування громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції зроблено правильний висновок про неправомірність дій відповідача, порушення Конституції та законів України та стягнення з відповідача недоотриманих належних сум щорічної допомоги на оздоровлення та застосування строків позовної давності.
Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія, -
УХВАЛ И Л А :
Апеляційну скаргу відповідача Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради Київської області - залишити без задоволення.
Постанову Ірпінського міського суду Київської області від 27 грудня 2007 року - без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України у порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.
Головуючий суддя
Судді